Розпочалася експедиція на Аннапурну III 18 вересня. Саме тоді команда із трьох чоловіків у складі В'ячеслава Полежайка, Микити Балабанова та Михайла Фоміна вилетіла з України до Непалу.

Запланували цю мандрівку альпіністи ще в 2018 році. Ба більше - у 2019-ому вже намагалися підкорити вершину, проте через низку причин спроба не принесла успіху. А тому вирішили повернутися на Аннапурну наступного року. Однак пандемія внесла свої корективи, тож експедицію довелося відтермінувати ще на рік.

В'ячеслав Полежайко говорить: оскільки Непал багато разів закривали на жорсткий локдаун і туристам доводилося залишатися всередині країни, вирішили не купувати квитки надто завчасно. Тож, якщо зазвичай брали їх за 2-3 місяці до початку експедиції, то цього разу - за тиждень. І не прогадали: карантинна ситуація дозволила вільно пересуватися країною.

Прилетівши до столиці Непалу Катманду, на чоловіків чекали ще кілька перельотів. Зокрема, внутрішній - у місто Покхара, а звідти - вертольотом до базового табору, який розташовується в горах і куди не можна дістатися пішки. Саме звідти й починався основний маршрут експедиції.

Отже, лише на перельоти та логістику команда витратила близько трьох днів. А далі на альпіністів чекала акліматизація та майже півтора місяця в горах.

Прибути до базового табору та того ж дня вирушити на маршрут? Напевно, так діють лише новачки. Натомість бувалі альпіністи знають: для початку потрібно акліматизуватися, адже успішність експедиції залежить від того, наскільки добре почуваються її учасники. Саме тому, прибувши до табору, українська команда вирішила спочатку звикнути до життя на висоті.

- Зазвичай акліматизація триває близько 15 днів. У нас це було трохи довше через погоду. Загалом у нас були 4 акліматизаційні виходи із поступовим набором висоти. Тобто ми вийшли із базового табору, дійшли до висоти 5,5 тисяч метрів, переночували там і спустилися знову в табір. Наступного разу дійшли до 6 тисяч метрів, також заночували й повернулися. І так далі, - пояснює альпініст.

В'ячеслав додає: кожен організм реагує на акліматизацію по-різному. Однак основними її симптомами є головний біль, розлади шлунково-кишкового тракту, задишка. Водночас, як тільки організм звикне до висоти, людина знову почувається здоровою та здатна до фізичних навантажень.

Однак для успішного підйому на вершину замало лише пройти акліматизацію. Готуватися до експедиції потрібно заздалегідь. І справа тут не лише в зборі речей, а й у фізичній та моральній підготовці.

В'ячеслав пояснює: якщо тренувати акліматизацію в Черкасах фактично неможливо, то готуватися до складних фізичних навантажень треба обов'язково.

- Загалом фізично ми тренуємося весь рік, - говорить черкащанин. - Основна тренувальна база - спеціальна стінка для скелелазіння. Крім цього, ми з Микитою ще й працюємо інструкторами у горах, а також я є тренером зі скелелазіння.

Крім цього, перед тим, як вирушати в експедицію, варто бути впевненим у стані свого здоров'я, адже в горах усі невилікувані хвороби чи травми можуть нагадати про себе. Навіть незначна застуда надалі може спровокувати необхідність зупинити експедицію.

- Ми з Микитою та Михайлом майже завжди почуваємося добре. Тож повного обстеження організму перед тим, як вирушати на маршрут, я не робив. Єдине - перед експедицією завжди проходжу огляд у стоматолога, - розповідає В'ячеслав.

Не менш упевненим, ніж у здоров'ї, потрібно бути й у команді, із якою вирушаєш у дорогу. За словами В'ячеслава, склад їхньої групи сформувався вже давно. І хоч чоловіки з різних міст (Михайло та Микита - із Києва, - ред.), однак добре розуміють один одного.

- Спортивний склад у нас сформувався вже давно, ще в 2014 році ми здійснили своє перше сходження. Так склалося, що ми підходимо один одному й морально, і за всіма іншими критеріями. Можна сказати, підходимо один одному і як команда, і як друзі, - ділиться В'ячеслав.

Життя в горах - складне, непередбачуване та енергозатратне. Саме тому, вирушаючи в експедицію, варто досконально продумати, що буде входити до твого рюкзака.

В'ячеслав Полежайко говорить: оскільки це вже не перша експедиція команди, чітко розуміли не лише, що потрібно взяти із собою, а й якою має бути вага спорядження та їжі.

Аби була можливість заварити гарячий чай, у горах альпіністи користувалися газом, адже на тій висоті, де були українці, дров уже не знайдеш. Його закуповували безпосередньо в Непалі через компанію, яка забезпечувала експедиції трансфер, страхування та допомогу у разі небезпечних ситуацій.

Ще по 5 кг на кожного альпіністи мали особистого спорядження. Крім цього, нести потрібно було й спорядження колективне.

- Різноманіття альпіністського спорядження дуже велике. Із особистого - каска, льодоруб, кішки (металеві пристосування для проходження льодового рельєфу, - ред.), страхувальна система. Із колективного - мотузки, різні заставні елементи, льодобури, - пояснює В'ячеслав.

Брали із собою в експедицію чоловіки й палатку та два спальних мішки на трьох, один із яких - двомісний. Черкащанин додає: так набагато тепліше спати. Надалі місце для ночівлі обирали таке, щоб насамперед було безпечним.

- Як правило, це сніжні надуви, які доводилося робити плоскими й рівними. На них і ставили нашу палатку. Для цього було достатньо розчистити орієнтовно 2 кв. метри, - говорить альпініст.

Хоч члени української експедиції й не можуть назвати себе забобонними, однак, за словами В'ячеслава, один ритуал перед тим, як рушати в дорогу, виконали.

Загалом експедиція на основному маршруті зайняла в команди 18 днів. Із них 15 - сходження на вершину від базового табору та ще 3 - спуск. Попередньо команда спланувала маршрут ще в Україні. Для цього дізнавалися інформацію про гору на спеціальних ресурсах для альпіністів, вивчали практику та звіти попередніх команд, які намагалися подолати маршрут та, звісно, врахували й свій досвід сходження на південно-східний гребінь Аннапурни ІІІ.

Насамперед складність такого маршруту полягала в різкому вертикальному перепаді від базового табору до вершини, який становив близько 3 тисяч метрів.

- Це не просто пройтися пішки. Ми долали вертикальні стіни скель і льодові вертикальні ділянки. Були дні, коли ми проходили за день пів кілометра. Але було й таке, що за перші 2-3 дні набрали висоти більше кілометра, а потім, коли вийшли на більш складні ділянки - могли подолати за день і 100 м, - ділиться В'ячеслав.

Додавали труднощів у експедиції і холод та вітер, адже температура повітря в горах часто становила від 20 до 30 градусів морозу. Водночас чоловікам пощастило: погодні умови хоч і були складними, однак не дарували "сюрпризів", через які довелося б поставити підйом на паузу.

В'ячеслав говорить: дізнавалася про погоду на завтра команда за допомогою супутникового зв'язку. Щодня прогноз їм надсилала дружина черкащанина, яка в цей час перебувала в Україні.

Піднімалися на вершину чоловіки по черзі, оскільки такий спосіб вважається більш безпечним.

- Є, звісно, ділянки, де можна пересуватися одночасно - це сніжні схили або прості скелі. Тому, якщо це не суперечить нормам безпеки й відповідає рівню спортсмена, то можна лізти одночасно. Якщо ж ділянки складні, то лізе спочатку один член команди, а потім наступний, - пояснює В'ячеслав.

Уже 6 листопада альпіністи дісталися омріяної вершини. Та попереду на них чекав не менш складний спуск. Уже на середині шляху чоловіки зрозуміли: спускатися маршрутом підйому не будуть стовідсотково.

Водночас у разі критичної ситуації команда мала запасний план, адже компанія, що забезпечувала логістичну підтримку та страхування експедиції, могла підстрахувати альпіністів.

- Що й відбулося в кінці маршруту: на спуску на нас чекав вертоліт. Також у нас був страховий випадок із обмороженими пальцями. По поверненню ми зателефонували в компанію і вони все організували, - говорить В'ячеслав.

Завершили свою експедицію, яка тривала близько двох місяців, альпіністи 12 листопада.

За словами В'ячеслава, підняття на Аннапурну ІІІ стало для експедиції випробуванням не так фізичним, як моральним. Адже ніколи не знаєш стовідсотково, чи зможеш дістатися вершини й повернутися додому живим.

Натомість після сходження й усвідомлення своєї "перемоги" альпіністам хотілося простих та доступних кожному у повсякденному житті радощів: теплої постелі, гарячого душу, багато їжі й рідини.

- Дуже хотілося пити, оскільки на висоті завжди відбувається зневоднення. Найпростіше бажання - хотілося випити 10 літрів кока-коли, бо вона дуже швидко відновлює сили, - згадує В'ячеслав.

А вже по поверненню в Україну думки чоловіка були лише про родину.

І хоч здоров'я в експедиції чоловіків не зрадило, та відновлювати сили й повертати організм до звичайного стану команді доведеться ще кілька місяців. Загалом за всю експедицію чоловіки схудли на 40 кг. Зокрема, 16 кг ваги за час сходження на Аннарурну ІІІ утратив В'ячеслав.

- Зараз перед вами сидить Полежайко версії 2009 року (сміється, - ред.). Така вага, як зараз, у мене була ще в студентські часи, - розповідає В'ячеслав.

Черкащанин додає: аби повністю відновитися, його організму знадобиться 2-3 місяці. Більше всього через обмороження постраждали пальці. Водночас В'ячеслав говорить, що нині вже перебуває в робочому режимі.

- Для сну нам було достатньо гарно виспатися 2-3 дні ще перебуваючи в Непалі. А загалом відновлення - це, перш за все, гарне харчування, вживання вітамінів та тепло. Зараз періодично ходжу відігріватися до лазні, - ділиться альпініст.

Щодо ставлення родини до таких експедицій черкащанин наголошує: за 20 років походів у гори рідні звикли та з розумінням ставляться до цього.