You’ve given me an option
you say I must choose
between you and the liquor
then I’ll take the booze
jump on a bus
turn down to the south side
were I’ll sit down an exercise my Irish pride
F*ck you I’m drunk!
F*ck you I’m drunk!
pour my beer down the sink
I’ve got more in the trunk
F*ck you I’m drunk!
F*ck you I’m drunk!
and I’m going to be drunk till the next time I’m drunk!
Flogging Molly
День Святого Патріка надихнув написати про Ірландію та ірландські традиції дистиляції. Не просто так ірландців вважають однією з найбільш питущих націй світу. Власне в Ірландії їх проживає 3,6 мільйона, а за межами Смарагдового острова більше 40 мільйонів. Більшість із них береже пам’ять предків і хоча б раз на рік (саме на день Святого Патріка, хрестителя Ірландії) згадує національні традиції.
Ірландці – народ кельтської групи, сформувалися з галльських переселенців з регіонів Західної Європи та Середземномор’я. Але острів був заселений і до них. Ким? А тут починаються сюрпризи. Нещодавно з’ясували, що прадавнє населення Ірландії складалося зі скотарів-переселенців з Північного Причорномор’я. Кельти асимілювали давніх скотарів, але гени наших земляків містили одну цікаву аномалію – спадковий гемохроматоз. Ця хвороба викликає перенасичення організму залізом. Це згадка про життя наших мезолітичних предків біля льодовика, коли організми людей відчували дефіцит цього елементу і навчилися накопичувати його «з запасом». На острові в умовах часткової ізоляції ген поширився і став часто проявлятися.
І тут ми переходимо до легендарної схильності ірландців до вживання алкоголю. За статистикою, дорослі ірландці вдвічі частіше вживають алкоголь на регулярній основі, ніж середньостатистичні європейці (54% проти 28%). Дослідники зокрема пояснюють це і тим, що регулярне вживання міцного алкоголю полегшує симптоми гемохроматозу! Тобто ірландці не просто бухали, а лікувалися.
Але якщо шукати причини в соціально-історичних особливостях становлення цієї нації, то ми знайдемо чимало сумних паралелей з українцями. Багатовікове гноблення сусідньою імперією, невдалі повстання проти англійського панування, геноцид 17-го століття (населення зменшилось вдвічі), Великий Голод 19-го століття (померло за різними оцінками від 0,5 до 1,5 мільйонів ірландців), масова еміграція, яка знелюдніла острів, насильницька англізація і майже повна втрата рідної мови в побуті. Ірландці ставали або конформістами і приймали національне поневолення як даність, або ставали підпільниками і боролися за незалежність. Знайомо, правда?
Алкоголь в таких умовах був чи не єдиною втіхою поневолених, засобом відволіктися від сумної реальності, «допінгом» бідноти. Виготовляли його майже в кожній селянській хаті. Брагу робили спочатку з осолодженого ячменю, а з початком епохи вирощування картоплі – саме з неї. Для приготування самогону використовувався мідний казан, який називали pot, або pota. Напій отримав назву poitin (potcheen). Якщо читати не на англійський, а на ірландський манер, то «потчін», а то й «почін». Англійська влада з 17-го століття офіційно заборонила самостійне виготовлення міцного алкоголю. Тому гнати стали підпільно, а апарати зберігали не вдома, а десь за межами населених пунктів. Як паливо використовували торф.
Напій робили міцним, не відділяли легкі і важкі фракції. Тому традиційний потін тхнув сивухою і ацетоном (ну просто радянська молодість згадалася). Але в той же час з’явилася традиція потрійної перегонки. Найбільш затяті потінороби доводили міцність продукту до 90%. І рідко дозволяли собі опускати її нижче 60%. У бочках цей продукт не витримували, пили одразу, настоянки на цьому продукті в побут також міцно не увійшли. Торф’яний дим, який огортав «поту», додавав потіну копченого присмаку. Це вважалося недоліком, тому гнати намагалися у вітряні дні. Привозний, а згодом і місцевий віскі витісняв потін у заможних домах, в міських пабах. Масове виробництво пива також звужувало аудиторію прихильників і споживачів міцнющого сільського алкоголю.
Під забороною традиційний ірландський самогон перебував аж до 1989 року. Власне, на той момент його традиційне виробництво практично відійшло в минуле. Але світовий тренд на відродження традицій «крафтового» виробництва алкоголю і культивації місцевих спеціалітетів повернув потін до життя і навіть зробив його відомим за межами Ірландії. І ось тепер ви можете зайти в мережевий український алкомаркет і спитати про ірландський потін. Вас відведуть до полиці з віскі, серед пляшок ірландського ви побачите продукт найбільш відомого бренду (не будемо робити безкоштовну рекламу ані мережі, ані бренду)). Недешево. Але реально цей фірмовий продукт буде настільки ж несхожим на справжній сільський потін зі смородом сивухи і торфу, наскільки преміум-сорти горілки відрізняються від прадідової бурячихи.
З 2009-го року потін отримав статус продукту, що контролюється за регіоном виробництва. Виготовляти і продавати потін не в Ірландії тепер не можна. Та й не варто. Але якщо ви захочете відвідати або просто більше знати про смарагдовий острів Ейре, знайте: окрім традиційного темного пива та всесвітньо відомого віскі, Ірландія дала світовій історії алкоголю ще й такий, справді народний продукт.
