Війна, мир та борги Сміли: інтерв’ю з мером Сергієм Ананком

Протягом багатьох років Сміла була символом перманентної політичної кризи, яка ледь не довела багатотисячну громаду до комунальної катастрофи. У жовтні 2020 року здавалось, що все це позаду. За спиною новообраного міського голови Сергія Ананка сформувалась, як ніколи, монолітна більшість у сесійній залі. Секрет простий – за результатами місцевих виборів Ананко став одним із небагатьох міських голів по всій Україні, обраним за списком партії “Слуга народу”.

Здавалось би, що це ідеальний момент для вирішення всіх накопичених у місті проблем. Лише за минулий рік, користуючись особливим статусом “зеленого мера”, Ананку та його політичним кураторам вдалось розпочати низку амбітних та коштовних проєктів, про які раніше можна було лише мріяти… Втім їхній реалізації завадило повномасштабне вторгнення військ російської федерації. Чим і як живе місто в умовах воєнного стану – поговорили безпосередньо з міським головою Сергієм Ананком.

У нас живуть більше семи тисяч переселенців. Їм треба створити належні умови

– Чим і як живе Сміла після чотирьох місяців повномасштабного вторгнення військ російської федерації до України?

– Усім зараз нелегко, але ми в тилу. Як каже наш голова військової обласної адміністрації, “тримаємо стрій”. Місто живе, працює. У перші дні війни були і “прильоти”, на які ніхто не очікував, інфраструктура, можливо, десь була не готова. Проте на сьогоднішній день водопостачання, водовідведення, вивіз сміття – все працює у штатному режимі без змін. Звичайно, тяжко працювати через паливну кризу, але думаю, це є у всіх містах. Подорожчання палива впливає.

Є проблеми із Державною казначейською службою – жодні капітальні видатки ми не можемо проплачувати. Станом за шість місяців поточного року ми бюджет громади виконали з невеликим навіть перевиконанням. Відсутня заборгованість по заробітніх платах бюджетникам і комунальникам, працюють шість дитячих садочків на території міста – робота по графіку, до обіду, за рекомендацією обласної військової адміністрації. 

– Які ключові потреби Сміли зараз? Громада на самозабезпеченні чи потрібна допомога з боку держави?

– Минулоріч ми залучали до міського бюджету кошти держави на реконструкцію шкіл, лікарень, багато провели роботи. Сьогодні поточні видатки, які потребуємо, забезпечуємо коштом міського бюджету.

Водночас на території міста 5,5 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які стоять на обліку в управлінні соціального захисту, нам потрібно їх утримувати. Частина з них проживає у комунальних закладах, треба створити належні умови. Коштом місцевого бюджету ми, на жаль, не можемо цього зробити.

Переселенці в нас живуть і в садочках, і у школах. Там немає тих умов, яких потребує людина – звичайного банального душу, наприклад. Знаючи позицію президента і його Офісу, що працюють у напрямку будівництва житла для вимушених переселенців, хотілося б допомоги і для Сміли з боку держави.

Зараз ми активно співпрацюємо з обласною владою по гуманітарній допомозі для внутрішньо переміщених осіб, роздаємо її майже щотижня разом з громадськими організаціями. Наступного тижня роздаватимемо разом з Червоним хрестом та торговельними мережами.

Черга ВПО у Смілі

– Зараз загострюється ситуація навколо виселення внутрішньо переміщених осіб із комунальних закладів і приміщень. Чи вдається уникати подібного у Смілі?

– Думаю, реальні цифри – десь 7-8 тисяч осіб, які приїхали у Смілу з інших міст, адже не всі стають на облік – декого лякає той факт, що для цього потрібно йти до військкомату. Хтось цього соромиться, а хтось боїться. 

Наші переселенці живуть у комунальних гуртожитках навчальних закладів, які зараз готують до навчального року. Буквально вчора виникла ситуація, коли мешканців одного з таких гуртожитків попередили про виселення. На сьогоднішній день ми всі ці питання вирішуємо, люди продовжують проживати і ми їх не висилаємо. Але якщо навчальний заклад буде готовий розпочати освітній сезон, цих людей потрібно буде, звичайно, кудись “переміщувати”. Готуємо сьогодні один із навчальних закладів для внутрішньо переміщених осіб, створюємо мінімальні умови.

У нас в одному закладі проживає більше 50-ти осіб, яких попередили про виселення у разі відновлення навчального процесу, але є місце, яке не підготовлене та потребує косметичного та іншого ремонту. Ми готові допомагати ліжками, матрацами, постільною білизною і ці питання у разі виникнення ми вирішимо швидко та максимально допоможемо.

У питанні тушонки зараз триває слідство, я не знаю його результатів

– Наскільки волонтерські ініціативи активні у місті і чим вони якісно відрізняються від того, що було до повномасштабного вторгнення?

– Волонтерський рух у нас дуже потужний. Я хотів би подякувати всім волонтерами. Днями в нас відбулася нарада, є як суб’єктивні, так і об’єктивні нюанси. Десь хтось на когось ображається, десь комусь із волонтерів повістку вручили… Це війна. 

У нас є дві громадські організації. Одна з них – “СіЧ” (по типу тієї що є у Черкасах). Сьогодні вони активно працюють, ми їм надали комунальний заклад для розміщення. Вони допомагають і внутрішньо переміщеним, і соціально незахищеним особам, готують щоденні обіди, допомагають Збройним Силам. Також є організація “Воля і Право”, що орієнтується на внутрішньо переміщених осіб та ЗСУ. Є велика кількість волонтерів, що виступають комунікаторами між військовими та місцевим самоврядуванням.

У перші дні війни ми також створили благодійний фонд при виконавчому комітеті Смілянської міської ради. Туди надходять кошти від смілян і наших закордонних партнерів. За цей період вдалося зібрати 2 млн 445 тисяч гривень, ми їх використовуємо здебільшого для потреб Збройних Сил.

Є процедура використання цих коштів, не всі це розуміють, на жаль. Я на цьому наголошував. Спочатку звернення командира військової частини, аби ми допомагали, далі засідання виконавчого комітету, виділяємо кошти на закупівлю того чи того обладнання і по акту прийому-передачу передаємо. Звичайно, хлопцям на передовій, “на нулю”, тяжко підписати акт прийому-передачі, саме тому ми деяке обладнання закуповуємо за власні кошти.

Два тижні тому ми провели акцію і працівники виконавчого комітету купили три автомобілі – два позашляховики та один мікроавтобус, які ми відремонтували, пофарбували та передали для Збройних Сил України. 

У перші дні повномасштабного вторгнення створили хаб для прийому гуманітарної допомоги, зокрема продуктів харчування, а також матеріальний резерв – бензокосилки, бензопили, генератори, ломи. За необхідності ми це передаємо військовим.

Активно співпрацюємо із Генеральним штабом. У нас позиція проста – незалежно від того, де зареєстрована військова частина, допомагаємо. Є частини, які зареєстровані у нас у місті і тут сплачують ПДФО та інші податки, є частини, які зареєстровані в інших містах, ми не розмежовуємо їх, допомагаємо всім, хто до нас звертається. Бувають звернення не дуже логічні та посильні для місцевого самоврядування. Наприклад, коли просять броньовані автомобілі, квадрокоптери спеціальні, зброю або обладнання до неї.

Ми хоч не спеціалісти у цій справі, але розуміємо, що жодного міського бюджету не вистачить на такі потреби. Спілкувався навіть про це з міським головою Черкас Анатолієм Бондаренком. Тому є рішення обласної військової адміністрації, що якщо йде велика потреба, ми переадресовуємо її на голову адміністрації і якщо це потрібно – він допомагає.

У перші дні війни була недокомунікація, коли приходить спочатку сержант, потім лейтенант, потім капітан, потім майор, а потім пише командир військової частини і каже: навіщо ви нам це передбачаєте, якщо нам це непотрібно.

Був також випадок, коли військові жалілися місцевим волонтерам, що не мають що їсти. Ми все це закупили – передали, а потім прийшов командир і каже “Хлопці, та у нас все є, не витрачайте кошти на те, що ми не потребуємо”. Тому вирішили, що якщо спілкуємось і комунікуємо безпосередньо з керівником частини або підрозділу, перевіряємо через Генштаб.

Також важко не згадати про інцидент із тушонкою, про який писали ЗМІ. Тоді псевдоволонтери продавали тушонку, яку виготовляли працівники освітніх закладів. За цей період ми виготовили близько 50 тисяч банок тушонки і передавали їх як Збройних Силам, так і переселенцям. Також в інші громади передавали, які деокуповувались. Виготовляли це все за сприяння МХП. Дякуємо Службі безпеки України, яка виявила цю схему і не дала її реалізувати.

Не так давно Сміла прославилася викриттям псевдоволонтерів, які продавали “гуманітарну” тушонку

– У місцевій раді намагалися створити комісію, аби розслідувати цей інцидент. Це політичні течії чи справді небайдужість з боку депутатів? Взагалі чи має місцева влада відслідковувати всі рухи гуманітарних вантажів у місті і чи є фізична можливість це робити? 

– Якщо ми приймаємо від когось благодійну допомогу або гуманітарний вантаж, у нас є відповідний облік із відповідальними особами. Незалежно від того чи це тушонка, чи гречка, чи інші речі – все передається відповідно до акту прийому-передачі. Я не знімаю із себе відповідальність чи із місцевої влади. Якщо ми отримали – все обліковуємо.

У питанні тушонки зараз триває слідство, я не знаю його результатів. Коли буде рішення суду стосовно цих осіб, його обов’язково оприлюднять. Стосовно депутатської комісії, то варто сказати, що ми не правоохоронний орган і наші комісійні акти депутатів чи органу місцевого самоврядування навряд допоможуть правоохоронцям і не матимуть жодного юридичного статусу в суді. Наші освітяни ніяким чином у цьому скандалі не були задіяні і впливу на це не мали, як і ніхто з моєї команди. Всі наші волонтери старалися і стараються допомогти насамперед Збройним Силам України.

Хоч я зі “Слуги народу”, безкоштовно працювати, на жаль, я не можу, не хочу і не буду

– Наскільки ефективною є комунікація із закордонними містами, які мають статус побратимів Сміли? Нещодавно ви відвідали одне з таких міст. Чи допомагають вам інші міста за кордоном?

– У перші дні повномасштабного вторгнення ми звернулися до наших міст-побратимів. Першими ініціативу проявили у місті Йонава з Литви. Вони одразу взялися допомагати, втім виникли логістичні проблеми – відстань між містами 1,5 тисячі кілометрів. Тому їхні депутати ухвалили рішення про надання фінансової допомоги. Саме це стимулювало нас відкрити благодійний фонд, про який я вже говорив. Йонавська громада виділила 50 тисяч євро.

Далі ми звернулися до інших міст-побратимів, зокрема це місто Ньютон у США, які перерахували ще 7,5 тисяч доларів.

У місті Вадул-луй-Воде з Молдови нам запропонували оздоровити дітей. Зараз ми активно працюємо у цьому напрямку, втім є багато практичних нюансів із перевезенням дітей в умовах воєнного стану, зокрема і за кордон. Молдовська сторона готова прийняти наших дітей хоч зараз, втім потрібно підготувати великий пакет документів для цієї поїздки. 

Якщо говорити про мою безпосередню поїздку, дуже дякую литовському народу за переживання та допомогу. Я приємно вражений увагою та турботою до переселенців, які проживають у Йонаві. Ця підтримка і створені умови просто вражають. Там навіть педагоги почали вивчати українську мову, аби легше було спілкуватися з нашими дітьми. Крім того, майже всі наші українці, хто бажає працювати – офіційно працевлаштовані.

Також варто розуміти, що Литва – одна з найпрогресивніших країн в частині розвитку альтернативних форм теплопостачання і має цінний досвід. Ми домовляємося про надання технічної допомоги місту і сподіваємось, що після перемоги наші відносини будуть розвиватися. 

– Як у місті сприйняли вашу поїздку? Багато хто на таких темах намагається спекулювати. 

– Велика кількість людей справді спекулювали на цьому “чому він туди поїхав”, “навіщо воно потрібне” і тому подібне. На їхню думку, ми витратили кошти місцевого бюджету. Я вже наголошував на тому, що не вважаю правильним твердження про те, що міський голова має тільки сидіти у кабінеті і приймати скарги від громадян. Якщо ми всі закриємось у своїй “ракушці” і будемо так сидіти, то ніякого розвитку не буде ні у місті, ні у країні. На мою думку, варто налагоджувати відносини.

Саме за рахунок подібних поїздок минулого року нам вдалося залучити на розвиток нашого міста мільйони гривень, хай і з державного бюджету.

Зараз важко говорити, що ми вже про щось конкретно домовились, варто розуміти, що Литва – член Європейського Союзу із відповідними вимогами зокрема до комунальної техніки, яка має постійно модернізовуватися. Куди дівати застарілу за їхніми нормами техніку, вони не знали… до нашої поїздки.

Для прикладу, той автопарк громадського транспорту, який ми маємо у Смілі, і який є у Литві, суттєво відрізняється. Ми із задоволенням приймемо його від нашого міста-побратима, якщо вони будуть готові нам його подарувати. У цьому напрямку вже йде робота.

Багато хто вважає, що міський голова має ходити на роботу безоплатно або ж за мінімальну заробітну плату, яку жертвувати на потреби тих, хто цього потребує, і нікуди не їздити. Хоч я і з політичної партії “Слуга народу”, та безкоштовно працювати, на жаль, я не можу, не хочу і не буду. У мене також є сім’я, яка потребує витрат. Це саме стосується і членів моєї команди. Спекуляції довкола цього питання є недоречними, і ми не приховуємо нічого.

Навіть ця поїздка у Литву у нас була фактично за власний кошт, за виключенням добових – ми були в офіційному відрядженні. Та це не покриває витрат на переїзд, проживання та харчування.   

– Чи є у місті бюджетні програми підтримки мобілізованих або військовослужбовців смілян? Чи вдається місцевій владі власним коштом закуповувати засоби захисту для бійців або інші необхідне для смілян, що зараз боронять Україну безпосередньо на лінії фронту? Ваші колеги з більших міст, наприклад, Львова та Дніпра, жаліються на те, що немає фізичної можливості проводити відповідні закупівлі коштом місцевого бюджету. Чи існує для вас подібна проблема? 

– У нас є невеликий фінансовий ресурс, але є проблема у тому, що ми не можемо закупити засоби захисту. Для цього в нас є благодійний фонд. Наприклад, у нас є підшефний екіпаж катеру “Сміла”. Вони звернулись до нас, що їм необхідні бронежилети. Ми придбали їх у кількості 14 штук і передали хлопцям. Там немає смілян, але це Збройні Сили України, воєнно-морські сили. Коштом місцевого бюджету ми не можемо закуповувати те чи те обладнання і передавати його фізичній особі. Ми можемо передавати його юридичній особі по акту прийому-передачі.

Маємо кілька програм підтримки Збройних Сил. Перша – це підтримка добровольчих формувань, що створені на території міста. Ми виділили кошти і частково вже закупили форму та взуття для них, а також обладнання. У нас два відповідних добробати, один створений давно, інший – нещодавно. На днях ми з ними зустрічалися, проводили нараду. Вони виконують військові завдання, в які ми, цивільні люди, не вникаємо, але їхнє матеріальне забезпечення лежить на нас – на органі місцевого самоврядування, ми не знімаємо із себе цієї відповідальності. Міська рада спрямувала мільйон гривень з резервного фонду і за потреби будемо їх використовувати.

Також у нас є підшефні військові частини, які ми, згідно з нормативними документами, маємо право підтримувати. Уже кілька разів виділяли кошти для центрів комплектування, 500 тисяч спрямовували для однієї із підшефних частин. Вони можуть витрачати ці кошти як на поточні, так і капітальні видатки. В кінці року відзвітуються, на що витрачали. Можливо, для обласних центрів це незначні кошти, але для нас сума вагома – всього ми вже витратили близько 5 млн гривень. 

– П’ять мільйонів гривень для Сміли – справді вагома частина місцевого бюджету. Наскільки розумію, доводиться економити. Економите за рахунок капітальних видатків чи і за рахунок загального фонду?

– Економимо за рахунок відсутності капітальних видатків. Також – за рахунок заробітних плат працівників виконавчого комітету. Після 24-го лютого ми не знали взагалі, що буде із наповненням бюджету, тому перейшли в режим економії і за березень не виплатили жодної надбавки чи премії апарату виконавчого комітету.

Також ми пішли на простій у дитячих навчальних закладах, а також закладах культури. Зараз деякі працівники продовжують бути на простої і в апараті місцевої ради. Разом з тим люди працюють, і у  перші місяці працювали ледь не цілодобово, приймаючи переселенців, готуючи тушонку тощо. Тому ми намагаємось виплачувати зараз якісь надбавки, побачивши, що є виконання бюджету за перше півріччя. Всього за цей час нам вдалося зекономити лише на заробітних платах 7 мільйонів гривень. 

Більшість смілянських батьків – за відновлення навчання офлайн

– У Смілі є “історичні” проблеми із фінансуванням медичних закладів і недофінансуванням окремих з них. Зараз вдається забезпечувати функціонування цих закладів коштом НСЗУ?

– У нас занадто багато медзакладів для порівняно невеликого міста. Минулого року ми завершили реформування мережі, об’єднавши в одну юридичну особу два поліклінічні відділення і міську лікарню. На сьогоднішній день все коштом НСЗУ не покривається. Допомагаємо коштом місцевого бюджету сплачувати комунальні послуги, зокрема електропостачання та теплопостачання. Крім того, планувалися капітальні видатки, які наразі не виконані. На сесії місцевої ради ми передбачили кошти для придбання матеріалів для реконструкції системи водопостачання та теплопостачання – медичний заклад цього власним коштом не зробить. Коштом НСЗУ виплачуються заробітні плати працівникам і, на щастя, цього року кошти місцевого бюджету на ці цілі не витрачалися. 

– Ваші колеги з невеликих міст говорять про те, що внаслідок повномасштабного вторгнення велика кількість медичного персоналу виїхали за кордон і не планують повертатися. Зокрема мова про працівників середньої ланки. І відповідно виникає суттєвий брак кадрів. Чи є подібна проблема у Смілі? 

– Подібна проблема є не лише у медичних закладах. Дуже багато людей виїхало і серед освітян, і серед працівників інших комунальних підприємств, що не планують повертатися. Є такі і серед працівників апарату виконавчого комітету. Разом з тим гострої проблеми з непокриттям медичними працівниками у нас немає. У нас приїхало багато внутрішньо переміщених осіб, що мають відповідний фах. Спілкувалися нещодавно із виконуючим обов’язки директора місцевої лікарні. На сьогодні прийнято на роботу близько 20 осіб із числа внутрішньо переміщених осіб, серед них як медсестри, так і лікарі.

– Поговоримо про освіту. Чи бачите можливість відновлення освітнього процесу в офлайн режимі з 1-го вересня? Які настрої батьків, чи готові вони віддавати дітей до школи? 

– Ми провели опитування серед батьків у школах, за результатами від 55 до 60 % батьків бажають відновлення офлайн навчання. У нас працює комісія районної військової адміністрації, із залученням працівників ДСНС та наших освітян, об’їжджаємо всі навчальні заклади та вивчаємо готовність до нового навчального року.

Звичайно, не в всіх школах є укриття. Історично будівлі будувалися давно і не всі мають відповідні приміщення. Із 12 закладів загальної середньої освіти ми подали на розгляд РВА 11 і чекаємо висновку комісії. На сесії міської ради виділили кошти для ремонту укриттів у тих навчальних закладах, де вони є. Нелогічним буде говорити про відкриття закладів до отримання відповідних висновків комісії. Після цього ми готові виділяти кошти для проведення ремонтів в укриттях, аби відновити повноцінне офлайн навчання.

Звичайно, багато батьків проти такого формату навчання, але їх меншість. У нас також відкриті частково дошкільні навчальні заклади, де ми змогли облаштувати укриття – це переобладнані підвали та овочесховища. В цілому ми готові максимально сприяти саме відновленню офлайн навчання з 1-го вересня.  

– По аналогії із медичними працівниками, чи немає проблеми із відновленням навчання у офлайн режимі через брак освітян?

– Критичної ситуації немає, є індивідуальні випадки. Всі готові до роботи. Деякі директори шкіл категоричні у тому, що має бути виключно офлайн навчання. Деякі ж дослухаються до аргументів стосовно необхідності онлайн навчання. Я поважаю думку кожного.

Багато хто каже, що ми навчалися у дистанційному форматі під час карантину, тому давайте продовжимо. Але опитування показує, що більшість за офлайн. Тому ми повинні готуватися і, на мою думку, у тих навчальних закладах, де є можливість організувати укриття, ми повинні його організовувати.

– А що стосовно позашкілля?

– Частково позашкілля відновило роботу, але все ж частково. Чому так? Тому що знову ж стоїть питання укриття. Деякі гуртки, будинок дитячої та юнацької творчості не мають укриття і ми не можемо там відновити роботу. Деякі спортивні гуртки мають укриття на відстані 500 метрів і відповідно у разі повітряної тривоги діти переходять туди. 

– Ще однією традиційною проблемою для Сміли протягом багатьох років було входження в опалювальний сезон. Минулого року, принаймні зовні, здавалося, що Смілі вдалося уникнути великих проблем. Зараз ці проблеми прогнозують для багатьох громад, особливо де велика залежність від газу. У Смілі багато газових котелень. Чи проводиться робота з підготовки до початку сезону і мінімізації ризиків? 

– Минулоріч нам вдалося увійти в опалювальний сезон без проблем. На нас були покладені борги за газ компанії, яка надавала ці послуги раніше – “Енергоінвесту”. Ми ведемо активну роботу, аби ці борги зняти. Маємо багато судових справ на нашу користь, зокрема і у Верховному суді. Буквально два тижні тому ми відсудили “переведення” на нас 62 млн гривень. Минулого року ми домовились з НАК “Нафтогаз” про те, що кошти, які ми фактично переплатили за “Енергоінвест”, нам повернули, і ми заплатили передоплату за газ. Відповідно у Смілі не було проблем із входженням у сезон.

Нині “Смілакомунтеплоенерго” активно у технічному плані готується до сезону. Ми обслуговуємо котельні, міняємо деякі мережі. В одному з мікрорайонів міста змінюємо теплотрасу, аби зменшити тепловтрати. Також виділені кошти на переобладнання декількох котелень на альтернативні види палива.

Умова держави і НАК “Нафтогазу” – відсутність заборгованості. У нас на сьогодні є борг близько 10 млн гривень за газопостачання, але ми сподіваємося, що уряд ухвалить рішення стосовно різниці у тарифів, на основі підписаного раніше меморандуму між урядом та мерами міст. За нашими розрахунками різниця – 8,5 млн гривень, відповідно коли отримаємо ці кошти – заплатимо за газопостачання і не буде боргу.

Звичайно, залишається питання з компанією “Черкасигаз” щодо розподілу, зокрема коли несанкціоновано відбирався газ за минулої каденції. За це зараз нараховані великі штрафні санкції, і ми об’єктивно розуміємо, що це не ті кошти, які має сплачувати громада. Мова про 47 млн гривень. На сьогоднішній день ми сплачуємо поточну заборгованість за транспортування та розподіл газу і запитань за попередній рік із цією компанією у нас немає.

Уряд вже наголосив, що не буде підняття тарифу на теплопостачання, але ми розуміємо, що все залежить від ціни газу. Якщо ціна буде відповідна для теплоцентралей, то про підняття тарифів мова не йтиме. В іншому випадку сподіваємось на рішення про різницю у тарифах і буде відповідне відшкодування. Якщо, для прикладу, у Черкасах, більш заможному місті, передбачено покривати різницю для теплопостачальників коштом місцевого бюджету, то ми собі цього дозволити не можемо.  

– Жителі багатьох будинків зараз мають бажання відключитися від централізованого теплопостачання і створити для себе індивідуальні умови. У попередні роки у місті активно видавалися відповідні дозволи, допоки це не було зупинено. Не плануєте повернення до цієї практики? 

– По-перше, ми дотримуємося чинного законодавства. По-друге, у нас є будинки, які були у минулому році від’єднані від централізованого теплопостачання через нерентабельність їхнього обслуговування. Дозволи раніше видавалися хаотично і у деяких дев’ятиповерхових будинках залишалося  шість-сім квартир на обслуговування нашого комунального підприємства. Тому ми коштом місцевого бюджету пропонуємо цим людям встановити індивідуальне опалення, стимулюючи їхнє від’єднатися. Але хаотичних дозволів на сьогодні у нас немає. Є законодавство, і ми зобов’язані його виконувати. Якщо хтось хоче, може від’єднатися всім будинком. Для цього потрібно отримати дозвіл виконавчого комітету. Але, наголошую, всім будинком, а не індивідуально.

Ми домовились, що міський голова підтримує депутатів, а депутати – міського голову

– У перші місяці повномасштабного вторгнення політика відійшла на другий план, втім зараз вона поступово повертається в інформаційну повістку. У Смілі традиційно була стадія перманентної політичної боротьби. Після місцевих виборів 2020 року зовні здається, що у місті вдалося стабілізувати політичну ситуацію. Як вторгнення вплинуло на роботу депутатської більшості і наскільки є комфортною робота з цим депутатським корпусом?

– Я наголошував до 24-го лютого і говорю зараз, що після моєї перемоги на виборах ми не сформували більшість, у нас не було коаліції чи опозиції. Ми домовились, що міський голова підтримує депутатів, а депутати – міського голову. Я вважаю, що у нас 100 % більшість. Бувають, звичайно, якісь політичні вказівки зверху, втім на місцевому рівні у нас не має бути політики тієї чи тієї партії, а має бути політика смілян. Депутатський корпус зібрався гарний, організований та працьовитий. Майже всі рішення ухвалюють 100 % результатом.

Зараз змінено законодавство і міський голова та виконавчий комітет можуть вносити зміни до бюджету громади без рішення місцевої ради, втім я наголосив депутатам, що не хочу ухвалювати без депутатського корпусу ніяких бюджетних рішень. Тому всі ці питання виносяться на сесію, яка збирається та голосує оперативно.

На відміну від минулої каденції, у нас відбуваються всі сесії. Тому я не жаліюся на політичну складову нашого депутатського корпусу і мені дуже приємно та комфортно з ними працювати. У нас мінімум політики. Я слідкую за іншими містами нашого регіону і бачу, де більше політики, де менше політики, можу сказати, що у Смілі у цьому плані все добре.

– Скільки всього відбулося засідань місцевої ради з кінця лютого і в якому форматі вони проходять? 

– Сім чи вісім засідань. Всі вони відбуваються офлайн, депутати з’являються у сесійну залу і жодне із засідань не відбувалось онлайн чи у змішаному форматі. У нас кілька депутатів зараз за межами міста, решта ж бере участь у роботі сесій.

– Яка нині комунікація із народними депутатами? Раніше народний депутат сприймався як джерело фінансових надходжень. Після 24-го лютого їхні можливості та ресурси об’єктивно змінилися. Про що зараз спілкуєтесь? Це, як раніше, фінансові питання чи законодавчі ініціативи?

– Ні для кого не секрет, що я йшов на вибори від президентської партії. У нашої політичної сили є народний депутат, що закріплений за нашим округом і за підтримки якого я балотувався – це Завітневич Олександр Михайлович. Завдяки його впливу в місто було залучено багато субвенцій, зокрема із фонду соціально-економічного розвитку. Мова не лише про бюджет громади, а і про комунальні підприємства. За 2021 рік це майже 200 млн гривень, що співмірно з місцевим бюджетом. 

Звичайно, у воєнний період можливості залучати додаткові фінансові ресурси немає. Ба більше, навіть ті капітальні витрати, які ми планували за власний кошт, Державна казначейська служба не пропускає.

Втім ми залишаємося із ним на постійному зв’язку, він завжди переживає за Смілу, і ми радимося у деяких випадках і намагаємося зустрічатися не рідше ніж раз на місяць, аби обмінятися інформацією.

Якщо говорити про нашого мажоритарного депутата Сергія Рудика, то із ним у нас є контакт, втім до повномасштабного вторгнення ми спілкувалися з ним рідко. У перші дні  були питання з приводу добровольчих формувань, він проявляв певні ініціативи та надавав рекомендації. Зараз він перебуває у лавах Збройних Сил.

– Ви були одним із небагатьох міських голів, що у жовтні 2020 році змогли обратися від партії “Слуга народу”. Чи зараз у спілкуванні з колегами з інших міст відчуваєте певні “привілеї” у зв’язку з партійною приналежністю?

– Відверто скажу, що коли ми йшли на вибори, чітко розуміли, що працює політична ієрархія і у Сміли з’являється більше шансів на допомогу з вирішення багатьох питань, для прикладу, того ж теплопостачання. Зокрема за сприяння вже згаданого Олександра Завітневича. Очевидно, мені простіше працювати і з керівництвом області, спочатку Олександром Скічком, зараз із Ігорем Табурцем. Не скажу, що мене сьогодні сприймають як “зеленого мера”, та станом на минулий рік я справді міг ефективніше залучати кошти до місцевого бюджету. Втім станом на зараз жодних привілеїв перед колегами я не відчуваю. Сьогодні мені подобається, що у державі мінімум політики. У перші дні війни її взагалі не було, зараз вона з’являється, але мінімально. 

– Якщо говорити про виконані у минулому році роботи, то логічно припустити, що частина з них була недофінансована і виконана фактично підрядниками у розрахунку на майбутні платежі. Зараз розрахуватися фактично неможливо. Деякі місцеві голови вже жаліються на тиск та шантаж з боку підрядників. Чи не відчуваєте ви його? 

– У нас розпочаті великі об’єкти, на яких ми чекали весни, аби закінчити роботи та розрахуватися. Підрядники обурюються, у них “зависли” кошти, які ми їм не можемо об’єктивно компенсувати. Втім вони також і розуміють, що це не залежить “від Ананка” і тому мені особисто руки ніхто не викручує. Низку об’єктів не завершено, починаючи стадіоном та школами, закінчуючи дорогою Н-01, де планувалась реалізація повномасштабного проєкту вартістю понад 200 млн гривень. На жаль, сьогодні все призупинено.

– Традиційне запитання від команди “18000”. Чи є у Сергія Ананка плани на перший день після перемоги? Що кому скажете і що про кого подумаєте? 

– (Усміхається) Будемо святкувати перемогу! Бороду я не просто так відрощую і чекаю цього дня, аби позбутися її. Хочу відсвяткувати з усією Україною нашу перемогу. Це мрія кожного українця. 

– Що б ви хотіли сказати черкащанам та смілянам?

– Не вестися на провокації, тому що зараз велика кількість вкидів інформації від нашого ворога, що хоче нас роз’єднати. Ми сильні, коли всі разом. Я хотів би подякувати смілянам, що справді об’єдналися після повномасштабного вторгнення. Мені приємно і комфортно працювати у цій атмосфері. У нас активний волонтерський рух, починаючи від бабусь і закінчуючи великими підприємствами та підприємцями, що допомагають. Єдине бажання – це перемога і єдність!

Спілкувався Артур Чемирис

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Війна, Яценко та хасиди. Інтерв’ю з очільницею Умані Іриною Плетньовою