24 лютого час по всій країні пришвидшився. Люди перетворилися на єдиний механізм взаємодопомоги і підтримки. Життя змінилося і всередині однієї з черкаських ІТ-компаній – TRIARE.
Про зародження там волонтерського руху розповів Head of Management Department в компанії TRIARE Олександр Мошенський.
24.02.2022
О 5 ранку мій товариш написав мені у вайбер, щоб я терміново зателефонував йому. Я стривожено набрав номер і почув найстрашнішу звістку, яка могла пролунати на той час: “Почалася війна”.
Він попросив допомогти йому евакуювати своїх батьків та батьків своєї дружини які родом з смт. Мілове, Луганської області (на той час підконтрольній території України). Вони повинні були виїхати до Харкова і вже там ми б їх зустріли. Уже в дорозі ми дізналися, що смт. Мілове було захоплено російськими окупантами.
Олександр Мошенський
На щастя, батьки встигли виїхати, але, оскільки на той момент Харківську область було вже перекрито, ми вирішили зустрітися під Полтавою. До вечора нам вдалося доїхати в Черкаси. За день ми побачили страшні картини людської паніки на дорогах, заправках, супермаркетах та різних містах і селах. Великий потік різної військової техніки у сторону Харкова. На наших очах дорога перетворювалася у суцільний блокпост із військових, БТРів, бетонних блоків, металевих їжаків.
Того ж вечора я зрозумів, що життя поділилося на “до” та “після”. Я запитав себе: що буду робити в ці часи? Тікати мені не хотілося, адже тут – батьки, сім’я, друзі, будинок, робота і все, що для мене цінне. Я залишаюся.
Головне – не панікувати
Наступного ранку ми прокинулися під гул сирен. Для переселенців із Луганської області це було не вперше, вони розуміли, які жахи можуть йти за цими сиренами. Тому перші кілька днів були найскладнішими. Страх охоплював нас, відбирав усі сили та здатність мислити розумно. Ми вирішили, що у ці дні їм необхідна підтримка, і охоче прийняли у своїй оселі. Я перетворив підвал свого будинку на сховище.
Із самого ранку 25 лютого я почав дзвонити всім близьким, рідним та друзям із запитанням, чи все у них добре. Того ж дня ми об’єдналися із кількома друзями й вирішили, як будемо діяти. Спершу ми поїхали до одного із розташувань підрозділів тероборони. На той час вони вже повністю були укомплектовані й не приймали нових охочих. Але нам повідомили: якщо бажаєте допомогти – можете привезти певні продукти та медикаменти. Ми одразу поїхали за ними. Далі взяли контакти одного з командирів і почали напряму контактувати з ним.
Початок щоденної допомоги
Організувавши групу з 4 осіб в Черкасах, ми тісно спілкувалися із такими ж волонтерами зі м. Сміли, де їх було вже 15. Ми ділилися інформацією та усім необхідним для того, щоб допомогти нашим військам.
Оскільки товариш, який мені повідомив про початок війни, був мобілізований до однієї із Черкаських частин роти охорони, ми змогли напряму вийти на їхнього командира й отримувати списки необхідного для ЗСУ.
Щоденно ми їздили по десятках аптек, різних магазинах одягу: шукали ліки, продовольчі запаси, військовий одяг, тактичне спорядження. Ми допомагали всім, хто просив про допомогу – військовослужбовцям, переселенцям із малими дітками тощо.
Завдяки грошовим внескам від наших співробітників ми змогли зібрати достатню суму для закупівлі всіх необхідних речей. До мене також звернулася давня знайома із Брюсселю, яка працює в Європарламенті. Дізнавшись про наш рух, вона з колегами перерахувала кошти на різні потреби. Ми були приємно здивовані щоденною турботою та хвилюванням друзів-іноземців, які кожного ранку запитували нас, як ми, як пройшла ніч.
Щоденно ми купували повний багажник різних припасів і доставляли із рук у руки. Там було все, починаючи від найпростіших речей: металеві ложки, чашки, миски, теплі шкарпетки, різне взуття, ліхтарики, батарейки тощо.
Робота на всіх фронтах
Ми як IT-компанія, що працює на експорт, і здатна заробити країні немалі кошти, розуміли, що цими ж коштами маємо підтримати економіку держави в цей складний час. Керівництво прийняло рішення не зупиняти роботу компанії, а працювати зараз на благо економіки. Адже ворог на те й очікує, що під час такої кризи підприємства й організації стануть, податки перестануть сплачувати, і економіка держави зазнає удару.
Тому наша команда працювала на два фронти: волонтерська допомога ТрО та ЗСУ і підтримка економіки на наших робочих місцях. Не буду говорити, що це виявилося легко. У нас немає вихідних: увесь вільний час від розробки програмного забезпечення ми допомагаємо боротися з ворогом, підтримуючи нашу армію, задовольняючи реальні, нагальні потреби. Але нас веде надія на перемогу, і вдячність звичайних хлопців з блокпостів, патрулів та інших позицій.
Одна сила, один народ
Ми зрозуміли, що до війни, і такої кількості мобілізованих не були готові. Але також ми відчули, наскільки швидко можна забути про всі наші внутрішні незгоди та суперечки. Ми піднялися, як одна суцільна сила. Як єдиний народ.
Я ніколи не бачив такої підтримки в очах незнайомих. Я ніколи не задумувався, наскільки волелюбною є українська нація. І тільки тепер я розумію слова із Нашого Гімну: “Душу й тіло ми положим за нашу свободу”. Для нас навіть смерть не буде страшною, адже ми на стороні світла, ми на стороні правди, і з нами – Бог!
Ми неодмінно переможемо!
На усіх фронтах!
Слава Україні!
