У Черкасах триває комплектування обласної бригади територіальної оборони. На сьогодні укомплектовано вже 70% особового складу. Саме ці люди першими стануть на захист Черкаської області у разі повномасштабного вторгнення військових Російської Федерації.
Цікаво, що 30% складу тероборони – жінки. «18000» поспілкувався з кількома із них та ділиться їхніми історіями.
Кореспондентка «18000» прийшла у штаб черкаської бригади територіальної оборони 17 лютого. Саме о третій годині ранку цього дня, за повідомленнями західних медіа, Росія планувала вторгнутися на територію нашої держави.
Поки бійці бригади чекають на завершення ремонту у виділеному для них приміщенні, вони займають один із поверхів обласного військового комісаріату. Ще на вході до приміщення на дверях натрапляємо на наліпку «Фотографувати заборонено».
Швидкість переміщення військових у приміщенні чимось нагадує мурашник. Люди ходять від кабінету до кабінету, радяться та вивчають «керівні» документи. Оскільки формування підрозділу розпочалося лише на початку року, а набір до нього досі триває, люди все ще знайомляться між собою.
«Коли зустрічаємось із рідними, я про свою роботу не розповідаю»
Анні Бардіс – 22 роки. Вона – випускниця військової кафедри ЧНУ ім. Б. Хмельницького. Перша її освіта – юридична. Проте ще під час навчання в одеському університеті дівчина зрозуміла, що хоче пов’язати своє життя із військовою службою. Її батько – теж військовий. Саме він підтримав дівчину, коли вона вирішила стати військовослужбовцем.
27 січня дівчина підписала із територіальною обороною контракт на п’ять років. У підрозділі вона відповідає за співпрацю з медіа та громадськістю, а також популяризацію Збройних Сил України серед населення.
Окрім покликання, у своїй роботі вона вбачає і соціальну стабільність та можливість кар’єрного зростання.
– Знаєте, як буває: влаштовується жінка у магазин, потім через кілька років її просять «на вихід», бо вона вже не такий привабливий вигляд має. Або ж буває, що збереження її місця роботи може залежати від настрою керівника. Я точно не хочу, щоб мене так якийсь приватний підприємець колись звільнив. Тут же я знаю, що в мене на п’ять років контракт. І на ці роки я роботою забезпечена, – ділиться своєю мотивацією Анна.
Дівчина визнає: спочатку працювати було нелегко. Зокрема, через брак досвіду. Проте на допомогу прийшли більш досвідчені колеги – серед складу територіальної оборони є багато тих, хто свого часу був на Сході і знає, що таке війна на власному досвіді.
Анна Бардіс коротко описує свій ранок:
– Прокидаюся о 6 ранку, приймаю душ, збираюся, годую кота, вдягаюся. О 7:40 – на маршрутку, далі – шикування і приступаю до своїх службових обов’язків. Завершення робочого дня о 18:00, – зазначає Анна. – Робота у територіальній обороні – дуже цікава. На початку, звісно, трохи страшно було: багато завдань, квадратні очі. Але є люди, які завжди готові допомогти, підказати, поділитися досвідом. І це цінно.
Деталями своєї роботи дівчина майже не ділиться з рідними та друзями – робити це їй забороняє законодавство.
– У військовослужбовців удвічі менше прав, ніж у цивільних. Коли ми зустрічаємось із рідними, я про свою роботу не розповідаю. Робота є? Є. На роботу ходжу? Так. Мої батьки, чоловік знають, де я працюю. Цього достатньо. Я не розголошую, де я і ким працюю. Багато говорити не можна, тому що є таке поняття як службова таємниця і кримінальна відповідальність за її розголошення, – пояснює Анна.
Ще під час навчання в університеті дівчина вперше взяла до рук зброю.
– Коли тримаю зброю в руках, відчуваю впевненість, – ділиться Анна Бардіс. – Людина, яка свідомо підписує контракт зі Збройними Силами, розуміє, що зброю доведеться взяти в руки: або на навчанні, або в бойовій обстановці. Добре, коли це просто навчання.
Анна Бардіс та Софія Сабадаш
«Завдання нашої частини – обороняти Черкаську область»
Софія Сабадаш підписала контракт із силами територіальної оборони на день пізніше за Анну. Вона – офіцерка групи планування, а також військова психологиня.
– Немає нежіночих професій, так само, як і немає нечоловічих. Чому жінка не може бути військовою? Захоче – буде. Чому чоловік не може бути перукарем? Захоче – буде, – такими словами реагує на гендерні стереотипи 21‐річна дівчина.
Вона вирішила стати військовою, наслідуючи брата, який також є військовослужбовцем.
– Спочатку брат боявся, бо «я ж дівчинка», але потім побачив, що я налаштована серйозно, і сказав: хочеш – давай, я буду допомагати, – згадує Софія.
На інформаційне нагнітання у медіа щодо ситуації на кордоні дівчина реагує спокійно.
– Ми в курсі всього, що відбувається на кордоні. Інформаційне нагнітання на наш емоційний стан ніяк не впливає. Більшість прийшла у тероборону, щоб захищати свій дім, свою сім’ю. Завдання нашої частини – обороняти Черкаську область. Це наш обов’язок, – зазначає Софія Сабадаш. – Нещодавно знайомі в паніці кажуть: ой, ти що служити йдеш, призвали? Ні, я сама захотіла!
«Коли тут нічого не літає, спочатку трохи незвично було»
У військовослужбовця Наталі вже майже 18 років військового стажу. Сама вона родом із військового містечка на Львівщині, останні шість років була на Сході, а віднедавна переїхала в Черкаси, підписавши контракт із теробороною.
Жінка пригадує: до середини 2015‐го на східні кордони жінки майже не їздили.
– Бажання поїхати в АТО давно виникло, але не дозволяли. Це була не заборона, але нас оберігали: там стріляють, небезпечно, не варто туди їздити жінкам. Зрештою дозволили, потрапила у штаб, займалася паперовою роботою, – переповідає Наталя.
Під час ротацій жінка була на першій лінії фронту.
– Свій перший контракт я підписала у 24 роки. В мене батьки військові, сестра. Мені завжди хотілося потрапити в армію. Я вже настільки звикла до військового життя, що не уявляю себе в цивільному. Мені форма подобається, дисципліна, – зазначає Наталя. – Ностальгія за фронтом лишається. Коли приїхала сюди, тут нічого не літає, не стріляє, спочатку трохи було незвично. Але людина до всього звикає. Звикну і я до спокійнішого життя, – переконана Наталя.
До новин про ймовірний наступ Росії жінка ставиться спокійно.
– Я з нашими побратимами і посестрами постійно на зв’язку. Повірте, там ніхто не збирається відступати. Вірте в нашу армію, – закликає Наталя.
Вона не виключає, що знову повернеться у «гарячі» точки.
– Не впевнена, що не буде тягнути назад. Це не те, щоб адреналін, але якась така відповідальність, яку ти несеш не лише за себе, а й за людей, з якими служиш. Може, армія взагалі в мене у крові, – роздумує Наталя.
В армії немає гендерного розподілу
Укласти контракт із силами тероборони може будь‐який громадянин чи громадянка України віком від 18 до 57 років за умови відсутності судимості за тяжкі злочини.
Ескалація на Сході спровокувала в Черкасах новий бум – щодня до тероборони просяться «новачки». Серед них – як військові зі стажем, так і цивільні.
– В армії немає обмежень і законодавство забороняє гендерну дискримінацію. Якщо в жінки є відповідний фах, вона може обіймати посаду хоч і командира бригади, – запевняє представник командування бригади територіальної оборони Сергій Яковенко. – Здебільшого жінки в нас обіймають посади діловодів, фінансистів, бухгалтерів, відповідають за зв’язки з громадськістю. Але є в теробороні, наприклад, посади інструктора, командира роти. На жаль, до нас не приходять жінки з таким фахом. Якби були – ми б взяли їх і на цю посаду залюбки.
Ще не так давно Сергій служив у 72 окремій механізованій бригаді, де, зокрема, жінка була командиром танку.
–У нас немає важкої техніки у штаті на озброєнні. Але в армії я був командиром батареї. Там вага снаряду – 45 кілограм. І там є посада – заряджаючий. Не кожна жінка чисто з антропологічних особливостей зможе підняти такий снаряд. Але може є і такі жінки, спортсмени, будь ласка, ніхто їм не заборонить обійняти цю посаду.
Аби доєднатися до сил територіальної оборони, потрібно прийти у штаб за адресою вул. Хоменка, 19. Пройшовши співбесіду, кандидат чи кандидатка дізнається про вільні вакансії і зможе приєднатися до основного складу або стати в резерв.