Розширення переліку професій, представниці яких мають ставати в Україні на військовий облік, породило в суспільстві хвилю обговорення кола тем, пов’язаних з роллю жінки в збройних силах. У цих обговореннях окрім мемів, жартів та відвертого сексизму, трапляються й раціональні ідеї та міркування. Для більш широкого висвітлення теми жінки у військовому однострої пропоную вашій увазі компіляцію фактів участі жінок в найбільшій війні в історії людства. Війні, яка назавжди змінила уявлення про роль жінки в армії. В матеріалі використані публікації з мережі, але без посилань на конкретні джерела, щоб не переобтяжувати читача не-історика.
У войны не женское лицо (с)
У різні періоди у лавах Червоної армії служило від 500 тисяч до 1 мільйона жінок. Найчастіше трапляється цифра 800 тисяч. У кадровому складі Червоної армії жінки були і до початку війни.
Але, власне, призов жінок до армії розпочався навесні 1942 року. Чому саме в цей час? Бракувало людей. У 1941 – на початку 1942 років радянська армія зазнала колосальних втрат. Крім того, на окупованій німцями території були десятки мільйонів людей, серед яких – і чоловіки призовного віку. І коли на початку 1942 року склали план формування нових військових з’єднань, то з’ясувалося, що людей не вистачає.
У чому полягає ідея призову жінок? У тому, щоб жінки замінили чоловіків на тих позиціях, де вони могли їх справді замінити, а чоловіки вирушили до бойових частин. В Радянському союзі це називалося «добровільна мобілізація жінок». Тобто, теоретично жінки йшли в армію добровільно, на практиці це було, звичайно, по-різному.
Розвідниця Ніна Гнилицька
Були описані параметри, яких жінок слід закликати: вік — 18-25 років, освіта не нижче за сім класів, бажано, щоб були комсомолками, здоровими і так далі.
Статистика участі радянських жінок у війні дуже неповна. Більше того, тривалий час вона була під грифом секретності. Тільки в 1993-му році вдалося дещо прояснити. Ось деякі дані: у військах ППО служило близько 177 тисяч жінок; у військах місцевої протиповітряної оборони (відомство НКВС) – 70 тисяч; зв’язківців було майже 42 тисячі (це, між іншим, 12 % усіх військ зв’язку в Червоній армії); медиків – понад 41 тисячу; жінок, які служили у ВПС (в основному як допоміжний персонал) — понад 40 тисяч; 28,5 тисяч жінок – це кухарки; майже 19 тисяч – водійки; у ВМФ служила майже 21 тисяча; в залізничних військах — 7,5 тисяч і близько 30 тисяч жінок несли службу в інших якостях: скажімо, від бібліотекарок до снайперок, командирок танків, розвідниць, льотчиць (про них, до речі, найбільше і написано, і відомо).
Треба сказати, що мобілізація жінок проходила через комсомол (на відміну від призовників чоловічої статі, які рахувалися на обліку у військкоматах). Але, звичайно, закликали не лише комсомолок: їх просто не вистачило б.
Тема долі радянських жінок на фронті висвітлена в творах нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич. Там чимало уваги присвячено темі сексуальних домагань до жінок на фронті та їхньої дискримінації.
Не лише три «К»
Пропаганда Третього рейху створила ідеальний образ жінки як берегині дому. Жінка мала присвячувати себе трьом «К». Kinder, Küche, Kirche (діти, кухня, церква). Але життя внесло свої суворі корективи.
Грандіозний масштаб військових операцій на фронтах у Польщі, Франції, Криті, Норвегії, на Балканах змушували шукати нові можливості для заміщення вакансій у тилу. Чоловіки-німці були потрібні на передовій. Жінки стали служити у допоміжних частинах, що виникли вже восени 1940 року. Тоді командування вермахту своїм наказом №1085 утворило Жіночу допоміжну службу зв’язку (Nachrichtenhelferinnen).
Незабаром жінки були призвані у служби Люфтваффе та протиповітряну оборону. 10 квітня 1941 року формується допоміжна служба ВМС повітряного спостереження (Flugmeldehelferinnen der Kriegsmarine), майже повністю укомплектована німкенями. Та й в цілому відомство Германа Герінга вітало жінок на війні, залучаючи їх зокрема до льотного складу. Німецькі військові льотчиці билися на Західному та Східному фронтах. Траплялось, що вони гинули і потрапляли в радянський або британський полон.
З початком війни з СРСР кількість жінок-військовослужбовиць у збройних силах Рейху стрімко зростає. У грудні 1941 року незаміжні жінки віком від 19 до 30 років були в обов’язковому порядку мобілізовані на оборонну службу. До цього контингенту як добровольці приєдналися і багато заміжніх жінок. Жінкам надавався вибір — служити у промисловості чи допоміжних оборонних службах.
У середині 1942 року створюються допоміжні служби військово-морського флоту (Marinehelferinnen), а 1943 року флот отримує свою допоміжну жіночу зенітну службу (Marine Flakhelferinnen).
Жінки служили також і в частинах СС. Але (як і для чоловіків) існували певні критерії рекрутингу. Брали лише дівчат арійського походження віком від 17 років. Створювалися підрозділи СС для охорони концтаборів, задля забезпечення інфраструктури різних секретних об’єктів, побудованих відомствами Гіммлера. В охороні концтаборів налічувалося майже 4 тисячі есесівок. Жінки з СС вчиняли також злочини проти людства і були засуджені після закінчення війни.
Абвер і СД теж залучали німкень і не лише для виконання функцій перекладачок чи вчительок. Були також агентки, яких закидали у тил супротивника. Приблизно від 80 до 120 таких жінок служили у секретних підрозділах розвідувальних органів Третього Рейху.
Німецькі історики оцінюють загальну чисельність військовослужбовиць дівчат та жінок у Німеччині майже у півмільйона.
На чолі з майбутньою королевою
Загроза вторгнення після невдалих спроб протистояння нацистській агресії в 1939-40 роках змусили Об’єднане королівство Великої Британії та Північної Ірландії мобілізувати практично всі верстви суспільства до участі в заходах з організації національної оборони.
Зокрема, було створено Жіночий допоміжний територіальний корпус (Auxiliary Territorial Service – ATS), який був прикріплений до армії. В ATS служило близько 198 000 жінок. Вони працювали механікинями, канцелярськими службовицями та зенітницями. До лав ATS в 1945 році у віці 18 років вступила навіть тодішня принцеса Єлизавета, спадкоємниця британського престолу. Вона опанувала фах водійки-механікині санітарного автомобілю. Звісно, її служба мала на меті продемонструвати підданим той факт, що королівська родина (всі чоловіки якої за традицією служили офіцерами флоту) розділяє зі своїм народом тяготи війни. Адже свого часу родина короля Георга відмовилась від евакуації до Канади, щоб бути поруч з британцями у важкий час.
Оскільки військово-повітряні сили мали окремий статус і командування, було також створено Жіночу допоміжну службі ВПС (Women’s Auxiliary Air Force – WAAF), де служили 182 000 жінок, зокрема на посадах операторок радіостанцій, механікинь, фотографок та у складі груп аеростатного загородження.
Не було проігноровано жіночою присутністю британську гордість – військово-морські сили. Було організовано Жіночу допоміжну службу Королівського флоту (Women’s Royal Naval Service — WRNS), її службовиць називали «дівчата-пташки» («Wrens»).
У квітні 1943 року жінкам «офіційно» дозволили вступати до частини місцевої оборони. Проте не в ролі бійців.
«Ми не тільки мали працювати кухарками, але також вчитися гарно марширувати на параді (один раз парад проходив вулицями Лондона). На тренуваннях кожна з нас намагалася крокувати в ногу і виглядати зразковою «жінкою зі рушницею». По п’ятницях в обідню перерву з нами проводили заняття зі стрілецької підготовки на стрільбищі, розташованому неподалік. Я була азартним стрільцем і завжди намагалася потрапити точно в яблучко. Ми також навчалися стрільби з кулемета системи Стіна. Ми мали бути насторожі, передбачаючи можливість викидання на Кінгсвей німецького парашутного десанту. На щастя, така ситуація, коли нам довелося б офіційно вдатися до стрільби з кулеметів, жодного разу не виникла. Ця підступна зброя, здатна косити безліч людей, могла легко вийти з-під контролю, особливо в руках таких стрільців, якими ми були, охоплені ентузіазмом міністерські канцелярські робітниці. Крім того, я відвідувала лекції з вуличного бою», – згадувала одна з учасниць частин місцевої оборони.
Yes, we can
Попри те, що робота жінок на підприємствах, що працювали на оборонні замовлення, віталася і навіть заохочувалася урядом США, участь жінок в збройних силах всіх видів була сильно обмежена консервативними нормами того часу.
Так, наприклад льотчиці Жіночої служби пілотів Військово-повітряних сил США (Women Airforce Service Pilots) під час Другої світової війни вважалися цивільними службовицями. Жінки-пілоти не брали участь у бойових операціях. Але вони керували військовими літаками, проходили таку ж підготовку, як військові пілоти-чоловіки, і мешкали в армійських казармах. До кінця війни Жіноча служба пілотів підготувала 1074 льотчиць. Їхня поява дозволило більшій кількості чоловіків брати участь у бойових вильотах. Програма була закрита в 1944 році, коли війна вже добігала кінця.
За роки війни загинули 38 жінок-пілотів: 11 під час навчання та 27 у ході виконання завдань. Ніхто з них не отримав військових почестей під час поховання. Похорон організовували родичі власним коштом. За традицією, американським військовослужбовцям належить похорон за рахунок держави, почесна варта та рушничний салют. Після закриття Жіночої служби пілотів льотчиць відправили додому без почестей, не надавши їм грошей на дорогу назад, ні статусу ветеранів. Боротьба за визнання статусу військовслужбовиць, яку вели окремі льотчиці та їхні рідні, тривала аж до 90-х років 20-го століття.
Але в сухопутній армії справи йшли дещо краще. У 1942 році армія США створила Допоміжний жіночий армійський корпус, який у 1943 році був перетворений на Жіночий армійський корпус. Під час Другої Світової війни більше 150 тисяч жінок служили WAC. У січні 1943 року капітан Френсіс Кіган Маркіз стала першою, хто командував жіночим експедиційним корпусом, 149-ю поштовою штабною ротою WAAC. Ця група з приблизно 200 жінок, які служили в штаб-квартирі генерала Ейзенхауера в Північній Африці в Алжирі, виконувала секретарські, водійські, поштові та інші небойові обов’язки.
Більш ніж 400 тисяч представниць прекрасної статі служили у США та за кордоном, займаючи майже всі небойові вакансії. Друга світова війна стала поворотним моментом, у якому жінки набули повноцінного військового статусу. У 1948 році, після запеклих дебатів, Конгрес дозволив жінкам служити в регулярних військах, у всіх родах військ, і весь час, а не лише під час війни.
Біля кулемету дівчина молода
У підпільних та визвольних рухах часів Другої світової війни роль жінок була менш формалізованою, а тому навіть більш помітною. Прикладом тому є участь українок у визвольній боротьбі в складі Української повстанської армії. Переважно жінки в УПА були зв’язковими, розвідницями, пропагандистами, медсестрами, завідували підпільними медпунктами. Медична і санітарна служба в УПА, як і в кожній армії, відігравала дуже важливу роль. Її добре організована діяльність впливала великою мірою на моральний стан воїна. Допомогу надавав Український Червоний Хрест (УЧХ), що брав опіку над важко пораненими вояками. До роботи тут залучалися жінки. Вони проходили спеціальні курси підготовки медсестер.
Черкащанка Віра Борушевська, що була зв’язковою УПА, відійшла у вічність минулоріч
Сотник В. Ніковський згадує про шпитальну й курси санітарок у Степанському районі: «Загальний нагляд над шпиталем мав лікар-хірург «Еней». Безпосереднім керівником шпиталю й курсу медсестер була подруга «Уляна» з УЧХ. Мені здається, це були вищі центральні курси для цілої Волині. Вони тривали 6 місяців. Курсанток було приблизно 100». Сотник Грабенко, поранений у сутичці з військами НКВС, так описує своє лікування: «Наприкінці листопада я був поранений і мене залишили на хуторі за Горинню, десь біля Студеня. Там було багато ранених і хворих під опікою двох санітарок. Вони були дуже людяними і старались не тільки лікувати кожного пацієнта, але й піддержати його морально».
Зі спогадів видно, що допомога жінок була надзвичайно важливою: крім того, що вони повертали у життя вояків, вони ще й відновлювали їх моральний стан, підіймали бойовий дух. В. Новак (псевдо «Крилатий») згадує про медичну службу в ВО УПА «Турів»: «Містечко Колки стало важливим осередком повстанського руху. В містечку діяли дві школи медсестер УЧХ».
Донесення, документи підпілля – все свідчить про збільшення ролі жінки у визвольному русі, особливо в 1944-1945 рр. Призов великої кількості жінок в ряди підпілля був прийнятий за наказом Українського національного повстанського керівництва. Спочатку жінок залучали до економічної праці. Наказ, датований 14 серпня 1944р. так розкривав роль жінки: «По-швидше організувати систему комунікацій з підрайонними загонами. Кожна лінія повинна складатись з чотирьох дівчат: одна з району та три з підрайонів». З жовтня 1944р. надавались точні інструкції щодо розширення так званої «жіночої сітки». Ця розширена сітка повинна була залучити надійних жінок до таємної роботи: підтримання зв’язку для підпільного транспортування по таємним маршрутам, шпіонаж, спеціальні загони для медичного обслуговування, забезпечення продовольством. В липні 1945 р. органи НКВС регулярно повідомляли про озброєні загони, які складались майже повністю із молодих дівчат.
Як бачимо, в лавах УПА було багато жінок, котрі також брали участь в бойових діях, не обмежуючись лише розвідництвом, друкарством та передачею інформації. В середині 1944р. бригаденфюрер Бреннер писав німецьким офіцерам: «УПА призупинила всі атаки на німецькі армії. Вона систематично відправляє розвідників на зайняту ворогом територію, в основному – це молоді жінки».
До березня 1945-го ряди ОУН-УПА перейшли від відносно слабкої опори на жінок до цілком повної залежності від них фактично в кожному виді підпільної діяльності. Наведемо один приклад: з 20 лютого по 24 березня 1945 р. місцеві органи НКВС арештували 115 членів підпілля в Лопатинському районі. 25 з них вели підпільну роботу в районі. Більшість цих секретних агентів-повстанців становили жінки.
