“Все вирішили за 10 хвилин”, – так характеризує переїзд у Черкаси очільник Слов’янського енергобудівного технікуму. Заклад, що було відкрито на Донеччині ще в 1957 році, був вимушений “тікати” від війни. Вже в нашому місті в онлайн-форматі викладачі та керівництво технікуму провели захист дипломів майбутніх випускників. А нині – набирають першокурсників.
Чому керівник закладу обрав для переїзду саме Черкаси та як технікум планує своє життя далі в умовах війни – читайте у статті “18000”.
Переїзд замість гучних святкувань
Віктор Турка – виконувач обов’язків директора технікума. Чоловік родом із Ізюмського району Харківщини. Все своє свідоме життя прожив у Слов’янську. Зокрема, там одружився та знайшов роботу. Викладач фізики очолив заклад лише дев’ять місяців тому.
Цього року у технікумі планували гучно святкувати 65-річчя від його заснування.
– У 2021-му ми набрали рекордну за останні роки кількість студентів. Зараз у нас навчаются 537 людей. Для порівняння, у минулі роки було менше 500. Сподівалися, що будемо рости, – каже Віктор Миколайович.
У технікумі навчають студентів за двома спеціальностями: будівельники та електрики. Колектив закладу – близько сотні людей. За словами Віктора Турки, частина і студентів, і викладачів почали виїжджати з міста одразу після 24 лютого. Проте на навчальний процес це не вплинуло: для студентів налаштували дистанційну освіту. В такому ж форматі і завершили навчальний рік.
Уранці 24 лютого колектив закладу зібрався на оперативну нараду, аби вирішити, як працювати далі. Спочатку варіант із перевезенням технікуму в інше місто тут не розглядали. Але потім, коли ситуація почала погіршуватися, вирішили шукати безпечного місця. 6 квітня відбулося онлайн-засідання із представниками МОН, вердиктом якого стала евакуація навчального закладу зі Слов’янська “через небезпеку для життя співробітників та студентів”.
“Це рішення було спонтанним”
Віктор Турка виїхав зі Слов’янська разом із дружиною та 23-річним сином. Каже: останні дні перед виїздом родина майже весь час провела у погребі, ховаючись від вибухів. Із собою він встиг взяти лише особисті справи студентів, печатку та установчі документи технікуму.
Спочатку Турка з сім’єю поїхав у Дніпро, а звідти планував на Полтавщину. Черкащину ж спочатку розглядав як тимчасовий варіант для ночівлі.
– Скажу чесно: рішення залишитися на Черкащині було спонтанним. Ми вночі зупинилися в одному з районів області. Вранці я прокинувся, погуглив, побачив, що ми – у центральній Україні. А отже, тут безпечно, – пригадує перші думки Віктор Турка.
Опісля він сконтактував із колегою, директором одного зі смілянських технікумів. Той порадив звернутися до директора Черкаського державного технологічного університету. Саме на його базі нині працює технікум.
– Мене вразила розмова з ректором ЧДТУ. Ми все вирішили буквально за 10 хвилин. Він підготував листа до Міністерства освіти зі свого боку про готовність нас прийняти, я – зі свого. Вже потім з’ясували, що в нас – суміжні спеціальності, і це до всього ще й дуже зручно та перспективно з точки зору співпраці. Зрештою 26 квітня вийшов офіційний наказ Міністерства освіти. Із цього часу ми офіційно тимчасово переміщені до ЧДТУ, – розповідає Віктор Миколайович.
У черкаському виші їм надали кілька кабінетів, місця в гуртожитках та комп’ютерну техніку.
Компанія велика: дев’ять людей, дві собаки, дві кішки та один кіт
Окрім Віктора Турки, на Черкащину вже переїхали із сім’ями восьмеро викладачів, а також п’ять студентів. Усі вони – евакуювалися разом зі своїми сім’ями та домашніми улюбленцями.
Очільник вишу говорить, що насамперед колеги їдуть, щоб мати змогу працювати. І що ближче навчальний рік, то більше їх прибуває в місто.
Серед тих, хто нещодавно приїхав у Черкаси, Тетяна Голуб. Вона викладає студентам Слов’янського навчального закладу спеціальні дисципліни.
Зі Слов’янська Тетяна Юріївна вирішила поїхати, аби убезпечити свою 6-річну дитину. Разом з нею поїхав і брат, який також має двох дітей віком 4 та 5 років.
– Вирішили виїхати, щоб діти нарешті не чули вибухів. Спочатку планували їхати під Полтаву, але заблукали. Зрештою приїхали у селище міського типу Магдалинівка (Дніпропетровська область, – ред.). Там дуже тепло нас зустріли. У нас велика компанія: дев’ятеро людей, дві собаки, дві кішки і один кіт, – каже Тетяна Юріївна.
У Магдалинівці родина жила в місцевому садочку. Так було два місяці. У Черкаси Тетяна Голуб вирішила приїхати за пропозицією Віктора Турки після переїзду сюди її технікуму. Нині спільно з іншими викладачами та студентами вона живе у гуртожитку навчального закладу.
Знайомство з містом – за пів години до приїзду
– Ми виїжджали не лише для того, щоб врятувати свої життя, а й навчальний заклад. Адже відповідальні за тих студентів, які у нас навчаються. Їм треба завершити навчальний рік, отримати дипломи. Не менш відповідальні і за тих, кого зараз набираємо. Їм же потрібно надати ґрунтовні знання. У Слов’янську, під звуки вибухів, ми цього зробити не могли, – каже викладачка української мови та літератури Ірина Арапова.
Вона – одна з перших педагогів Слов’янського технікуму, які приїхали в Черкаси. Разом із батьками жінка екстрено евакуювалася наприкінці квітня.
– Уночі мамі стало зле, ми не могли викликати швидку. Я терміново взяла квитки на потяг. Це, до речі, був останній за маршрутом Лозова-Одеса через Слов’янськ. Ми з мамою приїхали на залізничний вокзал, де вона втратила свідомість. Думала, вже не виїдемо. Зрештою залізницею таки приїхали у Дніпро і пробули там два тижні, поки мама лікувалася. Потім дізналася, що наш технікум осідає в Черкасах. Перша з колективу приїхала сюди. Тепер уже колеги почали потихеньку приїжджати, – розповідає Ірина Іванівна.
До цього жінка ніколи не була в Черкасах. Каже, що з містом познайомилася ще до прибуття. З цим їй допомогли черкащани, яких зустріла у Смілі, на станції ім. Шевченка.
– На пероні познайомилася із дівчиною з Черкас, яка застрягла на два місяці у Маріуполі і не могла вибратися звідти. У цей час її мала дитина лишалася в Черкасах. І вона, пори весь цей біль, запитала мою історію, на що потім сказала: я дуже рада, що ви їдете до нас. У мене так закарбувалося це: ми їдемо туди, де нас ображати не будуть, все буде добре. Друге – це вже приязна усмішка водія таксі в Черкасах. Ну а потім уже обійми вахтерів у гуртожитку ЧДТУ, наче ми всі одне одного тисячу років знаємо, – каже Ірина Арапова.
Усі троє слов’янців зазначають, що в Черкасах знайшли багато спільного зі своїм рідним містом . Тут також чимало зелені. Особливо вони радіють, коли зустрічають на вулицях міста знайомі обличчя з рідного Слов’янська. Виявилося, що частина з них знайшли тут новий дім ще у 2014-му.
“Ми, як і першокурсники, проходимо адаптацію: нове місто, нові умови”
Нещодавно технікум розпочав набір першокурсників. Планує набрати близько сотні майбутніх будівельників та електриків. У технікум уже приходили кілька абітурієнтів із Черкас. У навчальному закладі сподіваються, що тренд на повоєнну відбудову України дасть змогу набрати заплановані п’ять груп студентів. Як саме відбуватиметься навчання (онлайн чи офлайн), ще має вирішити профільне міністерство.
Черкаський державний технологічний університет надасть Слов’янському технікуму власне лабораторне обладнання для навчання студентів. За словами ректора черкаського вишу Олега Григора, кілька випускників технікуму вже заявили, що хочуть продовжити навчання у ЧДТУ. Він зазначає, що навчальний заклад і надалі безстроково готовий у себе розміщувати студентів і викладачів Слов’янського технікуму. Окрім того, нині тривають перемовини щодо потенційного переїзду ще одного навчального закладу до ЧДТУ.
– Для першокурсників усе нове. Ми з такими ж очима зараз. Треба адаптуватись, – усміхається викладачка Ірина Арапова. – Дай Боже, все закінчиться добре і ми повернемося додому. Але принаймні раз я в Черкаси повернуся, просто прогулятися, подякувати тим людям, які зараз допомагають.
Директор технікуму не виключає, що після повернення на Донбас у Черкасах буде створено філію їхнього технікуму.
– Ми свою частинку Слов’янська в Черкаси принесли, і вона залишиться вже тут. Камінець закладений у такій ситуації, яку вже не забути. Ця співпраця буде тільки розширюватися, – переконаний Віктор Турка.
Єлєна Щепак