Як у Черкасах людей з інвалідністю навчають жити самостійно
До своїх 32 років Дмитро часто не знав, що хоче робити, яку страву чи напій обрати, де відпочити. На більшість запитань він відповідав: «Не знаю». Так було донедавна, та вже за кілька місяців хлопець став самостійнішим. Дмитро Тігунов тепер вміє готувати скрембл і випікати пиріг, може скупитися в магазині і на ринку, попрати і висушити білизну. Черкасець отримав свою першу роботу, де вчиться відповідальності й комунікації.
Підтримкою Дмитра, крім сім’ї, довгий час є працівники та відвідувачі центру комплексної реабілітації для людей із інвалідністю «Жага життя» в Черкасах. Також три останні місяці другим домом Дмитра була тренувальна квартира. Координаторкою там, а нині доброю подругою для черкасця залишається Альона Олійник. Про шлях хлопця з ментальною інвалідністю, який, ставши дорослим, вчиться бути незалежним, розповідає «18000».
Знаю! або Перші кроки до самостійності у 32 роки
Ми призначили зустріч із хлопцем у черкаському зоопарку. Вже три тижні, як він працює тут прибиральником. На вході кажемо, що до Дмитра. Його тут знають, як і пані Альону, яка згодилася допомогти нам розкрити історію хлопця. Він – приклад того, що зміни можливі й у дорослому віці, а інвалідність – не перешкода для щасливого самостійного життя.
Дмитро Тігунов – прибиральник у зоопарку
Знаходимо працівника з‐поміж вольєрів із павичами й орлами. Дмитро мітлою з довгими пластмасовими ворсинами прибирає з алеї сухе листя. Трішки ніяковіє під час зустрічі: не поспішає залишати роботу, хоча здогадується, що ми до нього. Знявши рукавички, подає праву руку, називаючи своє ім’я.
Дмитро відповідає на наші запитання коротко, кілька секунд добираючи слова. Його хвилювання видає широка усмішка та спітніле чоло. Інколи з відповідями йому допомагає пані Альона: виправляє факти або нагадує, про що можна розповісти.
- Пам’ятаю перший день нашого знайомства, як Дмитро дуже соромився, не міг зорієнтуватися. Йому було складно, тому що знайомився зі всіма, хто був у тренувальній квартирі, – розповідає її координаторка Альона Олійник. – Тепер він – впевненіший у собі, може знайти спільну мову із іншими людьми. Ми його цьому навчали, одне з важливих умінь, що має дати тренувальна квартира – це соціальна комунікація.
Дмитро Тігунов – перший працівник зоопарку з інвалідністю
Лише за кілька місяців у хлопця з’явилася власна думка. Тепер він прямо відповідає, що хоче саме ту річ або саме в цей заклад. Обирав він і роботу.
«Я бачив тільки роботу»
- У межах тренувальної квартири людям з інвалідністю пропонуємо низку різних занять. Одне з них – навчитися писати резюме. Ми відвідували Черкаський центр зайнятості і нам допомогли з цим. Коли Дмитру почали пропонувати вакансії, у нього загорілися очі. Він дійсно хотів працювати. Тут вселили віру, що знайти справжню роботу – можливо, – каже пані Альона.
Першими Дмитрові запропонували вакансію представники комунального підприємства «Черкаська служба чистоти». Він мав би годувати тварин у притулку «Друг», прибирати за ними. Для цієї роботи потрібна швидка реакція, тому пропозицію відклали, але вже знали точно – хлопець хоче працювати біля тварин. Із теперішньою зайнятістю Дмитрові допомогла кураторка соціальної галузі міста – Марина Гаркава. Так адміністрація зоопарку вперше взяла на роботу людину з інвалідністю.
Альона Олійник – координаторка тренувальної квартири в Черкасах
Два дні Дмитро мав на адаптацію. Він приходив у зоопарк із пані Альоною:
- Думала, що він розглядатиме тварин, але Дмитро зосередився на роботі. Він запитував, як підмітати, де брати інвентар, до кого звертатися. Коли наприкінці дня я запитала: «Дімо, яких же тварин ти бачив?», він відповів: «Я нічого не бачив. Я бачив тільки роботу».
На роботу нового працівника приймала Олена Кукса, нині завідувачка складу, а тоді й завгосп. Зізнається, що сумнівалася, що Дмитро зможе працювати у зоопарку, бо тут фізично складно. Крім цього, виклик був і для неї – навчити хлопця працювати самостійно.
- Не очікувала, що Діма буде працювати, але слава Богу. В його обов’язках – конкретна територія. Обрала таку, щоб йому було легко зорієнтуватися – по прямій, на алеї, – каже пані Олена. – Якось не було когось із двірників, то його теперішня керівниця Люба Анатоліївна запропонувала йому прибрати всю територію. Він допомагав, впорався з цією роботою. Тобто виконає все, що він нього вимагають, навіть якщо понад норму.
Дмитро працює у зоопарку
Упродовж двох місяців у Дмитра Тігунова – випробувальний термін. Наразі працює з 08:00 до 12:00 години, а далі має вільний час. Сьогодні ж ми їдемо на тренувальну квартиру, куди час від часу хлопець приходить, як випускник у гості.
Побут без батьків: чого навчають у тренувальній квартирі
Тренувальна квартира для людей із інвалідністю в Черкасах
До квартири на першому поверсі багатоповерхівки ведуть сходи. Біля них – клумба з жовтими квітами. Координаторка квартири Альона Олійник каже, що рослини висаджували й доглядали Дмитро з іншими хлопцями. Він за освітою – квіткар, завершив Черкаський професійний будівельний ліцей.
Нас зустрічає вихователька – Світлана Устименко. Обіймами вітається з Дмитром. Балкон облаштували у передпокій. Тут Дмитро одягає своє змінне взуття, а ми на своє – бахіли. У вітальні – просторий кутовий диван, звідки зручно дивитися телевізор. Зараз ввімкнений музичний канал – пані Альона пригадує, що Дмитро не пропускав програму «Клуб 1%» і здебільшого давав правильні відповіді на запитання в шоу. Йдемо далі. Посередині кімнати – великий стіл. Коли тут не їдять, то грають у монополію чи шахи. Далі, під стіною, – кухня. Дмитро каже, що готував тут гречку, омлет і пиріг.
- Холодильник, мікрохвильовка, духова піч, різний кухонний посуд: тертки, ножі, спеціальні дошки, вилки, ложки, чашки, каструлі різного об’єму, дрібна техніка, зокрема міксер – все‐все є, – розповідає Альона Олійник. Нині на плиті парує бульйон, а на терці нарізані цибуля й морква. Теперішні учасники проєкту готують на обід суп.
Основна кімната у тренувальній квартирі
Із центральної великої кімнати – виходи у менші. За одними дверима – вбиральня та ванна кімната. Тут теж – і бойлер, і пралка, навіть сушарка і пилосос. Прибирання, як і приготування їжі, – обов’язок учня. Дмитро додає, що вміє й прати, навіть постільну білизну.
Екскурсія продовжується в одномісній кімнаті, де раніше проживав Дмитро.
- На зміні перебувають три хлопці. Разом із ними нині три асистенти, які працюють за змінами. Вихователі перебувають із учнями у будні цілодобово, у п’ятницю ввечері всі повертаються додому. Також із учнями й окремо з батьками працює психолог, – пояснює Альона Олійник.
У кімнаті під стіною стоїть ліжко, нині на покривалі – жодної складочки, поряд – шафа, навпроти – стіл зі стільцем, до батареї під вікном прикріплена маленька сушка. Дмитро пригадує, що читав тут книги й вишивав бісером картини.
Кімната, де жив Дмитро під час навчання
Словом, атмосфера, як удома. Минулої зміни святкували тут день народження: разом пекли торт, прикрашали квартиру, надували кульки, запрошували друзів і рідних одного з учнів.
- Ми вчимо, стараємося навчити їх побутової самостійності: готувати прості страви, фінансової грамотності, щоб вони могли розпоряджатися своїм бюджетом, ходити до магазину. А ще – соціальної комунікації, щоб вони могли говорити і виходити за межі свого кола спілкування, попросити про допомогу, якщо це потрібно, – пояснює Альона Олійник.
Читайте також: Куди ведуть 200 балів: історії вступу черкаських випускників до Америки, Швеції та українських ЗВО.
Уроки, яких не викладають у школі
В основній кімнаті є інформаційна дошка: бачу тут розклад дня і тижня, графік чергування, меню на день, поради, як правильно варити каші. У плані на четвер – заняття у «Перспективі» (громадська організація «Спілка людей із інвалідністю «Перспектива»», – ред.). Дмитро хоч і завершив навчання у тренувальній квартирі, кілька разів на тиждень продовжує відвідувати заняття громадської організації: акторську майстерність, хореографію, плейбек (різновид інтерактивного театру імпровізації – ред.).
- Ми намагаємося дотримуватися розкладу. Після підйому можемо йти за покупками, а потім готувати. Відвідуємо концерти, вистави, інші події. Час на відпочинок також є, – каже координаторка тренувальної квартири. – Їздимо і в парки, і туди, куди вони хочуть, супроводжуємо. Разом не тільки навчаємось, а й граємо, співаємо або просто спілкуємося за чаєм.
Інформаційна дошка у тренувальній квартирі
Пані Альона пригадує, що перша зміна була навчальною і для учнів, і для асистентів вихователів. Адже кожна людина має свій характер, уподобання.
- Є спеціальні методики, яких ми дотримуємося, але до кожного з учнів треба свій підхід. Комусь достатньо раз пояснити, іншому – двадцять разів повторити. Після першого заїзду ми, наприклад, зрозуміли, що важко планувати наперед. Тому що не знаємо, якої реакції від них чекати, – каже Альона Олійник.
Асистентка вихователя пані Світлана разом із учасником проєкту
Вихователям теж потрібний час, щоб звикнути до нових учнів. Пані Світлана каже, важливо, щоб вихованці довіряли їм і почували себе, як вдома.
- На них впливає все, навіть погода й шум на вулиці. Зі словами потрібно бути обережними, дотиками. Кожна дрібниця важлива, – додає Світлана Устименко. – Ми теж мами, переймаємо все на себе, теж хочеться щось зробити швидше або інакше. Але вчимо їх: як поріжеш салат, так його і з’їси. Не вийшло гарно з першого разу, вийде з другого чи третього.
Без зайвої опіки й упереджень: люди з інвалідністю можуть жити самостійно
Після навчання у тренувальній квартирі люди з інвалідністю мають шанс жити без опіки батьків. Один із учнів має квартиру й вже практикує самостійне життя. На іншого батьки залишають молодшого брата. Та щоб досягти такого результату, працювати з учнями мають не лише асистенти вихователів, а й їхні батьки.
- Є звичка, що все замість людини виконують її батьки або опікуни. Мами не можуть відпустити своїх дітей. Зазвичай вони не усвідомлюють, що їхні діти можуть щось робити без них. Тут вже ж такого немає. Вся відповідальність на хлопцях, – каже пані Альона. – Просимо батьків у вихідні залишати за дітьми можливість прибирати, самостійно ходити в магазин і підтримувати навички самообслуговування.
Альона Олійник – координаторка тренувальної квартири у Черкасах
Та не лише батьки мають з терпінням ставитися до своїх дітей – людей з інвалідністю, а й суспільство. Хлопці звикли до реакцій на них у громадських місцях, а виховательок така поведінка перехожих зачіпає.
- Не всі розуміють, що люди навчаються. Наприклад, щоб розрахуватися у магазині, їм треба 2–3 хвилини, тільки щоб дістати гаманець, витягнути з нього кошти і сплатити за продукт. Вони навчаються це робити швидше, але треба час. Звісно, люди нервують. Були випадки, що кричали. Хлопців це збивало: нервували, падало все з рук, – пригадує пані Альона. – Поряд із нами небагато продуктових, то за кілька відвідин нас уже знають, тому спокійно ставляться, всі чекають.
Координаторка квартири впевнена, що і в тих районах, де живуть хлопці, цілком можливо влаштувати такий же сприятливий простір. Але для того, щоб до хлопців звикли, їм треба давати можливість бути самостійними.
- І не потрібно боятися брати людей з інвалідністю на роботу. Здебільшого це відкриті, відповідальні люди. Потрібно давати їм цю можливість, щоб вони вірили, що в суспільстві для них також є місце, – додає пані Альона.
Саме самостійність учасників проєкту і є найвищим показником роботи фахівців тренувальної квартири. Закритим кейс вважають, коли людину працевлаштовують.
- У нього є рідні, але, думаю, йому потрібен був хтось сторонній, хто віритиме в нього так, як і мама, тато, бабуся. Тому ми підтримуємо з ним зв’язок. Він може зателефонувати у будь‐який час, якщо в нього щось не виходить або не може щось знайти, – розповідає Альона Олійник. – Ми не маємо супроводжувати його все життя, але Діма мені імпонує як людина. Він хороший, сумлінний. Коли навчався в квартирі, показав, що дійсно хоче щось змінити в своєму житті. І мені це сподобалося, тому хочу підтримати його від щирого серця.
Учасники проєкту «Тренувальна квартира» в Черкасах
Нині завершили навчання у тренувальній квартирі у Черкасах троє хлопців. Ще троє навчаються тепер, наступна зміна – для дівчат. Загалом зміни розписані до кінця року. Як розповіла Альона Олійник, це навчання – безоплатне, за власні кошти учні купують лише продукти. Щоб потрапити у тренувальну квартиру, потрібно звернутися у центр «Жага Життя».
Вікторія Нянько
Читайте також: (НЕ) здорові санаторії: як на Черкащині оздоровлюють дітей без ремонтів і достатнього фінансування.
Читайте на сайті «18000»: «Новини Черкаси» та у нашому вайбер‐каналі «18000» – що відбувається в місті та області.