Після доволі прохолодного травня, який просто таки залив дощами місто, важко собі уявити, що вся ця буйна зелень скоро зникне і поступиться місцем більш звичній літній картинці: вигорілим під палючим сонцем газонам.
Будьмо реалістами. Безсніжна зима, глобальні зміни клімату, який стає все більш теплим та сухим, змушує задуматися про те, яким ми хочемо бачити наше місто. Невтішні перспективи для урбаністичних пейзажів усвідомили в багатьох країнах. Там вже впродовж декількох років існують ініціативи, спрямовані на скорочення частоти покосів газонів і заміну трав’яних культур квітковими – тими, що можна зустріти в дикій природі.
Цим блогом я хочу почати серію публікацій, в яких розкажу про те, як міста по всьому світу змінюють свої підходи до поводження з зеленими насадженнями. Як вони створюють квітники на узбіччях доріг та перетворюють на розкішні луки колишні пустирі, зарослі бур’янами. І про те, що може зробити кожен з нас для того, щоб Черкаси було містом-садом, а не містом-пустелею.
Якщо в Україні лише нещодавно почали з’являтися петиції, які закликають міську владу косити газони менше і рідше, то в Європі, Америці і навіть Австралії подібні ініціативи існують навіть не декілька років, а декілька десятиріч. Причини появи таких проектів не є унікальними. Проблеми, які покликані вирішити нові підходи поводження з міськими зеленими просторами, притаманні як Україні в цілому, так і Черкасам, зокрема, навіть якщо ми не зовсім усвідомлюємо масштаб цих проблем та наслідки нехтування ними.
Тож навіщо в містах варто менше косити газони, а більше засівати їх польовими квітами?
Перша причина – на планеті неухильно скорочується кількість комах, які запилюють квіти. В першу чергу це стосується бджіл та джмелів. Не варто думати, що це виключно сільськогосподарська проблема, що може хвилювати лише людину, яка настільки піднялася над іншими, більш нагальними проблемами, що може собі дозволити задуматися про бідолашних бджіл.
Люди дуже сильно залежать від бджіл, оскільки ті роблять незамінний внесок у процес вирощування більшості плодових та овочевих культур. Так, ми можемо покластися на вітер, якщо мова йде про запилення поля соняшника чи ріпака. Але якщо ми хочемо щороку куштувати полуницю, абрикоси, яблука, то варто згадати уроки біології і усвідомити, що наші столи дуже сильно збідніють, якщо популяції бджіл та джмелів продовжуватимуть гинути в тому ж темпі, який спостерігається зараз.
Що ми можемо зробити? Змусити фермерів не використовувати пестициди? Навряд. Розводити бджіл? Але це справжнє мистецтво і великий труд. Ми можемо вирощувати більше квітів. Навіть маленький клаптик газону, засіяний не бур’янами, а польовими квітами, може врятувати життя сотень бджіл і джмелів, ставши місцем, де вони можуть жити та харчуватися без контакту з отруйними речовинами.
Друга причина теж носить екологічний характер. Попри те, що люди займають все більше території, витісняючи багато дрібних тварин з місць їхнього проживання, багато з них – польових мишей, жаб, метеликів – пристосувалися до життя поруч з нами. Всі ці живі істоти забезпечують біологічне різноманіття середовища нашого проживання. Ми можемо підтримати популяції цих тварин, якщо зарості бур’янів на узбіччях доріг поступово будуть замінені на зарості квітучих рослин, які зазвичай панують у дикій природі.
Я не закликаю взагалі не косити узбіччя: це суперечить правилам благоустрою і може бути просто небезпечним, зменшуючи поле огляду для водіїв. Проте місту явно не вистачає сил на те, щоб доглядати за всіма газонами, особливо тими, що на периферії. Підібравши низькорослі сорти квітів, можна було б створити узбіччя, які були б одночасно і красивими, і безпечними, і, що не менш важливо, здатними до самовідтворення. Це третя причина, чому місту варто принаймні спробувати замінити частину газонів на квітучі галявини.
Косити всі узбіччя вчасно часто не виходить, і скошені спекотним літом трави не відростають, а засихають. Поливати всі газони в місті, а тим більше узбіччя – дорого та працезатратно. Руйнування трав’яного покрову згубно впливає на грунти, на яких вже ніщо, крім найстійкіших бур’янів, рости не може. Такі ділянки для Черкас – як валіза без ручки. Тягнуть фінансові ресурси, а в результаті лише псують загальний вигляд міста.
Вихід – застосувати практики культивування польових квітів замість газонних трав. Вони є більш пристосованими до несприятливих умов та відсутності поливу. Підібравши різні культури, можна домогтися, що такі узбіччя квітнутимуть з ранньої весни до пізньої осені. Навряд чи варто очікувати моментального фінансового ефекту. Створення таких галявин спершу також потребуватиме і часу, і фінансів. Проте потім можна буде заощаджувати бюджетні кошти, адже ці лужки не потрібно буде косити частіше ніж два рази на рік, дозріваючи, квіти будуть самозасіювати все навколо, а грунт, вкритий щільним квітучим трав’яним покривом, не пересихатиме і не руйнуватиметься.
Четверта причина посіяти квіти бодай на одному квадратному метрі – естетична. Здатність розуміти красу і прагнути її – це те, що значною мірою відрізняє людину від інших тварин. Вміння абстрагуватися від буденного, фізіологічного підносить нас над існуванням заради виживання. Я не вірю, що ми байдужі до краси навколишнього світу. Сотні фейсбук-селфі на фоні квітучої абрикоси або інстаграм-фото з відпочинку на природі, де немає місця людині, зате є місце найрізноманітнішим природним об’єктам, переконує в тому, що черкасці хотіли б бачити навколо себе більше краси, більше зелені, більше квітів. У наших силах зробити Черкаси красивішими. Якщо кожен з нас зробить маленький крок – посіє жменю багаторічних квіточок в якомусь куточку – місто зробить величезний крок в сторону від випалених сонцем літніх газонів.
І, нарешті, п’ята причина перетворити Черкаси на місто-квітку – іміджева. Черкаси туристичні давно наполегливо обговорюються у різних колах. Те, що місто розташоване на Дніпрі, має досить зручне транспортне сполучення, стоїть на притомній відстані від столиці, звідки можна очікувати візити урбаністично втомлених громадян, розглядається як фактори, що мали б сприяти розвитку туристичної сфери Черкас. Проте хто поїде сюди на відпочинок, якщо максимум, що можна тут побачити – це кілька зелених газонів в центрі, біля міської ради та облдержадміністрації, оточених цілим містом, що вкрите залишками трави, необережно скошеної саме тоді, коли цього краще було б не робити? Чому б Черкасам не спробувати для початку створити кілька пілотних локацій, де б були висаджені польові квіти, притаманні саме Середньому Подніпров’ю?
Як я вже згадувала на початку, ця стежка культивування осередків дикої флори в межах сучасного міста протоптана вже давно. У Великій Британії, приміром, перші ініціативи відродження квітучих луків з’явилися близько тридцяти років тому. Черкасам не потрібно вигадувати щось нове, лише уважно вивчити світовий досвід та вибрати підходи, які можна втілити в нашому місті.
У наступних блогах я розповім про те, яких успіхів досягли в різних містах та країнах світу в цій царині. До нових зустрічей на квітучих галявинах!
Алла Скрипнік, ГО “Промолодь”
