Із 1 травня цього року повністю введуть у дію новий Закон України “Про житлово-комунальні послуги”. Нині частина його положень вже поступово набирає чинності. Головна його відмінність від ще актуального – це можливість споживача обрати для себе оптимальну модель договірних відносин з надавачем житлово-комунальних послуг.
“18000” разом зі столичним експертом Дмитром Левицьким розбиралися у варіантах організації договірних відносин. Розкладаємо по поличках кожен із них.
Які моделі співпраці прописані в законі?
У порівнянні зі старим документом, у новому для багатоквартирних будинків передбачено кілька моделей організації договірних відносин щодо надання комунальних послуг.
У ньому визначено можливість, по-перше, укладання індивідуальних договорів, по-друге, колективний договір, по-третє, договір з колективним споживачем – йдеться про ОСББ.
Індивідуальні договори передбачають ще два варіанти співпраці: 1) з обслуговуванням виконавцем комунальних послуг внутрішньобудинкових систем, за допомогою яких послуга надається і 2) без такого обслуговування.
– Усі ці моделі відрізняються обсягом обов’язків виконавця комунальних послуг, переліком платежів, які сплачуються споживачами, та точкою, де закінчується відповідальність за якість послуги, – пояснює Дмитро Левицький. – Права та обов’язки споживачів практично не змінилися, просто кожна модель передбачає різний їхній обсяг.
За словами експерта, головна відмінність старого закону від нового – відсутність балансу витрат на послугу та обов’язків виконавця.
– У цьому законі моделі передбачають баланс прав та обов’язків залежно від того, як побудовані відносини. Тобто робиш більше, отримуєш більше, маєш відповідальності більше. І навпаки, – додає експерт.
А тепер розберемо кожну модель. Почнемо з індивідуальних.
Джерело: osbbua.com.ua
Індивідуальні договори з обслуговуванням внутрішньобудинкових мереж
Така модель відносин з надавачем комунальної послуги, який відповідає і за обслуговування внутрішньобудинкових систем, передбачає плату: 1) спожитий об’єм послуги; 2) абонентське обслуговування; 3) утримання внутрішньобудинкових систем.
При цьому споживач перекладає відповідальність за якість послуги до квартири на виконавця.
– Якщо іржава вода потекла із вашого крана, кличете при такій моделі відносин виконавця і він проводить перерахунок, розбирається, де виникла проблема – в межах будинку чи за його межами, – говорить експерт. – Тобто якість має бути вищою, але в той же час більше треба платити виконавцю.
Індивідуальні договори без обслуговування
Модель аналогічна попередній – кожен окремий власник має договір із надавачем послуг, але у ньому не передбачено обслуговування внутрішньобудинкових мереж.
У такому випадку розрахунки з виконавцем прямі, кожен платить за себе, виконавець працює окремо з власниками, тому йому потрібно платити за роботу абонентської служби, спожитий об’єм. Але плата за обслуговування внутрішніх мереж – відсутня.
– У такому випадку надавач комунальної послуги не відповідає за її якість до квартири, – говорить Дмитро Левицький. – Тобто чисто теоретично виконавець поставив чисту воду до входу в будинок, а далі по наших внутрішньобудинкових іржавих трубах, наприклад, вона протекла і стала іржавою. Тому при такій моделі відповідальність виконавця закінчується на вході в будинок, а не в квартиру.
Якщо при такій моделі співпраці у вас із крану потекла брудна вода, ви кличете виконавця, він приходить, визначає якість води, яка подається до будинку. Якщо вона прозора та відповідає нормам, то далі вже питання до компанії, яка утримує внутрішньобудинкові мережі.
Колективний договір
Джерело: osbbua.com.ua
Ця модель співпраці передбачає, що однією стороною договору є виконавець, а іншою – всі співвласники багатоквартирного будинку в особі уповноваженої особи, наприклад, управителя.
У такому випадку надавач комунальної послуги не працює безпосередньо з кожним споживачем. У зв’язку з цим не сплачується плата за абонентське обслуговування. Із ним розраховуються виключно за спожитий об’єм послуги. Далі вже співвласники самостійно визначають уповноважену особу і скільки сплачують їй за виконання певних функції. Ця людина проводить розрахунки, збирає та сплачує кошти, але вона виступає лише повіреним.
– Якщо хтось не заплатив, то сторонами договору є виконавець і споживач. Виконавець звертається у такому разі безпосередньо до самого споживача, – додає експерт.
Тобто співвласники залучають у процес наближену до себе сторону, яка буде опікуватися ними. Така модель або ж економить кошти споживачів, або вони платять за кращий сервіс. Мотивація такої форми співпраці може бути різною.
– У нас ще паралельно діє закон “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”, і він передбачає певні правила розподілу обсягів, спожитих послуг між співвласниками. Споживачі зацікавлені, щоби цей розподіл був якомога справедливішим. Наше законодавство дозволяє ухвалювати певні рішення щодо якихось нюансів такого розподілу в конкретному будинку. Зрозуміло, що служба абонентського монополіста не має часу і бажання розбиратися в цих правилах для конкретних будинків. Тому у всьому світі працює білінг (система управління обслуговуванням клієнтів – споживачів послуг, – ред). Адже найнятий повірений зобов’язаний виконувати обов’язки згідно договору, він дорожить клієнтом, – говорить Дмитро Левицький.
Колективний споживач – ОСББ
Джерело: osbbua.com.ua
Така модель договірних відносин передбачає, що виконавець отримує плату за спожитий об’єм газу, його контрагентом є ОСББ як юридична особа. Всі внутрішні питання об’єднання співвласників багатоквартирних будинків вирішуються на загальних зборах.
Тобто ОСББ отримало право бути колективним споживачем, окрім газо- та електропостачання. Ці послуги – виключно за індивідуальними договорами. Бо, по-перше, так передбачає закон, по-друге, так склалося історично. Надання цих послуг мають свою специфіку з точки зору безпеки.
– Якщо раніше закон чітко не регламентував, хто обирає, за якою моделлю працювати, то нині він передбачає, що самі співвласники обирають ту чи ту модель, а виконавець не може від неї відмовитися, – говорить фахівець. – У кожному будинку співвласники зможуть вибрати ту модель, яка буде оптимальною для них з точки зору сервісу, фінансової складової та якості послуг. У споживачів з’являється можливість нехай не змінити постачальника, а принаймні визначити для себе прийнятні умови роботи із цим монополістом.