У жовтні 2015 року Анатолій Бондаренко у першому турі місцевих виборів посів друге місце, набравши трохи менше 12% голосів. Тоді його опонент, чинний міський голова Сергій Одарич, випередив його, набравши майже вдвічі більше голосів. У другому ж турі картина змінилася. Бондаренко переміг із різницею у 2%, випередивши переслідувача на 2 тисячі голосів. Причинами такого волевиявлення багато оглядачів вважали самовпевненість Одарича та його високий антирейтинг. Чинний на той момент міський голова свято вірив у те, що перемога над Бондаренком у другому турі в нього в кишені. Втім виборець вирішив по-іншому. Виборець пригадав Одаричу низку так і нереалізованих обіцянок, а також нав’язаних місту проблем.
За п’ять років після цих подій ситуація може повторитися. Анатолій Бондаренко впевнено лідирує у виборчих змаганнях, однак підтримки може бути недостатньо для перемоги у першому турі, а другий тур – це вже своєрідна лотерея, коли не все залежить від волі кандидата і його передвиборчої кампанії.
Маючи три тижні між першим і другим туром, виборець неодмінно більш прискіпливо ставитиметься безпосередньо до персони міського голови, вже не емоційно, а раціонально даючи оцінку всім його діям, пригадуючи всі його промахи. І, аналогічно з Одаричем, за плечима у Бондаренка є політичні гріхи, коли він в угоду комерційним та особистим інтересам третіх осіб ухвалював рішення, що явно йшли врозріз з інтересами всієї громади. І як би не намагався зараз Бондаренко від таких власних дій відхреститись, переклавши відповідальність за них на когось іншого, його роль є очевидною.
Особливо дивно у світлі цього читати у виборчій програмі нового політичного проекту Бондаренка за його власним підписом вирішення протягом наступних п’яти років тих проблем, які сам же Бондаренко місту своїми іншими підписами нав’язав. Зокрема, мова про відсутність конкурентного ринку управлінських послуг та рівномірного розвитку районів міста.
Яким чином у місті з’явилися ці проблеми, до чого тут міський голова і чи зацікавлений він реально у їхньому вирішенні, спробуймо розібратися.
За все хороше і проти всього поганого
Близько тижня тому на одній із зустрічей із виборцями Бондаренко, у притаманній собі манері, заявив про те, що мешканці можуть не платити за вивезення негабаритного сміття компанії “Нова якість”. Мовляв, депутати скасували це рішення. У цій емоційній репліці міського голови приховується вся його політична суть, коли він задля досягнення потрібного ефекту готовий говорити будь-що. Особливо, якщо це ще й бажає чути виборець.
“То й не плачу”, – радісно відповіла йому якась жіночка.
Ця репліка – також своєрідна квінтесенція патерналістичного населення і екстазу, в якому злились як очільник міста, так і його пересічний виборець. Правда, об’єктивна реальність така, що рішення депутатів немає ніякої юридичної ваги і вже давно зупинено судом. І вже скоро кожен учасник тієї бесіди може отримати своє: Анатолій Бондаренко – поновити мандат довіри від місцевих жителів, а місцеві жителі, у тому числі й ця жіночка – повістку до суду за несплату вартості послуг, відповідно до рекомендацій міського голови.
Для Анатолія Бондаренка ситуація довкола “Нової якості” є однією з найбільш болючих, якщо не найболючішою, напередодні місцевих виборів. Підписані безпосередньо міським головою угоди, зокрема стосовно вивезення у місті негабаритного сміття, є наслідком реалізації типової політико-бізнесової домовленості, коли шляхом виконання рішень органів місцевого самоврядування конкретні бізнесові групи отримали джерело стабільного багатомільйонного доходу на багато років наперед. Міський голова може як завгодно позиціонувати себе у цій делікатній ситуації, втім правда така, що без його політичної волі, а також конкретних дій як ним самим, так і його найближчим оточенням, нічого цього не було б.
Реалізація бізнесового проекту, який зараз прийнято іменувати “Нова якість”, відбулася на четвертий рік каденції міського голови в умовах сформованої безпосередньо Бондаренком більшості в міській раді, а також фактично підконтрольним виконавчим комітетом. Очевидним є той факт, що ніяка із представлених у чинній каденції політична сила не могла б нав’язати міському голові будь-що, що вкрай суперечило б його баченню розвитку міста та його комунального господарства. Будь-яке рішення як і виконавчого комітету, так і безпосередньо міської ради, аби воно йшло всупереч волі Анатолія Васильовича, могло б бути заблоковане ним самим та його найближчими партнерами. Очевидним є той факт, що жоден із його опонентів не мав би можливості подолати це вето. Саме це траплялось неодноразово, коли щось приймалось всупереч його волі, зокрема і на ранніх етапах становлення на крило “Нової якості”.
Хоч Бондаренко і звинувачує у політичному лобіюванні появи у місті “Нової якості” екс-представників фракції “Самопоміч”, та у той же час це не заважає йому брати до власного партійного списку окремих депутатів, обраних саме від цієї політичної сили. Зокрема, мова про Олену Шевченко, яка нині перебуває у верхівці партійного списку партії “За майбутнє” і красується на світлинах разом із Бондаренком, втім ще рік тому була членом саме фракції “Самопоміч”.
Крім того, важко оминути персони ще двох міцних господарників у команді Бондаренка, а саме Павла Карася та Романа Моторного. Обидва очолюють комунальні підприємства, які безуспішно брали участь у конкурсі на визначення управителів багатоквартирних будинків. Проте і Соснівський СУБ, що очолює Моторний, і “Черкаситеплокомуненерго” під керівництвом Карася не змогли належним чином підготувати відповідні пакети документів та були дискваліфіковані. Професіоналів треба судити за їхніми справам та діями, і у світлі цього компетентність керівників, які не змогли зібрати до купи вичерпний перелік документів, викликає певні сумніви, але не у керманича міста. І нам знову продають цих людей як досвідчених управлінців, аби вони неодмінно продемонстрували свої таланти та вміння при реалізації чергової політико-бізнесової багатоходівки. І робить це ніхто інший як міський голова.
Бортник “вербує” працівників Моторного
Крім того, фактична процедура доведення до банкрутства та ліквідація колись найпотужнішого комунального господарства в особі Соснівського СУБу розпочалась ще до моменту оголошення конкурсу. Його результат став лише цілком прогнозованим та наперед запрограмованим вердиктом. Виділяючи протягом 2016-2018 років значні кошти на придбання комунальної техніки, у 2019 році депутати дали дозвіл на відчуження частини виробничих приміщень комунальників. Бенефіціарами цієї операції стали ніхто інші як найближче політичне оточення Бондаренка та все того ж Романа Моторного, юридично оформлені у товариство “Промбуд-індустрія”. Нині правоохоронці в межах проведеної експертизи вже встановили заниження вартості продажу об’єкта комунальної власності. Втім тут ситуація не скільки про гроші, як про реальні наміри очільника міста.
Анатолій Бондаренко та Павло Карась
Павло Карась також відмітився до та після проведення конкурсу із визначення управителя. Мудрий та обізнаний у всіх питаннях комунальник-депутат неодноразово заявляв про те, що вони нібито оскаржуватимуть результати того конкурсу. Закон діє таким чином, що поставити під сумнів проведений конкурс та його результати могли лише його учасники. Втім Карась не вчинив жодних дій та так і не подав до суду, таким чином легітимізувавши його результат. Чому цього не зробив соратник Бондаренка – питання риторичне. Або ж результат був йому реально вигідний, або ж він визнав свою некомпетентність як керівник. Обидва варіанти явно не на користь громади.
Все найкраще – Митниці та тещі
У пункті передвиборчої програми партії “За майбутнє” особливо дивним виглядає пункт про рівномірний розподіл фінансів між мікрорайонами міста. Складається враження, що ти читаєш документ не політичної сили, в якій сконцентрована чи не найбільша кількість чинних депутатів міської ради на чолі з безпосередньо міським головою, а опозиціонерів. Втім політична реальність така, що владці, які п’ять років формували напрямки освоєння коштів, можуть собі дозволити перед виборами ці напрямки розкритикувати.
Із року в рік політичне оточення Бондаренка і він сам формували та затверджували бюджет з явним фінансовим перекосом у бік конкретних районів та округів. Робилося це з однією метою – нарощування впізнаваності та демонстрація ефективності одних депутатів та неспроможності інших. Те, що від такого розподілу страждали мешканці конкретних мікрорайонів, особливо нікого ці роки не цікавило, аж допоки у Верховній Раді не ухвалили новий Виборчий кодекс, який змусив виборчі комісії укрупнити округи. І тут почалися певні електоральні прогалини, які у Бондаренка вирішили залатати обіцянками, зшитими білими нитками. Сформувати образ потужного та ефективного депутата у межах укрупненого округу, якщо ти до цього попередні багато років концентрувався на одному його клаптику, проблематично. Тому, звичайно, вибір рішучих господарників та вмілих управлінців під егідою міського голови у цій прикрій ситуацій – не виправдовуватися, чому так трапилось, а просто пообіцяти цю ситуацію виправити. А обіцянкам, як відомо, прийнято вірити.
Крім того, преференції для окремих мікрорайонів та інфраструктурних об’єктів мають не завжди виключно політичне підґрунтя. Інколи це й комерційний інтерес. У активній розбудові, скажімо, тієї ж Митниці зацікавлені не лише її безпосередні мешканці, а й землевласники та забудовники, які там або вже зводять власні багатоквартирні будинки, або ж планують це робити в найближчому майбутньому. Покращення інфраструктури довкола забудови суттєво підвищує вартість нерухомості та полегшує її позиціонування на ринку. І якщо у розвинутих країнах та демократіях бізнесмени-забудовники самі інвестують у прилеглі території та їхню інфраструктуру, то у нас же ж це прийнято робити із залученням виключно бюджетних коштів.
Проте інколи преференції від міського голови віддаються не лише політичному оточенню, а й безпосереднім членам родини. Тут доволі показовою є історія, яка сталася в квітні 2016 року, коли одне із приватних підприємств, зареєстроване у Дніпропетровській області, несподівано для багатьох жителів Казбету відремонтувало невеликий відрізок вулиці Пушкіна та відповідний провулок. Юридично ця операція виглядала ще більш дивною, оскільки на момент фактичного виконання робіт жодних договірних відносин між містом та цією компанією не було. Але пояснення таким діям були прості – саме на цій вулиці розташована нерухомість, яка зареєстрована на тещу міського голови, і де нині безпосередньо мешкає сам Бондаренко та його родина. Цим маршрутом Бондаренко щоденно їздить на роботу й, аби продемонструвати свою “надійність”, підрядник вирішив почати роботи у місті з безумовно надважливого стратегічного об’єкта, яким є клапоть вулиці, де розміщений будинок тещі мера.
Міський голова якість оцінив і вже скоро у товариства з’явилася низка контрактів, які проте завершились гучними скандалами, криміналом та так і не сплаченими штрафами. Зокрема, мова про нашумілий, проте вже підзабутий, ремонт бульвару Шевченка. Із провулком, яким їздить міський голова, підрядники впорались значно краще, аніж з об’єктом, яким користується все місто.
Насправді таких історій величезна кількість і пов’язані вони не лише з Бондаренком, а й з рештою тих, хто обіцяє у своїй програмі виправити ситуацію із недофінансування окремих районів. Очевидно, що за сформованим ними світоглядом, аби реально щось змінити, ці чоловіки та жінки мали б рівномірно розселитися по всьому місту та поступово вирішувати свої соціально-побутові проблеми, покращуючи при цьому якість життя і тих, хто їх оточує та проживає поруч. Проте, правда життя така, що ці політико-бізнесові групи навряд чи будуть як змінювати свій світогляд, так і обирати для себе Південно-Західний район або район “Д”.
Тому максимально чітким є розуміння того, що пункт програми про співмірний розвиток різних районів є нічим іншим як пустою обіцянкою. Нарощування цієї проблеми є реалізацією політики саме чинної влади, і тому не варто очікувати від них зміни моделі поведінки після виборів.
Час розкидати каміння і час знову його розкидати…
Таким чином, користуючись несвідомістю та необізнаністю свого виборця, Бондаренко може йому спокійно нав’язувати різні тези, які суперечать реальності. Маючи фактично підконтрольну більшість у стінах міської ради, міський голова не соромиться жалітися на депутатів, які у той же час залежні від нього і його рішень. Ситуація із “Новою якістю” цьому зайве підтвердження. Крім того, міський голова та його оточення не соромляться заявляти про те, що з часом дбатимуть про все місто, а не окремі його частини. Хто заважав їм робити це протягом останніх років перебування при владі – питання риторичне та відкрите.
Ніхто не може зупинити ідею, час якої настав, і Бондаренко також не став зупиняти трансформацію житлово-комунального господарства міста в один приватний бізнес або ж відмовлятися від преференцій собі чи своєму оточенню. Чи можемо ми його за це судити або критикувати? Звичайно, що ні, бо хто ми такі, аби давати оцінку міському голові, який цілком серйозно обіцяє у наступні п’ять років виправити ті проблеми у місті, які ж сам і створив.
Артур Чемирис