Твій код. Як українці Івана Купала святкували або У пошуках квітки папороті
Разом із професоркою ЧНУ ім. Богдана Хмельницького Наталією Ярмоленко розповідаємо про таємний сенс обрядів на Івана Купала та хто такі Купайло й Марена
Як і більшість українських свят, Івана Купала має синкретичний характер, поєднуючи язичницькі та християнські мотиви. Свідчить про це навіть назва свята. Адже його перша частина - "Івана" - взята від назви християнського святого Івана Хрестителя, а друга - Купала - безпосередньо від назви головного чоловічого божества свята. Це пов'язано з тим, що після прийняття християнства церква накладала свої свята на язичницькі, аби люди забували давні вірування. Таким чином, народне свято Купайла збігалось із Різдвом святого Івана Хрестителя, що відбувалось за пів року від Різдва Христового.

Цікаво, що перша згадка про свято датується ще 1262 роком. Міститься вона в Іпатіївському літописі, де йшлося про події "напередодні Івана дня на самі купалья". Водночас божество Купала вперше згадується в Густинському літописі, що датується XVII століттям. У ньому святкування подається через призму християнства - із негативною конотацією.
Сему Купалу, бісу єще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рож-ства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоєго пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся биліем, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, по-юще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом чрез оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще.
фрагмент Густинського літопису
Саме Купайла в парі з Мареною вшановували українці цього дня. Коли Купайло або ж ще його називали Кострубонько тут уособлює образ чоловічого помираючого та воскресаючого божества і втілює роль головного запліднювача, то Марена - головну русалку свята. А за іншими даними, вона мала риси зимового божества.
Купайло був тимчасовим божеством, його хоронили, а коли потрібно - закликали та оживляли.Таке воскресаюче чоловіче божество є в багатьох культурах світу. Водночас русалки раніше не вважалися нечистю, а були богинями. Та ж сама Берегиня - це та, що при березі. А вже під час християнства русалок приурочили до нечисті й вона стала Марою (Мареною)
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Загалом святкування Купала у наших предків мало кілька етапів. Припадало воно на день літнього сонцестояння, коли ніч була найкоротшою. Структура свята була подібною до композиції язичницького ритуалу. Вона складалась із закликання, вшановування та проводжання (поховання).
В основі троїцьких та купальських свят лежить одна й та сама модель - запрошення мертвих предків, аби вони допомогли живим виростити, заколосити й зібрати урожай
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Найкраще зберегли прадавню дохристиянську структуру свята купальські пісні.
Наше Купайло, де ти зимувало? (закликання)
Зимувало в лісі на орісі,
А тепер буду в стрісі.
Ми тебе, Купайло, скупаємо,
На другоє літо заховаємо (проводжання/поховання)

(Уривок із купальської пісні "Наше Купайло, де ти зимувало?")

***

Наше купайла з верби, з верби,
А ти, Іване, прийди, прийди. (закликання)
А як не прийдеш доріжкою,
То привеземо теліжкою.

(Уривок із пісні "Наше купайло з верби, з верби")
Як бачимо, перша частина пісні є закликанням Купайла, його запрошенням прийти на свято.

Крім того, прийти на свято цього вечора мали й всі жителі села. У деяких обрядових піснях простежується навіть прокльони щодо тих, хто не хоче відвідати ігрища.
Хто не піде на Купала,
Щоб йому ноги поламало,
Щоб поклало колодою,
Колодою смоловою…

(Уривок купальської пісні "Хто не піде на Купала")
Одним із атрибутів свята було купальське вогнище. Заготовляли паливо для нього завчасно. Усі жителі села віддавали для цього свої старі речі. У такий спосіб відбувалось своєрідне очищення, адже разом із речами згорало й усе "нечисте". Розпалювали багаття на живому вогні, тобто здобували його тертям.
Очевидно, що раніше розпалити купайлицю мала молодиця, тобто жінка продуктивного віку. У такий спосіб вона передавала свою запліднюючу силу
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Пізніше розпалювали вогонь уже хлопці.

За переконанням поліщуків, купальський вогонь мав чудодійну очищувальну силу. А тому, аби позбавитись хвороби, люди тричі проти сонця обходили догораюче купальське багаття та йшли додому, не озираючись, ні з ким по дорозі не розмовляючи. Вірили, що їхні недуги залишилися на згарищі, тому боялися обернутися, щоб не отримати їх назад.

Могли в багатті спалити й сорочку хворої дитини, щоб вона швидше одужала.

Усталеним є звичай стрибати через купальське вогнище. Так, на Уманщині спочатку через багаття стрибав кожен хлопець, а вже потім - парами. Уманчани вірили, що чим вище скочить хлопець - тим кращим буде на його городі урожай. Чим спритніше скочить - тим здоровіший буде. Упаде - трапиться щось нещасливе. Розгорне вогонь - розгорнеться якийсь нелад.
А за записами українського етнографа Олекси Воропай, перед тим, як стрибати через вогнище, хлопець знімав із дівчини вінок і клав собі на голову, а свою шапку - дівчині.

Діти цього дня стрибали не через багаття, а через кропиву.
Купайлиця
Центральною частиною свята було вшанування Купайла й Марени. Насамперед воно полягало в реалізації цих божеств - їх робили у вигляді ляльок або виготовляли з гілок.

Зокрема, в окремих селах прикрашали деревце, яке звалось Купалом або Купайлицею. Це могла бути гілка дерева, наприклад, верби. Його закопували поблизу водойми, біля якої мало відбутися свято. Деревце дівчата прикрашали квітами, вінками й стрічками.
У нас на Черкащині це могла бути не верба, а вишня. Зрізали молоденьку вишню, прикрашали її гірляндами чи качалочками з вишень, стрічками, букетиками польових квітів. Називали таке деревце Купайлицею або Купайлом, тобто і чоловічим, і жіночим ім'ям. Це значить, що колись це могла бути парна жертва
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
На Уманщині був купальський ритуал вбирання будяка.

По завершенні обряду дерево розламували, топили у водоймі або спалювали. У різних регіонах ритуал міг різнитися або поєднувати декілька елементів, тобто бути синкретичним, що свідчить про давність його походження. Загалом таке деревце можна розглядати як купальську жертву.
Кожна дівчина намагалася взяти собі гілочку Купайлиці "на грядки", щоб городина краще росла, особливо огірки. В інших селах - гілочки брали із собою хлопці й розкидали на городі, щоб огірки родили. Або ж Купайлицю спалювали й розвіювали на городі попіл.
Топили Купайлицю і кожен повинен був скупатися також. Купайлицю ставили так, що хлопець і дівчина брались за руки й перестрибували її, потрапляючи прямо у воду. І коли стара структура обряду лишається - стрибати у воду, то сенс накладається вже інший. Очевидно, раніше це був обряд жертвоприношення перед збиранням урожаю. Тобто до предків посилали посланців. І не одного, а пару. А потім, коли забувається прадавній смисл, він замінюється новим і вже кажуть, що стрибають парою, бо потрібно було очиститись, аби приступити до жнив. Смисли наростають нові, а структура залишається стара, доархаїчна.
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Іноді Купайлицю ще називають Марієчка, Марена, Мара, тобто старша русалка або богиня потойбіччя. Ще називають Купало, Кострубонько. А існує й збірний образ, що має назву Купаллє. Він поєднує і жіноче, й чоловіче начало.

Ще одним атрибутом свята була антропоморфна солом'яна лялька. Це могла бути як одна лялька, яка втілювала Марену, так і пара ляльок, що уособлювала Купайла та Марену. У кожному регіоні - по-різному.

Зокрема, опудало Марени могли робити із соломи, чорноклену, кропиви. На нього вдягати жіночу сорочку й вінок. А іноді просто виламували велику гілку чорноклену, верби або тополі й обвішували його стрічками та ставили на обраному для ігрищ місці.

У деяких записах зафіксовано, що купальську ляльку могли заміняти й старі солом'яні речі.

У кінці свята ляльку, як і Купайлицю, могли топити, спалювати або розбирати на шматки. У такий спосіб відбувалась заключна частина ритуалу - проводжання або поховання.
Ця композиційна частина свята також чітко простежується в купальських піснях.
"Ми тебе Купайло, скупаємо
На другоє літо сховаємо"

(Уривок пісні "Наше Купайло, де ти зимувало")

***

"Іде Купайло топиться,
За ним дівчата дивйться;
Ой стой, Купайло, не топися,
На той рочок іздасися"

(Пісня "Іде Купайло топиться")

***
Да купався Іван, да й у воду впав.
Приспів:
Купала на Івана, Купала на Івана!
Да купався Клим, да й у воду вплив.
Да купався Іван, доведеться і нам.
Да купався Мусій, доведеться усім.
На калину роса пала, у пас на улиці Купала.
Купала на Івана, Купала на Івана!

(Пісня "Да купався Іван, да й у воду впав")

***
"Утонула Мареночка, утонула,
На верх кісонька зринула…
Утонула Мареночка, утонула,
…Ой наша Марічка біди позбула…"
Також цього дня дівчата та хлопці намагались облити один одного водою та скупатися у водоймі. Хлопці могли ловити дівчат та тягти до води, бо "негоже на Купала сухому бути". Хоч подекуди і вважалось, що купатися з Мареною не годиться, бо накличе бурю.

Водили під час ігрищ і хороводи, співали пісень та танцювали.
Це все були купальські обрядові танці, а пізніше - й необрядові. У такий спосіб (водячи хороводи, - ред.) люди "розкручували" енергію
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Багато цього дня було й імпровізацій - у кожному селі могли святкувати по-своєму.

Дехто з дослідників припускає, що такі купальські обряди можна пов'язати із давніми звичаями парування при воді, що супроводжувались подібними ігрищами та повинні були відбуватись, коли місяць уповні.
Пускання вінків по воді
Чи не всюди в Україні був поширеним такий обряд як пускання вінків на воду. Це було своєрідним ворожінням на жіночу долю. Дівчата завчасно плели вінки, зроблені із зібраних напередодні трав. Брали для вінків найчастіше барвінок, м'яту, сокирки, волошки, васильки та ромашки. Вплітали до них і полин та папороть. Із лісових квітів ще збирали для вінків ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки.

Перед тим, як пускати вінок на воду, дівчина діставала із-за пазухи свічку та кріпила її до нього.
Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, - ще дівуватиме. Як потоне вінок - заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж і піде.

Зазвичай хлопці вже наперед знали, які вінки сплели дівчата, що їм подобаються або з якими вони любляться. А тому кожен юнак йшов ловити "свого" вінка, аби в подальшому заслати до цієї дівчини сватів.

У деяких регіонах плели вінки не лише молоді дівчата. Зокрема, на Закарпатті жінки відносили віночки на могилу до дітей, які померли нехрещеними. А на Західному Поліссі у день перед купальською ніччю пастухи плели вінки худобі і гнали її додому з вінками на голові. Удома худобу зустрічав господар і давав пастухам гроші за вінок, який вважали засобом охорони від нечисті.
Цілюща сила трав на Купала
Використовували трави на Купала не лише для вінків. Вірили - цієї ночі вони мають цілющу силу. А тому господині, знахарки та мольфари ходили рвати зілля. За повір'ям, свої чудодійні властивості воно мало лише до полудня, тож вирушали по нього ще до світанку. Частину зібраного зілля жінки святили на Маковея.

Як записував Микола Костомаров, знахарі насамперед збирали на Купала лопухи та чорнобиль. Останній нібито допомагав від гарячки та сухот.
Чи не найвідомішим та висвітленим у творах мистецтва є повір'я про магічну квітку папороті, що нібито з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть квітне лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі, тобто у ніч літнього сонцестояння. Здобути цю квітку важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Однак сміливець, який зірве цвіт, отримає дар прозріння, зможе розуміти мову звірів і птахів, дізнаватися про долю людей, зцілювати хворих та знаходити заховані в землю скарби. Володар квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й розмовляють між собою.
Чудодійні трави, яких насправді немає - це міфологічні образи. Відомо, що папороть ніколи не цвіте. Та вірили, що зірвавши квітку, аби її винести з лісу, потрібно розрізати руку і покласти її в рану. Або квітку потрібно було сховати десь під п'яту в черевик і бігти, не оглядаючись. Хто знайшов - тому відкриються невідомі можливості
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Пов'язане зі святом Купала й вірування в цілющу силу купальської води. Тому дівчата ходили вранці до криниці, набирали воду і, намагаючись її не розхлюпати, приносили до хати, де нею вмивалися всі домашні. Кожна хотіла прийти першою зачерпнути цілющу воду.

А с. Гута, що на Волині, вранці ходили на городи і збирали в пляшку росу з капустяних листків. Її зберігали і використовували як ліки. Говорили, що вона добре гоїла рани й зцілювала хворі очі.
Як на Купала від відьом оборонялися
Важливим складником купальського дійства були обряди, спрямовані на зменшення шкідливого впливу "нечистої сили". Вона нібито активізувалась саме в найкоротшу ніч року. А тому кожен намагався захиститися від впливу нечисті, зокрема відьом.

Як пише етнографиня Алла Дмитренко, інколи найголовнішим оберегом від відьом у цей день вважали купальське вогнище. Другий захисний спосіб - "лякання відьми", щоб вона не скористалась попелом від купальського багаття. Коли Купальниця догорала, хлопці брали головешки і розкидали навколо багаття, щоб "залякати відьму". Вірили, що в цей момент вона прилітає до вогню "молока парити", і в такий спосіб не підпускали її. Стерегли вогнище, аж поки не спопеліє. Залишки вогню заливали водою, а вугілля й попіл розмітали, щоб ним не "скористалися відьми" і не заподіяли людям капості.

Дехто брав трохи попелу із собою у вузлик, щоб по дорозі додому відьма не наздогнала. Дівчата в цей день носили часник за поясом.
Усі, хто йшов з Купайла, не мав оглядатися, щоб відьма не наздогнала. Щоб впізнати її, необхідно було мати при собі попіл із огнища, загорнутий у ганчірку. Тоді відьма підійде і скаже "Віддай мені, те, що в тебе є"
Наталія Ярмоленко
професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького
Захищали цієї ночі від нечисті українці не лише себе, а й своє господарство. Усю ніч господарі й господині в селі не спали, бо "відьми лазили". До світанку у хаті не згадували ні про яку нечисть, щоб не прикликати, а худобу "підкурювали" минулорічним зіллям. Будинок прикрашали різним захисним зіллям - обсипали маков, клали на вікна гілки осики, кропиву. Також господарі могли брати освяченого на Великдень ножа і йшли з ним до хліва. Цим ножем на порозі кожного хліва малювали три хрестики, вірячи, що відьма не нашкодить їхній худобі.
Відроджують традиції святкування Купала в Україні і сьогодні. Якщо ще 50 років тому святкування мало виключно "клубний" характер - відзначалось у сільських клубах за сценаріями, позбавленими традиційного трактування, то сьогодні все більше українці повертаються до старовинної основи свята, шукаючи давно забуті сенси.

Чи не найпишніше святкують та відтворюють купальські традиції нині в Музеї під відкритим небом Пирогово, що на Київщині, та в с. Легедзине на Черкащині. Зокрема, в останньому відзначають свята за давнім звичаєм - у ніч літнього сонцестояння. Організовують його за участі фольклористів та етнографів із Музею Івана Гончара та заповідника "Трипільська культура". Усі, хто приїжджають на святкування, не лише дізнаються теорію про нього, а й стають безпосередніми учасниками дійства - співають купальських пісень вчаться плести вінки, наряджають Купайлицю, шукають квітку папороті, стрибають через вогнище.
Натомість у Пирогово святкування Купала проводять у ніч із 6 на 7 липня. Тут також проводять реконструкцію старовинних обрядів свята.
Матеріал підготувала Анастасія Небога
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:
Твій код. Які прикраси носили черкащанки в минулому?