Назви вулиць Черкас повинні відображати різні епохи історії міста. В цьому переконаний черкаський історик Сергій Шамара.
- На той культурний ландшафт, який був у місті Черкаси, свого часу радянська влада наклала свій ландшафт і додала російських діячів. Російських поетів ставили на центральні вулиці, щоб показати, що російська культура – вище, вона «вєлікая». А десь на малому провулку – хай буде Леся Українка. Щоб показати, що є «вєлікороси» і «малороси». Нам зараз треба цей культурний ландшафт, по‐перше, вирівнювати, а по‐друге, відновлювати той, який був до радянського періоду, – зазначив під час прямого ефіру Сергій Шамара.
Він нагадав, що Черкаси мають більш ніж 700‐річну історію.
- Наприклад, є люди, які започаткували провулок сотні років тому, на честь нього йому дали назву. Наприклад, Козубівський. Чому не вшанувати це черкаське прізвище, яке було черкасизмом, скоріш за все, у якомусь 16–17 столітті? Таких черкасизмів насправді небагато. І тут нюанс: історичну назву можна поновити лише на тому місці, де вона й була. Її не можна десь кинути в іншу частину міста, як зараз кажуть, «побудуйте нову вулицю і назвіть, як захочете». У цьому немає сенсу. Жодної історії для туриста ти до таких речей не прив’яжеш, – сказав історик.
Дивіться повне відео ефіру
Як повідомляв «18000», топонімічна комісія Черкаської міської ради пропонує перейменувати низку вулиць та провулків.
Підписуйтеся на телеграм‐канал «Шо там у Черкасах?». Лише перевірені новини
Коли Ватутіне на Кальниболото перейменуйте?
Немає більше чим зайнятися? Чи це така необхідність в даний час? Чи конче треба гроші відмити?
О, – рускомірська методичка приїхала!)
Ваші питання – мовби(?) точнісінько з неї списані.
Всі, хто хочуть оберегти уродів типу Суворова і Леніна – саме так і говорять!
Придумайте вже хоч щось нове.)))
Потрібно враховувати думку людей. Наприклад, проводити голосування у месенджерах.
І яких же це «людей» – не смію питати, але кортить знати?
Чи часом не рускомірських саботажників?
Щоб мати право щось вирішувати терба навчитися перше шанувати предківську спадщину (а не лягати під загарбника, мов остання шваль) – тобто перестати буть дегенератами, котрі живуть лише для себе.
Людина живе для інших і дбає про зміцнення зв’язку між поколіннями та збагачення спадщини.