Місце, де всі свої. Як хаб у Черкасах допомагає переселенцям і ЗСУ

“Всі свої” – хаб із такою назвою запрацював у Черкасах наприкінці минулого року. Його ціль – допомога внутрішньо переміщеним особам. Нині тут можна отримати юридичну підтримку, допомогу в пошуку роботи, пройти арт-терапію та знайти нових друзів. 

– Спочатку я все думала, що ми тут тимчасово і скоро повернемося. З часом зрозуміла, що пора вже якось рухатися, робити щось корисне, – розповідає директорка хабу Діна Проскура. – Завдяки ініціативній групі із переселенців і місцевих бізнесменів, зокрема учасників громадської спілки “Центр розвитку бізнесу”, з’явився хаб.

Місцеві бізнесмени профінансували оренду приміщення для хабу. Також вони постійно підтримують хаб, зокрема допомагають із оплатою комунальних послуг. Наповнюють же “сенсом” його самі переселенці та місцеві. Нині мало не щодня тут відбуваються заходи для дітей та дорослих.

“Друзі вже дражнять, що я – черкащанка”

Діна – харків’янка. Останні роки життя в Харкові присвятила вихованню дітей. Паралельно – опікувалася громадськими проєктами. 

– Я була в батьківських комітетах завжди. Було цікаво, як живуть мої діти. Розуміла, що якщо я не наповнюю їхнє позашкільне життя чимось цікавим, то це ніхто не зробить, – каже Діна Проскура. 

Ці ж принципи жінка застовувала і під час створення хабу. Зазначає: розуміла, якщо самі ВПО не почнуть дбати про себе, не слід цього очікувати від інших.

У Черкаси жінка приїхала не одразу після вторгнення. 

– Спочатку ми поїхали з родичами з Харкова в Чернігівську область. Там потрапили в оточення. У березні з колоною виїхали. Подумала тоді: якщо вже далі Черкас підуть російські війська, то це вже Україні кінець. Тож вирішила залишитися тут, на правому березі Дніпра, – розповідає, як опинилася у нашому місті, Діна.

За майже рік перебування у Черкасах їй полюбився Дніпро. А ще закохали в себе місцеві люди, які постійно зголошуються допомогти в реалізації її ініціативи. 

– Себе ловлю на думці, що коли спілкуюся з друзями, кажу: а от у нас в Черкасах… І друзі вже дражнять, що я – черкащанка, – усміхається Діна Проскура.

Хаб “Всі свої” розташований на -2 поверсі ТРЦ “Хрещатик Сіті”. Діна зазначає, що це великий плюс. Оскільки приміщення у підвалі, їм не доводиться скасовувати заходи під час “повітряних тривог”. А в часи блекауту хаб став місцем, де можна підзарядити гаджети і попрацювати.

Особливу увагу у хабі приділяють дітям. Нещодавно для підлітків тут уперше провели денний табір. Діти віком 12-16 років відвідували відновлювальні практики, чаювали та вчили розмовну англійську. Нині в хабі вже планують наступну зміну. 

Щомісяця у хаб приходять близько пів тисячі внутрішньо переміщених осіб, половина з яких – діти. Заходи, які проводить організація, анонсують у спеціальному телеграм-каналі.

Насамперед опікувалися гуманітарними питаннями. Одним із перших заходів, які організували тут, була ярмарка одягу. У межах акції ВПО могли прийти і взяти ті речі, які потребували для себе або дітей. 

– Приємно, що й самі переселенці приносили речі. Наприклад, діти в них уже з цих речей виросли, але одяг у гарному стані. Так у нас утворився “банк одягу”, який регулярно наповнювався, – каже Діна.

Згодом же більше увагу у хабі почали присвячувати особистісному та професійному розвитку. 

– Для дорослих ми проводимо арт-терапії. У нас є група з пошуку роботи. Навчаємо писати гранти, проводимо лекції про те, як стати співробітником іноземної компанії. Також зараз є ідея зробити певні курси для дорослих із робототехніки, такі собі перші кроки в ІТ, – зазначає волонтерка. 

Не лише для ВПО: юридична підтримка

Ще один вид підтримки, який можуть отримати у хабі дорослі, юридична. Курує цей напрям представниця Спілки захисту громадянських свобод Лілія Дудник.

– Уточнення щодо гуманітарної, грошової допомоги. Ті, хто працював десь раніше, цікавляться як звільнитися дистанційно. Якщо втратили документи, як їх відновити. Також серед актуальних – вивезення дітей за кордон. Якщо пенсіонери – пенсійне забезпечення, – перераховує найтиповіші питання, з якими звертаються жінки-переселенки, Ліля.

Отримати юридичну допомогу в хабі можуть не лише жінки ВПО, а й вразливі верстви населення. Волонтери консультують щодня в будні з 10:00 до 16:00. Для звернення спочатку просять зареєструватися за телефоном 050 638 75 14.

Лілія – родом із Бахмута. У квітні буде вже рік, як вона переїхала до Черкас.

– Спочатку переїхали на Харківщину, але там не було житла взагалі. Тут було житло, тому ми залишились. До цього я навіть не знала, де розташовані Черкаси. Черкаси і Чернівці – було щось однакове, – зізнається Лілія.

Як і Діна, вона зачарована черкаським Дніпром. 

– Я пляж “Живчик” дуже люблю. Черкаси – дуже затишні. Тут інший ритм життя, у нас на Донеччині набагато швидше все відбувалося. Тут усе таке розмірене, люди нікуди не спішать, – ділиться роздумами волонтерка.

“Я патріот. Я повинна бути тут”

Ще один напрям діяльності хабу – допомога ЗСУ. Свого часу волонтери ліпили на передову вареники, опісля – плели маскувальні сітки та робили ляльки-мотанки. Зараз їхня увага сконцентрована на в’язанні теплих шкарпеток і створенні окопних свічок.

З листопада минулого року волонтерки хабу зв’язали вже майже 300 пар шкарпеток. Курує цей напрям, як лагідно називають жінку у хабі, Валічка. Жінка родом із Чорнобаївки. Частина її рідних – і самі на фронті. 

Пані Валентина каже, що найбільша винагорода для неї – нещодавний сюжет у “Єдиному марафоні”. Там показали їхню ляльку-мотанку, яка була розміщена на українському танку.

Нині шкарпетки в’яжуть 22 волонтерки хабу. Частину з них передають на передову, інші – у місцевий госпіталь, де лікують поранених військових. Для останніх жінки навіть розробили спеціальний вид шкарпеток, які можна вдягти на гіпс. Вони більші і мають зав’язки.

Донька Валентини зі внуками після вторгнення росіян евакуювалися за кордон. На питання, чи не шкодує жінка, що не поїхала разом із ними, починає плакати і заперечує.

– Я не захотіла! Був страх за дітей – тому я попросила їх евакуюватися. Але ж тут має хтось лишитися, ті ж вареники варити. Я патріот. Я не можу. Я повинна бути тут – резюмує Валентина. 

Єлєна Щепак

Статтю створено за підтримки Institute for War & Peace Reporting

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Місце, де зберігають історію Черкащини, де “живуть” докази війни