Літо, спека, море… Мої діти з радісними вигуками стрибають у хвилях, вибігають поїсти кавуна, який ми щойно розрізали. По їхніх щоках стікає кавуновий сік, змішуючись із солоною морською водою, вони регочуть, витираються рукою і далі тікають у воду. Сонячні промені виграють на хвилях і їхніх вже золотавих тілах. Я посміхаюся і обіймаю чоловіка, вдихаю його запах, заплющую очі і чую серенади цвіркунів, шум прибою і дитячий сміх. Мені добре, бо моя родина поруч і їм усім теж добре. Чи це те саме «жіноче покликання» – чоловік і діти, всі нагодовані та щасливі? Про фемінізм та родину хочу викласти свої думки в цьому блозі.
Об’єктивним фактом є те, що в більшості країн, які пропагують гендерну рівність, кількість одружень менша, а кількість а розлучень – більша, ніж у тих, які чтуть патріархальні устої. Фемінізм, що пропагує самостійність та самодостатність жінки, зазіхає на «святе» – тезу «жінка – природжена дружина і мати» та «берегиня сімейного вогнища». І змушує в цьому сумніватися, породжуючи всілякі там рухи «чайлд фрі» (тобто відмову від народження дітей) і небажання одруження як такого. Жінка без чоловіка, жінка без дітей, чи повноцінна вона? Цей провокативний дискурс будоражить суспільство і розділяє його на «просунутих» та «консервативних». Фемінізм і рух за права ЛГБТ винуватять у знищенні інституту сім’ї як такого, а з ним і європейської цивілізації взагалі: не буде родин – не буде дітей – ви всі вимремо. Наскільки це справедливі звинувачення?
Давайте згадаємо, що сім’я сформувалася дуже давно як тип стосунків, визначений перш за все економічними та безпековими чинниками. Люди одружувались зовсім не тому, що кохали одне одного, а діти жили спільно з батьками не тому, що їм було затишно в батьківському домі. Обробляти землю та доглядати скотину, вести побут і захищатися від інших людей – ось для чого потрібна була родина. Багатодітність і спільне проживання «традиційної родини» – не вибір, а вимушеність.
І становище жінки в цій родині було геть далеким від тих романтизованих образів, які намагаються популяризувати. Важка праця була неминучою для більшості людей будь-якої статі. Важка праця + постійна вагітність, пологи і вигодовування дітей були неминучістю для будь-якої жінки.
При цьому її життям фактично розпоряджалися мужчини, спочатку – батько, потім – чоловік. Відсутність права наслідувати спадок, розпоряджатися майном, вчитися чи працювати – все це робило неможливим її виживання без родини, яка з одного боку захистить і нагодує, з іншого – повністю поглинає тебе як особистість.
Єдина можливість проявити себе – тільки смачно готувати, вправно вести господарку та виростити гарних, здорових дітей. Цим лиш і могли пишатися жінки, це і стало їхньою гордістю і прокляттям.
Не секрет, що звичною частиною управління в тій «традиційній» родині часто було насилля щодо жінок і дітей. «Жінка не бита, як коса не клепана» вважали наші предки, ну а «рімньом по жопі» і досі виховують своїх нащадків сучасні батьки. Більше того, дослідники кажуть, що в землеробських родинах зовсім не було тренду на «лагідне материнство» і матері геть не дбали про емоційний комфорт своїх дітей (такі тенденції з`явилися серед «благородних» і лише у XVIII столітті). Саме тому боротьба за «традиційні сімейні цінності» для мене має вигляд знущання. Бо які саме традиції маються на увазі?
Часи змінювалися, з’явилися міста і нові умови праці. Тепер не обов’язково вже колупатися в землі чи доглядати корів – можна працювати на фабриці або бути прислугою в багатшому домі. Це вже дає можливість втікти з родини, якщо там нестерпні умови. Поступово і дуже повільно для жінок відкриваються нові професії. Але всі вони низькооплачувані і дають можливість хіба що виживати. Немає жодних кар’єрних перспектив, тож шлях до хоча б відносного фінансового забезпечення лежить теж через заміжжя. Або багатий чоловік – і тоді ти зірвала джек-пот, або працювати вдвох, щоб забезпечити себе і дітей.
Але й тут жінка опиняється у пастці, бо народження дітей та догляд за родиною – весь нелегкий в ті часи побут – він все одно залишається її тягарем. Навіть якщо ти цілий день прачкою десь гарувала, ввечері приготувати їжу, нагодувати дітей і випрасувати одяг чоловіку – все одно твоє завдання.
І ось з’являється рух за права жінок – фемінізм. Він вимагає визнати жінку рівною чоловіку, дати їй право голосу і рівні умови в освіті та праці. Не будемо вдаватися в деталі, але на певному етапі, завдяки відчайдушній боротьбі багатьох жінок, вдалося здійснити прорив і на певній території планети запанували більш-менш рівні умови для життя і праці.
Розвиток економіки забезпечив жінку робочими місцями у різних сферах, освіта дала їй можливості для побудови кар’єри, а економічні права – для накопичення майна і фінансів, здатних забезпечити стабільне існування навіть одній людині. Тож тепер родина не є неминучістю чи необхідністю – не просто виживати, але і пристойно жити можна і без неї. Вчись, подорожуй, працюй, ти більше не прислуга і не інкубатор для людського роду – ти особистість!
Саме таким є сучасний світ ліберальних цінностей, що відкрився жінці. І якщо «традиційні цінності», які ти спостерігала в батьківській сім’ї (авторитаризм, насильство чи байдужість), тебе не приваблюють – що дивного в тому, що сімей стає все менше? Кількість розлучень збільшується, бо віднині ти просто можеш позбавитися стосунків, які тебе не задовільняють. То чому б і ні?
Водночас для чоловіків теж жінка перестала бути побутово-необхідною, адже тепер процеси приготування їжі, прибирання та догляду за дітьми дуже спростилися: посудомийка, мультиварка, памперси, контрацептиви – вони, певно, теж зробили свій внесок в загальний процес «розвалу родини». І точно більший за ЛГБТ.
Отже, як би приземленно це не звучало, але чоловіки та жінки просто перестали потребувати одне одного в економічно-побутовому плані. І саме це призвело до кризи інституту сім’ї в так званих розвинутих країнах. У шлюби вступають рідше і пізніше, дітей народжують менше, і теж і більш зрілому віці. Менше розлучень і більша народжуваність в тих країнах, де досі панує бідність і безправ’я. Бо там жінки по суті не мають вибору, залишаючись заложницями сімейного ярма.
То де ж вихід? Невже західна ліберальна цивілізація приречена на вимирання? Моя думка: йде не знищення, а трансформація сім`ї.
Саме зараз родина як інституція отримала другий шанс на життя, але вже не як зручна для держави «ячейка общества», а як безпечний простір для комфортного життя і зростання особистості. І для цього саме уявлення про родину треба відпустити з лабет «традиційних цінностей» і додати їй цінностей загальнолюдських.
Безліч досліджень доводять, що найбільш здоровими та щасливішими є люди, які мають якісні та міцні соціальні зв’язки. Якщо людина отримує від оточення повагу, підтримку і любов – вона ніколи не відмовиться від таких стосунків. І саме такі стосунки має давати людині сім’я: безумовну любов, повагу до індивідуальності, підтримку у прагненнях, радість за успіхи і співчуття під час невдач. Чи можна назвати їх такими вже «традиційними»? Я сумніваюся.
Психологи говорять нам, що більшість людей є скоріше травмованими власними родинами. Тож що дивного в тому, що виростаючи ми не вміємо створювати успішні довговічні стосунки? А саме якість стосунків виходить на передній план сьогодні, коли зникла економічна, побутова чи правова доцільність створення родини.
Тож для мене відповідь у спасінні сім’ї як такої: вчитися будувати справжні партнерські стосунки. Це непросто, але мати справжню родину – це щастя, яке неможливо описати. Тому ходіння на мітинги, анафема феміністкам, травля ЛГБТ, заборона абортів і все інше мракобісся 21 століття – це найбезглуздіше, що ми можемо зробити в цій ситуації. Скільки ви знаєте родин, які розпалися через гомосексуалізм?
Підтримка сім’ї державою має виражатися у створенні підтримуючого середовища, і це набагато більш складно, ніж просто підвищити виплати на дитину. Якісна сімейна медицина, розвинута дитяча та материнська інфраструктура, збагачення ролі батька в родині, захист від насильства, психологічна та фінансова підтримка сімейним парам. Думаю, що програма «муніципальна няня» робить для сім’ї куди більше, ніж «бебі-бокси» і тим паче концерти на День матері.
Давайте створювати якісні культурні та медіа продукти, які пропагуватимуть здорові, відкриті та чесні відносини між партнерами.
Давайте перестанемо жартувати про «охомуталі мужика», співати сумні весільні пісні з покриванням голови, називати секс «шлюбним обов’язком».
Давайте нарешті перестанемо ставити жінку перед вибором «діти або кар’єра», дамо їй впевненість, що з дітьми їй допоможуть, і вона знов почне народжувати.
Мені здається, що нині ми маємо переключити фокус з кількості на якість. Нам не потрібно багато родин, нам потрібні щасливі родини. Які народять щасливих дітей, а ті далі понесуть цей свій досвід
Вважаю, що фемінізм визволив жінку з традиційного родинного рабства, щоб дати їй можливість створити сім’ю з новини цінностями. І тим самим врятувати цю інституцію від остаточного руйнування.
