Кравчиня Інна Усатюк разом із помічницею шиють адаптивний одяг для поранених бійців. Невелике ательє розташоване у місті Умань. Речі передають волонтерам і лікарням. Роботу волонтерки виконують безоплатно, кошти ж витрачають лише на пошук якісних тканин. Такий одяг зручніший за звичайний та має більший функціонал. Він потрібен людям, які мають поранення або обмежену рухливість.
Як розвивається ініціатива та чому вона важлива – далі у статті “18000”.
Як уманчанка почала створювати адаптивний одяг?
Унаслідок поранень та ампутацій нерідко виникають труднощі із підбором одягу. Значна кількість речей має суцільні шви та застібки, що створює додаткові незручності для поранених. У таких випадках радять шукати адаптивний одяг. Зовні він майже такий же, як і звичайний, проте має додаткові елементи, щоб одягнутися було простіше та без надмірних зусиль.
– Якщо взяти звичайну кофту, то рукав там суцільний. Натомість в адаптивному на рукавах можуть бути пришиті кнопки або липучки, тож він може розстібатися. Так само і штани. На них збоку розташовані липучки, від пояса і аж до низу, – розповідає Інна Усатюк.
Власне ательє з пошиву одягу уманчанка Інна Усатюк має уже дев’ять років. У січні цього року до неї звернулися волонтери. Тоді й розпочали пошиття перших зразків.
– До мене по допомогу звернулися клієнти. Запропонували зібрати кошти і придбати тканину. Волонтери розповіли, що є запит на адаптивний одяг у міській лікарні і потрібно відшивати. І я кажу: якось спробуємо. У нас вийшло і ми почали думати, де брати кошти на тканину.
До цього в ательє подібних замовлень не виконували, працювали лише індивідуально. Все розпочалось після звернення волонтерів.
З якої тканини шиють адаптивний одяг?
Кравчині не беруть оплату за роботу, проте збирають гроші на придбання тканин. Обирають серед натуральних матеріалів, аби забезпечити максимальний комфорт військовим.
– Ми працюємо тільки з хорошою тканиною. Беремо тканини виробництва Туреччини – двунитка, кулір, трьохнитка, фліс. Такі матеріали приємні до тіла. Я знаю, яка це тканина, як вона носиться, як її обробляти.
Друзі та знайомі Інни Усатюк допомогли їй у соцмережах поширити інформацію, щоб про ініціативу дізналися більше черкащан.
– Згодом ми відкрили рахунок, на купівлю тканин почали надходити гроші від охочих нас підтримати. Уманські бізнеси підключилися, міська рада. Зібрані кошти витрачаємо лише на тканину та фурнітуру.
Як говорить кравчиня, якщо йдеться про закупівлю такого одягу, визначити його якість лише за зображенням майже неможливо. Річ можна оцінити, якщо руками доторкнутися до матеріалу, фурнітури, швів.
– У нас в місті є багато інших ательє, але більше ніхто не пропонує допомогу з виробництвом. Є ті, що теж займаються пошивами, але не для військових. Водночас зі свого боку вони потім віддають нам залишки тканин. Такої кількості матеріалу якраз вистачає на футболки, – ділиться Інна.
Також читайте: Розмова із засновницею черкаського бренду: про секонд-хенд, пошиття одягу та співпрацю з репером.
“Треба робити все, аби їм було тепло та комфортно”
Щоб до пошиття залучити волонтерів, уманчанка поширювала інформацію про ательє через радіо та місцеве телебачення. Проте кількість волонтерів щоразу зменшується. Це стосується й іншої допомоги, констатує Інна.
– Я знаю багатьох людей, які волонтерять. Виготовляють свічки, сітки маскувальні. Але кожен раз вони кажуть, що все менше і менше стає людей. Бачите, є, що люди просто “втомлюються”, як вони кажуть. А ті, хто на фронті, не втомлюються?.. Для мене це дуже важливо, тому що ми теж вже багато і рідних поховали, і просто знайомих, і є в мене і безвісти зниклі. Тому я знаю, що це потрібно робити.
Коли до лікарень привозили поранених, кравчиня часто їх навідувала сама, щоб дізнатися, що потрібно пошити. Або передати речі, які вже були готові.
– Бачила їх, коли вони вдягають наші речі і які у них тоді очі… Тому заради їхніх поглядів треба працювати. Треба робити, щоб їм було тепло, комфортно, – каже волонтерка.
Зазвичай поранених привозять до міської та районної лікарень у вихідні. І вже у неділю майстриня отримує список необхідного на цей момент одягу.
– Коли поранених привозять до лікарні, то начмед (начальник медичної служби, – ред.), який цим займається, пише список, що потрібно. Потім він передає список волонтерам, волонтери передають його мені – це вже налагоджена система. І так ми розподіляємо, що потрібно пошити, що докупити, – розповідає Інна Усатюк.
Які речі шиє майстриня з Умані?
Асортимент адаптивного одягу, що виготовляють в уманському ательє, складається із футболок, штанів, спідньої білизни. Для виробництва об’ємніших речей необхідно обладнати мініфабрику та організувати кожен окремий процес.
– Великі речі, як-от куртки зимові, штани з пікселем – це ми не шиємо.
Тому що у нас ательє. Тобто ми фізично таке не потягнемо. Майже ціле літо у нас були шорти, футболки, а зараз уже штани, “фліски” ми шиємо.
Кравчиня додає, що нині в Умані складно знайти кваліфікованих спеціалістів, які знаються на кожному етапі виробництва одягу і якісно можуть виконати роботу від початку і до кінця.
– На початку з нами була ще одна кравчиня. Моя дитина іноді нам допомагала. А зараз дуже важко знайти людей, які шиють одяг від початку до кінця. Багато людей, що вміють саме на фабриках працювати, де у кожного чітко визначені операції. І їм не треба все вчити. А у моєму ательє ми виконуємо самі усі етапи пошиття речі, – зазначила Інна Усатюк.
Одяг відшивають за необхідності, коли є запит з лікарень або про це повідомляють волонтери.
– Нещодавно до мене подзвонили люди, бо вони знають, що я таке відшиваю, і вони спитали, чи можу я виготовити дещо. Військового на місяць відпустили додому, а з адаптивного одягу нічого немає. Йому незручно навіть на двір вийти. Кому потрібно, то ми завжди відповідаємо.
Як підтримати уманчанку, що шиє адаптивний одяг?
Інна Усатюк розповіла, що нині залишається потреба у закупівлі фурнітури (резинки, блискавки, застібки, чорні нитки на бобінах) і тканин. Зараз в ательє працюють переважно з трикотажною трьохниткою та флісом.
– Якщо брати по метражу, то рулоном виходить дешевше. Стараємось зібрати потрібну суму, щоб закупити одразу рулон.
За покликанням на монобанку можна підтримати ініціативу уманчанки.
Також до пошиття адаптивного одягу можуть долучатися охочі, якщо є базові навички шиття.
– До мене звертаються навіть з інших міст, бо є запит на такий одяг. Я можу допомогти з викрійками, щоб інші люди теж могли це робити. Якщо будуть ще швеї, які захочуть нам із цим допомагати, то це буде чудово.
Сконтактувати із Інною Усатюк щодо волонтерства або допомоги із пошиттям одягу можна через соцмережі або месенджери:
- Facebook ;
- Telegram, Viber, WhatsApp за номером телефону: 0977768470.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.
Ірина Горпинчук
Також читайте: Коли “чоловічі” професії в кайф: історії черкащанок, які обожнюють кермо і метал.
Оперативна інформація про Черкаси та область. Підписуйся на вайбер-канал “18000”