Ми зустрічаємося із волонтеркою Жанною Тарасенко в одній із місцевих ветклінік. Тут по кількох кімнатах розселили котів, евакуйованих із Харківщини. Їх дівчина привезла у Черкаси 17 травня.
– Цю кицю ми забрали з харківського притулку, куди привозять евакуйованих тварин. Її волонтери вивезли з Вовчанська напередодні нашого приїзду. Ми забрали пухнасту, щоб звільнити місце для інших, бо тварин туди везуть масово, – говорить Жанна.
Загалом до Черкас вона привезла 26 харківських котів, серед них двоє хлопців, зокрема один Кабачок – так називають найбільшого. Крім того, евакуювали три цуценя і п’ять собак. Останні їхали одразу у родини. Деяким котам також уже пощастило знайти господаря, однак ще сім з них, а також цуцики досі шукають родину.
“18000” розповідають історію порятунку хвостатих життів з-під ворожих обстрілів на Харківщині.
“Не вистачає рук”, – зооволонтерка
Жанна Тарасенко волонтерить у черкаському міському товаристві захисту тварин “Друг” уже п’ять років. Говорить, завжди мріяла про собаку, але не складалося. Тому стала добродіяти у притулку, коли ще не мала змоги допомагати фінансово.
– Відколи навчилася задувати свічки на торті, завжди загадувала, щоб у мене була собака. Зараз мені вже 27, досі маю лише котів. Однак прийшла волонтерити у притулок для собак, бо там кожному потрібна увага. Важливо, елементарно прийти і посидіти у вольєрі з цуценятками, вдягти на них нашийники тощо. Собак багато і волонтерів на всіх не вистачає. Оскільки притулок комунальний, то звісно, що їх там погодують і дадуть води, але соціалізацією немає змоги займатися. Для цього потрібні люди, – розповідає дівчина.
Нині ж волонтерка переважно займається перевезенням тварин і просвітницькою діяльністю.
– Оскільки я раніше працювала у школі та дитячому садочку, то зараз разом із іншими волонтерами і соціалізованими тваринами навідуємося до дітей. Це сприяє популяризації безпородних собак. На мою думку, зараз молодь менше звертає увагу на те, чи тварина породиста. Так безпритульні пухнастики мають більше шансів знайти дім, – каже Жанна.
На початку повнасштабної волонтерка почала перевозити тварин Україною та евакуювати їх за кордон. Під час підриву Каховської ГЕС допомагала в евакуації котів та собак із Херсонщини. Коли розпочалося загострення боїв на Харківщині, дівчина побачила в інтернеті відео, як евакуюють тварин з околиць Вовчанська, і теж не змогла бути осторонь.
– Під час евакуації завжди не вистачає рук, тому що загострення бойових дій розпочинається різко і у волонтерів немає можливості підготуватися. У таких випадках час іде на хвилини. Я зв’язалася із харківськими волонтерами, запитала, чи потрібна їм допомога з евакуацією. Вони відповіли, що їхній притулок розрахований на меншу кількість тварин, ніж їх там є зараз. Тому допомога необхідна як у евакуації, так і в догляді за тваринами, – пригадує дівчина.
Коли вона дізналася про ситуацію на Харківщині, вирішила, що потрібно їхати. Із особистих речей із собою практично нічого не встигла взяти, говорить Жанна:
– Часто стається так, що про евакуацію дізнаємося за 30 хвилин до виїзду. Рідше, коли плануємо поїздку ввечері, а виїжджаємо зранку, тоді маємо час зібратися.
Але зазвичай дівчина бере із собою лише маленьку сумочку із найнеобхіднішим та амуніцію. Волонтери готуються до виїзду так, щоб у машині було якомога більше місця для тварин. Крім того, у цій евакуації їм довелося ночувати у машині.
Нагальним питанням був пошук водія, який погодився б їхати в евакуацію цього ж дня.
– Мала контакти тих, хто нам допомагав раніше, почала обдзвонювати. Але у людей є робота, особисті справи, не всі готові зірватися і їхати. Нам погодився допомогти водій, з яким ми раніше вивозили тварин закордон, – розповідає волонтерка.
Харківщина. “Вибухи там постійно”
Загалом на Харківщині черкасці пробули дві доби. По прибуттю приєдналися до місцевих волонтерів.
– Ми разом готувалися до подальшої поїздки. Однак їхня колега отримала поранення під час евакуації, це затримало нас на день, бо навідувалися до неї у лікарню. Це не поодинокий випадок, коли зооволонтери потрапляють під ворожий вогонь. Під час еквакуації в Херсоні ми також потрапили під обстріл. Військові постійно говорили нам не скупчуватися, тому що росіяни прицільно б’ють по медиках і волонтерах, – зазначає Жанна Тарасенко.
Наступного ранку вони вирушили в евакуацію. Волонтерка говорить, тоді вже самі сумнівалися, чи пропустять їх до запланованого населеного пункту, бо ситуація там загострювалася щогодини.
– Зрештою нас пропустили. Те, що мене шокувало – як тільки ми проїхали блокпост, дорогою назустріч бігли багато собак, тобто деякі тварини намагаються врятуватися і самі біжать до людей. Вибухи там навколо постійно: інколи далі, інколи ближче. Гучно весь час. Тварин підбирали на вулицях, по дворах. Під час обстрілу проводити евакуацію важче, бо багато тварин ховаються. Коти взагалі як рідина, від страху можуть забитися у будь-яку шпаринку. По суті, ми привезли більш соціалізованих тварин, бо вони виходили до нас, їх було легше знайти, – пригадує черкащанка.
Головне, що беруть із собою волонтери в евакуацію – це клітки-переноски для тварин. За словами Жанни, складність у тому, що неможливо прорахувати, скільки кліток знадобиться для котів, а скільки для собак. Зазвичай їх постійно бракує.
– Найважче – це коли не вистачає клітки і немає куди посадити тварину. Це при тому, що забираємо їх по максимуму, тобто по дві-три собаки в одній клітці. Їхати до найближчого притулку не дуже далеко, тому краще нехай їм буде тісно, ніж вони залишаться під обстрілами, – говорить волонтерка.
Деякі тварини через стрес стають агресивними, їх не можна посадити у клітку до когось іншого або взяти до себе в салон.
– Це незнайомі тварини і ми не знаємо, як вони себе поведуть. Наприклад, під час евакуації з Херсонщини ми забрали собаку, породи ночка. Вона була агресивна, її дуже довго не могли дістати, перевозили у бочці. Після адаптації виявилося, що вона любить обійматися, дуже ручна, але так реагувала на стрес. І маємо протилежний досвід: пес Джуліан, який їхав зі мною в салоні, був абсолютно спокійний… Зараз це досить агресивна собака, – ділиться Жанна.
Ще одна зі значущих проблем при евакуації – це замкнені тварини. Собаки на ціпках і у вольєрах – це дуже складно, каже зоозахисниця:
– Я прошу людей, які виїжджають, якщо ви не можете забрати з собою тварину, хоча б відпустіть її, щоб вона мала шанс врятуватися самостійно. Волонтери під обстрілами не мають змоги зазирнути у кожен куточок двору. Нам доводиться знімати собак із ціпків, діставати по закутках. Я особисто так діставала одного пса на Харківщині.
Волонтери зібрали тварин і повезли їх у притулок для евакуйованих у Задонецькому, що за 100 кілометрів від Вовчанська. Опісля рятівники хвостатих планували повернутися іще раз, проте їм повідомили, що навколо вже тривають міські бої і туди нікого не пускають.
– У Задонецькому притулок відведений для евакуйованих собак, але, коли доводиться, там перетримують навіть евакуйованих корів. Був і такий випадок. Це дуже кумедно, адже за коровою потрібен особливий догляд, зокрема її необхідно доїти. Тамтешні працівники просили допомоги у жительок сусіднього села, – ділиться дівчина.
За раз волонтерам вдалося вивезти близько 20 собак та понад 40 котів. У деяких тварин були ознаки зневоднення. Частину залишили у притулку на Харківщині, деяких забрали до Черкас. Собак обирали під запити людей, які були готові стати їхніми господарями.
– Перед поїздкою в евакуацію ми написали про це на сторінках “Друга” у соціальних мережах, аби знайти потенційних господарів для тварин. Спочатку не відгукнувся ніхто, крім однієї нашої волонтерки. Вона взяла на перетримку трьох цуценят, які зараз теж шукають дім. Аж в останні години перед виїздом нам почали телефонувати ті, хто готовий взяти до себе собаку, – пригадує Жанна.
Говорить, котів із Задонецького брали, не дивлячись, орієнтувалися лише на кількість, яку дозволили розмістити у черкаській клініці:
– Поки ми були на Харківщині, наші волонтерки у Черкасах робили усе можливе, щоб ми врятували якомога більше тварин. Зокрема, обдзвонювали ветклініки. Так знайшли власницю, яка погодилась розмістити котів у себе. Скільки тут змогли прийняти, стільки ми і привезли.
Історії тих, хто вже знайшов дім і хто його ще шукає
Коли черкасці поверталися додому разом із тваринами, окупанти вчергове вдарили по Харкову. У той час волонтери проїжджали поруч.
– Прилетіло близько і дуже гучно. Коти і собаки наробили галасу у машині, довелося зупинятися, аби заспокоїти їх, – ділиться Жанна Тарасенко.
Додому повернулися уночі. Одну з кішок везли одразу в родину.
– Жінка хотіла врятувати тварину і їй було все одно, що це буде за киця. Ми відкрили бус, вона взяла найближчу переноску, не дивлячись, яка там кішка, забрала її, – розповідає волонтерка.
Зараз вона тримає зв’язок із усіма власниками евакуйованих тварин.
– Багато з них говорять, що зійшлися характерами з новими улюбленцями. Не було такого, щоб люди хотіли поміняти тварину. У прилаштуваннях евакуйованих лякає емоційність. Адже такі рішення це не лише про емоції, це велика відповідальність, бо з твариною потрібно буде прожити певний період свого життя. Рішення має бути зваженими, – каже дівчина.
Ще одній кішці поталанило потрапити у родину, яка має споріднену історію. Це сім’я переселенців із Харкова. Вони мають власних тварин, але вирішили взяти пухнасту на перетримку, говорить Жанна:
– Але як тільки вони підняли її на руки, я зрозуміла, що вже не віддадуть. Ця сім’я її так полюбила, що зараз та киця живе ніби у шоколаді. Це про поєднання емоційності та відповідальності.
Іще одна із врятованих хвостиків поїхала жити у столицю. Родина побачила, що одна з евакуйованих кішок схожа на їх попередню. Так сім’я наважилася через довгий час завести домашнього улюбленця ще раз. Ще двоє котиків поїхали жити у Тальянки, що на Звенигородщині.
Проте ще семеро евакуйованих котиків перебувають у ветклініці, чекаючи на нового власника чи власницю. Двоє з них – хлопчики. Всіх вже обстежили, полікували і вакцинували за рахунок “Друга”. Також без господарів залишаються три харківських цуцика.
– Серед них дві дівчинки і один хлопчик. Складність у тому, що ми не знаємо, яких порід у них мама і тато, тобто не можемо прорахувати, якого розміру вони виростуть. Їм потрібні такі сім’ї, де їх любитимуть незалежно від розміру, – говорить черкащанка.
Також вона закликає людей брати тварин на перетримки. Так чотирилапі матимуть можливість адаптуватися і проявити себе. Буде час для того, аби волонтери знайшли нових господарів. Перетримка – це шанс виїхати із зони бойових дій і бути у безпеці.
Якщо немає змоги забрати до себе тварину, можна допомогти кормом, повідцями, нашийниками, лежаками, іграшками – це необов’язково нові речі.
– Це розхідний матеріал, який завжди потрібен. Якщо ми розуміємо, що не можемо вивезти з населеного пункту усіх тварин, то хоча б розсипаємо корм там, де вони можуть бути. Переноски і клітки дуже необхідні волонтерам, які займаються евакуацією. Тих, що ми брали із собою, нам не вистачило, позичали у харківських колег, – розповідає волонтерка.
Також дуже важливо – поширення у соцмережах та серед знайомих, так можна знайти господаря для тварини.
– Зараз кожен допомагає як може. Я обрала для себе поїздки в евакуацію, бо для мене кожне життя важливе. Інколи прилітає хейт, деякі люди говорять: “Треба допомагати військовим і дітям, а ти займаєш непотрібною справою. Вам що немає кого рятувати?”. Однак від бійців я не чула подібного жодного разу. Вони навпаки цікавляться, чим допомогти, тому що, як ніхто, розуміють цінність життя, – констатує волонтерка.
І додає, що в наступну евакуацію вона не їде лише тому, що немає де розміщувати привезених тварин.
Якщо ви хочете прихистити тварину, телефонуйте за номером: +380636057368.
Реквізити для допомоги тваринам:
р/р UA053052990000026008011606959
отримувач – ГО ЧМТЗТ “Друг”
код ЄДРПОУ 35523628
Карта 5169360002450272 Рекункова Ю.О.
PayPal: Drug.cherkasy@gmail.com
Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/2Qn6FvfdP4
Анастасія Бут
Читайте також: “Двоє у човні”. Історія черкащанок, які евакуювали тварин із затопленого Херсона.
Відеоісторії про черкащан, добірки корисностей та залаштунки життя команди “18000” – підписуйся на наш інстаграм.