Гостем крайньої програми “Що далі?”, яка вийшла в ефір 24 березня, став командир другого батальйону полку “Азов – Київ” Дмитро Кухарчук.
В інтерв’ю він розповів про оборону столиці, ситуацію в місті-герої Маріуполь та готовність Черкас до війни.
Пропонуємо текстову версію розмови з Дмитром Кухарчуком.
Мир/війна у столиці
Зараз будь-куди в Україні можуть прилетіти ракети, ствольна артилерія, гради, зокрема в Київ. Я не раджу поки сюди повертатись, але кожний нехай вирішує на власний розсуд. Водночас життя в столиці триває. Ті, хто не займаються військовою справою, працюють – піднімають економіку. Це важливо, адже держава тримається не тільки на людях, а й економіці. Ми не можемо допустити, щоб нас знищили як націю. Не можемо допустити геноцид.
Населення об’єднане в прагненні до перемоги. Важливо, щоб країна продовжувала жити й допомагала фронту. Перемога потрібна, щоб ми створили надсучасну й класну державу, про яку мріяли всі, хто загинув, й ті, хто зараз воює. Саме тому цивільні мають і несуть свій внесок.
“Київ візьмуть за три дні”
Взяти Київ – місто, в якому в мирний час жило близько 7 мільйонів людей, нереально. Якби вони весь ресурс направили на Київ, у них був би шанс оточити столицю. Київ можна стерти з обличчя землі: закидати ракетами, авіацією, артилерією, але взяти – нереально.
Вони сподівались на бліцкриг за допомогою 170-тисячного контингенту. В українських реаліях це неможливо. Для цього їм знадобилася б мільйонна армія, і то не факт.
Коли певні процеси починались, ми ледь не єдині були впевнені, що війна таки буде. Я не думав, що вона відбуватиметься таким чином. Вважав, що входитимуть у східні, південні міста, де був відсоток проросійської аудиторії. Думав, що справді, деякі люди зустрічатимуть їх із квітами. Але в тих, хто був налаштований в бік росії, прокинулось у середині українське. Це видно на прикладі Херсону, інших окупованих міст.
На півночі Києва до цих пір точаться бої. Перевага на нашому боці. Два тижні тому була спроба форсувати річку Ірпінь, але ці спроби потерпіли поразку.
У київському напрямі працює спецура. Люди в класному одязі й взутті, елітний спецназ, десант. Заходять за всіма правилами ведення бою. З нашого боку люди різні. Здебільшого ті, хто ніколи не брав в руки зброю, але їхня мотивація вражає. Тут питання не в сміливості, а спрацювання інстинкту. Колективне розуміння зуміло відбити атаку саме в київському напряму. Є аналітика, що можлива друга хвиля наступу, але ми витримаємо й другу, й третю.
Фото обстрілів у столиці
Чи може теоретичний наступ на Київ вплинути на обстановку в Черкасах?
Не в найближчій перспективі, точно не в найближчі два-три тижні. Зараз взяти Київ нереально, оточити – можливо, хоча руських сил для цього не вистачає. Нині в Бучі, Гостомелі окупанти перебувають у котлі, попри те, що мають багато техніки.
Українські війська у деяких напрямках перейшли в успішний контрнаступ. Але розслаблятися і недооцінювати ворога не можна. Це буде помилкою.
Черкасам рекомендую максимально окопуватись і бути готовими. Якщо до Черкас не дійде, нічого страшного, що місто буде окопане й готове зустрічати ворога. На цьому потрібно робити акцент. Адже нам зараз доводиться проводити інженерні роботи прямо під обстрілами.
Дозвіл продажу алкоголю в Черкасах
З одного боку у воєнний час – це погано, з іншого – треба підтримувати економіку. Можливо, є сенс продавати, але має бути регламентоване вживання напоїв, наприклад, тільки вдома.
Ситуація в Маріуполі
Ситуація в місті надскладна, інфраструктура зруйнована. Там не гуманітарна катастрофа, а геноцид. В Маріуполі немає ні зв’язку, ні електрики. Спілкування з друзями – раз у кілька днів по два слова в переписці.
Аналогів в історії немає. Місто, люди, які там воюють – “Азов”, морська піхота, поліція Маріуполя є символом України. Вони це роблять поза межами людських здібностей. Якщо на півночі Києва – пекло, то в Маріуполі – дев’яте коло пекла. Але настрій там бойовий, готові стояти до кінця.
Зараз росіяни будуть пробувати перетягнути людей із Сирії, Лівії, але попередні спроби виявились марні. Нині в росії й у так званих ЛДНР триває прихована мобілізація. Ми бачили, що перші ешелони, які йшли, це були найкращі люди й техніка. А зараз відбувається розконсервація незрозуміло кого й незрозуміло якої техніки. Їхня якість падатиме.
Маріуполь сьогодні
Підготовка української армії в 2014 та 2022 роках
Зараз ситуація набагато краща ніж вісім років тому – це факт. Велика подяка міжнародним партнерам в наданні озброєння та встановлення санкцій. Без їхньої підтримки ми б впорались, але було б важче.
Попри це, нині є попит на броню та каски. Потрібні тепловізори. Потреба в транспорті буде актуальна весь час: іноді він не повертається з бойових місць.
Ліків вистачає, але немає часу лікуватись.
Подяка черкаським волонтерам, які надають досить часто речі, без яких на війні не обійтись!
Черкащани в “Азові”
Про жінок на війні
Є жінки-медики й бойові медики, які їдуть в гарячі точки. Так, чоловіки й жінки мають рівні права. Але не в образу комусь, воювати мають чоловіки і медиками теж мають бути чоловіки.
Коли вмирають жінки й діти, я не можу цього сприймати. Це поза моїм розумінням. Уже наступає момент, коли смерті друзів, близьких ти сприймаєш з розумінням, що плакати будеш потім. Намагаєшся холодно це сприймати. Тому що піддавшись емоціям, не можеш якісно виконувати свою роботу. Але коли гинуть жінки й діти, холодно сприймати важко.
Завжди маємо бути готові до війни, поки існує російська імперія
У Радянському Союзі нам промили мізки міфами про братній народ, але треба зрозуміти, що поки існує російська імперія, починаючи з орди до сьогодні, миру не буде. Рано чи пізно це мало статись. На жаль, як держава ми були не готові. Звичайно, люди не хотіли думати про погане.
Я попросив би всіх, якщо зараз настане перемир’я, не думати, що це крапка. Треба, щоб всі зрозуміли, що крапка буде після того, коли російська імперія перестане існувати. Лякає сценарій, що буде мир і люди видихнуть, а росія робитиме роботу над помилками й готуватиметься до нової хвилі. Ми завжди маємо бути до цього готові.
Про наступ армії лукашенка
Армія може долучитись, але рівень мотивації там дуже низький. Є інформація, що люди готові здаватись ротами. Це очевидно, що там ніхто не хоче воювати з нами.
У росії інша ситуація, там пропаганда діяла з покоління в покоління. Їх змотивувати простіше.
Перемовини України й росії
Ми не можемо програти й росія також. Питання в червоних лініях, які розташовані поки далеко одна від одної. Санкційна політика діє. Вони готові на компроміс, але для росії він повинен мати вигляд перемоги. А для нас цей компроміс не є прийнятним, оскільки тоді питання, навіщо була війна. Ми знаємо за що воюємо, а вони – лиш тому, що хочуть нас знищити.
Хаотичність дій росії та її заяви щодо ядерної зброї
Варто оцінювати загрозу й хімічних атак, і ядерної війни. Адже щур, якого заганяють в кут, починає кидатись. Для путіна, який є однією з найбагатших людей світу, який хоче відродити СРСР 2.0, немає нічого неможливого в плані ведення війської діяльності будь-якого рівня. Сподіваюсь, що цього не буде. І світ має зрозуміти, що ядерна війна тільки в Україні не закінчиться. Але варто вірити в краще.
Власне бачення сценаріїв війни
- Ядерна війна – це найгірший сценарій, але ми маємо бути готові.
- росія вирішила зробити бліцкриг, вони це усвідомлюють. Тепер вони спробують активізувати свої дії в певних напрямках, наприклад, взяти Маріуполь, Харків, “відрізати” Одесу.
Війна може бути позиційна, як в окупованих територіях, тоді вона буде довгою. Якщо так, то нам буде воювати простіше, адже це наша земля, в нас більше мотивації, озброєння з заходу. Російське озброєння не конкурентно спроможне із західним.
Залишається загроза в ракетних ударах. Як тільки в нас з’явиться достатня кількість ППО, ця загроза буде мінімізована. Тоді нам буде простіше йти в контрнаступ.
Говорити про якісь терміни я некомпетентний.
Дивіться відеоінтерв’ю з бійцем повністю
Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу
“Россияне” – это не народ, а собирательное название около сотни народов, населяющих Северную Евразию. Есть русские, татары, башкиры, удмурты, якуты, марийцы, чеченцы, ингуши и т.д. Они оказались в рамках одной системы – Тюрьмы народов под названием Российская федерация. Из-за мощной репрессивной системы они не могут реализовать своё право на самоопределение. Первые ростки, которые появились в 1990-е годы, при Ельцине, были жестоко удушены Путиным. При Путине фактически упразднено федеративное устройство, дававшее регионам хоть какую-то самостоятельность. Сейчас все зажаты в один кулак и заточены на “кормление Москвы”. Но это как сжатая пружина, которая скоро выстрелит в обратную сторону. Санкции очень ускоряют процесс, так как приближают экономический крах федерации. Путин – не экономист, он думает что репрессивными методами можно удерживать всех в повиновении. Но голодные бунты его вернут к реальности. Скоро.