1. Село Тихонівка поблизу Лисянки, 2 вересня 1959 року.
Зазнав аварії важкий бомбардувальник Ту-95. Охоплений полум’ям, він вибухнув прямо у полі, на якому працювали колгоспники. Жертвами катастрофи стали 12 осіб: 9 з них перебували в літаку, троє місцевих жителів згоріли заживо в епіцентрі. Усього 1958-го та 1959 року 5 літаків, які злітали з військового аеродрому у Вінниці, не дісталися місця призначення. За офіційною версією, диверсії влаштовував один із військових авіачастини, згодом засуджений до розстрілу.
2. “Кривава субота черкаської залізниці”, 21 серпня 1982 року.
Відразу дві аварії з інтервалом у дві години. Спочатку о 6.30 зіткнулися товарні потяги на станції Шалаське Христинівської лінії, загинули машиніст і його син. Наступною стала трагедія між станцією імені Тараса Шевченка і станцією Цвіткове, де один пасажирський поїзд (Севастополь – Київ) на повному ходу налетів на інший (Донецьк – Львів). Про точну кількість потерпілих у цій катастрофі радянські офіційні джерела так ніколи і не повідомили, але надвечір того дня “Голос Америки” сповіщав про десятки таких.
Зі слів Тетяни Кривокобильської, тоді – дільничої медсестри:
– Я почула, що щось страшенно гуркнуло та заіскрило з боку депо – не на вокзалі, а ближче до станції. Аварія трапилася за 200 метрів до амбулаторії, і через 15 хвилин амбулаторія була заповнена потерпілими. Потім їх клали просто у дворі. Я не рахувала, але їх були десятки, а скалічених може й більше сотні. Відірвані руки, ноги… Живі були, мертві були, діток було багато. Не вистачало перев’язувальних матеріалів. І це ще не всіх везли до нас, декого клали відразу поряд з вагонами. На контактних дротах висіло начиння вагонів, одяг…
За словами Тамари Гончаренко, яка тоді працювала головою сільради, найбільше постраждали пасажири з останнього вагону. В основному – заробітчани із Західної України, які щойно “відкалимили на Херсонщині”. 10 з них загинули, усього ж таких, зі слів Тамари Гончаренко, було 22 особи.
3. Монастирище, 1 вересня 1983 року.
Вибухнули підвал і перший поверх двоповерхівки на вулиці Леніна. Тоді газ подавався не природний, а скраплений, важчий за повітря. Трагедію спричинила одинока бабуся з квартири на першому поверсі, яка залишила увімкненою конфорку. За кілька годин там все просякло специфічним запахом, люди почали телефонувати в газову службу, але на виклик ніхто не приїхав.
Година була пізня, всі мешканці будинку знаходилися вдома. Вже по 10-й вечора одному з них знадобилося спуститися до підвалу по городину. Чоловік клацнув електровимикачем…
Вибух забрав життя 11 осіб, дев’ятеро з важкими травмами опинилися в лікарні. Від будинку залишилася рівно половина, вцілілу згодом теж зрівняли із землею.
4. Черкаси, 1 квітня 2001 року.
На тлі великих трагедій губиться доволі неординарна, і на щастя – без людських жертв, – пожежа на набережній обласного центру. Тоді згоріла… вся наша спортивна флотилія: понад 100 яхт, байдарок і човнів, тобто фактично всі черкаські спортивні судна. Як так? Та просто від сміття прибирали територію ДЮСШ. Ну й само собою, вітряної днини палили його неподалік еллінгів (гаражів для суден). Матеріали там легкозаймисті… Коли на виклик прибули п’ять пожежних екіпажів, роботи їм було вже небагато, рівно на 20 хвилин.
5. Городище, 22 серпня 2014 року.
О 6.20 ранку унаслідок сходження з колії 20 цистерн із нафтопродуктами і спричиненої цим пожежі вщент згоріли 5 будинків, ще 20 були пошкоджені. Загалом на Черкащині “хімічні” аварії на залізниці траплялися найчастіше: вже у сучасності такі мали місце у 2001, 2008, 2011, двічі – у 2014 році.
Більші чи менші пожежі на об’єктах трапляються в Черкасах щороку, а інколи й частіше. Наприклад, 2011-го таких було аж три: на складі “Фотоприладу”, на складі побутової хімії по вулиці Береговій, на меблевій фабриці “Адель”. Усім пам’ятна найбільша пожежа 1 липня 2015 року у черкаському драмтеатрі…
(За матеріалами Андрія Кравця, Віталія Латишева, Костянтина Проценка та власними)
Борис Юхно, історик
Джерело: фейсбук
