Смоляне вино

Почуй, юначе: дві речі в цьому світі є
важливі для людини: Деметра
- Або Земля, зови її як хочеш - 
Твердою їжею людей вона годує,
Але в пошані  і Семели син:
Придумав він питво із винограду
І смертним дав – на втіху всяких туг.
Коли нещасний соком винограду 
Насититься, то забуття і сон
Турбот щоденних враз знімають тяжкість,
Немає ліків кращих від страждань…

Еврипід, «Вакханки», 5 ст. до Р.Х.

Скільки років вину?

Коли давні народи навчились культивувати виноградну лозу? Ми можемо стверджувати з достатньо високою мірою вірогідності, що це сталося близько 8 тисяч років тому в трикутнику, який утворюється Закавказзям, Північною Сирією та Західним Іраном. Найдавніші археологічні знахідки, пов’язані з виноробством, трапились саме тут.

Такий вигляд мають розкопки комплексу печери Арені-1 у Вірменії. Цій виноробні – більше 6100 років. Глиняні сосуди для вина закопують в землю і зараз. В Сакартвело їх називають «квеврі».

Звичайно ж, письмові джерела згадують вино з самого початку «письмової» історії. Розшифровані закони Хетського царства визначають ціноутворення на вино. Судячи з них, вино дуже цінувалося і його було мало. Закони Вавілонського царства передбачають суворі покарання за знищення виноградників, потраву їх худобою, несанкціонований відбір паростків лози. Виноград дуже рано потрапив в Єгипет, археологічні знахідки засвідчують наявність предметів, пов’язаних з вином ще в гробницях так званої «Першої» династії 5 тис. років тому.

Але масовим цей напій не став. На відміну від пива в тому самому Єгипті, в містах Шумеру. Очевидно, складна агротехніка винограду та непроста технологія виготовлення вина давалися взнаки.

Йшов час, окультурена виноградна лоза мандрувала тодішньою Ойкуменою. Чотири тисячі років тому виноградарство було запозичене критянами. Звідси, скоріш за все, це мистецтво потрапляє і в материкову Грецію. Точно відомо про виноробство часів Мікенської цивілізації. Після занепаду ахейської Греції, або так званих «Темних віків», відроджується і виноробство.

Греки перетворили його на культ, «призначивши» відповідати за це окремого бога – Діоніса. Міф про народження цього бога свідчить про дуже розвинену фантазію давніх греків. Посудіть самі: Зевс влаштував інтрижку з тебайською царівною Семелою, відвідавши  її в образі смертного чоловіка. Але дізнавшись про те, що незабаром на світ з’явиться черговий байстрюк її чоловіка, ревнива Гера порадила Семелі попросити Зевса, щоб він постав перед нею в усій своїй величі та блиску. Зевс виконав її прохання, але при цьому спалив свою коханку блискавками. А далі він рятує недоношеного сина, зашивши плід собі в стегно. Як вам сюжет? Після цього непорочне зачаття від голуба якось не так вже і дивує.

Якщо вам здається, що ви бачите на цьому зображенні в руках у жінки, яка стоїть поруч з сидячим Діонісом , чиюсь відірвану ногу, то знайте: вам не здається. Це нога Пенфея, царя Тебая. Він таким чином покараний Діонісом за неповагу. Його розірвала на шматки власна матір (це вона зображена на чаші), перетворена Вакхом на одержиму менаду. Таке собі алегоричне нагадування неможливість співіснування в межах однієї сім’ї алкоголічки і тверезника.

Яке вино робили давні греки?

Як вони його вживали? Оскільки скуштувати ми його не маємо ніякої можливості, то звернемося до письмових джерел. Отже, загальновідомо, що греки пили вино розбавленим в різних пропорціях. Найчастіше: 1 до 3. Але практикувались також варіанти 3 до 5, та 2 до 3. Це залежало також і від міцності вина. Іноді розбавляли не прісною, а морською водою. Більше цінували солодкі вина з підв’яленого винограду. Людину, яка пила вино нерозбавленим, дражнили скіфом. Так, саме нашим пращурам-землякам приписували варварську манеру пити міцненьке без води.

Торгівля вином була надзвичайно прибутковою. Греки заснували колонії в різних куточках басейну Середземного моря. І скрізь вони намагалися культивувати лозу і оливу. Не скрізь виходило. Самі вони навіть винайшли таку класифікацію: якщо і виноградна лоза, і олива росте, країна може вважатися цивілізованою, якщо ж хоча б щось одне з цього набору рости не хоче – країна ця варварська. Звичайно ж, зробити в колоніях таке ж вино, як в Елладі, довго не виходило, а часто не виходило ніколи. Тому грецьке вино везли в колонії й продавали там заможним колоністам за дорого.

З колоній до матінки Еллади везли дешеве вино для простих людей, адже землі в Греції було дуже мало, і весь врожай винограду йшов виключно на «елітку». Ось цей товарообіг вина між Елладою і колоніями став на певному етапі настільки інтенсивним, що кораблі з амфорами курсували, наприклад, між Коринфом і Сиракузами з частотою вантажівок АТБ.

Вино транспортували в амфорах, герметично закриваючи їх смолами дерев. Ці смоли надавали вину специфічного присмаку. Хтось не любив цього, а хтось так звик, що смолу стали навмисне додавати в окремі сорти вин.

І от уявіть собі, пройшло 3 тисячі років, занепали античні поліси, яскравим спалахом промайнула епоха елліністичних імперій, пройшла доба республіканського, а потім імперського Риму, християнська імперія Візантіума-Константинополя старанно руйнувала античний язичницький спадок, самі греки практично розчинилися в слов’янських народах-сусідах, османське панування практично знищило виноробство через заборони в ісламі. Але якимось дивом вино з ароматичною смолою алеппської пінії в Елладі роблять і дотепер. І ніде більше в світі ви не спробуєте такого вина як рецина.

Біле, сухе, смакує дуже холодним. Спочатку вам може здатися, що це вино просто підгуляло і запліснявіло. Але не спішіть з висновками, спробуйте ще. Не економте на ковтках, якщо ви в Греції. В найближчому супермаркеті за півторалітрову пляшку віддасте всього 3 євро. Не факт, що це буде кохання «з першої пляшки». Не даремно рецину ще називають «любов’ю з третього ковтка». Наприклад, місцеве «розе» вас вразить спочатку більше.

Але всьому приходить кінець. І ось завершується ваш грецький вояж, вам залишаються лише зроблені на смартфон фото, спогади і сувеніри. І ви починаєте розуміти, що пристойний «розе» ви можете знайти і вдома, навіть «Метакси» повно в наших магазинах, а ось рецини тут не продають. А як продають, то по зовсім немилосердній ціні. І ви починаєте сумувати за Грецією, за її неповторним морем, скелями, запахами. За тим заходом сонця, який ви спостерігали з тераси із «спітнілим» бокалом льодяної рецини в руках.

Над розовым морем вставала луна,
Во льду зеленела бутылка вина…
И томно кружились влюбленные пары
Под жалобный рокот гавайской гитары.

Послушай… О, как это было давно…
Такое же море и то же вино…
Мне кажется, будто и музыка та же.
Послушай, послушай, мне кажется даже…

Нет! Вы ошибаетесь, друг дорогой,
Мы жили тогда на планете другой,
Мы слишком устали, и слишком мы стары
И для этого вальса, и для этой гитары…

Олександр Вертінський, 1936 рік