Попри агресивну критику кадрової політики партії “Слуга народу” з боку “Європейської солідарності”, місцеві вибори показують, що у Порошенка і самі не гребують “традиційними” вітчизняними підходами до формування списків кандидатів. Коли перевага віддається лояльності та наближеності до лідера, що своїм фінансовим та управлінським ресурсом забезпечує контроль над осередком. “Хто платить, той і замовляє музику”, тобто добирає кандидатів.
Роками партія на Черкащині не функціонує як єдиний елемент. Тут існує чітка сегрегація та поділ сфер інтересів. Такий стан речей мало характерний для класичної політики, втім цілком лягає у модель поведінки підприємців, які будують свій бізнес за допомогою політичних важелів, що дозволяє їм уникати конфлікту цих самих інтересів.
Ілюзія влади або фантомні болі опозиціонерів
У жовтні 2015 року Блок Петра Порошенка йшов на місцеві вибори у статусі явного фаворита. Зрозуміло, що інших варіантів розвитку подій найпотужніша на той момент партійна організація із політичним лідером не лише у назві, а й на вулиці Банковій у Києві для себе не розглядала.
Загалом, усе сталося, як і прогнозувалося. Партія набрала майже 15 % голосів і посіла на попередніх виборах друге місце, отримавши одразу 6 мандатів. Цей результат оперативно був конвертований у посаду секретаря та фактично підконтрольну йому більшість у місцевій раді. Депутати від БПП та їхні партнери на певний період стали чи не найвпливовішими у місті.
Втім, час вніс свої корективи у політичну карту не лише України, а й Черкас. І у Черкаси ці зміни прийшли раніше, аніж того багатьом хотілося. Наростаюча конфронтація між секретарем міської ради Олександром Радуцьким і міським головою Анатолієм Бондаренком переросла у справжній конфлікт, наслідком якого стало фактичне відсторонення колись найвпливовішої фракції від будь-яких значущих управлінських процесів у місті. І якщо для того ж Олександра Радуцького статус опозиціонера виявився цілком природним і доречним, то для багатьох із його політичного оточення така трансформація виявилась неприйнятна як ментально, так і, судячи з усього, матеріально.
Ситуацію, в якій опинилася партія сьогодні, загострив попередній політичний сезон, який, судячи з усього, надовго відкинув політиків із тепер уже “Європейської Солідарності” в опозиційне до центральної влади поле. Таким чином політична сила “ЄС” у Черкасах фактично виявилася “подвійними” опозиціонерами, коли їхні опоненти не лише у Києві на Грушевській та Банковій, а і в Черкасах на Байди Вишневецького. Правда життя у тім, що місцева політика багатьом цікава виключно у ролі інструмента освоєння та розподілення ресурсів громади. Якщо політична сила не може дарувати її члену в короткостроковій чи середньостроковій перспективі можливості щось освоювати чи вирішувати, то для багатьох місцевих політичних аксакалів-пристосуванців вона втрачає будь-який інтерес. Водночас саме такі люди несуть за собою багаж, що із виборів до виборів слугує фундаментом успішної кампанії – гроші, адміністративні зв’язки та трудові людські ресурси.
Таким чином, у новий політичний цикл “Європейська солідарність” входить у ролі опозиціонерів, з відповідною риторикою. Втім, якщо на центральному рівні така політика дозволяє в майбутньому претендувати на повернення до влади, то у регіональному вимірі влада потрібна тут і зараз. Виключно вона приваблює багатьох, зокрема і у Черкасах. Вже і так партія провела багато часу в окопах опозиції, перебування в яких виснажує, насамперед фінансово.
Очевидно, що у 2020 році охочих долучатися до роботи, коли її результатом цілком імовірно буде хай і почесна, але все таки не зовсім бажана роль опозиціонера, виявилось не так і багато. Найбільш красномовним у цій ситуації фактом буде те, що із сорока двох осіб, які боролись під прапорами Блоку Петра Порошенка за мандат у 2015 році, під стяги “Європейської солідарності” у 2020 році стало лише шестеро. Ба більше – партія навіть не стала реєструвати максимум можливих кандидатів, подавши до ТВК лише 34 кандидатури із 42-х можливих.
Кудактін наносить “Удар” у відповідь
Очевидним є той факт, що пересічний виборець “Європейської солідарності” є людиною критичних поглядів як до центральної влади в особі Зеленського, так і до місцевої влади в особі Анатолія Бондаренка. Водночас уже зараз, моделюючи можливі конфігурації майбутньої місцевої ради, у будь-якому випадку потрапляєш на комбінації, сформовані довкола або ж партії Президента, або ж партійних сателітів Бондаренка, незалежно від результатів вибору міського голови. Третього варіанту в цій ситуації віднайти важко. І якщо майбутня співпраця фракції “ЄС” з Бондаренком та його бізнесово-політичною компанією для виборця цієї сили, припускаємо, є прийнятною і її можна зартекулювати, то от будь-які спільні системні дії із політичною силою Зеленського є, очевидно, неприпустимими. І здавалось б, що от він – щасливий квиток “Європейської солідарності” на вечірку, результатом якої буде формування нової коаліції. Втім, як завжди, є одне але. І це “але” відоме чи не всім Черкасам ім’я – Олександр Романович Радуцький.
Колишній секретар міської ради фактично протягом кількох років є єдиним активним спікером “Європейської солідарності” у місті, що до того ж став головним політичним антагоністом Бондаренка. Звичайно, якщо у політиці можливо все, то конфлікт Бондаренка з Радуцьким вже давно вийшов за межі виключно політичної площини і перебуває на рівні особистого несприйняття. У цій ситуації будь-які загравання фракції на чолі чи просто за участі Радуцького з Бондаренком є фантастичним сценарієм.
Таким чином, ставлячи на меті вплив на ресурси, що дарує публічна влада, місцеве партійне керівництво, сконцентроване в руках багаторічного очільника обласної організації “ЄС” Сергія Кудактіна, місце якого напередодні виборів посів Роман Сущенко, мало розв’язати ключову проблему – як нейтралізувати “загрозу” світлому майбутньому фракції у місцевій раді нового скликання. Загрозу, що надходить не ззовні, а від особи, яка багато років фактично “тягнула” на собі партію у публічній площині місцевого виміру. І, судячи з усього, вирішення цієї “делікатної” ситуації віднайшли.
Радуцький, що у 2015 році очолював список Блоку Петра Порошенка, за п’ять років відкинули на далеке 17-те місце у загальному списку та на не менш “далеке” третє в окружному. Втім, попри не найвдаліші стартові позиції, автор цих рядків переконаний, що досвіду, мотивації та політичної агресії екссекретарю вистачить, аби реально поборотися за мандат.
Цього разу першим номером партії виступить екс-очільник обласної організації, досвідчений політик Сергій Кудактін, що вже тричі був депутатом місцевої ради, починаючи з 2006 року. Він же є висуванцем політичної сили на посаду міського голови.
Кудактін є певним символом перманентної боротьби, що може точитися між владою та окремим бізнесом. Але будь-яка боротьба має характерну рису закінчуватися. І отримання мандата Кудактіним чи ненайкращий привід для цього. Фактично за останній рік Кудактіну вдалося повернути власні рекламні конструкції у правове поле. Черкаський виконком, а точніше департамент архітектури та містобудування, виконав рішення Вищого суду та “легалізував” білборди у центрі міста, що належать родині Кудактіна. І якщо місцева рада зі свого боку зобов’язання виконала, то бізнесмен-політик не поспішає виконувати аналогічне рішення Вищого суду та повертати у місцевий бюджет багатомільйонні борги. Станом на сьогодні Кудактін та афілійовані з ним структури заборгували місцевому бюджету майже 5 млн гривень і є чи не найбільшими боржниками серед активнодіючого бізнесу. Очевидно, питання повернення чи неповернення цього боргу є у виключно політичній площині і прямо залежить від майбутньої політичної позиції партії у стінах міської ради.
Виходячи із цієї диспозиції, не дивним є той факт, що більшість осіб, які реально претендують на отримання мандата від партії “ЄС” або ж мають найкращі для цього вихідні позиції, безальтернативно пов’язані із персоною саме Сергія Кудактіна. Навряд чи самодостатні у матеріальному та політичному плані персони готові діяти в приватних інтересах третіх осіб, навіть якщо мова про формального лідера. У таких людей і власних потреб вистачає.
У першому виборчому окрузі список партії очолив Віталій Красюк, керівник одного із відділів відомого агрохолдингу “ЛНЗ”. Причину появи прізвища Красюка у партійному топові “ЄС” у Черкасах не варто шукати у розгортані інтересів саме “ЛНЗ”. Брат кандидата Олександр Красюк є давнім товаришем Кудактіна та директором промоутерської компанії К-2, що належить родині Віталія та Володимира Кличків. Саме партнерство Красюка з братами Кличко у свій час дозволило Кудактіну влитися у розбудову їхнього партійного проєкту “Удар”, а з часом забезпечити контроль за місцевими осередками партії “Європейська солідарність” на Черкащині.
У другому окрузі партійний список очолив Андрій Семиз, що протягом багатьох років є помічником народної депутатки Ірини Геращенко. Семиз відомий у місті юрист, що втім опікується переважно партійними справами. У свою чергу Геращенко є куратором Черкаської області у центральному апараті партії.
По цьому ж округу мав йти під третім номером ще один чинний депутат Ігор Кіта, втім, він написав заяву про відмову від участі у виборах. Свій вчинок обранець пояснив незадовленням діями партії, зокрема, їхньою манерою формування виборчих списків, а також організації партійної конференції, на яку його навіть не запросили.
На початку 2020 року в “Європейській солідарності” розгорнулася внутрішньопартійна боротьба за посаду очільника обласної організації. Несподівано у Порошенка вирішили оголосити праймеріз, аби переобрати керівництво. Альтернативою Кудактіну мав стати черкаський ветеран російсько-української війни Вадим Мазніченко, за креатурою якого стояв ще один впливовий черкаський партієць Костянтин Омаргалієв.
Втім, Кудактіну вдалося відстояти свої позиції і впевнено перемогти Мазніченка, якому зараз відведена роль фактично статиста у списку партії до обласної ради. Зрозуміло, що подібна спроба рокіровки фігур напередодні виборів не могла відбуватися без участі обласного “куратора”, втім, реалізувати запланований сценарій не вдалося.
Першим номером партії у третьому окрузі став Олександр Савенко – чинний депутат місцевої ради, член фракції “Європейська солідарність”. Савенко є заступником директора комунального підприємства “Черкаська служба чистоти”. Попри молодий вік, він вже тричі обирався депутатом місцевої ради, починаючи з 2010 року, та має всі шанси бути обраним вчетверте. У 2014 році Савенко йшов до місцевої ради саме під прапорами партії “Удар”, які згодом замінив на прапори БПП. За іронією долі, саме по цьому округу третім номером іде вже згаданий неодноразово вище Олександр Радуцький, і йому доведеться фактично розгорнути внутрішньопартійну боротьбу зі своїм колегою по фракції.
Радуцький із Савенком – двоє із шести депутатів теперішнього скликання, які все ж ідуть на ці вибори знову з партією Порошенка. Решта ж обранців просто відмовилися стартувати із тих завідомо не найкращих позицій, які їм запропонували у виборчих списках. Очевидно, віддавши партії п’ять років, розраховуєш на щось інше, аніж опинитися за спиною наближених до керівництва осередку людей. Цю думку підтверджують слова Костянтина Чернецького, що поки є депутатом від “Європейської солідарності” та від участі у виборах відмовився.
Крім того, красномовним фактом певної політичної “втоми” від ролі опозиціонерів є голосування в стінах міської ради за кандидатуру нового секретаря. Саме завдяки голосам, відданим, де-юре опозиціонерами з “Європейської солідарності”, а де-факто – вже вільними від зобов’язань, депутатам вдалося обрати потрібного напередодні виборів Бондаренку секретаря. За нашою інформацією, кандидатуру Тищенка підтримав Костянтин Чернецький та Микола Мирза.
Четвертий округ поведе за собою добревідомий всім активним користувачам соціальних мереж партійний функціонер Сергій Рубан, що є очільником місцевого осередку партії. Попри формально високий статус, у партії Рубан відіграє роль технічного функціонера, максимально лояльного до керівництва обласного осередку. Нарешті свою багаторічну лояльність Рубан зможе конвертувати у хоч якийсь вагомий політичний статус.
П’ятий округ несподівано очолив Руслан Батир – заступник директора департаменту житлово-комунального комплексу Черкас. Поява чиновника у списку і одразу на такій високій позиції для багатьох стала несподіванкою і віднайти логічне пояснення цьому проблематично. Під час минулої президентської кампанії Батир активно агітував за Юлію Володимирівну Тимошенко, а вже за рік різко змінив політичні вподобання. Очевидно, такий політичний кульбіт навряд чи має під собою ідеологічне підґрунтя.
На шостому окрузі першим у бюлетені буде прізвище Інни Бандури, що є директоркою управлінської компанії торговельного центру “Хрещатик-сіті”. Бандура кілька разів безуспішно намагалася отримати депутатський мандат і також афілійована з персоною Сергія Кудактіна. У 2014 році вона балотувалася до місцевої ради від все того ж “Удару”, а вже за рік змінила партійні вподобання на користь “Батьківщини”. Чи вдасться їй із третьої спроби отримати мандат – покаже воля виборців вже за три тижні.
Борги віддають тільки боягузи
Пересічному виборцю, зокрема і партії “Європейська солідарність”, хотілося б вірити у те, що політика та бізнес – речі несумісні. Втім, реальність така, що для більшості активних політичних діячів, особливо тих, хто контролює осередки більш-менш рейтингових партій, політика є ніщо інше як бізнес, а бізнес часто будується виключно довкола політичних процесів. У руках таких особистостей фракція у будь-якій раді – це не сукупність самодостатніх фігур, а звичайний матеріальний актив, який можна інвестувати у ті чи ті проєкти, отримуючи за це дивіденди. І чим менша суб’єктність кожного окремого тримача мандата, тим більша їхня гуртова ринкова вартість.
Дивлячись на список партії та її лідерів, можна констатувати, що цей актив вже зараз опиняється фактично у руках однієї особи, і яким чином вона розпоряджатиметься ним – покаже час. Інтерес постаті Кудактіна очевидний і лежить на поверхні. Він явно не у площині риторики “Армія.Віра.Мова” та похідних, якою вже більше року цементують електорат Петра Порошенка. Втім звинувачувати його у чомусь важко, тому що він банально перемагає у грі, правила якої прийняли всі її учасники. А під час гри, як відомо, правила не змінюють.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Франкенштейн Бондаренка або кому міський голова подарував політичне майбутнє?
Двадцять три відтінки “зеленого” або хто сів у президентський човен поруч з Ільченком