Черкаський Генріх Гейне. Так його йменують у паспорті. Для рідних, друзів, колег він просто Гена. Чоловік ріс у благополучній, нормальній родині. Та як каже сам: обрав не той шлях. У юному віці познайомився з наркотиками. Потім потрапив у місця позбавлення волі. Саме там понад два десятиріччя тому він захворів на туберкульоз. За кілька років хвороба прогресувала настільки, що навіть лікарі не вірили в його одужання.
Додавало масла у вогонь і найближче оточення. Від чоловіка фактично відвернулися рідні, залежність від наркотиків відтерміновувала лікування та ще кілька разів повертала його у місця позбавлення волі. Міфи та стериотипи, які побутують навколо туберкульозу, та сприйняття хворих суспільством стали якорем для Генріха.
Сьогодні розповідаємо його історію як людини, яка пройшла шлях від наркотично залежного та “невиліковно” хворого до щасливого сім’янина, батька, що допомагає іншим подолати недуг. Разом із лікарем-фтизіатром (вивчає закономірності розвитку туберкульозної інфекції в організмі, її прояви, а також лікує інфікованих пацієнтів – ред) розвінчуємо міфи про туберкульоз.
“Хапатися за найтоншу соломинку”
У 90-их роках минулого століття за наркотики Генріх опинився у в’язниці. Тоді до нього в камеру потрапив хлопець із тубзони.
– Я не усвідомлював, що таке туберкульоз. Пив з ним чай з однієї чашки, хоч він мене й попереджав. Потім цей хлопець звільнився, а я з часом почав відчувати, що щось не так. Кидало то в жар, то в холод. Не міг спати рівно. У 1997-му діагностували активний туберкульоз, – розповідає черкащанин.
Почався процес лікування. Спочатку – у в’язниці, потім – в обласному тубдиспансері. Та вживання наркотиків і лікування виявилися несумісними процесами. Чоловік ще не один раз потрапив у місця позбавлення волі, перебував у херсонській тубзоні. Та такі умови й спосіб життя лише загострювали стан.
– Коли я дізнався вперше про хворобу, то ніяк на це не відреагував. Не було тверезості у розумінні речей. Згодом усвідомив, що хочу жити. Я бачив людей, які хворіли на хронічний туберкульоз. Вони щороку лежали у тубдиспансері. І серед них я – молодий хлопець, який тоді мріяв про родину та нормальні стосунки з рідними, – пригадує Гена.
Образи доводилося чути від сусідів, які обходили чоловіка стороною. Боляче було і від поведінки рідних.
– Батько страждав. Я бачив, як він перемиває посуд після мене, відкладає вилку. Були моменти, коли рідні не дуже йшли на контакт. Всі сприймали це захворювання як чуму ХХ століття. Це стало сигналом: треба щось робити, хапатися за найтоншу соломинку і вилізати з цього болота, – говорить черкащанин.
“Пацієнт, про якого мріють лікарі”
У 2002-му він востаннє відбув покарання, пішов у церкву, “взявся за розум” та розпочав лікування. На той момент у нього була стійка форма туберкульозу. Процес лікування був тривалим. Лікарі рекомендували операцію. Хоча більшість медиків не вірила, що це допоможе йому вижити.
Та наполегливість, дотримання рекомендацій і віра в майбутнє спрацювали. Повністю позбутися недуги вдалося лише у 2008-му.
Його лікарка – позаштатна фтизіатр Черкаського обласного протитуберкульозного диспансеру Дар’я Левандовська називає Гену “пацієнтом, про якого мріють лікарі”.
– Він потрапив до мене вже на тому етапі, коли усвідомив проблему та захотів жити. Проте навіть я, дивлячись на результати обстеження, розуміла, що шансів критично мало. Та коли людина дотримується лікування, ділиться проблемами, то маємо ось такий результат, – усміхається Дар’я.
За її словами, не всі пацієнти здатні витримати такий курс лікування. Генріху доводилося за один прийом вживати близько двох десятків пігулок, крапельниць, ін’єкцій. Від частини ліків було нестерпно боляче, погіршувалося самопочуття. Не всі пацієнти витримували це. Та черкащанин не зупинився. Нині він допомагає таким пацієнтам. Називає це терапією “ран ранами”.
– Лікар, коли робить щоденний обхід по палатах, запитує: “Всі ліки приймаєте?” Пацієнти відповідають ствердно. А коли я бесідую з ними, то дізнаюся, що хтось місяць не вживає якийсь препарат. Я знаю, що в тій жмені пігулок було дві, від яких самому ставало зле. Іноді хотів припинити їх вживати, але опам’ятався. І це допомогло. На своєму досвіді даю людині зрозуміти, що це треба перетерпіти, – говорить Гена.
Зараз черкаський Генріх Гейне разом із дружиною виховує 9-річну доньку. Стосунки із рідними також налагодилися. Окрім того, він є соціальним працівником БО “Від серця до серця”. Каже: у своїй роботі стикається із випадками дискримінації стосовно людей, які хворіли або хворіють на туберкульоз.
Головна причина – міфи, які побутують навколо цього захворювання.
– Дискримінація людей, які хворіють або перехворіли туберкульозом, досить поширене явище у нашому суспільстві. Їх звільняють з роботи, уникають, негативно сприймають тощо. Це все відбувається через брак інформації про шляхи інфікування, лікування та ризики захворювання, – переконана позаштатна фтизіатр Черкаського обласного протитуберкульозного диспансеру Дар’я Левандовська.
Разом із нею розвінчуємо найпоширеніші міфи.
Міф №1. Багаті, благополучні люди, які добре харчуються, не хворіють на туберкульоз
Це не так! Паличка Коха “не розрізняє” людей за соціальним статусом. Шалений темп життя, інформаційний тиск, брак часу, незбалансоване харчування – це стресові моменти, які призводять до зниження захисних сил організму і сприяють розвитку захворювання. І байдуже, бідний ти чи багатий.
Міф №2. Заразитися туберкульозом можна тільки під час безпосереднього контакту з хворою людиною
Як правило! Найчастіше інфікування відбувається саме аерозольним шляхом. АЛЕ заразитися туберкульозом можна і від хворої тварини (під час споживання м’яса, молока, сметани, сиру тощо). Також інфікуватися можна де завгодно: в магазині, у громадському транспорті тощо.
Міф №3. Якщо в організм потрапила туберкульозна паличка, то людина обов’язково інфікується
Не кожен, у чий організм потрапила паличка Коха, хворіє на туберкульоз. Відповідно до статистичних даних, зі 100 осіб захворіє лише 5. Інші спокійно співіснують з паличкою, адже їхня імунна система впродовж тривалого часу тримає її “під контролем”. Проте у разі послаблення захисних сил організму інфекція може почати розмножуватися і викликати хворобу. Це як “бомба уповільненої дії”.
Міф №4. Туберкульоз – невиліковний
Туберкульоз – виліковна хвороба за умови ранньої діагностики, своєчасного та правильного лікування, дотримання термінів та режиму. Неправильне ж лікування приносить більше шкоди, ніж користі, адже перетворює легко виліковну форму у важко виліковний лікарсько-стійкий туберкульоз. І тоді вже побороти туберкульоз – довга, тяжка, дорога і не завжди успішна процедура.
Міф №5. Туберкульоз вражає тільки легені
Ні! Туберкульоз вражає усі органи і тканини людини: очі, кістки, шкіру, сечостатеву систему, кишечник, головний мозок тощо. Але найчастіше – легені.
Міф №6. Втома й інші розлади здоров’я – це не симптоми туберкульозу
Досить часто людям ніколи звертати увагу і замислюватися над причинами втоми або погіршення здоров’я. Коли ж діагностують туберкульоз, то це, як правило, не найлегша його стадія.
Серед симптомів: різка втрата ваги (5-10 і більше кг), слабкість, пригніченість, зниження працездатності, апетиту, пітливість. Іноді захворювання супроводжується незначним підвищенням температури, болем у грудях, кашлем.
Міф №7. Туберкульоз – це соромно
Коли в людини діагностують туберкульоз, їй важко прийняти цей факт, адже з’являються страхи, що її ізолюють від суспільства. Однак слід пам’ятати, що хворий на туберкульоз не завжди є джерелом інфекції для інших.