Із питань національної безпеки дані про чисельність сил оборони нині є закритими. Але за прогнозними підрахунками Міністерства у справах ветеранів, після Перемоги до громад повернуться щонайменше 1,5-2 млн наших захисників і захисниць.
Як зробити так, щоб Україна не втратила цей унікальний капітал, щоби ці люди не залишили межі України, виїхавши до своїх родин за кордон. А головне – як зберегти їх соціально активними, зробити агентами змін у країні. Готуватися потрібно вже сьогодні. Мав експертну розмову з фахівцями у галузі ветеранських політик, представниками органів місцевого самоврядування. Це – черговий виклик для всіх нас.
Хто зустрічатиме ветерана у громадах?
Отже, завтра 2 млн захисників і захисниць повертаються. Але повертаються куди? Передовсім до своїх родин, у свої громади, на свої робочі місця. Чи готові ми до зустрічі ветерана? Це стосується всіх. Головна проблема для родин ветерана – нерозуміння того, що відбуватиметься по поверненню захисника. Більшість очікує, що повернеться та сама людина, яка йшла на війну. Але, на жаль, цього не буде. Наслідки бойової травми для всіх різні – для когось сильніші, для когось слабші. Але висновок один – вони будуть. Слід розуміти, як поводитися родині з ветераном, які питання варто ставити, які ні, як стимулювати до активності, а коли дати спокій. З родинами потрібно працювати. Цей процес зветься психоедукація.
Але ключове питання, що мене турбує – чи готові громади до повернення захисників. І головне – хто зустрічатиме їх на цьому рівні. ТЦК СП, ЦНАП, ДЦЗ, підрозділи соціального захисту, реабілітаційні центри – всі ці установи доведеться пройти ветерану по поверненню. Треба буде зібрати близько 35 документів різного рівня задля отримання стандартного набору державних послуг. Як відбуватиметься цей процес? З ким спілкуватиметься ветеран? Щоразу з різним чиновником? Чи потрібно вистоювати черги? А як же «людський фактор» та ось ці «приходьте після обіду»?
Сьогодні різні органи державної влади вивчають це питання і розробляють власні моделі роботи з ветеранами на місцях. Моя позиція проста – громади мають бути готовими до повернення ветерана, всі бюрократичні процедури мають бути максимально спрощені, взаємодія має бути за принципом єдиного вікна. У кожній громаді має бути єдина точка входу для ветерана, через яку він отримує повну інформацію про всі можливості для реінтеграції та реабілітації.
З цією метою, зокрема, ми в Черкаській ОВА спільно з компанією «Маклаут, ЛТД» працюємо над новою онлайн-платформою для наших воїнів, де буде максимум інформації для них і їхніх родин: алгоритми пошуку зниклих безвісти, набуття статусу ветерана війни, переліки пільг як державного рівня, так і в розрізі наших тергромад, медична допомога та реабілітація, пенсійне забезпечення та багато інших інструментів. Плюс зразки звернень і процесуальних документів, потрібні контакти. Зараз цей онлайн-навігатор – на етапі активного наповнення розділів.
Підготовка робочого місця ветерана в колективі
За даними Українського ветеранського фонду, понад 50 % ветеранів мають намір повернутися на свої робочі місця. Ситуація із готовністю колективів до повернення ветеранів ані трохи не краща, аніж ситуація в родинах і громадах. Фахівці з НR на всіх підприємствах також мають пройти навчання з психоедукації та розуміти сутність потреб ветеранів. Якщо цього не буде, тоді вони втратять ветерана як трудовий ресурс, а країна – як людський капітал. Тому що будь-який серйозний тригер може остаточно демотивувати ветерана, позбавивши його адекватних стимулів для реінтеграції.
Закликаю представників бізнесу вже сьогодні задуматися над тим, як вони працюватимуть із ветеранами завтра. Провести відповідну роботу з фахівцями, розробити власні програми підготовки робочого місця ветерана, навчити НR-ів і психологів навичкам роботи з носіями бойової травми.
Реабілітаційні спроможності на місцях
Інтенсивність нинішніх бойових дій має наслідки для здоров’я ветеранів. На першому місці – наслідки мінно-вибухових травм. 2/3 з тих, хто був на передовій, мають наслідки акубаротравми (народною мовою – контузії). З’являється значна кількість людей із інвалідністю та з ампутаціями. На жаль, це реалії інтенсивної війни, якої весь світ вже не бачив багато років. У СРСР після Другої світової війни людей із інвалідністю відправляли подалі від великих міст. Думаю, що у країні-агресорці будуть вчиняти так само. Наше ж завдання – створити цей світ доступним для наших героїв, що зазнали поранень, захищаючи Батьківщину. Йдеться про запровадження принципу інклюзії у повсякденному житті, виробництві тощо. Цим нині займається, зокрема, команда Першої леді.
Ще одним напрямом, яким опікується Олена Зеленська, є розвиток спроможностей для психологічної реабілітації. Треба розуміти, що наслідки війни відкладаються не тільки на військових, але і, на жаль, цивільних. За визначенням фахівців, близько 10 млн українців тією чи іншою мірою зазнали травм війни. Нам катастрофічно не вистачає фахівців-психологів, психотерапевтів і, можливо, психіатрів. А фахівці, які не тільки мають психологічну освіту, але і навички роботи з носіями бойової травми, можна в окремих громадах на пальцях порахувати. Цей напрям потрібно посилювати як на центральному рівні, так і на рівні громад.
І останнє – щодо реабілітації фізичної. Як людина військова, мушу сказати, що війна в наших захисників залишиться в серці назавжди. І коли ми говоримо про потребу у фізичній реабілітації – це теж на все життя. Ті ж акубаротравми не лікуються. Можна тільки мінімізувати наслідки. Типовими захворюваннями для військових є проблеми опорно-рухового апарату, стравоходу, репродуктивної функції та інше. Це означає, що велика кількість ветеранів потребуватимуть доступу до послуг медичної та фізичної реабілітації. Саме тому важливим є сьогодні розвиток реабілітаційних спроможностей на місцях. Ветеран із Умані не повинен шукати послуги з реабілітації у Вінниці. Він має отримати все якісно та оперативно за місцем проживання.
Ветеранські політики – це питання національної безпеки
Буде великою помилкою вважати, що ветеранські політики – це про соціальний захист. Це, перш за все, про національну безпеку, про престижність військової професії, про національну пам’ять, героїзацію та вшанування. А це означає, що ми маємо докласти всіх зусиль для повернення кожного українця з війни. Кожна мати, кожна дружина, кожна дитина має знати, де похований їхній рідний, за що він поклав своє життя та пишатися подвигом свого Героя. Для цього ми також зобов’язані перед пам’яттю всіх, хто поліг за Україну, розробити ефективну програму з меморіалу та вшанування. І не чекайте, що таку програму вам розпишуть у Києві. Зараз навіть на окремих підприємствах запускають програми із вшанування загиблих мобілізованих працівників. Повірте, це дуже важливо для рідних і близьких, для колег.
У нас майже немає часу для розмірковування. Потрібно діяти вже сьогодні. Я вірю в ЗСУ, вірю в Перемогу. А це означає, що вже незабаром захисники повернуться до нас. І ми маємо бути готовими й ефективними. Для цього буду ініціювати міжвідомчу нараду профільних служб, органів місцевого самоврядування, представників неурядового сектора, бізнесу, міжнародних партнерів щодо напрацювання ефективних інструментів реабілітації та реінтеграції ветеранів у нас на Черкащині.
