“Військова справа та мистецтво – кардинально різні речі. У першій потрібна сувора дисципліна, у другій – ти вільний вирішувати сам, коли починати робочий день чи які замовлення брати, а які ні”, – говорить Дмитро із Черкас.
Ще до 24 лютого він вів умиротворене життя митця: брав участь у виставках, створював портрети та скульптури для замовників, а також мріяв про власну майстерню. Нині ж частина тих, для кого він робив скульптури, загинули на передовій, а сам Дмитро четвертий місяць боронить Україну в лавах ЗСУ. Говорить: давно знав, що повномасштабна війна неминуча, і коли буде потреба, піде захищати Батьківщину. І своїх поглядів не зрадив.
“18000” поспілкувався із Дмитром та дізнався, як це – бути митцем на війні.
“Відчував, що буде велика війна”
Дмитро
“Боліло серце за долю України та її майбутнє”. Так коротко Дмитро описує власну мотивацію йти на війну. І відразу додає: “і звісно ж, пішов за свою сім’ю”. Ще в перші дні війни чоловік став у чергу до військкомату, аби долучитися до лав ЗСУ. А вже за тиждень отримав очікуваний дзвінок: “Збирайся, виїжджаєш наступного дня”.
Дмитро говорить: готувати родину до того, що в разі повномасштабної війни відправиться на фронт, почав завчасно, як і себе.
– Останні роки я відчував, що буде велика війна, тож морально готувався давно, – розповідає військовий. -Родина підтримала мене. Ми обговорювали це завчасно. Звичайно, зараз уже пройшло 4 місяці, як ми не бачилися, і це нелегко. Дружина із сином за кордоном, тож бачу, як він росте, лише за допомогою відеозв’язку.
Свого часу Дмитро вже мав справу із армією: шість років тому добровільно пішов на строкову службу. Говорить: на мобілізацію його не дуже хотіли брати, тож вирішив відслужити у такий спосіб.
На службу чоловік пішов після завершення навчання в академії, де здобув спеціальність художника-скульптора. І хоч освіта Дмитра йшли в розріз із військовими справами, знав: у такий спосіб хоче послугувати для країни.
– Я активно брав участь у Революції Гідності й після того також хотів долучитися до АТО. Проте відразу після завершення академії воювати не пішов, бо ні морально, ні фізично не був готовим. Та й, якщо чесно, страшно трохи було, бо після Майдану надивився всякого, – згадує Дмитро. – Пізніше добровільно пішов на строкову службу. Мотивація насамперед була в тому, що в країні війна й потрібно щось зробити та й самому бути підготовленим.
Тоді Дмитро відслужив в інженерних військах. Згадує: працював переважно на полігонах, які відновлював, аби військовим було де навчатися. А вже в 2022-ому йому знову довелося повернутися на полігон, проте тепер – вчитися воювати. Та нові реалії диктували свої правила, тож цього разу теорія швидко змінилася практикою.
– Після відправлення ми поїхали в навчальний табір у Львівську область. Однак навчання там я не завершив: був ракетний удар і нас накрило. Було “жостко”: ми прокинулися від спалахів і вибухів о 5-ій ранку, – ділиться Дмитро. – Навіть зараз, коли була гроза, і я ночував у напівзакритому приміщенні, було неприємно: прокидався від спалахів блискавки.
Водночас військовий додає: із часом звикаєш до всього. Тож нині, постійно чуючи канонаду, яка не стихає, вона сприймається як щось звичне:
– Коли після навчання ми були в Миколаєві, там і “бахкало”, і літало всяке, проте вже було не так емоційно складно. Бо перший раз – найстрашніший. Це як перша обкатка танком.
“Усе суворо й навпаки: по розкладу й по команді”
Дмитро говорить: митець і військовий – кардинально різні професії. Однак нині вони обидві поєдналися в ньому.
– Художник – це дуже вільна та демократична спеціальність: ти сам вирішуєш, коли починати роботу, коли її завершувати; коли є натхнення; коли брати замовлення, а коли ні. А в армії все суворо й навпаки: по розкладу й по команді, – говорить черкащанин.
Нині 99% часу Дмитро – військовий. Проте, коли з’являється вільна хвилина й натхнення – малює. Говорить: у такий спосіб може виплеснути на папері власні почуття та біль.
– Якщо чесно, сили, час та енергія на малювання знаходяться не завжди. Малюю, коли нарешті є вихідний чи відпочинок після наряду, або коли щось тебе зачіпає настільки, що ти просто не можеш не зобразити це, – ділиться Дмитро. – Останній мій малюнок – це портрет Олега Куцина, комбата “Карпатської Січі”, який нещодавно загинув під Ізюмом. Я знав його особисто. Олег замовляв у мене кілька козацьких хрестів. Вони й досі лежать у моїх батьків, де я “різав” їх. Недороблені. Було важко не намалювати цю людину.
Олег Куцин
За час перебування на війні Дмитро створив уже близько десяти портретів. Як говорить митець: “це з тих, які можна показати людям”. А крім цього, є ще й замальовки. На всіх портретах – військові, які надихають чоловіка чи яких він знав особисто. Серед них – і поет та громадський діяч Юрій Руф.
– Із Юрієм Руфом ми не були друзями, однак я знав його (воїн загинув у квітні, захищаючи Україну, – ред). Це була дуже яскрава особистість у патріотичному русі. На нього багато хто рівнявся й для мене він також був прикладом для наслідування, – говорить Дмитро.
Митець додає: є й люди, зобразити яких він хоче, однак поки не готовий.
– Уже кілька замовників моїх робіт загинули на війні. І не завжди ти можеш зібратися докупи, аби намалювати їх, – ділиться чоловік. – Інколи й змушуєш себе малювати, бо вже народилася ідея. Тоді створюєш по три малюнки відразу, щоб не забути.
Портрети, які Дмитро створив на війні
Усі портрети митець створює в спеціальному блокноті. Його Дмитру передали колишні однокурсники, які зараз волонтерять. Підібрали саме такий, який потрібен художнику, а на додаток ще й вугільні олівці, якими черкащанин малював і до війни.
– У момент мобілізації я взяв із собою невеликий блокнот у клітинку, щоб щось записувати чи замалювати ручкою. Тоді я не думав, що взагалі матиму хвилинку, щоб помалювати, – згадує військовий.
Портрети, які Дмитро створив на війні
Сьогодні ж Дмитро замислюється над тим, аби в майбутньому зробити виставку робіт, створених на війні. Та поки що портретів для цього недостатньо. Часу ж і можливості для її організації немає зовсім.
– Я задумуюся над цим, однак поки таких пропозицій не надходило, а організовувати виставку, будучи на війні – дуже складно. Це ляже на плечі рідних, не хочеться завдавати їм клопот. Та й робіт ще не так багато. Їх не вистачить, аби покрити великий зал, – розповідає митець.
Дмитро згадує: його остання персональна виставка відбулася минулого року. Як і зараз, представлені в ній експонати – портрети та скульптури – були присвячені українським захисникам. Загалом, починаючи з 2013 року, тема війни та визволення України йде червоною ниткою крізь творчість митця.
Портрети з виставки Дмитра 2021 року
Нині за допомогою соціальних мереж чоловік відслідковує, як змінюються тенденції в сучасному українському мистецтві та відроджується виставкова діяльність, що ще кілька місяців тому завмерла через війну. Сьогодні ж колеги Дмитра беруть участь як у виставкових проєктах за кордоном, так і продовжують розвиватися в Україні.
– Мене не може не радувати, що нарешті більшість художників звернули увагу й рефлексують на війну, а не тільки малюють етюди й те, що їм близьке. Бо мене трохи гнітило, що останні 8 років війна проходила повз багатьох митців. Тепер це змінилося кардинально: і в скульптурі, і в живописі з’явилися сильні роботи, які пробирають, – зазначає Дмитро.
“Художники для художника”
Ще більше торкає серце Дмитра те, що митці не лише зображають війну, а й своєю творчістю допомагають колегам, які зараз фронті. Зокрема, продаючи власні роботи на благодійних аукціонах. До одного з таких нещодавно долучився й сам Дмитро.
– Мені зателефонував голова черкаського осередку Національної спілки художників і запропонував взяти участь. Я подумав, що маю кілька скульптур, тож подав їх. У результаті вийшло зібрати доволі велику суму, – говорить митець.
Загалом свої роботи для аукціону надали кілька десятків черкаських художників, що дозволило зібрати відразу 250 тисяч гривень. Половину виручених коштів передали підрозділу Дмитра. Завдяки цьому бійцям вдалося відремонтувати техніку та закупити необхідні речі: плитоноски, підсумки на магазини, шоломи.
– Вийшло, що художники для художника зробили хорошу справу, адже вони віддали свої картини безкоштовно. Дякую їм за це, – зазначає Дмитро.
“Хочеться мати своє місце”
Коли завершиться війна, обмежуватися лише картинами, намальованими у блокноті, Дмитро не збирається. Серед планів – створити серію портретів у більшому форматі, а також повернутися до виготовлення скульптур. Говорить: якщо малювати портрети зараз він ще має змогу, то займатися скульптурою – ні.
Головна ж мрія митця – нарешті бути поряд із сім’єю та мати власне місце для творчості:
– Своєї майстерні в мене ніколи не було. Я орендував приміщення, інколи працював у батьків. А хотів би мати власну майстерню: просторе приміщення з високими стелями. Хочеться мати своє місце лише для творчості.
Анастасія Небога
