Миронівський гамбіт: як на Черкащині змінилася влада та хто за цим стоїть?

20 листопада минулого року у Черкасах Порошенко представив нового голову Черкаської ОДА. Як і говорилося у кулуарах, губернаторське крісло отримав голова обласної ради Олександр Вельбівець.

Демонстративно «нарізавши» з трибуни символічних завдань, гарант, звичайно, змовчав про місію номер один для Вельбівця. А вона полягає в забезпеченні максимально хорошого результату Порошенка на президентських виборах. Отже, на сьогодні «адекватний» результат на виборах для дещо «чужої» Порошенку області – це парафія Вельбівця і його команди.

Тут ми ніяк не обійдемося без затертого афоризму про айсберг і його частину під водою. Зміна голови області – це свідчення тектонічних змін у сферах впливу, які відбулися на Черкащині. Причому, схоже,  далеко не всі учасники цих змін до них готові. Вибори на носі, поточних проблем в області вистачає, а заступників новий голова досі не отримав.

Чому саме Вельбівець? Де заступники? Хто тепер головний області? І яке відношення до всього, що відбувається, мають кури, – розбирається “18000”.

Ми усвідомлюємо, що головний інформаційний привід для написання нашого матеріалу відбувся досить давно, проте 18000 не може оминути таку масштабну для області подію, тим паче команда заступників голови державної адміністрації досі не сформована. А отже, тема все ще актуальна.

***

По завершенню своєї останньої прес-конференції в статусі очільника області Юрій Ткаченко поправив свою темно-синю краватку і потиснув руку всім присутнім на заході. На обличчі ЮО, як називала його частина близького оточення, не було помітно суму чи розпачу.

Ткаченко йшов з посади, як мінімум, не опускаючи голову. За роки губернаторства йому майже вдалося уникнути гучних скандалів і не замазати ними лацкани свого темного піджака. У нинішніх реаліях, коли плюси знайти вкрай непросто, саме відсутність великих мінусів виходить на передній план при оцінці тієї чи іншої персони. І цих мінусів Ткаченку вдавалося уникати за рахунок своєї природної стриманості та гнучкості.

За 5 років губернаторства ЮО  чутки неодноразово заочно відправляли його у відставку.

Василь Фурман (фото – Вичерпно)

Як потенційних приємників у кулуарах розглядали Василя Фурмана і Віктора Іонасовича Кононенка, говорили про Сергія Кудактіна та Олега Васецького. Але, наприклад, перший програв протистояння місцевим елітам, а другий – відмовився повертатися у провінцію із столиці. Чи були це реальні кандидатури, а не лише плід людської уяви – ми вже навряд колись дізнаємося. Хіба може хтось із фігурантів надумає випустити мемуари.

По суті єдиним справді серйозним скандалом за час роботи Ткаченка стала історія із фальсифікацією виборів до Черкаської облради у 2015 році. Але на сьогодні офіційно його важко прив’язати до того інциденту: у справі є вирок, є двоє винних, і серед них немає його прізвища.

20 листопада 2018 року під час першого за роки президентства візиту у Черкаси Петро Порошенко подякував Юрію Ткаченку за його роботу і представив обмеженому колу осіб, що втрапили до сесійної зали облдержадміністрації, нового голову області – Олександра Вельбівця.

ВІП-агітатори по-черкаськи

Але про все по-порядку.

Ще за рік до офіційного старту передвиборчої кампанії, у ЗМІ уже неодноразово публікувалася інформація про те, як у штабі Порошенка розробляють стратегію підготовки для «президентських перегонів». Серед варіантів такої стратегії – залучення ВІП-агітаторів. У числі таких можуть бути нардепи-мажоритарники, впливові голови райдержадміністрації або ж поважні місцеві бізнесмени. Так сталося, що на Черкащині роль головного союзника для президентських сил випала на останню категорію, а саме на мільярдера Юрія Косюка.

Косюк, головним активом якого є агропромисловий гігант МХП, зайвих рекомендацій не потребує. Юрій Анатолійович встиг попрацювати першим заступником глави Адміністрації Президента, традиційно входить до числа найбагатших та найвпливовіших людей країни. Протягом останніх двох років підприємства холдингу МХП отримали від держави більше двох мільярдів гривень дотацій.

Якраз із оточенням Юрія Косюка в підсумку і погоджували кандидатуру нового черкаського губернатора. За подібним принципом Порошенко раніше вже призначив голів адміністрації в Хмельницькій області (посаду отримав Вадим Лозовий – соратник відомого бізнесмена Олександра Гереги) та на Волині (призначено Олександра Савченка, якого називають кандидатурою впливового підприємця Степана Івахіва).

Головне питання в цій ситуації: що пообіцяв Юрій Косюк за отримання повного контролю над владою? Думки співрозмовників нашого видання в цій ситуації розходяться: навряд йдеться про публічну підтримку, скоріше про лояльність і непідтримку інших. Проте більшість все ж сходиться на думці, що це фактичне фінансування президентських виборів на Черкащині.

– Ти думаєш, Петро Олексійович буде проводити вибори за свої гроші? Не царське це діло, – роздумує наш співрозмовник, ознайомлений із ситуацією.

Що ж до чисто політичної складової, то за результатами зміни влади в області по суті найвпливовішим політиком на Черкащині стає нардеп Владислав Голуб. Він був обраний до парламенту по округу №197 як член БПП «Солідарність», але у квітні 2017 року покинув фракцію пропрезидентської сили. Приблизно в той час у непублічних колах з’явилася інформація, що пов’язала його діяльність із інтересами Юрія Косюка та МХП.

– Ні для кого не секрет, що на моєму окрузі присутній бізнес «Миронівського хлібопродукту», очільником якого є пан Косюк. Безумовно, для того, щоб реалізувати якісь проекти в межах мого округу, я буду спілкуватися із представниками усього спектру бізнесу, що є на моєму окрузі. Щодо формату зустрічей, то особисто я ніколи не був присутнім на зустрічах у такому форматі, як сказав журналіст (мається на увазі з Косюком – ред.), – таким чином відповів Владислав Голуб на питання журналіста 18000 щодо його взаємин із Юрієм Косюком.

Губернатор пішов… Да здравствує губернатор!

Олександр Іванович Вельбівець став відомим широкому загалу по великому рахунку в листопаді 2015 року, коли очолив Черкаську обласну раду. При цьому його прізвище по суті вигулькнуло мало не в день голосування, адже до останнього кандидатом від БПП на посаду голови облради розглядався екс-податківець Володимир Коломієць.

– Коломієць планувався до останнього, йому навіть виступ на «інавгурацію» вже готували. Проте все перегралося буквально вночі перед сесією. Тоді Косюк «став у позу», бо в нього були неприязні стосунки із Коломійцем. Лава запасних у БПП була, м’яко кажучи, короткувата, то зупинилися на Вельбівцю, – розказує в приватній бесіді співрозмовник, що брав участь в політичних процесах того часу.

Головним плюсом Вельбівця, порівняно з Коломійцем, мала стати його елементарна маловідомість. Проте гладко призначення не пройшло. Опальний депутат Михайло Мушієк ще довго розповідав про те, що Вельбівець – колишній регіонал і з великою долею вірогідності був у цьому правий. Крім того, сплив ще один скелет у шафі Олександра Івановича. Виявляється, у 2010 році як селищний голова Лисянки він був затриманий на хабарі в момент, коли отримував 4 тисячі доларів за оренду земельної ділянки. Зазначимо, що інформація про цю справу в реєстрі судових рішень відсутня. Водночас, як повідомляють наші джерела в судовій системі, Вельбівець був виправданий судом.

Як відомо, час не стоїть на місці. І з сором’язливого посадовця місцевого розливу у синіх шортах Вельбівець перетворився на статного чиновника в стильному костюмі й автентичним словниковим запасом (і «напіхати» може, і «чесати» не буде).

На сьогодні Олександр Іванович публічно заперечує будь-які зв’язки із Юрієм Косюком. Він мовчить, що його донька (судячи із її “Фейсбуку”) має відношення до МХП, а журналістам пояснює, що особисто бачився з вказаним бізнесменом лише двічі. При цьому в інтерв’ю іншим ЗМІ каже таке:

«Не буду лукавить, що на рівні Президента ініціатива зміни голови Черкаської обласної держадміністрації, безвідносно до моєї кандидатури, справді йшла від Юрія Косюка».

Жоден із наших високопоставлених співрозмовників не зміг точно визначити, коли саме перетнулися тернисті шляхи Олександра Івановича та Юрія Анатолійовича.

Однозначно відповісти, чому вибір впав саме на Вельбівця як нового очільника області, доволі складно.

– Він (Вельбівець – ред.) дуже хотів стати губернатором. А Косюк завжди був проти Ткаченка. От і зійшлися, – пояснює ТОП-посадовець ОДА часів губернаторства Ткаченка.

Цілком можливо, ключовими при виборі кандидатури виявилися два фактори: закоротка лава запасних команди Порошенка на Черкащині та важкий звук наближення президентських виборів. У безпосередній близькості до дня виборів далеко не кожен політик місцевого розливу ризикне зіграти відкрито і звантажити на свої плечі рейтинги чинного глави держави. Ставки занадто високі, і прямо пропорційні рівню народної підтримки Петра Олексійовича прямо зараз.

– Чому Вельбівець? Отут питання, на яке немає однозначної відповіді. Косюку давно не подобався Ткаченко, але реальної заміни для нього не було, особливо перед виборами. Натомість амбіції Вельбівця росли мало не з кожним днем, від цього він трохи, бувало, чудачив. Влітку перед відпусткою Вельбівця навіть засідала фракція БПП, і говорили про те, щоб зняти його, але не вистачило голосів. От після відпустки він і випав на вуха Косюку, – розповідає людина з близького оточення тепер уже екс-глави області Юрія Ткаченка.

– У ідеалі зміна керівника зумовлена необхідністю підвищити якість системи управління. Але очевидно, що Ткаченко (при всіх зауваженнях) сильніше за Вельбівця. Не знати цього в АП не могли. Чому ж змінили? Версія, яка поширювалася перед Указом про призначення Вельбівця (кулуарні домовленості Президента та Юрія Косюка), й сьогодні логічна. Чинному Президенту треба, щоб гроші  Косюка не допомагали конкурентам. Косюку потрібна Черкаська область. Вельбівець залежний від олігарха (в головному офісі МХП працює його донька), – пояснює журналіст Віктор Борисов.

Як би там не було, факти є факти: Олександр Іванович – у кріслі глави області, яке перед виборами не повертається язик назвати зручним, а його ікони переїхали з кабінету голови облради – поверхом нижче.

Поки без нових заступників

Розподіл посад заступників мало не найцікавіший момент всієї історії навколо зміни обласної влади.

Ще до офіційного призначення Вельбівця в кулуарах з’явилися перші можливі конфігурації. Згідно з одним із таких розкладів, свої посади вберігали Костянтин Омаргалієв (як «силове» крило) та Сергій Овчаренко (як ставленик місцевих еліт). Їхню компанію мав шанс доукомплектувати любитель «Фейсбуку» та незадекларованих доларів – Сергій Рубан.

У Черкасах Сергій найбільш відомий як колись помічник біглого губернатора Сергія Тулуба, а нині – функціонер-популіст нового розливу. Проте, схоже, вміння Сергія замінити колесо в авто чи відстояти в соцмережах чесне ім’я Петра Олексійовича не вразили вище стоячих людей, і його кандидатура не була погоджена в Кабміні.

– Які проблеми здатен вирішити Рубан? Ніяких. Хіба що може їх додатково створити, – коментує один із співрозмовників нашого видання, що знайомий із ситуацією.

Вже після призначення Вельбівця із посадою таки попрощався Овчаренко, і з’явилася нова конфігурація заступників. Нині в статусі потенційного так і лишився Віталій Олійник – колишній голова Уманської РДА. У квітні 2017 року він був звільнений із посади, за неофіційною версією, через супротив децентралізації.

Що ж до інших імовірних кандидатів, то всі вони подали декларації до НАЗК ще в кінці минулого року.

На посаду першого заступника претендує Тарас Висоцький. За інформацією його профілю у соцмережах, проживає в Києві. У декларації вказує дві квартири у Васильківському районі на Київщині та будинок у Рівненській області. Висоцький значиться генеральним директором асоціації «Український клуб аграрного бізнесу».

Окрім того, є помічником на громадських засадах нардепа з фракції БПП Миколи Кучера – посадовця у структурі МХП. Мати Тараса Миколайовича працює в Здолбунівській РДА.

Ще один кандидат у заступники – Андрій Горопацький. У своїй декларації він вказує останнє місце роботи – ПрАТ «Миронівський хлібопродукт». Раніше він працював у черкаському управлінні Служби безпеки України. Його дружина Марина Горопацька у 2010 році йшла в Черкаську міську раду, а в 2015 році балотувалася до обласної ради як член ВО «Батьківщина». Як підприємець вона проводить роботи із оцінки майна для територіального управління юстиції.

Третій кандидат – Володимир Грошев. Нині він очолює Смілянську районну раду. На сайті ради Грошев значиться як безпартійний. До районної ради він пройшов як перший кандидат у списку Радикальної партії, там же значився членом партії. У 2014 році балотувався в народні депутати по округу №198 як член ВО «Батьківщина», але був виключений із партії.

Свого часу був директором ЖКП “Холоднянське”. Нині керівником цього підприємства є Олександр Плюта – екс-очільник черкаського КП ЧЕЛУАШ.

– По Грошеву є цікавий нюанс, – розповідає в приватній розмові екс-високопосадовець облдержадміснітстрації, – Його кандидатура вже погоджена, але районна рада не хоче збиратися, що проголосувати за його відставку.

На сьогодні єдиним заступником Вельбівця залишається Костянтин Омаргалієв. Водночас, за інформацією власних джерел 18000, цілком можливо, що Костянтин Сепартаєвич найближчим часом облишить цю посаду.

– Кандидатури заступників були подані головою ОДА до адміністрації Президента. Але “сито” відбору та перевірок в АП не пройшли… Мало хто з серйозних кандидатур ризикуватиме влаштовуватись на роботу, з якої тебе можуть звільнити вже через 2-3 місяці, – резюмує Віктор Борисов.

Замість епілогу

Важко згадати на Черкащині призначення, після якого не хочеться повторити затерту фразу: питань більше, ніж відповідей. Але навіть на цьому фоні зміна голови Черкаської облдержадміністрації виокремлюється.  Та не будемо розписувати тут риторичні конструкції, а коротко констатуємо головні тенденції, викликані зміною влади на Черкащині.

По-перше, призначення Вельбівця є ілюстрацією кадрового голоду, що переживає команда БПП на Черкащині. Крім того, серйозні політичні гравці, які б потенційно могли цю команду підсилити, не готові грати “у відкриту”, коли на носі вибори.

По-друге, влада в області консолідується в одних руках. Якщо раніше заступники призначалися за квотами різних політичних партій чи нардепів, за принципом “догодити всім”, то тепер всі кандидатури, включно із головою, якимось чином пов’язані із персоною Юрія Косюка. По-третє, в Адміністрації Президента та Кабінеті Міністрів, здається, єдиної позиції щодо кандидатур заступників досі немає. Чому так? Можливо, варто глянути пункт перший.

По-четверте, не варто поспішати із висновками щодо можливостей Олександра Івановича і його команди (поки що потенційної). Сильні та слабкі сторони нової влади і її реальні можливості продемонструє не поїздка в Смілу чи боротьба з дорожньою ямковістю, а виборчий процес, який уже важко дихає в спину “виконавцям”.

Сергій Макаренко