13:00. Один із офісів у центрі Черкас перетворюється на навчальний клас. За кілька хвилин його наповнюють пенсіонери. Більшість – жіночки. Вони швиденько роздягаються, сідають за робочі столи і вмикають ноутбуки.

– Юрію, а чого ви не зізналися, як вас правильно звати? – допитується у викладача на початку заняття одна з учениць, 82-річна Тамара Журавель.

28-річний Юрій Спіжовий червоніє і зазначає, що по батькові він – Валерійович, однак називати його так – необов'язково.

– Юрію Валерійовичу, можна вас попросити, щоб усе, що ви говорите, було в мене тут записано? – говорить Тамара Іванівна і простягає своєму вчителеві смартфон, аби той допоміг увімкнути на ньому диктофон. Її слова викликають сміх у решти аудиторії. – Не все-все, а тільки те, що по науці. Зробите мені? Будь ласка. Бо для мене це така проблема, у мене немає вдома комп'ютера.

Ще кілька технічних нюансів і в імпровізованому класі стартує заняття Школи комп'ютерної грамотності для людей літнього віку. Її заснували в Черкасах восени минулого року. Протягом двох місяців пенсіонери вчаться базовим навичкам користування комп'ютером та інтернетом.

Тема сьогоднішнього заняття – реєстрація у фейсбуці. Юрій розповідає слухачам, що це за соціальна мережа та яка її користь. Близько десяти хвилин іде на те, аби користувачі відкрили браузер, пошуковик і знайшли сторінку входу у фейсбук. Опісля вчитель просить вигадати пароль. У відповідь отримує шквал питань про те, який краще: з цифр чи букв. А ще – чому букви мають бути англійською.

– Найкращим буде той пароль, який ви запам'ятаєте, – радить Юрій.

Дехто одразу дублює його на аркуші паперу. Так робить більшість учениць.

– Я ввожу букви, а в мене замість них якісь крапочки, – з острахом показує на екран одна з учениць пані Людмила.

– Не хвилюйтеся, ваші букви нікуди не зникають. Фейсбук просто приховує пароль, щоб ніхто його не підглянув. Це так само, як коли ви вставляєте картку в банкоматі, вводите пін-код і замість цифр там крапочки. Ніхто інший, крім вас, знати його не повинен, – пояснює Юрій.

Поки хтось лише вигадує пароль і намагається його ввести, дехто вже шукає друзів.

– О, я невістку побачила. І що мені далі робити? – радісно вигукує одна з жіночок. – І племінницю!

Юрій тим часом пояснює, як додати знайомих і рідних у друзі. А опісля – написати їм перше вітальне повідомлення. Дехто хутко береться виконувати завдання. Правда, замість написати в приватне повідомлення – пишуть у життєписі.

– Ваш життєпис – це як ваша книга. Будь-хто може зайти і прочитати її. Тож коли ви пишете в когось на стіні – це наче ви залишаєте напис у чужій книзі. І будь-хто може зайти і прочитати це. Краще все ж таки писати в особисті повідомлення, – намагається поетично пояснити різницю між повідомленнями "у приват" і в життєписі координатор курсів Сергій Шмиголь.

Опісля пропонує учням підписатися на сторінку школи у фейсбуці. У соцмережі вона має назву "Школа ІТ для літніх людей".

– А хто, до речі, знає, що таке ІТ? – цікавиться 27-річний Сергій.

– Інтелектуальні технології, – роздумуючи, припускає одна з учасниць навчання.

– Майже. Інформаційні, – виправляє її Юрій Спіжовий. – А хто такі айтішники?

– Це програмісти, – тут уже без жодних сумнівів відповідають одразу кілька учнів.

Учасниця курсів Тамара Журавель розповідає, що про школу в Черкасах дізналася, гостюючи в дітей у Вінниці.

– Я кажу їм: Господи, ви всі тут у комп'ютерах, а я не знаю, як до нього підійти. А внучка каже: так у Черкасах є ж курси, і дала номер. Я подзвонила, мені розповіли всі деталі. Так я сюди потрапила. Я дуже хочу навчитися, але мені тяжко все це дається. Не запам'ятовується, – жаліється 82-річна Тамара Іванівна.

Удома комп'ютера пенсіонерка не має, тож отриману на занятті інформацію намагається нотувати в зошиті. У перервах між заняттями практичні навички вдосконалює на комп'ютері в бібліотеці або в сусідки.

Нині жінка вже навчилася оплачувати комунальні послуги з телефону. У межах курсу вивчить і те, як робити це з комп'ютера.

– Раніше треба було йти платити на пошту. А тепер платіжку отримала – раз-раз і готово. Це дуже зручно! Я навіть трішки хизуюся перед такими, як я. Молодь каже: що ж тут хвастатися. А я вважаю, що для мене це велика перемога, – ділиться пані Тамара.

Тамара Іванівна говорить, що має кілька хобі. Серед них – кулінарія та вишивка. Часто саме для пошуку цієї інформації використовує інтернет.

– Гугл – це для мене така виручалочка, – не приховує захвату жінка.

За словами ментора школи Юрія Спіжового, часто навчання у школі ускладнюється тим, що люди пенсійного віку не знають англійської мови. Як наслідок, плутають букви. Наприклад: g та q.

– Для них це не суттєва помилка, але потім щось не виходить. Доводиться додатково пояснювати, – каже Юрій.

Більшість учнів школи – жінки. Та буває і так, що на навчання приходять парами.

– У нас є кілька подружжів. Якщо хтось один захворів – не приходять двоє, – додає Юрій Спіжовий.

Перший набір у Школу комп'ютерної грамотності для людей поважного віку оголосили у жовтні минулого року. Тоді до організаторів надійшло більше 200 дзвінків за тиждень, розповідає координатор школи Сергій Шмиголь. Оскільки на той час школа мала лише одного вчителя, вдалося сформувати 15 груп по 10 людей. Тобто загалом прийняти 150 осіб.

– Чому ми навчаємо? Це базова робота з комп'ютером: з мишкою, клавіатурою, файлами, як сформувати пошуковий запит. Далі вчили, як передати показники лічильників онлайн, як оплатити комунальні послуги через інтернет. Дуже великий запит був також на реєстрацію в сервісі "Мій медкабінет". Звісно, ми не могли оминути цієї теми, – говорить Сергій.

Уже за кілька місяців у курсів з'явилися перші 120 випускників. Під час випускного серед учасників курсів провели дослідження. Зокрема, запитували, що варто ще додати у програму. Серед найпопулярніших пропозицій – реєстрація особистого кабінету на сайті Пенсійного фонду і робота з соціальними мережами. Поради врахували під час другого набору. Як і минулого разу, охочі 150 учасників зібралися буквально за тиждень. Нині у школі вже знайшли другого вчителя і планують почати новий, уже третій, набір. Щоправда в ньому більше уваги хочуть присвятити роботі зі смартфонами.

Ідея створення школи належить ІТ-підприємцю Віктору Євпаку. Через пів року після реалізації ідеї визнає: не усвідомлював, наскільки важливою вона виявиться для міста.

– Проєкт підняв одразу дві важливі проблеми в місті. По-перше, це відірваність людей старшого віку від технологій. Попри те, що низка послуг переходять в інтернет, ця опція лишається недоступними для тих, хто не має навиків користування сучасними гаджетами. По-друге, і це не менш важливо, у Черкасах фактично відсутні будь-які заходи або місця відпочинку для пенсіонерів. Дехто з учасників навчання не приховує, що записався на курси, аби мати змогу поспілкуватися із однолітками і весело та пізнавально провести час, – говорить Віктор Євпак.