Кожен з нас неповторний і має свої характерні риси, які притаманні тільки йому. Від задоволення тим, який вигляд маєш зараз, залежить задоволення від життя в цілому. Сучасна молодь дуже чутливо сприймає будь-які форми самопрояву, і на які тільки зміни здатні хлопці й дівчата задля отримання бажаного результату у своєму стилі.
“18000” розповідає історію трьох черкащан, які вирішили кардинально змінити свій стиль.
Даніл Харченко: “Я вірю у мрії і їхнє здіснення”
– Мене з дитинства приваблювали люди, що мають нестандартний вигляд. Не лякали, як це звично в суспільстві, а дійсно привертали мою увагу – я бачив у них дещо особливе й унікальне, захоплювався тим, що вони не бояться будь-яких змін у своїй зовнішності. Вже тоді я мав ідеал в таких поглядах – свого старшого брата, який був майстром тату, мені подобалось все, що він робив зі своїм стилем, і я хотів жити так же. А коли ти хочеш – то робиш.
Мої зміни почалися в 13 років – саме тоді я зробив собі пірсинг. Так, маму вмовити мені вдалось не відразу, але зараз вона лояльна до мене. Вже згодом я почав носити сережку, тоннелі і зробив перше тату. Я фарбував своє волосся у рожевий, білий, рудий і навіть зелений, змінював зачіски і носив одяг, який «звичайні» хлопці нізащо не одягли б на себе. Звичайно, спершу мені було страшно, що я стану вигнанцем в суспільстві або ж мене не сприйматимуть серйозно. Так, кілька разів я «ламався» – стриг дуже коротко волосся і знімав сережки, але в такі моменти я відчував себе некомфортно, ніби я сам не свій. Здається, мені просто не подобється бути таким, як всі. І ось час минув, я дорослішаю і все лишилось так же – мій пірсинг, багато тату, зелене волосся – я дійсно люблю це й відчуваю себе повноцінним.
Зараз я займаюсь музикою і щиро хочу досягти в цій справі хорошого результату й круто співати. Думаю, що моя зовнішність доповнює моє хобі. Тепер в мене немає страху до критики, бо знаю, що результат отримуєш тільки тоді, коли робиш те, що хочеш, і наполегливо й старанно працюєш над цим. І дійсно, я вірю у мрії і їхнє здійснення.
Яна Росочинська: “Я стала на шлях гармонії з собою”
– Зміни у зовнішності відбуваються протягом життя. У дитинстві це була нетипова для дівчинки комбінація одягу. У 12 пофарбувала волосся у червоний, і це, до речі, ідея моєї мами. Постійно хотілось і хочеться чогось нового, спробувати якомога більше образів. Думаю, це відбувається за станом душі, коли хочеться чого-небудь новенького.
І так зрозуміло, що за виглядом змінюються і думки, тому мої принципи та життя відрізнялось від життя мого оточення. Деякі ставились до мене з цікавістю, деякі з нерозумінням. У 15 років почала робити татуювання на собі. Майже усі відреагували нормально, а ті кого це зачепило – мене не хвилювали.
Звісно, багато хто намагався принизити мене, обговорювати за спиною, і решта неприємних речей. Я помічала і помічаю це, але я концентрую увагу лише на тих людях, хто важливий мені, а вони у свою чергу підтримують мене і люблять такою, як я є з усіма змінами.
Я впевнена, що часта зміна зовнішності рівна частій зміні бажань, тому трохи важко ухвалюю серйозні рішення. З часом я почала ставитися до життя легше, прислуховуватись більше до себе і стала на шлях гармонії з собою, це дійсно радує мене.
Глєб Білик: “Мій стиль співзвучний з тим, що я роблю в житті”
– Я не пам’ятаю той період, коли я почав робити нестандартні речі й задавати незвичні питання, але моя мама говорить, що це в мене почалось настільки рано, що підхід до мого виховання змінився й витіснились будь-які фізичні покарання, мене просто слухали і намагалися зрозуміти, доступно пояснити про ті чи інші речі. Я абсолютно ніколи не мав ідеї якогось фіксованого образу – я змінююсь постійно, і це перша ознака того, що я живу і моє життя не стоїть на місці. Я можу фарбувати своє волосся кожного тижня – з білого в чорний і навпаки, і мені так комфортно. Був період, коли я голився налисо кожного ранку.
Чи засуджувало мене суспільство? Так, люди часто насміхаються з тих, хто відмінний від всіх, і такі прояви сприймають як якісь відхилення. Та я завжди мав підтримку своїх близьких людей. Вони не асоціюють мою зовнішність з тим, яка я людина насправді – я маю дві освіти, подорожував країнами СНД та Європи, моя робота – це по суті моє хобі, яке дійсно дає змогу мені добре заробляти, і я люблю своє життя, решта – просто дрібниці.
Мій стиль абсолютно співзвучний з тим, що я роблю в житті – я майстер тату і дарую людям задоволення, змінюючи їх тіла. Над своєю зовнішністю я теж ще буду працювати і якось змінювати, це ж круто. До речі, я маю татуювання на лиці – «Cry Baby», яке викликає в людей найбільше уваги. Особисто я, коли кожного ранку вмиваюсь і бачу це татуювання, то згадаю, що не треба ламатися від думки суспільства – життя класне і це варто цінувати.
З інтерв’юйованими спілкувалась журналіст Ліна Костенко
