Фото Вікторії Хамази
На моїй землі забагато хрестів та чорних стрічок. Тісно від смерті.
На моїй землі живі живуть памʼяттю.
На моїй землі діти обіймають могили з батьками.
На моїй землі тісно від трун, що часом сіяти жито ніде.
На моїй землі беруться за руки, щоб стати сильнішими, а потім цю силу доводять ворогу.
На моїй землі, якщо прислухатися, чути як мертві кричать про те, як хотіли жити.
На моїй землі батьки тримають холодні руки мертвих дітей на ігрових майданчиках.
На моїй землі дуже важко, але дихається лише тут.
Ми можемо мати зламане серце, але не волю. Ми чуємо голос з ям і не даємо забути. Ми нація, яка не може втомлюватися від війни, бо єдиний відпочинок, який тоді на нас чекає – смерть. Але, інколи розуміння, що ти на своїй землі і кожен сантиметр тут для тебе – достатньо, щоб звестися і боротися далі.
Фото Вікторії Хамази
Допис Вікторії Хамази з фейсбуку
