Свято Покрови в УПЦ: що незвичного
Перше жовтня. Православний світ відзначає свято Покрови за новоюліанським календарем. У Черкасах теж. Проте є інша сторона – Українська православна церква, яку в народі звуть «московського патріархату». У Черкасах діють два храми, де лунають молитви російською із вкрапленням церковнослов’янської – Церква Різдва Христового у Південно‐Західному мікрорайоні та храм Парафії святителя Софронія в Дахнівці.
Тут свята на 13 днів пізніше, але чи це єдина відмінність церков. «18000» відвідали останню церкву УПЦ в Черкасах на Покрову за двома стилями, щоб подивитися, як тут відзначають одне з найбільших свят у православному світі в умовах війни.
Але, зрештою, тут сьогодні й не Покрова
Алею спального мікрорайону заповнюють дорослі й діти, які йдуть в бік садків та шкіл, попри повітряну тривогу. У цьому різномаїтті важко не помітити жінок у спідницях майже до підлоги та в хустках, які покривають майже все волосся, й чоловіка, який повільно ступає за ними. Віряни квапливо йдуть у бік церкви Різдва Христового. За мить зникають у дверях храму. Здається, що в храмі кілька людей, аж поки не підійдеш ближче.
Біля входу з ніг збиває солодкий запах ладану, який уже давно змішався з молитвами. Він трішки дурманить. Світло, яке заливає іконостас, плутається в цьому густому диму й стелиться підлогою. Тим часом руки священника здіймаються догори в молитві. Чоловік зліва, який спершу стояв, нахиливши голову, – миттю падає на коліна й притискає її вже до підлоги. Він підводиться лише, щоб перехреститися.
Молитва російською об’єднала до 20 людей. Священник завершує першу частину богослужіння й через двері по центру іконостаса, які називають «царськими», виходить із чашами, накритими фіолетовою тканиною, до своїх парафіян.
Поки диякон виносить товсту свічку через «свої» двері, той поглядом окидає залу. Старші вірянки підходять ближче. Церковнослужитель дістає велику червону книгу й цитує святе слово. Він говорить так швидко, що ледь вдається зрозуміти, про що там. Але складається враження, що кожен тут розуміє, про що йдеться, й точно не про Покрову. В незрозумілому читанні чітко чути ім’я митрополита Феодосія (митрополит УПЦ буцімто не МП, якому вручали низку підозр, зокрема за заперечення збройної агресії рф та розпалювання міжрелігійної ворожнечі, – ред). Більшість вірянок стають на коліна й горнуть голову до долу. На завершення звучать слова, схожі на Євангелія від Матвія 24:27. Вірянки кілька разів підіймаються, щоб перехреститися, й зрештою встають, коли священник ховає своє фіолетове вбрання за дверима й закриває двері білою тканиною.
Збоку від мене – чоловік та жінка, ймовірно мати та син. Вони сидять на лавці, встають, щоб перехреститися. Від чоловіка подекуди чути: «А зараз треба хреститися?», а у відповідь – різке «Хрестися!» від пенсіонерки.
До зали заходить панянка із пакетом, звідти дістає гостинці й вибірково роздає людям у храмі. Коли доходить до пари збоку, – чую, що це за роковини смерті родича. Мене вона кілька разів окидає косим поглядом, поки дає згорток, й перемикається на чоловіка у чорній рясі, який зайшов за нею. Він став по центру залу, поблизу ікон, до яких ще кілька хвилин тому губами прикипали парафіяни.
Жінки в пістрявих спідницях миттю оточили новоприбулого. Підставляють потилиці. Зазвичай так роблять, щоб благословили або відпустили гріхи. Підвівся й чоловік, який весь молебень стояв на колінах. Він цілує руку чоловіку в рясі. Низ одягу ховається у дияконських дверях. Певно, це ще один священник.
Ближче до крамнички стоїть чоловік у військовій формі, запитує про якийсь підвал. Після відповіді його рюкзак ховається у дверях, а в храмі роздається цокіт підборів. До причастя людей більшає. Богослужіння під час тривоги за моєї присутності завершується без згадки про війну. Амінь.
Покрова 1 і 14 жовтня: чому ПЦУ та УПЦ святкують у різні дні
Ще зі шкільної парти розповідають, що свято Покрови – козацьке. З цим святом, зокрема, пов’язують традицію проведення козацьких рад. Самі ж козаки особливо шанували Богородицю: просили благословення перед походами, будували храми й писали ікони там, де їх немов оберігає Матір Божа.
У Православній церкві України Покрову відзначають 1 жовтня. Тоді ж святкують День захисників та захисниць України та День українського козацтва. В Українській православній церкві Покрову відзначають 14 жовтня. Різниця в датах пов’язана з використанням новоюліанського та юліанського календарів.
Однак різниця між церквами не обмежується календарями. У серпні 2025 року Державна служба України з етнополітики та свободи совісті визнала Київську митрополію УПЦ пов’язану з Російською православною церквою. В УПЦ цей висновок заперечують.
Настоятель Свято‐Успенського храму ПЦУ у селі В’язівок отець Михайло Винник розповідає, що для українців Покрова – одне з найбільших свят у православній вірі. А через глибоку віру українців в її оберіг на території більшості громад – є церква. Отець як приклад наводить Звенигородщину, де до десятка храмів присвячені Покрові.
- Український народ скільки існує, завжди звертався за покровом до Матері Божої. Вважається, що вона найближче до Бога й вислуховує всі молитви. Її шанували й козаки, й воїни УПА, в армії й зараз – у війську. Ми звертаємося до неї, тому що ми захищаємо свою державу, свою націю, свій народ, свою церкву. Там, де правда, там завжди Божа матір допомагає, і ми віримо, що вона нам допоможе, – розповідає отець Михайло.
Українська філософиня та релігієзнавиця Людмила Филипович каже, що відмінностей у святкуванні Покрови ПЦУ й УПЦ практично немає. Проте, за її спостереженнями, у ПЦУ під час відзначення Покрови більше наголошують на війні та вшануванні загиблих військових. Натомість в УПЦ, на думку релігієзнавиці, ця тема не така помітна.
- Вони (йдеться про УПЦ, – ред.) досі пишуть листи своєму настоятелю і питають: «Роз’ясніть нам статус, в якому перебуває церква». За понад 30 років так і не зрозуміли, хто вони є. До 2014 року були частиною російської православної церкви. За ці 12 років все не можуть зрозуміти, а хто вони є, – каже Людмила Филипович й додає: – Є речі, які треба викидати. Це не означає, що треба пам’ять перекреслити. Але не треба чіплятися за старовинні символи.
Чому частина українців продовжує відвідувати храми УПЦ, попри суперечки навколо її зв’язків із російською православною церквою, Людмила Филипович пояснює прихильністю до звичних релігійних традицій.
- В церкві посилаються на канонічність, історію, мову або ще на щось. Треба посилатися на громадянськість, – зазначає релігієзнавиця.
Фахівчиня закликає дві церкви прийти до діалогу, бо, за її словами, йдеться не про церковні традиції, а присутність певної групи людей у соціумі. На думку Филипович, в умовах російської агресії особливу відповідальність несуть священнослужителі: вони мають не тільки підтримувати вірян духовно, а й пояснювати, хто відповідальний за війну. Водночас, за словами релігієзнавиці, зміна церковної належності та усталених релігійних переконань може бути складною для самих вірян.
- Уявляєте, ви жили 50 років й вважали, що от треба ходить по сонцю зліва направо, а тут бац, і розказують: «Неправильно ти ходив 50 років». Чи багато людей перенавчиться ходити навпаки? – додає фахівчиня.
Покрова залишається спільним релігійним святом для вірян обох церков. Однак сьогодні відмінності між ними виходять далеко за межі календаря. На тлі російської агресії питання церковної незалежності набуло іншого значення.
Читайте також: «Перспективи московського патріархату в Україні немає», – інтерв’ю з черкаським митрополитом Іоаном про УПЦ, новий календар і Різдво.
«Бог до політики не відноситься»: як минула Покрова в храмі УПЦ у Черкасах
Ранок 14 жовтня – надворі ще темно, проте в сутінках вже видніються силуети, які йдуть в бік церкви. Їх дещо більше, ніж зазвичай. Та й милостиню просять уже дві жінки.
Попри ранню годину, з кожною хвилиною зала наповнюється вірянами. Вони розтягуються й займають місця у «своїй» черзі – до ікон, у крамницю чи на сповідь. Сповідатися прийшло найбільше. Священник накидає на голову кінчик священного одягу, тримає за голову й дивиться на ікону, щось шепочучи кілька секунд. Черга стає ще більшою.
Клаптиком свого блакитного вбрання диякон зачіпає двох вірянок. На плече однієї з них він кладе руку й каже гучно «С празніком», іншій – «З Покровою», але уже тихіше.
Віряни у церкві
Губи вірянки притискаються до заскленого образу Божої Матері. Вона стає навшпиньки, щоб дістати хустинку й протерти скло. За нею ще кілька охочих. Тим часом священник виходить з‐за іконостаса. Перед ним скупчилися жінки, які в молитві іноді стають на коліна. А до образу в центрі зали намагаються притиснути дітей, які витягують руки, як тільки їхнє обличчя стає надто близьким зі святинею. Богослужіння перериває сигнал тривоги, який швидко змішується з молитвою. Ніхто не йде. З кожною хвилиною виразніше чути російську у слові до Господа й, за весь час перебування, одну згадку образу свята – Богородиці. Покрова. Віряни проходять ближче до центру зали.
Чоловік цілує ікону в церкві
Тим часом черга до крамниці теж не зменшується. Увагу привертають російськомовні книги – про пекло, аборти, Божу Матір тощо. З кожною хвилиною, чи то від ладану, чи то від свічок, чи людей більшає, – важче дихати. Колективно віряни заводять «Отче наш..». Грубий чоловічий тембр відбивається від високих стін, змішуючись з низьким жіночим. Панянка у червоній хустці прийшла разом із юнаком. Він ставить свічку спершу біля Богородиці, а згодом біля іншого образу. Тим часом жінка пробирається у центр. Розповідає, що приїхали з іншого міста у справах й хотіли потрапити у храм на свято. На запитання про мову зауважує, що молилися тут «православною» мовою.
Жінка біля ікони
- Ми не зраджуємо своїм рідним, предкам. Бог до політики не відноситься. До чого – якою мовою молитися. Молитва то від серця, від Бога. Якщо будете молитися китайською в Китаї, то що, Бог не прийме? Всі мої знайомі зустрічають свята за старим стилем. Я працювала у державній службі багато років. Навіть люди, які працюють там, святкують так, як закон каже, а вдома – Різдво 7 січня, – каже вірянка.
Після колективної молитви зала храму починає пустішати. Молоді майже не лишається, а віряни у віці оточують церковнослужителів. Роздається тупіт підборів – панянка у сірому спускається й стрімко йде на вихід. Спершу відмовляється, проте зрештою розповідає – УПЦ обирає через те, що її хрестили в цій церкві.
- Я хрещена тут. Мої хрещені батьки дали обітницю Господу бути вірним їй. Як я можу піти до іншої церкви, куди мені назвали, придумали. Ось воно тільки родилося, це мертвонароджене дитя, – розповідає жінка.
Про те, що ця церква може бути пов’язана із московським патріархатом – заперечує. Каже, що цей термін ввела медійниця.
- Це ваша Соня Кошкіна (відома українська журналістка, співвласниця та шеф‐редакторка національного медіа «Лівий берег», – ред.) придумала це поняття «МП». Це вона запустила в ефір це поняття. Ніколи не було «МП». Була просто Українська православна церква. Це приліпили для того, щоб маніпулювати, – зазначає жінка.
Згадку «МП» в означенні УПЦ пов’язують із початком перебудови у 1989 році. Зауважимо, що Соні Кошкіній тоді було орієнтовно чотири роки. Як зазначав релігієзнавець Олександр Саган, згадку про Московський патріархат використовували до 1998 року. Згодом її перестали використовувати в назві церкви.
Щодо святкувань за «старим стилем» жінка переконана – вони канонічні й мають історичне підґрунтя.
- Між 23:00 і 00:00 якби ви вийшли на берег Дніпра 4 грудня, там верболози. Саме в цю ніч розпускається верба, який би не був мороз. Тріск‐тріск‐тріск, якщо воно в льоді. Листочки або котики вилазять з мертвої, засохлої в зиму, бруньки, – розповідає вірянка й додає: – Тільки на наше Водохреще 19 січня в Єрусалимі тече Йордан. З однієї сторони Саудівська Аравія, а з іншої – Ізраїль. Виходять священники з обох боків й починають чин служби. По обидва боки кидають срібні хрести на стрічках. Вода починає кипіти в одному місці, крутиться, а риба – вискакує аж на два метри й вода тече проти течії.
Література в УПЦ
Ми також запитали у вірянки, як їй той факт, що у церкві продають літературу російською. Спершу жінка казала, що то книжки не на продаж. Після аргументу, що ми за книгу заплатили гроші, випалила, що російськомовна література – для внутрішньо переміщених осіб, бо ті нібито «мало читають».
- А що ми поправимо в цій війні, якщо ми будемо оце зараз будоражити? Не знаю, мова не впливає на службу і на віру людей. Я запитаю, як буду у Києві, чи я можу привезти їм (парафії УПЦ – ред.) книжки українською, – зауважує вірянка.
Панянка йде у бік зупинки, тим часом кілька невеликих груп людей знову заходять до храму. Ближче до обіду алея повертається у звичний ритм.
Вікторія Тулуман
Читайте також: Рік, як найбільший черкаський собор перейшов в українську церкву: як це було і що змінилося?
Більше фото‐ та відеоконтенту – в інстаграмі «18000»