Війна, Яценко та хасиди. Інтерв’ю з очільницею Умані Іриною Плетньовою

Місто Умань розташоване на перетині одразу кількох транспортних магістралей, які у перші дні повномасштабного вторгнення російської федерації перетворились у своєрідну дорогу життя для сотень тисяч українців, що рятували себе та свої сім’ї від російських бомб та ракет.

Від ворожих обстрілів у перші години наступу ворога постраждала і сама Умань, наслідки чого видніють і досі. Втім поступово місто намагається повертатися до нормального життя, тут знову говорять про приїзд хасидів, сперечаються політики і готуються до нового навчального року.

Щодо того, як і чим живе місто сьогодні, команда “18000” поспілкувалася з очільницею Умані Іриною Плетньовою.

– Яка сьогодні безпекова ситуація в Умані? Чим живе місто?

– Працюємо в тилу, приймаємо внутрішньо переміщених осіб, допомагаємо нашій теробороні та Збройним Силам. У нас ситуація стабільна. Працюють усі комунальні служби, позашкілля, заклади соціального захисту та охорони здоров’я. Робота відбувається у звичайному режимі.

– У перші дні повномасштабного наступу Уманщина стала одним із об’єктів ракетних обстрілів, які закінчилися значними руйнуваннями у районі та безпосередньо у самій Умані. Чи вдалося подолати ці наслідки?

– Дійсно, Уманщина зустріла повномасштабне вторгнення із самого ранку 24-го лютого. Поряд з нами рвалися склади, що були підірвані внаслідок ракетних ударів, і розльоти снарядів. Наше місто розміщене на відстані 10-15 кілометрів від цих складів, втім частина інфраструктури міста від цих вибухів таки постраждала. Крім того, у перші години війни загинув чоловік на одній із площ. Зруйновані приватні об’єкти були відновлені власними силами, жителі постраждалих багатоквартирних будинків отримали матеріальну допомогу та за ці кошти відновлюють своє майно. Заклади соціального захисту, на щастя, не постраждали. Постраждала труба теплопостачальника – її відремонтували у перші дні.

Одна зі шкіл Уманщини після 24 лютого. Фото з телеграму Ігоря Табурця

– Яка сума завданих збитків внаслідок цих ударів? 

– Орієнтовно, за даними цивільного захисту та відділу житлово-комунального господарства, сума збитків – 10 млн грн. Це саме збитки по місту Умані. Варто розуміти, що поряд із нами є інші населенні пункти, що не входять до складу нашої міської громади, втім вони також постраждали і там пошкодження суттєвіші за місто. 

– Яка ситуація у місті з переселенцями? Яка динаміка прибування і як взагалі місто Умань зустрічало та зустрічає цих людей?

– У перші дні війни ми займалися евакуацією населення, тому що розуміли, що у місті небезпечно. Проводили евакуацію наших дитячих будинків, людей, які мали загрози життю і чиї оселі було зруйновано.

Згодом, буквально за кілька днів, місто Умань уже почало приймати біженців із інших міст та регіонів. Спочатку це були “транзитні”, що проїжджали через місто. Протягом тижня у нас були величезні напливи людей, що залишились на ніч у місті – від 7 до 12 тисяч. Згодом частина людей, що планувала виїжджати далі на Захід, залишилась у нас.

На сьогодні офіційно зареєстровано в Умані понад 7 тисяч осіб, але ми розуміємо, що частина тимчасових переселенців не звертаються за реєстрацією та отриманням відповідного статусу. Дехто вже має можливості повернутися до себе додому, зокрема це жителі Київської області. Якщо у них не постраждали оселі – вони повертаються, водночас інша частина продовжує проживати у місті.

Від початку вторгнення ми приймали вимушених переселенців “на ніч” у комунальних закладах та готелях, дехто давав власне житло під ці потреби. Ті, хто залишається на довший час, орендують самі приміщення та проживають у місті. Зараз у нас проживають люди з усієї території України, де були або тривають бойові дії, і тих територій, що тимчасово окуповані. Харків, Маріуполь, Нова Каховка та інші…

– Яка ситуація зараз із волонтерським рухом? Суб’єктивно відчувається певний спад підтримки волонтерів населенням. Хто зараз підтримує волонтерство на території вашої громади і наскільки залучені у цей процес великий чи середній бізнес?

– На території нашого міста діє велика кількість волонтерських центрів. Частина із них започатковані ще на початку цієї війни 8 років тому і продовжують працювати. Є такі волонтерські ініціативи, що організувалися 24-го лютого і працюють. У нас надзвичайно потужний гуманітарний центр, де ми допомагаємо і внутрішньо переміщеним особам, і воїнам ЗСУ, і на передову передаємо допомогу.

Сказати, що є спад, я не можу, бо не бачу, щоб волонтерські центри закривалися. Втім, звичайно, бачу, що люди втомилися від війни і матеріальний ресурс, мабуть, також виснажується. Якщо взяти перші години і дні війни, все було надзвичайно згуртовано. Жоден бізнесмен чи просто громадянин не відмовив жодному воїну Збройних Сил, зокрема і тероборони. Аналогічно і при будівництві блокпостів, при евакуації.

Першими відгукнулися взагалі перевізники, тому що першочергово постало питання саме евакуації населення і тут перевізники буквально за перші хвилини відгукнулися. Потім уже пішов інший бізнес. Ми створили групу у вотсапі. Те, що потрібно для будівництва чи підтримки, ми писали у цю групу, і далі або волонтерський центр, або бізнесмени відгукувалися. Ця група і зараз працює. Сказати, що от так прям опускаються руки – то ні. Десь, звичайно, послабилися, не звертають уваги на повітряні тривоги, втім допомога однак надається як внутрішньо переміщеним особам, так і воїнам. 

– Які розроблені та працюють програми підтримки переселенців та військових з місцевого бюджету? Можливо, є якісь програми співфінансування?

– У нас не одна така програма працює. Це і місцеві програми, започатковані для підтримки військових частин, тероборони. Щодо внутрішньо переміщених осіб, ми поки працюємо на волонтерських засадах з людьми, допомагає велика частина бізнесу.

Також хочу зазначити, що Умань – дружнє місто до багатьох європейських і навіть американських міст. Наші міста-побратими, молодці, також відгукнулися і надавали і продовжують надавати гуманітарну допомогу як для медичних закладів, так і для рятувальників. Також надають продукти для внутрішньо переміщених осіб та пунктів обігріву, коли вони працювали.

Повномасштабна війна розпочалася у лютому. Велика кількість автомобілів рухається у бік Заходу і в Умані сходилося п’ять доріг у тому напрямку. Людям доводилося стояти багато годин у заторах та чергах, і ми розгортали спеціальні пункти обігріву, де і обігрівали, і годували людей. Також там могли люди і заночувати.

Пункт обігріву на Уманщині. Фото з телеграму Ігоря Табурця

– Можете назвати найбільш коштовні та вартісні “передачі” від міст-побратимів? Як загалом оцінюєте інститут “побратимства” під час війни? Раніше не дуже було зрозуміло, у чому воно полягає між містами. Як спрацювала комунікація з містами-побратимами на вашому досвіді?

– Я не скажу, що всі міста відгукнулися і матеріально допомогли, але у нас є п’ять-міст побратимів у Польщі  (Шпротава, Гнєзно, Ченстохова, Курнік, Ланцют). Всі вони до єдиного надавали гуманітарні допомоги, навіть перераховували безпосередньо кошти. Також дві гуманітарні допомоги передали із литовського міста (Радвілішкіс) – засоби гігієни та продукти харчування для людей з інвалідністю.

Є ще місто в Естонії Хаапсалу. Вони взагалі молодці – передали три автомобілі. Перший автомобіль для нашої центральної міської лікарні, з великим причепом, повним медикаментів, а сам автомобіль був завантажений товарами, які були потрібні як у медицині, так і переселенцям. Далі вони передали ще два буси для закладів соціального захисту, щоб працювати із внутрішньо переміщеними особами, щоб їх перевозити з пунктів обігріву до місця, де вони залишались на ніч. Адже люди приїжджають різного віку, з різними уподобаннями, у когось маленькі діти, у когось тварини, їх всіх потрібно було розсилити так, аби вони одне одному не заважали. Щоб ті, хто з тваринами, могли бути у тому місці, де можна зупинитися із тваринами. У кого були маленькі діти – вони мали бути окремо, аби не заважати літнім людям.

Фото пресслужби Ірини Плетньової

Також ще є французьке місто Персан. З цим містом ми познайомились у період війни, французи випадково потрапили до міста Умані у наш гуманітарний центр, побачили, скільком людям надається допомога, як вона надається і обліковується. Їм це сподобалось – вони потім ще приїхали і привезли гуманітарну допомогу, а також самі запропонували – давайте підпишемо угоду про побратимство і будемо співпрацювати. 

– Чи проживають переселенці у комунальних закладах міста нині?

– На сьогодні переселенці вже не проживають у школах чи садочках. У приватному секторі, а також у деяких готелях, але безоплатно. Також проживають у приміщеннях соціального захисту. Особливо це люди пенсійного віку. 

– Тобто у вас на сьогодні дитячі садки працюють?

– Не всі, але частина у різних мікрорайонах міста працюють з 1-го червня. Але не повний робочий день. Ми розуміємо, що діти у садках – це вік від 3 до 6 років. І якщо їх покласти спати в обідній час, при звукові сирени вихователь з нянею не можуть одночасно підняти та одягнути 20 дітей, а також спустити їх до бомбосховища. Тому садки мають 6-годинний робочий день.

– Чи можна нині прогнозувати, як буде відновлено навчання у школах з 1-го вересня?

– Про це, мабуть, ще зарано говорити. Ми не знаємо, яка буде ситуація загалом у країні. Позашкільні заклади перейшли офлайн – це спортивна школа, центр позашкільної освіти “Територія творчості”, а також дитяча школа мистецтв “Антарес”.

– Місцеве самоврядування завжди має політичну складову. Наскільки змінилася ваша робота із місцевими депутатами починаючи з 24-го лютого?

– Депутатський колектив у нас згуртований, я не скаржуся. Але дійсно з 24-го лютого ми почали говорити про те, що у нас зараз не повинні депутати ділитися на політичні партії. У нас має бути одна єдина позиція – ми українці і повинні відстоювати тільки інтереси України та нашої громади.

Фото пресслужби Ірини Плетньової

– У контексті цього всього не можна оминути ситуацію довкола Антона Яценка і його звинувачень всіх, кого тільки можливо звинуватити. Як ви нині оцінюєте його вплив на життєдіяльність міста?  

– Що я вам можу сказати? На сьогодні Антон Володимирович не має впливу на нашу Уманську міську раду. Ми ухвалюємо рішення ті, які потрібні для підтримки нашої громади, а все інше, мабуть, то для “фейсбуків” та запитів у різні інстанції нашої держави. Так, відповідь на це все займає дуже велику кількість часу, на відписування на різні запитання, іноді зовсім некоректні вислови.

– Ви зі свого боку будете реагувати на відповідні вислови як публічна особа місцевого самоврядування та як фізична приватна особа? 

– По-перше, у мене є чим займатися. Друге – коли перша публікація була у мою сторону із некоректними висловами і так далі, я дала відповідь, що це моя перша і остання публікація, де я “виправдовувалася” чи розповідала. Зараз я не хочу витрачати дорогоцінний час на безглузді речі. Я знаю, що я займаюся роботою, яка корисна нашим жителям і нашій громаді. Все інше – це “диванные войска”. Можна сидіти у кабінеті і писати у інтернеті, але краще займатися реальними справами.

Антон Яценко та Ірина Плетньова

– У контексті звинувачень щодо вас згадувався також і очільник обласної військової адміністрації Ігор Табурець. Яка у вас із ним комунікація? З яких питань вона відбувається і чим допомагає місто області і навпаки?

– У нас співпраця йде з головою ОВА повністю в усіх питаннях, іноді нам доводиться консультуватися, тому що воєнний стан. Велика кількість заходів, які проходять на території нашої громади, мають бути погоджені з головою військової адміністрації. У нас рівні, нормальні ділові стосунки і сказати, хто більше кому допомагає, не можу. Ми власним бюджетом намагаємось допомогти військовим, адже раніше цього не відбувалося. Ми розуміємо, що місто Умань перебуває в тилу, у нас працюють підприємства, люди ходять на роботу і ми живемо зараз фактично у мирний час. І те, що місто зараз заробляє, ми розуміємо, що маємо утримати себе і допомогти нашим Збройним Силам України. 

– Яке нині виконання бюджету? Чи виконується він і чи є сфери, де доводиться “економити”? Що у місті із капітальними видатками?

– Сказати, що бюджет надзвичайно не виконується, ми не можемо. Ми навпаки виконуємо бюджет, зокрема завдяки тому, що до нас перереєстровуються підприємства, які були на територіях або ж безпосередньо бойових дій, або ж тимчасово окупованих.

Щодо закінчення об’єктів капітального будівництва чи ремонтів, то, мабуть, зараз і не зовсім доречно це робити, тому що ситуація не настільки стабільна, щоб ми продовжували це робити. Ми бачимо, що частина України зруйнована і не має можливості виконати бюджет і працювати, тому ми маємо думати не лише за себе, а і за тих, хто поряд з нами. 

Фото пресслужби Ірини Плетньової

– Здається, що великою частиною доходів Умані та уманчан було паломництво хасидів. Яка на сьогодні ситуація із паломництвом? 

– Хасиди приїздять до міста, але не в тій кількості, яка була раніше. Проте за всі попередні роки бюджет міста не поповнювався особливо від хасидів. І сказати, що вони сплачували туристичний збір, не можна. Відповідно, бюджет міста не постраждає однозначно. Мабуть, ще і виграє у тому плані, що нам доведеться менше витрачати і менше навантаження буде на наші мережі та комунальні служби. 

– Тобто до паломництва не залучалась велика кількість жителів Умані?

– Якась частина, звичайно, залучалась, потрібно було приготувати їсти, харчувати, прибирати, готувати. Також займаються перевезеннями, торгівлею – був більший її сплеск. Бюджет не отримував особливих доходів, але доволі велика кількість уманчан мали можливість якраз на ці свята заробити і утримувати свої сім’ї майже протягом року.

– Які у вас зараз стосунки та комунікація із головами сусідніх громад та громадами області? Зокрема і з міським головою Черкас Анатолієм Бондаренком, який є лідером політичної сили, яку ви представляєте. Чи змінилась комунікація між міськими головами після 24-го лютого?

– Сказати, що вона змінилася, я не можу. Щодо Анатолія Бондаренка – то у нас завжди були дружні робочі стосунки. Те саме можу сказати і про голів громад, які сусідять із нами. Як працювали, так і працюємо. У кожного своя громада, у кожного свої питання. Іноді консультуємо, радимося. Особливо це було у перші дні війни, коли ухвалювали нестандартні рішення. Ми самі були змушені брати відповідальність за деякі питання. 

– І традиційні питання наостанок нашого спілкування. Що перше плануєте зробити, коли дізнаєтесь про перемогу України? 

– Перемога буде обов’язково. Ми не знаємо, у які дні, але ми знаємо, що вона буде. Після перемоги хочу більше приділити уваги своїм рідним та близьким. Тому що у перші дні війни я їх майже не бачила, мабуть з місяць. Зараз іноді вони мене бачать… Не знаю чи я їх бачу (сміється). Тому хочеться трішки присвятити своєї уваги своїм близьким.

Фото пресслужби Ірини Плетньової

– А що хочете сказати уманчанам та черкащанам? 

– Що можна сказати? Єдине – ми повинні перемогти, повинні перемогти найближчим часом. Ми не повинні затягувати цю війну. Ми повинні бути такими згуртованими, як були у перші дні, і не забувати про те, що у нас на території України – війна. Навіть якщо у нас немає вибухів поряд, то є люди, які страждають від цього, які втрачають свої оселі, втрачають своє життя, близьких та рідних. Тому єдине побажання, яке може бути, це перемоги. Перемоги та миру.

Спілкувався Артур Чемирис

Хочеш читати ще більше якісних матеріалів?
Підтримай незалежний журналістський проект «18000»

DONATE

 

коментарі
4 Коментарі
  1. Плетньова шавка!!!

  2. Пані Інно, прикро дуже, що в своєму інтерв‘ю Ви не згадали про діяльність педагогічного університету, адже з перших днів війни і до сьогодні викладачі волонтерять на всіх фронтах: від плетіння сіток до курсів з вивчення української мови та історії. Невже Ви не знаєте про те, що в гуртожитках УДПУ досі живуть біженці, що вони харчуються за рахунок закладу, що для них організовано масу навчальних заходів??? Це титанічна праця усього колективу: від адміністрації, викладачів, лаборантів, студентів до технічних працівників. Може Вам, як очільнику міста, варто було б поспілкуватися з біженцями та працівниками УДПУ і хоч подякувати їм, а то таке враження, що хто б‘є себе в груди і вихваляється своєю допомогою лише вартий Вашої уваги, а всі інші, то просто так…..

  3. Плетньова Продажа с*ка яку крім грошей нічого не цікавить!!!

  4. Пробачим що вона зробить для міста і району без Яценка. Думаю що грошиків на тырить і звалить

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *