У Черкасах триває комплектування обласної бригади територіальної оборони. На сьогодні укомплектовано вже 70% особового складу. Саме ці люди першими стануть на захист Черкаської області у разі повномасштабного вторгнення військових Російської Федерації.
Цікаво, що 30% складу тероборони – жінки. “18000” поспілкувався з кількома із них та ділиться їхніми історіями.
Кореспондентка “18000” прийшла у штаб черкаської бригади територіальної оборони 17 лютого. Саме о третій годині ранку цього дня, за повідомленнями західних медіа, Росія планувала вторгнутися на територію нашої держави.
Поки бійці бригади чекають на завершення ремонту у виділеному для них приміщенні, вони займають один із поверхів обласного військового комісаріату. Ще на вході до приміщення на дверях натрапляємо на наліпку “Фотографувати заборонено”.
Швидкість переміщення військових у приміщенні чимось нагадує мурашник. Люди ходять від кабінету до кабінету, радяться та вивчають “керівні” документи. Оскільки формування підрозділу розпочалося лише на початку року, а набір до нього досі триває, люди все ще знайомляться між собою.
“Коли зустрічаємось із рідними, я про свою роботу не розповідаю”
Анні Бардіс – 22 роки. Вона – випускниця військової кафедри ЧНУ ім. Б. Хмельницького. Перша її освіта – юридична. Проте ще під час навчання в одеському університеті дівчина зрозуміла, що хоче пов’язати своє життя із військовою службою. Її батько – теж військовий. Саме він підтримав дівчину, коли вона вирішила стати військовослужбовцем.
27 січня дівчина підписала із територіальною обороною контракт на п’ять років. У підрозділі вона відповідає за співпрацю з медіа та громадськістю, а також популяризацію Збройних Сил України серед населення.
Окрім покликання, у своїй роботі вона вбачає і соціальну стабільність та можливість кар’єрного зростання.
– Знаєте, як буває: влаштовується жінка у магазин, потім через кілька років її просять “на вихід”, бо вона вже не такий привабливий вигляд має. Або ж буває, що збереження її місця роботи може залежати від настрою керівника. Я точно не хочу, щоб мене так якийсь приватний підприємець колись звільнив. Тут же я знаю, що в мене на п’ять років контракт. І на ці роки я роботою забезпечена, – ділиться своєю мотивацією Анна.
Дівчина визнає: спочатку працювати було нелегко. Зокрема, через брак досвіду. Проте на допомогу прийшли більш досвідчені колеги – серед складу територіальної оборони є багато тих, хто свого часу був на Сході і знає, що таке війна на власному досвіді.
Анна Бардіс коротко описує свій ранок:
– Прокидаюся о 6 ранку, приймаю душ, збираюся, годую кота, вдягаюся. О 7:40 – на маршрутку, далі – шикування і приступаю до своїх службових обов’язків. Завершення робочого дня о 18:00, – зазначає Анна. – Робота у територіальній обороні – дуже цікава. На початку, звісно, трохи страшно було: багато завдань, квадратні очі. Але є люди, які завжди готові допомогти, підказати, поділитися досвідом. І це цінно.
Деталями своєї роботи дівчина майже не ділиться з рідними та друзями – робити це їй забороняє законодавство.
– У військовослужбовців удвічі менше прав, ніж у цивільних. Коли ми зустрічаємось із рідними, я про свою роботу не розповідаю. Робота є? Є. На роботу ходжу? Так. Мої батьки, чоловік знають, де я працюю. Цього достатньо. Я не розголошую, де я і ким працюю. Багато говорити не можна, тому що є таке поняття як службова таємниця і кримінальна відповідальність за її розголошення, – пояснює Анна.
Ще під час навчання в університеті дівчина вперше взяла до рук зброю.
– Коли тримаю зброю в руках, відчуваю впевненість, – ділиться Анна Бардіс. – Людина, яка свідомо підписує контракт зі Збройними Силами, розуміє, що зброю доведеться взяти в руки: або на навчанні, або в бойовій обстановці. Добре, коли це просто навчання.
Анна Бардіс та Софія Сабадаш
“Завдання нашої частини – обороняти Черкаську область”
Софія Сабадаш підписала контракт із силами територіальної оборони на день пізніше за Анну. Вона – офіцерка групи планування, а також військова психологиня.
– Немає нежіночих професій, так само, як і немає нечоловічих. Чому жінка не може бути військовою? Захоче – буде. Чому чоловік не може бути перукарем? Захоче – буде, – такими словами реагує на гендерні стереотипи 21-річна дівчина.
Вона вирішила стати військовою, наслідуючи брата, який також є військовослужбовцем.
– Спочатку брат боявся, бо “я ж дівчинка”, але потім побачив, що я налаштована серйозно, і сказав: хочеш – давай, я буду допомагати, – згадує Софія.
На інформаційне нагнітання у медіа щодо ситуації на кордоні дівчина реагує спокійно.
– Ми в курсі всього, що відбувається на кордоні. Інформаційне нагнітання на наш емоційний стан ніяк не впливає. Більшість прийшла у тероборону, щоб захищати свій дім, свою сім’ю. Завдання нашої частини – обороняти Черкаську область. Це наш обов’язок, – зазначає Софія Сабадаш. – Нещодавно знайомі в паніці кажуть: ой, ти що служити йдеш, призвали? Ні, я сама захотіла!
“Коли тут нічого не літає, спочатку трохи незвично було”
У військовослужбовця Наталі вже майже 18 років військового стажу. Сама вона родом із військового містечка на Львівщині, останні шість років була на Сході, а віднедавна переїхала в Черкаси, підписавши контракт із теробороною.
Жінка пригадує: до середини 2015-го на східні кордони жінки майже не їздили.
– Бажання поїхати в АТО давно виникло, але не дозволяли. Це була не заборона, але нас оберігали: там стріляють, небезпечно, не варто туди їздити жінкам. Зрештою дозволили, потрапила у штаб, займалася паперовою роботою, – переповідає Наталя.
Під час ротацій жінка була на першій лінії фронту.
– Свій перший контракт я підписала у 24 роки. В мене батьки військові, сестра. Мені завжди хотілося потрапити в армію. Я вже настільки звикла до військового життя, що не уявляю себе в цивільному. Мені форма подобається, дисципліна, – зазначає Наталя. – Ностальгія за фронтом лишається. Коли приїхала сюди, тут нічого не літає, не стріляє, спочатку трохи було незвично. Але людина до всього звикає. Звикну і я до спокійнішого життя, – переконана Наталя.
До новин про ймовірний наступ Росії жінка ставиться спокійно.
– Я з нашими побратимами і посестрами постійно на зв’язку. Повірте, там ніхто не збирається відступати. Вірте в нашу армію, – закликає Наталя.
Вона не виключає, що знову повернеться у “гарячі” точки.
– Не впевнена, що не буде тягнути назад. Це не те, щоб адреналін, але якась така відповідальність, яку ти несеш не лише за себе, а й за людей, з якими служиш. Може, армія взагалі в мене у крові, – роздумує Наталя.
В армії немає гендерного розподілу
Укласти контракт із силами тероборони може будь-який громадянин чи громадянка України віком від 18 до 57 років за умови відсутності судимості за тяжкі злочини.
Ескалація на Сході спровокувала в Черкасах новий бум – щодня до тероборони просяться “новачки”. Серед них – як військові зі стажем, так і цивільні.
– В армії немає обмежень і законодавство забороняє гендерну дискримінацію. Якщо в жінки є відповідний фах, вона може обіймати посаду хоч і командира бригади, – запевняє представник командування бригади територіальної оборони Сергій Яковенко. – Здебільшого жінки в нас обіймають посади діловодів, фінансистів, бухгалтерів, відповідають за зв’язки з громадськістю. Але є в теробороні, наприклад, посади інструктора, командира роти. На жаль, до нас не приходять жінки з таким фахом. Якби були – ми б взяли їх і на цю посаду залюбки.
Ще не так давно Сергій служив у 72 окремій механізованій бригаді, де, зокрема, жінка була командиром танку.
–У нас немає важкої техніки у штаті на озброєнні. Але в армії я був командиром батареї. Там вага снаряду – 45 кілограм. І там є посада – заряджаючий. Не кожна жінка чисто з антропологічних особливостей зможе підняти такий снаряд. Але може є і такі жінки, спортсмени, будь ласка, ніхто їм не заборонить обійняти цю посаду.
Аби доєднатися до сил територіальної оборони, потрібно прийти у штаб за адресою вул. Хоменка, 19. Пройшовши співбесіду, кандидат чи кандидатка дізнається про вільні вакансії і зможе приєднатися до основного складу або стати в резерв.