Пісок – це залишки колись могутніх скель, що протягом багатьох тисячоліть протистояли примхам природи – сильним вітрам, опадам та холоду. Втім саме ці скелі не встояли і розсипались на тисячі дрібних крихт, які зараз і є однією з найбільш поширених корисних копалин, що широко розповсюджені по всьому світу.

Через свою поширеність людство давно навчилося використовувати цю копалину для власних цілей – під час виробництва інших матеріалів, а також безпосередньо для будівництва. Потреби у піску для будь-якої промисловості розвинутої економіки колосальні. Найчастіше пісок використовують у виробництві бетону, а також під час ремонту доріг. Україна – не виняток. За останні роки ми переживаємо своєрідний будівельний бум – зростає кількість нерухомості, що зводиться, а також активно ремонтуються ключові автомобільні магістралі. Наслідком є зростання попиту на пісок, який переважно видобувають двома шляхами – або ж миється з дна річок, або видобувається відкритим способом у кар'єрах.

Проте є одне але. Будь-який видобуток корисних копалин пов'язаний зі шкодою для природи. Це аксіома. Ми назавжди забираємо те, що фактично не є результатом діяльності людини, не повертаючи природі нічого, окрім хіба що бетону. Пісок, попри свою поширеність, не виключення.

В Україні розроблена спеціальна процедура отримання дозволу на промисловий видобуток цієї корисної копалини. Вона, відповідно до інформації Держгеонадр, порівняно нескладна – знаходимо відповідну земельну ділянку та звертаємось до цього органу задля отримання потрібного нам дозволу. Він видається за результатом проведення аукціону в системі "Прозорро" та має бути погоджений місцевими державними адміністраціями та Міністерством довкілля.

На сьогодні на Черкащині видано та діє 11 дозволів видобування піску у різних районах області – переважно це Черкаси та його околиці. І це не дивно, адже саме в обласному центрі найбільший попит на цю копалину, вартість транспортування якої завжди є ключовою у формуванні кінцевої ціни.

Водночас жодного офіційного дозволу не видано на території Канева та колишнього Канівського району. Звичайно, це не значить, що тут немає видобутку піску. Місцеві жителі постійно фіксують незаконні кар'єри.

Та вже найближчим часом ця ситуація може змінитися. За подібними документами звернулося місцеве товариство ТОВ "КФ "Велес", яке запланувало промисел на ділянці, розташованій на території Ліплявської ОТГ.

У 2017 році п'ять сіл на лівому березі Дніпра поблизу Канева об'єдналися у громаду з центром у Ліплявому. Зараз тут мешкають менше трьох тисяч осіб, а загальний бюджет ОТГ – близько 40 млн гривень. Серед доходів основними є традиційні для подібних громад: ПДФО із заробітних плат, орендна плата за використання землі, а також єдиний податок. Можливим додатковим коштам, що надійдуть від потенційного видобутку піску, тут раді. Принаймні про це говорить у коментарі селищний голова Сергій Геращенко. Він зазначає, що нині ділянка і так використовується орендарем як своєрідна складська територія, втім її цільове призначення – сільськогосподарське виробництво.

На сесії місцевої ради, що відбулася 28 жовтня 2021 року, присутні депутати одноголосно проголосували за погодження відповідного дозволу Держгеонадрами. І на цьому можна було завершувати розповідь, якби не один момент. Якщо протокол голосування показує неабияку підтримку цього рішення, то протокол безпосередньо засідання та обговорення показує, що були ті, хто категорично проти.

Вони не є депутатами Ліплявської ОТГ і навіть не живуть тут – втім вони тісно пов'язані з місцем, про яке йдеться, і де от-от може запрацювати спеціальна важка техніка. Можна сказати, вони щодня дивляться на це місце із власних робочих місць, хоч воно і розташоване на іншому березі Дніпра. Мова про працівників Шевченківського національного заповідника. Саме вони активно виступали і виступають проти можливого перетворення 22-х гектарів Ліплявської ОТГ у промисловий кар'єр. Ця ділянка зовсім поряд із заказником "Тарасів обрій" і, як розповідають у заповіднику, промислове її освоєння назавжди спаплюжить вид із Чернечої гори, де похований Тарас Григорович Шевченко.

Історія Шевченківського національного заповідника бере свій початок з травня 1861 року, коли тут був перепохований Тарас Шевченко. Саме довкола його могили і почали поступово виникати культурні об'єкти, які згодом були об'єднані у заповідник. Всього станом на сьогодні територія об'єкта – 45 гектарів. Окрім того, поряд створено і Канівський природний заповідник із значно більшими площами у понад 2 тисячі гектарів. Втім майже всі ці обширні території розташовані на правобережжі Дніпра, яке у цих місцях має безсумнівний природоохоронний та культурний статус.

Разом з тим територія по той беріг Дніпра має змішаний стан та становище. На частині територій ще у 1990 році було створено заказник "Тарасів обрій". Мета – збереження ландшафтних комплексів заплави середньої течії річки Дніпра, а фактично огляду з Чернечої гори. На момент створення площа заказника становила 405 гектарів.

Працівники заповідника розповідають, що ідея створення подібного об'єкта, який об'єднав у себе як безпосередньо місце поховання видатного поета, так і всю територію довкола, якою він надихався за життя, у національно свідомої української інтелігенції визріла ще за часів Української Народної Республіки та була затверджена рішенням Ради Міністрів Української Держави 10 червня 1918 року. Перші незалежні українські політики свідомо намагалися зберегти заповідний статус його природи довкола.

Разом з тим перманентно була боротьба із посяганнями на природну "цноту" цих місць з боку наступаючої індустріалізації радянських часів. До самого розвалу Радянського Союзу Міненерго намагалося суттєво забудувати прилеглі території і освоїти їх саме як промислову зону, втім їх намірам вдавалося протистояти за рахунок консолідації української інтелігенції як усередині країни, так і за її межами. Як наслідок, у 1989-му на базі Канівського державного ордена Дружби народів музею-заповідника Тараса Шевченка "з метою дбайливого збереження шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища в м. Каневі" було створено Шевченківський національний заповідник.

Однак від ідей промислового освоєння місцевості не відмовлялися. Так, у різні часи вже незалежності були спроби пролобіювати як на території безпосередньо заповідних земель, так і прилеглих до них територій будівництво алюмінієвого заводу, водного вантажного терміналу, елеватора, заводу силікатної цегли, звірогосподарств та іншого. Втім всі ці ініціативи зупинялися або ж на етапі ухвалення політичних рішень Канівською міською радою, або під час проведення громадських слухань. Громада безпосередньо Канева неухильно стоїть на принципі збереження природніх ландшафтів хоча б на тому рівні, які дісталися у спадок нашому поколінню після втручання радянської індустріалізації у ці місця. Про це говорить міський голова Канева Ігор Ренькас, коментуючи можливий видобуток піску на території сусідньої громади. Він хоч і не може впливати у діяльність сусідів, втім говорить про те, що місто саме неодноразово відмовилося від перспективнивних у фінансовому плані інвестицій заради збереження культурної та природної пам'ятки. Це, на думку Ренькаса, варто було б зробити і сусідній громаді.

Очільник Ліплявської громади Сергій Геращенко, де в теорії і може розпочатися спірний видобуток природного ресурсу, скептично ставиться до слів працівників заповідника та інших небайдужих до збереження краєвидів Чернечої гори. За його словами, промисел ніяким чином не спаплюжить вид, і його не буде видно. Сперечатися з цими словами нині фактично неможливо. Ділянка справді не чітко проглядається з місця поховання Тараса Шевченка, втім очевидно, що промисловий кар'єр назавжди змінить місцевий ландшафт, і ці зміни рано чи пізно проявляться із заповідної території.

Апелюють до цього і працівники заповідника. Вони переконані, що ділянка, де може бути розташований кар'єр, розташована у захисній зоні заказника, і відповідно тут заборонені будь-які роботи, що можуть змінити ландшафт.

Геращенко хоч і називає майбутнє виробництво "економічно обгрунтованим", втім не може вказати точних цифр доходу громади від функціонування кар'єру. Не можуть ці цифри назвати і в жодній іншій компетентній установі та органі, до яких ми зверталися з усним та письмовим запитами. Все буде відомо лише після початку робіт. Але очевидно, що мова про суми, які не будуть суттєво відчутними у 40-ка мільйонному бюджеті молодої громади.

Крім того, ми звернулися по коментар і до ймовірних бенефіціарів майбутнього видобутку з ТОВ "КФ "Велес". У приймальні нам порадили написати інформаційний запит, на який керівництво підприємства так і не відповіло.