Як живуть альдабрські черепахи у Черкаському зоопарку
Першого вересня по обіді біля Черкаського міського зоологічного парку людно. Перед входом чути дитячий галас. У черзі за квитками – батьки та хлопчик у шкільній формі, він нетерпляче поглядає на вхід. Попри початок навчального року тут же бачу й інших школярів. Їх видають розмови про свято Дня знань.
Заходжу на територію зоопарку разом із нашою знімальною групою. На нас уже чекає директор зоопарку Євгеній Ван. Сьогодні спеціально для «18000» проведуть показову годівлю альдабрських черепах — Джиджини та Бігбоя.
Така годівля цьогоріч не перша. З початку року працівники зоопарку обирають тварину місяця. Саме за її обідом можуть спостерігати відвідувачі. Тигриця, лемури, видри та олені вже були тваринами місяця, у вересні черга дійшла до єнотів‐полоскунів. А ми ж йдемо до черепах.
Євгеній Ван крокує до вольєра, ми – услід за ним. Під ногами ледь чутно дзюркоче струмок, прохолодний вітерець шелестить листям на деревах. Помічаю великі таці з фруктами – яблуками та грушами, листям винограду та верби. Ця подача більше нагадує страву з ресторану, ніж черепашачий обід. Його приготували працівниці зоопарку для рептилій, яких вже готові годувати.
Фахівчиня відділу «Акватераріум» заносять їжу для черепах
Завідувачка відділу «Акватераріум» Інна Зелена пояснює: фрукти й овочі не є повсякденним раціоном альдабрських черепах. Щодня вони їдять гілки та зелень. Тож показова годівля – можливість для черепах поласувати.
Щойно працівниці заходять до вольєра з їжею, сіро‐зелені тварини, які мені нагадують маленьких динозавриків, починають рухатися в їхній бік. Вони поважно пересуваються на своїх масивних грубих лапах. Здається, що їм важко носити на собі панцир.
- Вони одразу реагують на їжу. Підходять ближче до людей, показують, що хочуть їсти, — каже Інна Зелена.
Інна Зелена – завідувачка відділу «Акватераріум»
Їжу розставляють у середньому вольєрі із невеликою штучною водоймою. Черепаха на ім’я Джиджина, не вагаючись, обирає для себе тарілку, а Бігбой залишається трохи осторонь. Самиця захоплює шматок яблука й так само повільно його ковтає. Зубів у черепах немає, тому їжу вони перетирають роговими пластинами.
Черепаха Джиджина починає їсти
Інна Зелена каже, що черепахи можуть їсти протягом дня. Сіно постійно залишається у вольєрі, а зелень і гілки їм додають протягом дня.
- Вони з’їдають стільки, скільки захочуть з’їсти, — пояснює працівниця.
Тим часом Бігбой підкрадається до таці Джиджини. Вона це помічає, висувається вперед і перекриває йому шлях тілом. Бігбой деякий час стоїть поруч, але зрештою прямує до своєї таці.
Бігбой наближається до Джиджини
Після обіду Бігбой прямує до невеликої водойми, ледь торкається її головою, але не п’є.
Бігбой біля води
«Черепахи!» — неочікувано голосно вигукують діти. Вони зупиняються біля вольєра. Черепахи, які щойно розігрували «п’єсу», майже не реагують. Це знову повільні й спокійні тварини, яких наразі більше цікавлять фрукти.
«Вони нас впізнають»: як черепахи реагують на доглядальників
Працівники зоопарку навідуються до своїх підопічних кілька разів на день: змінюють воду, прибирають і годують тварин.
- Коли ми заходимо, контактуємо з ними. Вони нас впізнають, — каже Інна Зелена. – Черепахи добре бачать, можуть упізнавати людей за запахом і звикати до своїх доглядальників.
У кожної з них, каже працівниця, свій характер. Самець спокійніший: може витягувати шию, щоб його почухали. Самка більш незалежна. Я й сама це помічаю: Бігбой уже двічі просив уваги.
Бігбой з витягнутою шиєю
У кожної є й своє улюблене місце у вольєрі: Джиджина частіше тримається правого кутка, а Бігбой — лівого.
Зараз важко уявити, що колись ці тварини ховалися від людей. Коли черепах привезли до зоопарку, їм потрібний був час на адаптацію. Джиджина навіть відмовлялася від їжі. Працівники пов’язують це зі стресом після дороги та зміною умов.
Джиджина обирає наступний шматок їжі
Директор зоопарку Євгеній Ван пояснює: усіх тварин у зоопарку соціалізують. Працівникам іноді потрібно зайти до вольєра, погодувати тварину, оглянути її або зробити ін’єкцію. Якщо тварина звикла до людей, такі процедури проходять значно спокійніше.
Як погода впливає на апетит черепах?
Першого вересня надворі ще всі у шортах і майках, тому і черепахи залишаються просто неба й гріються на сонці. Коли стає прохолодніше, тварини переходять у літній вольєр під ультрафіолетову лампу. А коли прийдуть холоди, черепах переведуть у приміщення, де для них працюватиме ще тепліша червона лампа. У точці прогріву температура сягатиме близько 30 градусів. Попри це тварини стають менш активними та можуть менше їсти.
Ультрафіолетові лампи у вольєрі черепах
Євгеній Ван додає, що на поведінку тварин загалом можуть впливати зміни навколишнього середовища та погоди. Тому активність або апетит альдабрських черепах можуть змінюватися.
Середовище навколо в цей момент змінюють школярі. Лементуючи й не помічаючи камери, вони минають і черепах. Та, схоже, до таких змін тварини звикли. Джиджина продовжує смакувати, а Бігбой пересувається вольєром «у справах».
Вольєр з альдабрськими гігантами
Читайте також. Замість пересадки — п’ять годин очікування: що робити, якщо поїзд затримався у Смілі
«Зоопарк, ніби контактний»: що дивує відвідувачів у Черкасах
До вольєра з черепахами підходить сім’я. Знайомлюся з ними. Пані Оксана приїхала до Черкас із Чернігівської області разом із чоловіком та донькою, яка вступила до місцевого університету. У черкаському зоопарку вони вперше. До цього родина відвідувала зоопарки у місті Мени на Чернігівщині та у Києві.
- Київський нам не дуже сподобався. А черкаський справляє інше враження, – каже жінка. Найбільше пані Оксану дивує те, наскільки близько тут можна побачити тварин. Вона каже з усмішкою: – Зоопарк, ніби контактний.
Пані Оксана дивиться на черепах
Склавши компанію Джиджині та Бігбою за обідом, йдемо далі територією. Поміж відвідувачів везе робоче приладдя на візку до дитячого майданчика працівник зоопарку. Трішки далі його колега фарбує лавку.
Дитячий майданчик на ремонті
Поруч із дитячим майданчиком – видри. Вони значно активніші, ніж черепахи: бовтаються у воді, підпливають до скла, навіть стають упритул до нього, ніби хочуть бути ближче до людей.
Поруч мешкають вовки та ведмеді, але цього разу розгледіти їх не вдається.
Далі — вольєри з ланями та оленями, які теж зібрали навколо себе відвідувачів. Лані граються між собою, іноді відштовхуючись одна від одної. Маленькі ссавці нагадують мені мультик про Бембі: у них такі ж білі плями на шерсті, великі очі та тонкі ноги.
Маленька лань
Помічаю, як поряд діти зацікавлено розглядають ланей. Родина з двома хлопцями уперше в черкаському зоопарку.
- Давно хотіли приїхати, а тепер здивовані масштабом зоопарку, – говорять їхні батьки.
Вольєр із ланями
Від черепах до єнотів: для чого зоопарку показові годівлі
За словами Євгенія Вана, показові годівлі у зоопарку започаткували ще до початку повномасштабного вторгнення. Тоді щодня могли годувати когось із тварин перед відвідувачами.
- Ідея була в тому, щоб показати людям, як живуть тварини, що вони їдять і як поводяться поруч із працівниками, – пояснює Євгеній Ван.
Євгеній Ван
Від початку цього року формат змінили. Тепер показову годівлю організовують раз на місяць. Це зробили, щоб залучити більше відвідувачів. До кінця року в зоопарку планують оцінити, наскільки добре працює ініціатива. Якщо результат буде втішним, формат залишать.
Сьогодні відвідувачів справді чимало. Взимку, коли я була тут востаннє, натрапляла лише на кількох людей. Тепер зоопарк не тільки «крякає», «рикає» чи «нявчить», тут гомонять дорослі й щебечуть малі.
«Не хочу додому»:яким ми залишили черкаський зоопарк
Ми прямуємо до виходу. По дорозі ще встигаю побачити маленьких червоновухих черепах, які визирають зі своїх відсіків. Діти бігають територією зоопарку, дорослі фотографують тварин, працівники займаються своїми справами.
Дві працівниці зоопарку, прощаючись із нами, дивуються, що ми були у парку лише годину. Мовляв, нічого й не побачили. Мою увагу привертає дитячий плач. Хлопчик, рюмсаючи, говорить, що не хоче йти додому. Дорослі намагаються його переконати, але він ще раз озирається на зоопарк.
Я теж озираюся назад і думаю, що тутешні робітники мали рацію: за годину побачити весь зоопарк неможливо – сюди хочеться повернутися. І тільки за огорожею помічаю рожевих пеліканів – точно, невдовзі сюди повернусь!
Рожевий пелікан. Фото з Черкаського зоопарку
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Валерія Кісільова
Читайте також. «Українка» в Японії: черкащанка створює ляльки, які подорожують світом (ФОТО).
Моніторинг ситуації в Черкасах та Україні під час масових ракетних атак, останні новини Черкас та ключові події доби читайте на сайті «18000». Підписуйся на телеграм‐канал «18000 | Шо там у Черкасах?»