Катерина Григорівна Костенко померла у квітні 2018 року. А два тижні тому її рідні у поштовій скриньці разом із квитанціями за комуналку знайшли і ювілейну листівку від міста. Так Катерину Григорівну влада вирішила привітати з 80-річчям, до якого жінка, на жаль, не дожила.
Вітання із півторарічним спізненням
Її син Ігор Золотоверхий разом із дружиною Людмилою Проценко отримали це «вітання» вже через 1,5 роки після смерті матері. Кажуть: цей жест «уваги» від влади лише навіяв смуток.
– Тато з мамою прожили разом понад пів століття. Вони мали тісний емоційний зв’язок. Коли батько потрапив у лікарню з інсультом, мама померла вдома. Він пішов із цього світу через 1,5 місяці після неї. Пригадую, як на кожен її день народження бажав, щоб вона жила довше від нього. Бо для батька найсумнішим було б залишитися без неї, – розповідає Ігор. – Якби він був живий, і отримав цю листівку, то боїмось уявити, до яких наслідків це призвело б.
Родина переконана, що таке витрачання коштів є недоцільним. Адже вітання вже померлих людей – лише стрес для рідних.
– Якщо влада не в змозі відслідковувати і слати такі листівки тільки живим адресатам, то краще б вітали особисто чи вигадали інший формат, – додає Людмила Проценко. – Коли моя бабуся ще була живою, то вона тішилася, коли діти приходили на 9 травня вітати її. Потім кілька років ніхто не вітав, їй бракувало уваги. Для декого, звісно, і листівка в радість. Але краще б робили звірку з РАЦСом, перед тим, як відправляти, аби уникнути таких ситуацій. Взагалі вважаю, що можливо у старшому віці – 65-80 років, людина і потішиться листівці. А в 50-55 не думаю, що це взагалі потрібно.
Альтенатива листівкам
Черкащанка вважає, що можна замість листівок було б запровадити й інші ініціативи, які були б не затратними для міста, але були б цікавішими для людей.
– Ми маємо комунальний кінотеатр, наприклад. Можна було б дарувати запрошення у кіно. Раз на місяць показувати для цих людей фільм з їхньої молодості, давати ще запрошення на одного члена родини додатково. Чи квитки у музей. Бо ж зі своєї пенсії замалої вони ніколи не витратять на це кошти, – додає Людмила Проценко.
Чому пішов збій? Пояснюють у мерії
За словами директора департаменту соціальної політики Олега Гудзенка, кілька разів їм вже надходили зауваження від черкащан, які отримали листівки із вітанням їхніх померлих рідних.
– На даний час зверталися до нас кілька людей, що отримали вітальні листівки рідних, які вже померли. Але цілком було лояльне ставлення. Донька однієї особи, яку ми вітали, прийшла до мене на прийом особисто. Ми з нею поспілкувалися, вона була вдячна, що згадали її тата. Але попросила, щоб ми врахували це в подальшому в нашій роботі. Ми відповідно це врахували, – говорить у коментарі нашому виданню Олег Гудзенко.
За його словами, у департаменті перевіряють бази даних, якими користуються, проводять звірку із РАЦСом.
– Але стаються невідповідності й листівка приходить людині, яка померла. На жаль, така похибка є. Вона складає в межах 1-2% можливо. Це трапляється через те, що десь в якийсь момент часу не були внесені достовірні дані, коли йдеться про старі дані, як от випадок у 1,5 роки тому. Але ми намагаємося почистити базу даних, аби листівки отримували ті, хто справді живий. Можлива така ситуація, що ми відправили учора, а людина померла позавчора. Тобто ми також інформацією не володіємо, таке теж може трапитися, – говорить директор профільного департаменту.
Мовою чисел про ювілейні листівки
У 2019-му році Черкаси привітало такими листівками 13 тисяч ювілярів. На це витратили 89 тисяч гривень. Одна листівка (3,8 грн) з конвертом (2 грн) та витратами на розповсюдження коштує місту близько 8 гривень. У департаменті зауважують, що за попередніми розрахунками листівка могла обійтися аж у 13 гривень.
– Ми працюємо з приватним підприємством. Коли воно забирає ту кореспонденцію, яку ми підготували, то і здійснює поштове рознесення по місту.
На наступний рік прогнозована кількість ювілярів – 17 тисяч осіб.
Схоже ці померлі ще рахуються живими у певних фінансових документах.
Замість листа вітання-квиток в кіно,музей….
Дід приходить на виборчу дільницю, підходить до одного з членів комісії і питає:
– Я можу дізнатися, моя дружина проголосувала?
– Звичайно, зараз подивимося в списках. Так, ось вона розписалася в отриманні бюлетеню. А що, діду, ви не живете разом?
– Так вона у мене померла 15 років тому, але кожен раз приходить голосувати. А я її ніяк застати не можу.