Більше трьох років життя з хворобою нирок, із яких рік – на гемодіалізі. Їздити на нього доводилось за 35 км. Таким було життя Ярослави Алексейченко з Чернігівщини до проведення трансплантації. Нині ж жінка одужує й готова до повноцінного життя. Усе – завдяки операції, яку їй зробили в Черкасах.
Донором для Ярослави став її батько, хоч спочатку готувалась до трансплантації мама, однак не підійшла за станом здоров’я. Жінка говорить: три роки страждала від захворювання нирок, а в 2020-ому по телевізору побачила сюжет про Дмитра, якому першому в Черкасах здійснили трансплантацію, й вирішила – потрібно спробувати. Відтоді почала шукати способи зв’язку з черкаським лікарем-хірургом Романом Морару-Буреску, який провів пересадку органа.
– Знайшли номер телефону Романа Петровича, зідзвонилися у грудні 2020 року й у січні цього року ми вже приїхали до Черкас, – розповідає жінка. – Пройшли обстеження й 10 березня нас поклали до лікарні.
За два тижні, 27 березня, Ярославі успішно трансплантували нирку від батька, хоч за кілька годин після операції й виникло ускладнення – тромбоз судин нирки.
– Ми мали вирішити проблему досить швидко, тому була необхідність у повторному хірургічному втручанні для видалення тромбів. І нині все добре, – говорить завідувач Центру пластичної реконструктивної та малоінвазивної онкоурології Черкаського онкодиспансеру Роман Морару-Бурлеску. – Нирка гарно працює й відповідає функціонуючому трансплантату по лабораторних показниках та показниках допплерівського дослідження.
Здійснили пересадку нирки Ярославі безкоштовно у межах пілотного проекту з трансплантації, учасником якого третій рік є Черкаський онкодиспансер. Усі витрати на операцію та ліки покрила держава.
Уже сьогодні, 14 квітня, Ярославу виписали додому, де її чекає чоловік та двоє доньок.
– Відчуття після операції – незрівнянні. Вони кращі, ніж на діалізі, бо після нього були й головний біль, і нудота, і слабкість. Тим паче, у нашому місті немає цієї процедури, тому доводилось їздити до Прилук й увесь день ішов нанівець, – згадує Ярослава.
Батька, який став донором для доньки, виписали з лікарні за чотири дні після операції.
– Тато вже на другий день піднімався й бігав по палаті, казав, що у нього все добре, – розповідає жінка. – Він рухається, веде активний спосіб життя й відчуває себе добре.
Знову повернутись до Черкас Ярослава має за десять днів, аби провести дообстеження. За словами Романа Морару-Бурлеска, післяопераційний моніторинг – одна з важливих складових успішного лікування й пацієнт має це розуміти та дотримуватись графіку візитів у центр трансплантації.
– Є певний обсяг обстежень, які потрібно проходити. Особливо, у перший рік після операції, бо це гострий період, коли трансплантат може втратити свою функцію не лише через те, що він має ознаки відторгнення. Це дуже залежить і від режиму прийому препаратів, своєчасних консультацій і, якщо треба, своєчасного коригування. Тому ці пацієнти надалі спостерігаються у нашому центрі, навіть якщо вони з інших областей, – говорить Роман Морару-Бурлеску.
Він додає, що на сьогодні в Черкаській області є близько 350 пацієнтів із проблемами нирок V ступеня, які потенційно можуть потребувати трансплантації.
– Не всі з них за медичними показниками можуть підлягати для трансплантації, але я впевнений, що більше 60% із них потребують донорського органу, – говорить лікар. – Та є проблема – де взяти цей орган? Не у всіх пацієнтів є родичі чи рідні, які хочуть чи можуть його віддати. А у тих, хто має таких родичів, вони не завжди підходять за сумісництвом. Тому майбутнє трансплантології залежить від посмертного донорства. Потрібно говорити, що це нормально та законно.
Нині в онкодиспансері готуються до трансплантації нирки пацієнтці з Білої Церкви.
Нагадаємо, у минулому році Черкаський обласний онкологічний диспансер провів 31 аутологічну трансплантацію стовбурових клітин, а також дві пересадки нирки від матері до дитини. Дві родинні трансплантації, включно з пересадкою нирки Ярославі, здійснив заклад і цьогоріч. На це з держбюджету онкодиспансер отримав 37,5 млн грн.