Палац одружень у Черкасах: що відомо про його історію та яким він є нині
Цей палац знає навіть той, хто ніколи не був у Черкасах. Він ошатний у будь‐яку пору року попри понад столітню історію: має арки, декоративні фасади, колони, парадні двері з ажурним орнаментом. Цей будинок бачив стільки щирих поцілунків, закоханих поглядів і сліз радості. Його світлі тони як ззовні, так і всередині пасують до нарядів молодят, адже йдеться про Палац одружень або як його називали 30–50 років тому – Будівлю щастя.
«18000» до Дня закоханих, 14 лютого, розповідає, яким був нинішній Палац одружень у Черкасах на початку 1900‐х та як тут жилося грабарю Щербині. А ще – що зберегла будівля донині та що в ній, окрім відділу ДРАЦСу. З цим журналістці Вікторії Нянько допомогли керівниця відділу державних реєстрацій актів цивільного стану у Черкасах Лідія Літовкіна та почесний краєзнавець України Василь Мельниченко.
Від грабаря Щербини до Будинку щастя: як усе починалося
Нинішній Палац одружень пов’язують з прізвищем Щербини. І це правильно. Проте історія будівлі дещо довша і має інший початок. Як здебільшого кажуть краєзнавці, у 1892 році на вулиці Дахнівській у Черкасах завершили зведення садиби. За однією з версій, зважаючи на вишукані поєднання деталей, що пізніше визначать як неоренесанс, над архітектурним планом працював Владислав Городецький.
Тепер же надворі 1898 рік. Терентій Сергеєв продає нещодавно зведений великий будинок і надвірні споруди на колишній Дахнівській, а нині – вулиці Дубасівській. Тепер тут господарює Захарій (або ж за іншими джерелами – Афанасій чи Андріан) Щербина – член міської думи, інженер і грабар.
Грабарі – це ті, хто будує насипи, вали, гідротехнічні споруди. Розвиток грабарства припадає на час будівництва ділянки Південно‐Західної залізниці, яка пролягає в цей час крізь Черкаси. Щербина керує грабарськими артілями. Фізичною працею він не займається, та набирає працівників, організовує роботу, працює з документами. Так і назбирався його солідний статок. Щербина має зимовий сад з фонтаном. Біля його будинку – дім для слуг і конюшня. Разом вони утворюють садибний комплекс. Територію захищає кований паркан.
Будинок Щербини. Фото: Суспільне / архів
Та насолоджуватися цією красою судилося недовго. У 1907 році будівля переходить в оренду Черкаському повітовому земству. Її використовують як офіс, а господарську частину як склад сільськогосподарських знарядь, машин, насіння та добрив.
У 1912 році майно Щербини виставляють на аукціон. Найбільше за лот віддає уповноважений Черкаської повітової управи – пан Албранд. А далі – йшли роки, а з ними змінювалися «господарі»: з 1919 року тут працюють партійні й радянські органи, у 1930‐х – Будинок піонерів. Під час Другої світової війни тут розміщуються жандармерія і поліція. Після – знову партійні й комсомольські органи, потім – знову Палац піонерів. Будинок щастя тут відкривають у 1970‐му.
Будинок щастя, що відкрили у 1970‐му. Фото з фейсбуку Бориса Юхна
Наречені біля Палацу щастя в Черкасах. Фото з фейсбуку Бориса Юхна
За ці роки він переживає чимало змін: всередині – вже інше планування, ззовні – розширені головні двері, а збоку з’являється напівкругла добудова. З 2010 року садибу доповнив новий колір: білий поєднався з пісочним.
І так, нині, у 2026 році, Палац одружень – на початку нинішньої вулиці Хрещатик – справжня архітектурна домінанта. Черкаський Хрещатик безпомилково можна назвати історичним, адже тут поряд – будинок лісничого, колишня жіноча гімназія, будинок Цибульських, в якому гостював Тарас Шевченко, і колишній готель «Слов’янський».
Та палац не губиться серед решти історичних пам’яток, його можна впізнати за все тим же святковим, проте дещо осучасненим виглядом: двоповерховий з мансардою, асиметричною композицією, колонами, напівциркульними вікнами, прикрашеними глибокими нішами, візерунковим оздобленням і синьо‐жовтим стягом на балконі з кованою рамою.
Місце для «так» і для прощання: який нині відділ ДРАЦС у Черкасах?
Палац одружень у Черкасах, 2026 рік
Перетинаю вулицю Небесної сотні, проходжу парковку, де зазвичай стоять автівки у квітах і стрічках. Сьогодні таких не помічаю, та біля будівлі не менш людно, хоч і будень. Залишивши позаду дев’ять сходинок, опиняюся біля важких металевих дверей. Є час розгледіти на них двох птахів дзьобами одне до одного, а під ними – грони винограду. Щоб відчинити двері, треба силу, подумала собі, і відтягла їх на себе. За скляною стіною були ще одні, такі ж величні і важкі.
Гостей палац зустрічає просторою залою. Саме таким він став із 2016 року після капітального ремонту. Тож білий тут поєднується з бежевим і золотим. На підлозі плитка з візерунком. Уквітчана арка з білих і рожевих троянд розміщена прямо по центру зали. Позаду неї – біла ліплена декоративна арка з тонкими колонами. Ліпнину можна розглядати й на стінах.
- Усе в житті людини починається і завершується тут – у відділі державної реєстрації актів цивільного стану. Тут отримують перший документ і останній. Починаємо з народження, потім, коли діти виростають, вони вступають в шлюб. Після, якщо хтось невдало одружився, має право розірвати шлюб. Йдучи на пенсію, популярний витяг про підтвердження дошлюбного прізвища або, якщо протягом життя була зміна імені, це теж наша послуга. І наприкінці шляху тут видають Свідоцтво про смерть, – розповідає пані Лідія.
Центральна або вхідна зала Палацу одружень
Нині у приміщенні відділу ДРАЦС дев’ять кабінетів, деякі з них – зали для урочистостей, у деяких триває паперова робота, а з іншого боку будівлі – цілий опен спейс (відкритий простір – ред.). Наприклад, у кабінеті №2 відбувається державна реєстрація шлюбів. Тому його працівниці називають чарівним, овальним кабінетом. На це, певно, натякають і червоні сердечка на вхідних дверях.
З центрального входу, якщо рухатися за годинниковою стрілкою, коридор веде у ще один зал. Тут очікують на отримання послуг, а молодята – на церемонії. Все той же «м’який» інтер’єр доповнюють люстри. Їх тут зберегли з радянських часів. Вони об’ємні, з багатьма білими кулями й нагадують зірки, які звисають із височезної стелі.
Хол очікування у відділі ДРАЦС
Двері до обрядових залів Палацу одружень розташовані одне напроти одного. У малій – розставлені дивани й крісла в стилі старовинних меблів, ніби тільки вчора тут жили заможні господарі. Стіни прикрашені ліпниною, як і в центральній залі. Під стелею – кількашаровий декоративний карниз, від якого спадають лілові штори. А ліпнина на стелі утворює візерунок із повторюваних квадратів, посередині – велика люстра, що нагадує старовинні свічники. Інтер’єр доповнюють декоративні квіти, з надзвичайно пухкими голівками, а ще – декоративний камін, увінчаний трояндами.
Малий обрядовий зал
Люстра в малому залі
Білі троянди з орхідеями помічаю й у головній великій залі для церемоній. Квіткові декорації прикрашають акуратні лампи‐свічники, які пам’ятають молодят із 90‐х, та стіл, де наречені засвідчують підписом свої «так». А ще в цьому залі – дерев’яна мозаїка, що тут з відкриття Будинку щастя. Тепер її доповнюють прапор України та Черкас, а ще інсталяція з літер LOVE. Інша частина залу вільна, вона – для гостей церемонії.
«Мати‐Україна в образі милої жінки з квітами безсмертника і кетягами калини в руці привітно осяює вас добром і радістю. З обох боків панно липневим днем зігрівають наречених і гостей соняшникові голівки, блакитні зорі щастя. Кораловими намистинками миготить навкруги дерев’яна мозаїка, змагаючись своїми переливами кольорів зі сріблом люстр і свічами сталевих канделябрів Юрія Соміна», – писали у місцевій газеті у 1970‐му в день відкриття Палацу одружень.
Великий зал для церемоній одруження
Зазирнувши ненадовго сюди, рухаємося далі коридором, минаючи ще один офісний кабінет. Хто ж знав, що далі за білими дерев’яними дверима, обрамленими аркою з ліпниною, буде сучасний офіс. У напівкруглому приміщенні за столами зі скляними прозорими перегородками обслуговують відвідувачів працівниці відділу ДРАЦС. Цей простір повернув мене у сучасність своїми комп’ютерами, принтерами, терміналами, купою папірців і папок.
- Це відкритий простір, де люди отримують повторне свідоцтво, витяги з державного реєстру актів цивільного стану, подають заяви на державну реєстрацію і тут же відбувається реєстрація новонароджених, – розповідає Лідія Літовкіна.
Проте від цієї метушні відволікають три вітражі: яскраві синьо‑жовто‑червоні та зелені скляні вставки. На них зображені чоловік і жінка з хлібом і сіллю, птахи на дереві та яскраве сонце, родина у вишиванках. Про вітражі згадує й автор тієї статті у газеті, однак за описом помічаю відмінності з нинішніми зображеннями:
«Ім’я Євгена Ковтуна, київського гостя, – на скляних вітражах банкетного залу. Зліва – радість кохання, справа – сім’я, а посередині – батьківське благословення наречених. Між кольорами веселок слова: «Будьте багаті, як рідна земля, щедрі й веселі, як ясне сонечко».
Вітраж у відділі ДРАЦС у Черкасах
З опен спейсу «ховаємося» у вузький коридор. Світло сюди потрапляє з іншого боку, з центральної або ж вхідної зали. Міркую, що це досить метафорично, адже в кабінетах по цей бік будівлі видають свідоцтва про смерть. Сюди передбачений окремий вхід для отримання послуги – з вулиці, до нього ведуть і сходи, і пандус. Далі по коридору розташований архів. Вхід стороннім сюди заборонений, однак я все ж прошуся заглянути в кімнату з порогу. Тут тепло і сонячно, кілька стелажів, на яких ярусами акуратно стоять папки.
- Ми зберігаємо документи з 1948 року й донині. Це документи про народження, шлюб, розірвання шлюбу, смерть, зміну імені, поновлені актові записи, – каже пані Лідія. – А ще під час ремонту, коли зняли старі дошки на підлозі, знайшли документи. Ми їх зберігаємо в рамці, хоча вони не дуже давні. Це оголошення про збори у міського голови.
Знайдене оголошення
Екскурсія відділом ДРАЦС завершена, однак не будинком Щербини. Обійшовши палац по колу разом із пані Лідією, ми знову опинилися у центральному холі. Тепер, стоячи обличчям до тих же важких металевих дверей, милуюся Хрещатиком крізь аркове вікно.
Читайте також: Десять архітектурних пам’яток Черкас, які варто відвідати.
Не лише церемонії: хто ще працює у старовинній садибі
Із відділом державної реєстрації актів цивільного стану я тепер знайома, а от що розташоване в інших приміщеннях будівлі, хочу дізнатися.
Вхід збоку будівлі
Тому обходжу будівлю зліва, знову сходами підіймаюся до дерев’яних дверей із віконними ставками, потрапляю у вузький коридор. Бачу кілька кабінетів і чергу до них. Протискаюся між людьми в перший прохід і натрапляю на сходи. Шляхів два: або вниз, або нагору.
Як дізнаюся згодом, на мінус першому поверсі розташована землевпорядна організація. Якби не заокруглена стеля, це приміщення було б схоже на звичайний офіс. Працівниця організації розповідає, що, ймовірно, раніше тут був винний погріб.
Приміщення, що орендує землевпорядна організація
Сусідами цієї організації є ГО «СІЧ». Тут, на нижньому поверсі, діє їхня «Благодійна барахолка», куди можна приносити речі або ж взяти їх тим, хто потребує. Та переважно волонтери розміщуються на другому поверсі. До них мене разом із вказівниками ведуть сходи, як у будинках вже радянської доби, а стіни «підведені» до середини зеленою фарбою.
Сходи всередині будівлі
А от що вказує на минувшину – подекуди отвори в стінах, що закриті металевими рамками, напівкругла форма вікон на верхньому поверсі і височезна стеля.
Отвір у стіні, закритий металевою рамкою
Застала на місці «павучків», які плели маскувальну сітку для захисників на харківському напрямку, та координаторку‐волонтерку громадської організації Альону Копитіну. Вона жартує, що й сама не знає, на якому поверсі розташована ГО, певно, це напівповерх. Підлога тут «скаче» то вверх, то вниз – на поверсі можна зустріти сходинки. Під ногами – маленька коричнева плитка квадратиками, що вже кришиться. В одній із частин будівлі вгорі помітна дерев’яна обрешітка («дранка» – ред.), решту закриває сучасна «офісна» стеля.
Стеля‐дранка
А ще волонтери орендують саме ту кімнату, з якої можна вийти на балкон з кованою огорожею. На вулиці -20 градусів, тому вихід надійно утеплений.
- Щойно ми сюди переїхали, я опублікувала допис, бо була зворушена тим, що на першому поверсі родини створюються, а зверху ті, хто допомагають їх захищати, – каже Альона Копитіна.
Вид на Хрещатик із Палацу одружень
У колишньому домі грабаря Щербини орендує приміщення ще одна організація – ГО «Межа.юа». Щоб потрапити до них в гості, потрібно спуститися в підвал з лівого боку будівлі, прямо біля входу. Тут помітила незвичайної форми стелю, вона має вигини. Нині це простір для роботи волонтерів і організації майстер‐класів. Тут зберігають карту з поміткою «Болота», прапори бригад і шеврони.
Приміщення, що орендує ГО «Межа.юа»
Стеля в приміщенні
Ось так минуле поєдналося з сучасністю. Будинок живе, хоч і не всюди причепурений. Та історія, як завжди, залишає таємниці. Нерозгаданими залишаються доля підвалу, де, можливо, колись настоювалося вино, і мансарди, де тепер гніздяться голуби. Ще буде, подумала я, і поспішила вечірнім Хрещатиком, залишивши палац берегти свої історії до наступної зустрічі.
Вікторія Нянько
Читайте також: Шаг замість копійки: як Україна повертає власну розмінну монету.
Читайте добірку свіжих новин Черкас на «18000». А ще підписуйся на інстаграм «18000» – місце, де ділимося натхненними історіями черкащан та рекомендаціями від нашої команди.