Поступово наближається перша річниця повномасштабного вторгнення військ російської федерації до України. З падінням перших ракет та бомб росіян уранці 24 лютого сотні тисяч українців були змушені шукати нову оселю та безпечні прихистки, покидаючи власні будинки, вулиці та міста.
Безпека – ключова потреба будь-якої людини, саме в її пошуках десятки тисяч українців вимушено опинилася на Черкащині. Ключовою потребою людей, що вимушено залишили свій старий дім, став пошук нових стін, де б вони могли хоча б тимчасово відновити відчуття безпеки та впевненості.
За доброю вітчизняною традицією в будь-якій позитивній історії завжди знайдеться ложка дьогтю, яка якщо і не псує весь результат, то свідчить, що ситуація далека від ідеальної. Далі ми розповімо про те, як у Черкасах намагалися дати переселенцям нове житло і чому це не зовсім вийшло.
Ми не невілюємо окремих досягнень місцевої влади та її представників у співпраці з донорами та активістами, а лише розповідаємо історії, які, на жаль, характерні не лише для мирного часу. Історії, де на місці великих надій інколи виникають великі довгобуди та не зовсім раціональні рішення.
Передноворічне диво або бочка меду
26 листопада Черкащина зустрічала поважних гостей – сюди завітала віце-прем’єр-міністерка Ірина Верещук, що до того ж є міністеркою з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. У супроводі політичної еліти міста вона відвідала нещодавно відкритий прихисток для вимушених переселенців. Заклад, розрахований на понад 300 мешканців, у доволі стислі терміни облаштували у приміщенні колишньої дитячої поліклініки, яку до цього планували пустити з молотка.
Фото: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України
Екскурсію топ-урядовиці влаштовував сам міський голова Черкас Анатолій Бондаренко. Саме коштом місцевого бюджету Черкас відбулася реконструкція цього приміщення. Натомість міжнародні донори допомогли з облаштуванням меблями та побутовою технікою. Цей заклад, без сумніву, для багатьох став своєрідним символом синергії, можливої між органами влади та міжнародними донорських організацій.
Саме обласний центр сьогодні залишається найбільш спроможною громадою на Черкащині. Тут, окрім уже згаданого вище шелтеру, у приміщенні колишньої дитячої поліклініки, подібний об’єкт зводить і департамент освіти та гуманітарної політики у закинутій адміністративній будівлі. У 2023 році влада планує почати реконструкцію ще низки подібних об’єктів комунальної власності. Принаймні такими планами ділився міський голова Черкас Анатолій Бондаренко під час зустрічі з віце-прем’єркою Іриною Верещук. Це підтверджує і профільна заступниця міського голови Марина Гаркава.
– Зараз у напрацюванні ще два заклади, але вони дуже довго були “заброшками”. Це приміщення колишніх дитячих садочків, – зазначила в коментарі журналісту “18000” чиновниця.
Крім того, саме в обласному центрі сконцентрована діяльність більшості громадських організацій та міжнародних інституцій, що допомагають вимушено переміщеним особам. Цим результативно користуються і місцеві чиновники, які, маючи відповідний штат працівників, змогли налагодити дієву співпрацю з донорами.
– Ми розуміли, що зараз є суттєва підтримка міжнародних організацій. Була створена спеціальна група із працівників департаменту соціальної політики, які писали відповідні заявки та запити, надсилали листи і комунікували. На сьогодні, окрім допомоги в облаштуванні прихистку на Благовісній, також результатом роботи цієї групи та спеціальної комісії з гуманітарної допомоги є надходження допомоги на мільйони гривень, що використовувалась на потреби ВПО, – говорить Марина Гаркава.
Лише на утримання уже відкритого закладу та оплату комунальних послуг протягом 2023 року потрібно буде витрати понад 3 млн гривень. Поки ці кошти передбачають у бюджеті, втім розраховують, що їх компенсуватиме держава за спеціальною програмою.
Фото зі сторінки Анатолія Бондаренка
Ложка дьогтю
Втім, попри цю історію соціального успіху, в Черкасах є й інша історія – менш позитивна і більш притаманна для традицій будівництва бюджетним коштом, коли зведення або реконструкція окремих об’єктів затягується на невизначений термін. Мова про шелтер, який будують по вулиці Кобзарській.
Тут замовником, як уже зазначалося вище, є департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради. Наприкінці літа освітяни завершили закупівлю відповідних робіт за результатом проведеного тендера у системі “Прозорро”. Участь у ньому взяв лише один учасник – місцевий підрядник “Колтех-транс”. Підприємство має спеціалізацію на будівництві та ремонті доріг, а в активі десятки відповідних угод, укладених з різними замовниками, переважно із структури Черкаської міської ради та її комунальними підприємствами. Лише протягом 2022 року “Колтех-транс” отримав за асфальтування черкаських вулиць понад 80 млн гривень. Втім такі дорожні результати та пріоритети не заважають претендувати і на ремонт приміщення за замовленням черкаських освітян.
Свідченням специфічної “дорожньої” спеціалізації підприємства є також документи, подані ним для участі у тендері. Так, у довідці про наявність працівників належного досвіду та кваліфікації, що було однією із вимог замовника, майбутній підрядник повідомив про наявність у нього семи робітників, серед яких два машиністи-асфальтоукладчики, ще три водії вантажних транспортних засобів, виконроб та директор, що обіймає посаду інженера з охорони праці, а саме Сергій Колесніченко.
Анатолій Бондаренко та Сергій Колесніченко
На персональний склад працівників, як і на тендерну пропозицію підрядника в цілому можна було б не звертати уваги, аби не одне але. Попри наявний календарний план та затверджене фінансування, роботи на об’єкті далекі від завершення. Першочергово об’єкт планували здати до кінця листопада, потім перенесли цей термін на кінець року. На сьогодні ж освоєно 9 млн гривень з передбачених 18.
Профільна заступниця міського голови та кураторка освітньої галузі Анастасія Чубіна запевняє, що роботи не зупиняються.
– Роботи на об’єкті киплять, ви можете самі з’їздити та переконатися, зроблено вже достатньо. Там відбувається суттєве перепланування. Це буде не хостельне житло, а міні-квартири зі своєю маленькою ванною та кухнею, – пояснює заступниця міського голови.
За задумами проєктантів та замовників робіт, тут мають з’явитися 24 квартири, що, зі слів тієї ж Чубіної, стануть лише тимчасовим житлом для відповідної кількості родин переселенців.
Заступниця мера Анастасія Чубіна
– Ми будемо підписувати строкові договори, орієнтовно на рік. Пріоритетом будуть родини із дітьми. Якщо за рік вони не знайдуть собі постійної домівки, то ми перепідписуватимемо угоди, – каже чиновниця у коментарі “18000”.
Договором підряду не передбачається придбання побутової техніки та меблів для оснащення майбутніх квартир. За аналогією з об’єктом від департаменту соціальної політики, для облаштування побуту переселенців освітяни планують віднайти допомогу неурядових партнерів та інституцій.
Ми намагалися скомунікувати з підрядником, аби дізнатися реальний стан справ на об’єкті та ймовірні терміни його здавання в експлуатацію, втім на спілкування з нами директор та власник компанії не пішов, на повідомлення та телефонні дзвінки не відповів. Відповідно до останніх змін об’єкт має бути зданий у експлуатації наприкінці зими 2023 року.
Окремо варто зазначити, що ситуація на ринку житла у Черкасах вже давно змінилася і не відповідає тій, що була у перші місяці повномасштабного вторгнення. Ціни на нерухомість суттєво впали, як і попит на неї. За інформацією черкаського рієлтора Тараса Жукова, сьогодні зняти пристойне житло в обласному центрі можна і за 4 тисячі гривень на місяць – це буде повноцінна квартира у нормальному стані.
– Ситуація перевернулася з ніг на голову порівняно з березнем і навіть травнем, – зазначає рієлтор. – Велика кількість черкасців виїхала і вже не планує у найближчий час повертатися, велика кількість переселенців навпаки вирушили або далі на Захід, або ж повернулись у свої домівки на Сході та Півдні після деокупації. Зараз пропозиції є на будь-яку ціну, хочеш за 3-4 тисячі, хочеш за 15-20. Якщо відкрити сайти оголошень, то лише на них бачимо десятки реальних квартир, які здаються і здати їх зараз певна проблема. Все не так, як було у березні.
Виходячи із реальної вартості оренди житла в обласному центрі і сум та часу, які витрачаються з місцевого бюджету за ініціативи місцевих чиновників для облаштування тимчасових притулків, місткість яких вимірюється десятками нехай і квартир, та все ж обмеженого простору та функціональності, мимоволі постає питання про ефективність. Скажімо, на 18 мільйонів гривень, інвестованих у 24 міні-квартири, така ж кількість родин переселенців могла знімати повноцінне житло протягом наступних 15 років. Все це без урахування витрат на експлуатаційне утримання такого об’єкта з боку місцевої ради. Ці розрахунки не претендують на економічну точність, втім вони можуть частково відображати ефективність витрат саме в контексті вирішення оперативних проблем.
Експерт з місцевих фінансів Микола Орлов, представник громадського партнерства “За прозорі місцеві бюджети”, бачить два концептуальні підходи до вирішення проблеми тимчасового житла:
– Є, як мінімум, два концептуальних підходи до порядку вирішення цього питання. Перший полягає в експериментуванні з типом житла, місцем розміщення, порядком надання, – каже Орлов. – Це може бути оренда вільного житла, будівництво житла капітального чи тимчасового (шелтери), викуп вже збудованого. Перевагою цього варіанту є практичне застосування різних типів, на противагу цьому страждатимуть час, будуть негативні відгуки та можливо неефективне поспішне використання місцевих ресурсів. Інший підхід передбачає моделювання різних варіантів, опитування цільових груп майбутніх отримувачів житла, прорахунок запасу ресурсів (земельних ділянок, вартості будівництва) і формування на основі цього рекомендованого порядку дій. Тоді будуть орієнтири вартості житла. Чи є альтернативи вкладення серйозних інвестицій в громадах? Напевне є, наприклад, час звернути увагу на те, що зникло із наших міст – це соціальне житло, так званий обмінний житловий фонд. Взагалі для ухвалення рішень такого масштабу, навіть під час війни, варто використовувати механізм громадських консультацій, бюджетних обговорень, а для цього мати активні експертні середовища, раду ВПО.
Далі буде
На сьогодні потреби вимушено переміщених осіб змінюються, – констатує представниця громадської організації “Горизонт Змін” Тетяна Кавальчук, яка разом з партнерами проводила інтерв’ювання тих, хто оселився на Черкащині після 24-го лютого.
– Спостерігаємо малу кількість системного аналізу потреб за межами базового набору. Умовно кажучи, всі збирають інформацію, що їм потрібне взуття, одяг та гігієнічні засоби. Але які потреби є за межами умовного “виживання” – з цим насправді мало хто працює, – каже Тетяна. – Не стільки тому, що не хочуть, а тому що перевантажені саме “гуманітарною” роботою. Найболючішою темою є працевлаштування. Це справжній виклик: як для влади, так і для самих переселенців. Вони розповідають, що роботи або немає, або ж їм пропонують роботу за дуже невеличкі гроші. Також досі гостро стоїть питання адаптації, інтеграції та зав’язування первинних соціальних контактів. Натомість мало хто серед інтерв’юйованих скаржиться на побутові умови.
Фото: Delo.ua
Цілком імовірно, що у паттерні ухвалення рішень органами місцевого самоврядування та їхніми керівниками саме інвестиції у нерухомість та її ремонти є прийнятними витратами. Принаймні у Черкасах. У разі успішного завершення проєкту – його можна демонструвати гостям із Києва, а якщо щось іде не за планом або графіком, то про такі об’єкти можна зайвий раз не згадувати. Адже питання житла гостро не стоїть і, фактично, давно вирішене ринковими механізмами попиту та пропозиції. На сьогодні перед громадами стоять інші виклики, а саме інтегрувати у своє життя десятки тисяч нових жителів – це потребує значного ресурсу: як людського, так і фінансового, а також не завжди лінійних підходів та стандартних методів. Сподіваємось, ця історія у черкаських владців вдасться без ложки дьогтю і за графіком.
Артур Чемирис
