— "Ring" – велика міжнародна компанія, яка була заснована в Америці. І "Ring Ukraine", якою я керувала, це був український офіс компанії. Вона виросла із трьох людей у 2016-му році до тисячі осіб у 2019-му, коли я її покинула, щоб піти у Верховну Раду. Це була фантастична команда, яка створила, по-перше, R&D-центр в Україні. Це був один із перших і найбільший R&D-центр. Який займався питаннями "computer vision" і "machine learning". Це саме той штучний інтелект, про який всі так багато говорять.

— Я була тією, хто привела американський "Ring" в Україну і відкрила тут офіс. Це одна із моїх улюблених історій. Про те, що, коли ти підприємець, стартапер і ти шукаєш інвестиції, інвестора, у тебе є два варіанти: перший, хороший - коли підприємець не знає про Україну і ти можеш розказати все, що захочеш; другий – якщо хтось знає про Україну й часто це погані речі. Наприклад, війна, корупція, Крим "віджали", зараз ще історії з імпічментом Трампу.

Тому завдання кожного підприємця в Україні, та й кожного громадянина, – це підвищувати рейтинг країни на міжнародній арені й розказувати про історії успіху, які в нас є. Ми ж не лише аграрна країна. Ми країна, у якій є багато технологічних компаній. Це і "Snapchat", і "Grammarly", і "Petcube". І історія успіху "Ring" – одна з історій успіху України.

— Український офіс брав участь як технічна частина. Ми проходили весь процес due diligence (процедури формування об'єктивного уявлення про об'єкт інвестування – ред.), тобто – технічного й організаційного аудиту. Який ми з честю пройшли, попри всі ризики, які були в України на той час.

— Є деякі речі, про які я, певно, ніколи не зможу говорити. Але, знаєте, кожен стартап мріє або вийти на IPO, або продатися. І щодо "Ring" ми знали, що в певний момент він стане або частиною великої корпорації, як-то "Google", "Intel", "Amazon", або вийде на IPO. Тому перемовини про певні домовленості йшли з часу існування компанії. Просто в якийсь момент вони дійшли до свого логічного закінчення.

— Так і є. На українських фахівців є запит із інших держав. І він насамперед не щодо того, як ми можемо виконувати певні речі. А на креативність, на можливість створювати щось нове. До прикладу, якщо порівняти з країнами Азії, де необхідне точне формулювання завдання, навіть детальне, де виконавцю потрібно достеменно розуміти, що робити, то в Україні зараз переходимо до сервісного способу надання послуг. Коли нам кажуть "хочу мишкою відкривати вікна", а ми повинні придумати, як це робити. Україна зараз себе позиціює не тільки як ІТ-держава сервісна, а й як креативна. Коли у нас можна не тільки розвивати певні проекти, а й – певні ідеї. І це значного варто.

— Нас було, здається, сімсот людей на момент перемовин. Після того ми вийшли на тисячу людей. І пішли розвиватися у інші міста: Львів, Харків. Там почали відкриватися офіси компанії. Зараз у світі є величезна потреба в ІТ-спеціалістах. Україна може її задовольнити. Звичайно, у країни є свої ризики. Є багато людей, які дивляться на це скептично. Але в якийсь момент бізнес-потреби стають більшими за цей скепсис – і компанії просто продовжують розвиватися там, де це вигідно.

— Зараз, коли я в політиці, зустрічаю багато людей, які дивляться на ІТ і кажуть: "нам треба зробити, щоб ІТ в Україні були виключно продуктовими компаніями". Це хороша ідея як концепт. Але це як говорити: "хочу народити дитину через місяць".

Аутсорс – перший етап розвитку ринку. Коли на ринку не було нічого, потім з'явилися аутсорс-компанії, які займаються збором людей, створенням інфраструктури, які займаються освітою цих людей. Пізніше – люди, які вже працювали в цих аутсорс-компаніях, починають бути здатними робити щось додаткове: виконувати якісь системні завдання і реалізовувати ідеї. Тоді компанія стає з аутсорс – аутстаф (сервісною). Це другий етап розвитку ринку.

Третій – продуктові компанії. І вони починають з'являтися на ринку, коли достатньо людей із досвідом того, як взагалі робити ІТ-продукти, із досвідом того, як робити бізнес (це не те, що можна швидко вивчити в університеті й почати робити стартап), із досвідом того, як працюють міжнародні компанії, як працюють інвестиції, як їх залучати. Це люди з певним капіталом, який вони за десять років роботи ІТшниками змогли накопичити, щоб дозволити собі піти й реалізовувати свої ідеї.

Тому аутсорс – це просто етап розвитку ринку, він не є поганим, він є потенціалом, який каже, що продуктові компанії будуть розвиватися. Просто потрібно дати цьому час.

— Зараз ІТ-освітою в Україні, думаю, відсотків на 70 займаються саме аутстафінгові компанії, для яких це хліб, які повинні вкладати гроші в освіту для того, щоб "зелені" фахівці, випускники університетів могли почати приносити гроші. Ми як політики намагаємося змінити і дати можливості цим компаніям взаємодіяти з державою. Для того, щоб стартова освіта була кращою. Але для цього потрібен час.

Ми звикли говорити, що в нас дуже хороша освіта. Та, що лишилася ще з радянських часів. Це так, але ми вже використали цей ліміт і прийшов час створювати свою нову українську освіту: хорошу й більш технологічну.

— ІТ-фірми розвивалися і через те, що низькі податки, і через те, що в ФОПів 3-ої групи є гнучкість, якої немає в Трудовому кодексі. Її немає в інших формах співпраці. Саме тому ІТ-галузь змогла розвинутися до другої за обсягами експортної галузі нашої країни.

Минулого року ІТ принесло країні 5 млрд доларів, які просто зайшли в країну і тут почали "рухатися". Це сталося не тому, що держава придумала якісь способи для росту ІТ, а тому що вона не заважала. Зараз це розуміють і в Кабміні, і у Верховній Раді. Не треба ламати те, що вже працює – потрібно придумувати способи, як дозволити ІТ-галузі рости. Тому питання щодо 3-ої групи ФОП має вирішитися системно. Зараз такого рішення ще немає. Тому тим, хто підходить до мене з ідеями щодо зміни законодавства, я кажу: якщо щось працює, не чіпайте, давайте придумаємо щось, що буде працювати ще краще. І що дозволить ІТ-галузі розвиватися далі.

Тому що ці 5 млрд, які приходять сюди, це не тільки гроші, які залишаються в кишенях ІТшників. Це те, що допомагає підніматися всім іншим галузям: дитячі садки, платіжна спроможність, інвестиції локальні в квартири/нерухомість тощо. Це гроші, які працюють тут, не маючи ніяких ресурсних інвестицій.

Чим відрізняється агропромисловість від ІТ? В Україні є якась лімітована кількість землі, на якій ми можемо виростити лімітовану кількість зерна і яке ми можемо продати. ІТ не лімітоване нічим, крім тих ідей і тих можливостей, які наші люди можуть зробити. Оскільки галузь вже виросла за певними правилами, єдине, що ми можемо робити, аби всі сподівання на те, що ми будемо жити краще через якийсь час, втілились, це не чіпати те, що працює.

— Перший, мій улюблений, – те, що можна викинути трудову книжку й працювати без неї. Насправді, Трудовий кодекс стає більш ліберальним і дозволяє оформлювати ті питання, які хоче роботодавець і працівник у своєму трудовому договорі. Тобто – Кодекс, який був написаний у 1971-му році, до ІТ, до інтернету, за яким пропонували нам працювати, він мав досить чіткі формулювання того, що таке працівник і як він повинен працювати. Він не передбачав ні віддаленої роботи, ні гнучкого робочого графіка, ні можливості перепрацювання, яке завжди всі так люблять, тому що це завжди подвійна оплата.

Новий ТК передбачає, що все, про що можуть домовитися робітник і його роботодавець, можна вписати в трудовий договір і це буде працювати. Додається можливість віддаленої роботи, можливість роботи за контрактом, збільшується кількість неоплачуваної відпустки.

Якщо ви, ІТшник, хочете дайуншифтнутися на три місяці, то можете це зробити. Ви можете отримувати заробітну плату в доларах, прив'язану до долара, що було неможливим за існуючим ТК. Це один із пунктів, над яким працювали ІТ-асоціації. Додаються моменти, коли чоловік може йти у декретну відпустку. ТК стає більш сучасним і ліберальним.

— Питання фонду ІТ Creative зараз не стоїть на порядку денному. На жаль, це була ініціатива, яка була погано пропрацьована. Зараз у масштабах держави не існує механізму, який би забезпечив функціювання фонду ІТ Creative у тому вигляді, у якому його презентував прем'єр-міністр нам у вересні минулого року. Тому про це зараз не йдеться.

Йдеться про лібералізацію взаємодій великих компаній і державних освітніх установ. Можливо, будуть якісь податкові пільги для компаній, які інвестують в освіту. Є два великих закони, які мають бути ухвалені цього або прийдешнього року: це Податковий кодекс і Трудовий кодекс. Вони мають змінити весь концепт того, як відбуваються трудові відносини в нашій країні. Всі зміни, про які ми зараз говоримо, які ми ініціюємо, які ми можемо робити для ІТ, вони всі мають бути у фреймворку цих двох документів. Тому кожного разу, коли відбувається якась зустріч з міністром економіки, він казав: "Прекрасна ідея, але давайте ми ухвалимо ці два базові архітектурні законопроекти - все інше ми будемо додавати туди".

Що зараз відбувається? По-перше, різні ІТ-асоціації працюють із робочими групами, щоб внести ті правки, які потрібні для ІТ-спеціалістів у ТК. По-друге, ми чекаємо на перший драфт ПК, щоб зрозуміти, про які податки ми взагалі говоримо, куди ми хочемо внести свої зміни. Після того вже можна буде говорити, які податкові пільги, які пункти нас влаштовують чи ні. І 5-а група ІТ є тим напрямом, про який зараз не говорять, тому що невідомо, яким буде загальний фреймворк. Можливо, виявиться, що працювати за новим ПК буде вигідніше або краще, ніж за 5-ою групою. Тому зараз навіть немає сенсу витрачати на неї сили, тому що проект більш системний.

— Дуже сприятливі. За останні кілька місяців, із того, що я бачу, у нас відкрився офіс Reddit, у нас відкрився Google R&D в Києві, у нас відкрився офіс Viber. Ми можемо говорити: все погано, чи так собі, чи могло бути краще, але потихеньку компанії сюди заходять, відкривають свої офіси, наймають людей, інвестують сюди гроші, тому можна сказати, що умови сприятливі.

Останнім часом покращилася взаємодія бізнесу й держави: усі налаштовані на конструктивний діалог з інвесторами, компаніями, співробітниками. Бачимо, що буде багато грошей інвестуватися в освіту, адже вже немає людей, які б не розуміли, що українському ІТ потрібна самоосвіта, а не додаткові інвестиції. Ми бачимо відкриття нових офісів. І ми бачимо, що саме українських стартапів стає все більше. Нещодавно державний фонд стартапів надавав гранти 8 проектам і буде продовжувати це робити, тому все потихеньку розвивається. Ми, звичайно, сподіваємося, що все буде набагато краще й більше, але воно просувається достатньо непогано.

— Кадровий голод є всюди. Він спричинений двома аспектами. По-перше. Ми завжди кажемо "ой, нам потрібні інвестиції, щоб заходили нові компанії". І вони заходять. Але проблема браку ІТ-спеціалістів була й зараз стає все гострішою. Якщо ви зараз подивитеся на сайт developers.org.ua, там буде з тисячу вакансій, які відкриті нині. Це значить, що в нас не вистачає, як мінімум, тисячі спеціалістів. Насправді – ще більше, тому що певні вакансії можуть бути відкритими тільки після того, як відкриють якісь концептуальні.

Кадровий голод існує і у великих, і в маленьких містах. Звичайно, існує трудова еміграція з маленьких міст у великі, а з великих міст за кордон. Тут є декілька моментів. Багато людей виїжджають за кордон, потім повертаються. Це таке системне питання: як зробити так, щоб людям було краще залишатися в Україні. Думаю, це не те, що можна вирішити за один рік. Але можна намагатися. І зміна влада трохи знизила кількість людей, які виїжджають, тому що з'явилася надія, що справи в нашій країні зміняться на краще. Ми постараємося не розчарувати.

Інше питання – якість і кількість спеціалістів, яких випускають наші виші. І з цим потрібно конкретно працювати. Тому що випускають спеціалістів - лише 5% від потреби ринку.

— По-перше, тому що в мене тут сім'я і батьки, які не стають молодшими. А по-друге, я багато бачила, як працюють компанії в Штатах і в мене завжди виникало запитання: коли ти працюєш в компанії, платиш свої податки й розбудовуєш країну, то чому я повинна розбудовувати чужу країну, якщо я можу фактично те ж саме робити – і розбудовувати свою. І тому я повернулася.

В Україні все ще є величезний потенціал для відкриття бізнесу, можливості, незакриті ніші, велика база робочої сили. Для підприємця в душі, яким я є, великий гріх – не використовувати ці можливості. Тому я повернулася, заснувала свій бізнес і працювала тут.

— Він точно знайде людей. Скоріше – він підніме середні ціни по ринку, щоб зібрати спеціалістів, а їх треба буде переманювати з існуючих компаній. Якщо це буде корпорація з великим ім'ям, на нього прийдуть. Тому що це дуже престижно мати в своєму резюме "Амазон", "Фейсбук", "Гугл".

Найімовірніше, якщо така велика компанія прийде, то вже зі своїми процесами навчання кадрів. І це буде дуже круто для країни, що прийде багато експертизи саме навчання, тренування кадрів у інших офісах цієї компанії. Це була одна з причин, чому, на мою думку, було добре для України, що наші спеціалісти тренувалися в тренінг-центрах Амазону. Залежно від ситуації, спектру потрібних спеціалістів, думаю, першу сотню людей у Києві "Фейсбук" зможе набрати за півроку.

— Це все ризики країни. У міжнародних корпораціях існують внутрішні правила щодо того, у яких країнах вони можуть бути офіційно присутніми, у яких ні. Україна – зараз у стані війни з сусідом, який є дуже агресивним. І це ті ризики, які поки що для компанії є важливими. Мені б дуже хотілося, щоб ця ситуація змінилася. Зі свого боку – ми робимо все можливе. Також і розказуючи на власних комунікаціях про те, що в Україні відбуваються зміни й тут зовсім не страшно робити бізнес. І розказуючи, що в більшості таких корпорацій є офіси в Ізраїлі, який також у стані війни перебуває. І ніхто ніколи не думає: о, я не буду відкривати свій офіс в Ізраїлі. Там є офіси всіх таких корпорацій. Думаю, що порухи відбуваються, але зараз потрібен просто час. Аби представники міжнародних корпорацій побачили, що речі йдуть у правильному напрямку.

— Знаєте, я такий research engineer in R&D. Апарат міністерства працює, як ІТ-компанія, яка займається розробкою: із завданнями, майлстоунами, з певними KPI, тим, через що тебе можуть звільнити, якщо ти не виконав обіцяне. ВР, у сенсі R&D, це люди, які повинні вигадати те, чого не існувало або покращити те, що вже існує. Не маючи чітких дедлайнів, не маючи чіткого розуміння, коли це треба, але знаючи, як це треба. Маючи велику кількість стейкхолдерів, колег і середовище, які постійно змінюється. Тому це такий чіткий R&D, де тобі ніхто не може сказати "це треба зробити завтра", але тобі можуть сказати "це має бути зовсім нова технологія чи новий законопроект".

— Це може статися у досвіді й розумінні того, як взагалі працюють ці механізми в політиці. І ми його набуваємо дуже швидко.

Твій закон (а якщо мовою ІТ, то твоя технологія) хороший чи поганий, коли ти, розробляючи його, знаєш думку стейкхолдерів. Тобто – якщо ми говоримо про оподаткування ІТ, ми повинні спілкуватися з податковою інспекцією, із податковим комітетом, із бюджетним, із ІТ-асоціаціями, із великими корпораціями, із середніми компаніями, із маленькими фірмами, із представниками місцевої влади, у бюджети яких це йде, – і розуміти, як працює ця система зараз, хто що хоче і як це можна покращити. Налагодження цієї взаємодії, хороші контакти з усіма стейкхолдерами і розуміння, як та частинка, яку ми хочемо змінити, працює у всій великій системі, - це все може дозволити нам працювати краще.