183 дітей загинуло та 342 дитини постраждали з початку нападу росії на Україну. Вимушений переїзд, втрата дому, у деяких дітей – втрата батьків, від яких залежить виживання дитини – всі ці чинники мають серйозний вплив на процес їхнього психічного розвитку і на майбутнє життя. Війна загрожує як фізичному, так і психічному здоров’ю дітей.
Через бомбардування та обстріли пошкоджено вже 938 закладів освіти, 87 з них зруйновано повністю. Найскладніша ситуація у Донецькій, Харківській, Миколаївській, Сумській, Київській, Херсонській, Житомирській, Чернігівській областях та місті Київ, – повідомили в Офісі генерального прокурора для Радіо Свобода. ЮНІСЕФ інформує, що близько двох мільйонів дітей залишили країну з початку війни. Важко недооцінити наслідки травматичних подій на психічне здоров’я дитини. Нерозуміння ситуації сприяє додатковому стресу, тому варто правильно пояснити, що відбувається.
Про те, як говорити з дитиною про війну, ми запитали Ірину Сірик, кандидата психологічних наук та доцента кафедри психології, глибинної корекції і реабілітації Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.
Дозволені та заборонені теми
– Аби не піддаватися паніці, долати стрес, люди займаються якоюсь справою: спортом чи прибиранням. Дехто відволікається волонтерством. Певно, має бути якийсь подібний прийом і для діток.
– Дітям, як і дорослим, треба відволікатись на щось звичне, можливо навіть рутинне. Важливо, щоб дитина мала певні незмінні ритуали. Це можуть бути звичайні щоденні справи: чищення зубів зранку, зарядка, прибирання в кімнаті чи складання іграшок. Для дітей вагомою є арт-терапія, можна малювати, ліпити з пластиліну, грати в іграшки. Можна разом з дітьми складати пазли, конструктори, читати книжки тощо.
Але не треба забувати, що звичайна опіка та увага з боку батьків та рідних є найважливішим. Частіше обіймайте свою дитину, кажіть слова любові та підтримки, щоб дитина максимально відчувала себе захищеною.
– Дитина буде відчувати себе в безпеці, якщо розумітиме, що відбувається, але більшість батьків просто не знають як правильно пояснити все дитині. Безумовно, важливим є вік дитини. Бо для різного віку дитини є свої особливості і підхід.
– Насамперед вислухайте всі питання, дайте дитині можливість запитати все, що її турбує. Скажіть їй, що вона може запитати у вас все, що хоче. Діти мають власне розуміння травматичних подій та ставлення до смерті залежно від їхнього віку. Довіртеся їхній здатності захисти себе.
Батьки – перші значущі люді, які можуть знайти саме ту відповідь, яка заспокоїть дитину, але надважливо говорити правду, щоб не втратити довіру. Поясніть дитині, як діяти в якій ситуації. Якщо є інформація і вона знає, що відбувається, то має контроль. Залежно від віку змінюється сприйняття реальності, тому і підхід має бути різним. Відштовхуємось від провідної діяльності дитини: у дошкільника – це гра, а у школяра – навчання.
– Ви говорите, що треба обов’язково бути відвертим з дитиною, але чи є межа цієї відвертості? Не кожен дорослий може прийняти та пережити всі ті жахи, яких завдає війна. Не можна звалювати на дитину занадто багато, адже їхня психіка менш стійка.
– Безумовно, сприйняття того, що відбувається, у дорослого і дитини буде різним. Дитяча психіка більш вразлива, тому треба правильно добирати, що і як сказати дитині.
Не треба дитину залякувати, плакати, кричати при ній. Багато батьків допускаються помилок: кричать, коли чують сирену, розповідають в присутності дитини страшні новини, жахіття, плачуть. Треба створити максимальну атмосферу безпеки для дитини і оберігати її психологічний стан, але при цьому бути і чесними. Треба розказати, чому лунає сирена, що це, можливо, знак небезпеки для життя, що треба йти в укриття і для чого це потрібно.
Не розказуйте про те, до чого не готова ваша дитина. Лише батьки знають, наскільки їхня дитина є стресостійкою, і наскільки вона готова сприймати реальність і в якій мірі. Тому максимально треба відчути своє дитя і розуміти, що вона готова сприймати в ситуації тут і тепер.
– У дітей завжди багато питань. Навіть після всіх пояснень вони захочуть знати причини того, що відбувається. Треба пояснити їм, чому сусідня країна почала війну з нами.
– Дитина сприймає факти: війна, руйнування, танки, зброя, смерть тощо. Тому діти більше роблять акцент не на тому, хто напав і з яких причин, а більше на те, що їх хвилює в ситуації тут і зараз, що вони бачать. Залежно від віку дитини дозуємо інформацію.
З казок діти вже знають, що існує добро і зло. Важливо пояснити, що добро завжди переможе зло. Дорослі діти з історії знають, що таке війна і вони доросло сприймають причини. Я б не акцентувала увагу на причинах, тому що для дитини актуальніші наслідки. Тому не навантажуємо психологічно дітей темами, які вони не здатні психологічно сприймати.
Сирени, обстріли, емоції та переїзд
– Більшість матусь вимушені виїжджати до іншої країни, щоб вберегти дітей. Це великий стрес для дитини: незнайомі люди, вулиці, а також розлука з татом. Навіть уявити важко, наскільки складною може бути розмова про переїзд.
– Щоб пом’якшити важку новину, є основний принцип: сказати правду на поставлене запитання, знову ж таки залежно від віку дитини. Можна сказати, що у тата зараз робота, він захищає країну, захищає будинок, він наш герой. Не говорити про смерть з дитиною, не потрібно її травмувати завчасно. Налаштовуйте себе і свою дитину лише на хороші звістки і що скоро повернетесь додому і будете всі разом як раніше.
– Діти переживають стресові ситуації важче за дорослих, вони не вміють контролювати та навіть розуміти свої емоції. Треба розказати дитині, що страх – це нормально.
– Так, зважаючи на вік, ми пояснюємо про безпечне місце, що потім знову повернемося додому. Якщо це дошкільнята, то у формі гри-подорожі, якщо молодший шкільний – пояснити, що так безпечно, і повернемося додому, коли буде все добре і спокійно. Кожна дитина різна, властивості психіки теж, і до кожної має бути індивідуальний підхід.
Безумовно, діти, які зараз перебувають в епіцентрі обстрілів, і діти, які у відносній безпеці – це різні емоційні стани. Максимально заспокоюємо дитину, даємо можливість висловити емоції, непотрібно дитину стримувати.
Дорослі теж мають виражати свої емоції, але в присутності дітей це має бути контрольовано. Говорити, що мені боляче, сумно, складно, іноді страшно – це нормально. Коли ми обговорюємо емоції, то переживаємо їх, виражаємо, звільняємося. Відверто спілкуйтеся з дитиною, але не перевантажуйте її вашими емоціями.
– Найпоширеніша дитяча реакція на небезпеку – це плач. Але навіть за звичайних обставин заспокоїти дитину завжди нелегко, інша річ, коли лунає тривога чи вибухи. В цій ситуації спершу треба заспокоїти себе, щоб дитина бачила нашу впевненість і відчувала себе під нашим захистом.
– В умовах небезпеки, коли чутно вибухи, дитина лякається і плаче. Цього можна уникнути, знизивши потужність голосних звуків: надіти навушники або ж міцну шапочку чи вату до вух. Але ж знов таки, залежно від того, в яких умовах дитина і як далеко від епіцентру подій. Щоб знизити рівень напруги, обійміть міцно дитину, пригорніть до себе, за можливості загорніться у ковдру. Не забувайте контролювати власний стан, бо дитина все відчуває.
– Ви розповіли як діяти, коли дитина боїться, але ж це може і не подіяти. Те, що заспокоїть одну малечу, може ніяк не вплинути на іншу.
– Батьківський голос – це один з додаткових способів заспокоїти дитину. Співайте пісні не дитині, а собі, щоб сповільните серцебиття. Випийте чаю чи води повільними ковтками. Так дитина відчує, що ви спокійні, та буде теж заспокоюватись.
Як тільки малеча починає плакати, намастіть її губки медом чи джемом, або давайте пити водичку – це розсіює увагу дитини.
Не забувайте про спільні ігри – це знижує рівень стресу як у мами, так і у дитини.
Спілкувалася Вероніка Чіпенко
Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу
