Сучасні реалії потребують від нас постійного включення, присутності. А особливо, якщо справа стосується онлайну. У наш час телефон давно перестав бути лише засобом зв’язку. Звичка постійно тримати телефон у руці настільки міцно закріпилось у нашому житті, що ми починаємо дискомфортно себе почувати без нього. І непомітно для нас це перетворюється на номофобію, тобто на цифрову залежність.
Ми вирішили детальніше дізнатися про це явище у психологині, докторки психологічних наук, завідувачки кафедри педагогіки і психології ЧНУ ім. Б. Хмельницького Інни Лук’янець.
Інна Лук’янець
– Чому нині майже кожен має цифрову залежність?
– Ми живемо в такий час, що хочемо ми того чи не хочемо, але всіх переводять у цю цифрову залежність. Сьогодні навіть на державному рівні уже вся документація поступово переходить на цифрові носії. Там наші ID-картка, права, інші документи. І відповідно все ми маємо вирішувати через телефон. Це глобальна диджиталізація, тут і важко сказати, чи можна якось інакше, коли у світі відбувається такий розвиток. І зрозуміло, що це все зручно, що це все добре, що ми відходимо від паперів, що ми зберігаємо екологію у належному стані, ми оптимізуємо робочі місця і так далі. Утім знову ж таки, чому люди стають залежними від цього?
Людина по своїй природі істота ледача, яка йде шляхом найменшого спротиву. А для того, щоб щось зробити, потрібно докладати зусиль. Людям завжди важко це робити. І зрозуміло, що смартфони дуже спрощують все. Ми можемо швидко отримати інформацію, яка нам потрібна, увімкнути собі гру, в результаті якої можна отримати азарт, ту частку адреналіну, яку раніше потрібно було десь шукати.
Люди втягуються в отримання інформації, новин у себе в телефоні, їм здається, якщо вони кожні п’ять хвилин не будуть перевіряти, що відбувається, то вони пропустять щось важливе. Але – це ілюзія, обман. Проте людям важко це контролювати, так працює психіка. І їм постійно потрібно туди заходити, дивитися, щоб нічого не пропустити. Через масу таких хімічних реакцій в організмі потім і виникає залежність.
– Як це впливає на дітей?
– Незріла психіка може страждати від цього впливу, а особливо це стосується дітей. Вони не можуть себе контролювати, вони не можуть регулювати свій час проведення в телефонах. А там є багато ігор, купа різних розваг. І виходить, що вони потрапляють у таку залежність. Тому що це зручно, не треба ніяких зайвих рухів робити. Адже у телефоні все є, нікуди не потрібно йти.
Треба пам’ятати і про адреналін, який виділяється, коли діти грають в ці ігри, адже тоді адреналін стає легкодоступним. Тобто для його отримання не потрібно ніяких активних дій. Ще потрібно розуміти, що якщо дорослі ще більш менш можуть самі це контролювати, то дитина, яка отримувала цей адреналін від ігор в телефоні, вона ж не зможе тепер просто сидіти і нічого не робити.
Треба знайти нове заняття на заміну старому. Потрібно придумати якийсь такий вид діяльності, де теж буде виділятися адреналін, але поза телефоном. І про ці дедалі мають подумати дорослі. Можливо, слід записати на активну секцію, зводити на якісь атракціони. Тобто знайти повноцінну заміну смартфону на деякий час. Просто так: «прибери телефон і почитай книжку» – не спрацює. Гратися в «стрілялки», а потім почати читати книжку – на таке ні мозок, ні психіка не піде. Дитина просто не зможе зосередитись.
– Якщо людина не має цифрової залежності, то чому вона може відчувати дискомфорт, коли поряд немає телефону?
– Вже така сильна залежність, що коли поруч з нами немає смартфону, людина відчуває себе дуже невпевнено. Я б навіть сказала, що це більше схоже на тривожний стан. Що з нею може щось статися, а без телефону її ніхто не знайде, не буде можливості повідомити щось важливе. Або щось трапиться з її родиною чи сім’єю, а вона без засобу зв’язку не буде про це знати.
Сьогодні смартфон уже став для нас як наші руки і ноги. І коли його немає поруч, то людині вже здається, що з нею щось не так. Тому виникають такі почуття тривожності. Треба бути дуже усвідомленим, тобто прокачаним у плані психологічних знань, своїх реакцій, своїх емоцій, щоб розуміти, що нічого страшного насправді не відбувається. Просто, що ця тривога від того, що гаджета немає поряд. Але знаєте, це уже достатньо високий рівень усвідомленості. А у більшості людей його немає, воно перейшло на рівень рефлексів.
– Нині на просторах мережі існує велика кількість програм, які допомагають обмежувати екранний час на день. Там можна додати власні обмеження на певні додатки і коли час буде перевищено, то з’явиться сповіщення. Але власне питання у тому, чому ми продовжуємо користуватися соцмережами та іншими програмами навіть після попереджень, які самі й встановили?
– Знову ж таки, має бути дуже великий рівень самодисципліни, самоконтролю. Але дуже мало людей настільки добре можуть контролювати себе. І це стосується не тільки цифрової залежності, а наприклад, і режиму дня. Тому що буває, що ми вирішуємо почати вставати рано вранці, а в результаті виходить так, що у перший день ми прокидаємось о п’ятій годині ранку, а на наступний обіцянка про раннє пробудження втрачає свою силу.
Так само із телефоном. Тому, як на мене, то треба відслідковувати і для себе пам’ятати, що ми самі для себе вирішили встановити це обмеження на екранний час і старатися дотримуватися цих обмежень. Але навіть якщо деколи не виходить, то нічого страшного, все одно відбувається робота над тим, щоб витрачати менше часу на соціальні мережі та інше.
– Які кроки потрібно здійснити для того, щоб позбавитись номофобії?
– Якщо говорити про те, як прибирати цю залежність, ми знову маємо повернутися до поняття «усвідомленості». Якщо людина відчуває, що без телефону їй дуже дискомфортно, і причому такий дискомфорт постійний, то тут, безперечно, є залежність. Треба уже самому розуміти, що потрібно вводити час обмежень або години без смартфона.
Наприклад, у вечірній час із 21 години його треба відкласти і не користуватись без нагальної потреби. І для того, щоб все-таки подолати цю залежність, треба розуміти, що усі зміни робляться маленькими кроками. Через те, якщо людина хоча б годину часу на день не буде користуватися соцмережами – це вже дуже великий крок до змін. Тому що таким чином можна навчитися обходитися без телефону годину, а потім увесь вечірній час, вихідні дні. І тоді можна буде побачити, як ця залежність помалу знижується і є можливість самостійно регулювати час проведення за екраном.
Проте діти самостійно такого робити не можуть, через те потрібні дорослі, які будуть для дітей встановлювати такі норми. Але тут треба розуміти, що якщо дитина до цього постійно була в гаджетах, іграх, додатках, то їй не можна різко обмежувати екранний час. Наприклад, якщо зазвичай дитина проводить по десять годин у мережі на добу і після цього ввести різкі обмеження на час, припустимо, дві години на день, то це спричинить сильну «ломку». Між дитиною і батьками можуть виникати конфлікти і сварки через непорозуміння. Тобто потрібно, щоб дорослі вводили поступове зменшення екранного часу.
– Які ви можете дати поради людям, які вже зараз зіткнулися із цим, але через свою зайнятість, яка пов’язана із телефоном, їм не так просто позбутися залежності?
– Якщо протягом дня людина через справи боїться пропустити важливі дзвінки чи повідомлення, то потрібно визначити хоча б вечір. Наприклад, що з 21 або 22 години телефоном вже не користуватися. І потроху вводити це правило у своє життя. Цього вільного вечірнього часу від екрану буде цілком достатньо для того, щоб почати позбуватися номофобії.
І другий момент – якщо є можливість, то слід перенести спілкування хоча б з кимось у письмову форму, тобто щоб писали сповіщення. Наприклад, якщо справа не термінова, то варто про це написати. І людині треба себе привчити, що не потрібно швидко реагувати на кожне сповіщення, а можна прочитати всі ці повідомлення у конкретно відведений для цього час. Тоді буде легше і планувати свій час, і керувати емоціями, тому що тоді не буде відбуватися розпорошення уваги на кожне сповіщення. І цифрова залежність буде зменшуватися, вона уже перетвориться на діяльність, якою людина здатна керувати.
Ірина Горпинчук
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залежність як від героїну. Як девайси можуть шкодити дітям?
