– Місце проживання постійно змінюю: за рогом будинку, біля церкви, у притулку. На вокзал не йду. Там різний контингент – хтось вживає наркотики, а більшість – алкоголь, – розповідає чоловік та додає, що зараз важко знайти бодай якусь вакансію.

– Куди не подивись: беруть на роботу від 18 до 45 років, а мені вже 58. Зараз хвилююся через наближення зими. Необхідно знайти прихисток на час морозу. Поки наче домовився, що прибиратиму автомагазин, натомість мені дозволять ночувати там. Паралельно спілкуюся з однією вірянкою. Можливо, вдасться поїхати в Житомирську область. Там один пастир допомагає безхатькам і надає житло, – каже Тарасенко і додає, що останнім часом відчуває постійний біль у ногах.

Окрім цього, чоловік отримав опік під час одного з підробітків.

– Я ремонтував труби разом зі ще одним безхатьком. Потім випили, аби відсвяткувати роботу. Мені сто грамів алкоголю вистачило, а йому мало. З того почалася сварка. У кімнаті стояла банка зі смолою. Він у розпалі перекинув на неї грілку. Як наслідок – опіки на тілі та обличчі. Тепер на одне око я взагалі не бачу, на інше – лише на 40%. Донька про цей інцидент знає, проте зараз живе в Дніпрі та має про кого піклуватися. Коли бачить мене, то намагається допомогти. Син у Чехії живе. Турбувати його не хочу. Самостійно якось проблеми вирішу.

– Мені довелося пережити смерть батька, потім брата, якого вбили через роботу в Росії, згодом поховав і матір. Постало питання продажу квартири. Сусіди раді були, що з'їду, бо іноді, коли випивав, вмикав гучно музику. Потім переїхав до жінки. Гроші з продажу дуже швидко прогуляв. Через сварки опинився на вокзалі. Мені тут подобається, оскільки мій район, багатьох знаю, – говорить Віталій та додає, що роботу шукав, проте ніхто не хоче брати у нетверезому стані.

На запитання, чому ж не кине, відповідає, що у «запливі» близько 8 місяців. «Отходняк» важкий, на третій день зазвичай віднімає ноги. Тож ходити не може.

Про початок нового життя і створення родини не думає. Від життя хоче лише «адекватності».

– Доцю, я вже старий. Мені без одного року сімдесят. Через хворобу (епілепсію, - ред.) закінчив лише два класи. Працював у колгоспі. Потім потрапив у лікарню. Зараз нікому не потрібний. Навіть дрова не можу наколоти. З жінкою розійшовся, а з доньками зрідка спілкуюсь. Вчаться вони в спеціальній школі для дітей з порушенням розумового розвитку, – ділиться Діденко.

Чоловік каже, що мріє про смачний домашній суп та гарячу ванну, проте повертатися додому не планує.

– Сестра мене постійно ображала, принижувала, забирала пенсію. Я цього не стерпів. Зараз ночую, де прийдеться. Допомоги просив у служителів церкви. Вони лише нагодували та дали одяг. Житлом, на жаль, не забезпечують.

Анатолій Діденко планує зимовий період «перечекати» в Черкаській обласній психіатричній лікарні.

– Так легше, вже не раз зимую у психлікарні. Щоправда, деякі медсестри з неповагою ставляться. Це ображає, але виходу іншого немає. Доводиться жити за гратами, але там годують і тепло, – зауважує безхатченко.

З 2012 року на базі благодійної організації «100 % життя» (раніше - «Від серця до серця») функціонує Центр реінтеграції для бездомних осіб та звільнених з місць позбавлення волі. У центрі надають послуги: житло, допомога з працевлаштування, соціальний супровід, відновлення документів, тимчасова реєстрація, харчування, одяг та засоби гігієни.

За словами менеджера БО «100 % життя» Олексія Сорокина, за допомогою до них звертаються люди, які опинилися на вулиці. З них, відповідно до статистики, близько 80% тих, хто відбував покарання у в'язниці або мав конфлікт із законом. Близько 10% людей, які залишилися без опіки рідних. Решта – особи, які опинилися в складних життєвих обставинах: ті, хто став жертвами шахраїв, торговців людьми, а також жінки, які страждають від домашнього насилля.

– Поселити в центрі можемо близько сорока людей. Основні умови – активний пошук роботи, участь у житті організації та обов'язкова вимога – ведення тверезого способу життя. Раз на тиждень до мешканців приходить представник певної релігійної конфесії. Охочі мають можливість поспілкуватися, помолитися та отримати пораду.

Олексій Сорокин радіє кожній успішній історії: коли колишній безхатченко через певний час перебування в Центрі починає повноцінне життя в суспільстві. Ще краще – коли знаходить кохання.

– Пам'ятаю, як деякі мешканці Центру приходили й казали, що стали парою і тепер планують жити окремо. Це справді дуже мило. Правда, є випадки, які засмучують. Буває, бачу когось із учасників програми знову біля сміттєвих баків. Тоді розумію, що людина не бажає зараз змінювати життя на краще. Але в разі повторного звернення в Центр ми завжди надаємо їм ще один шанс.

Як і щороку, цьогоріч у місті планують відкрити пункти обігріву. Їхня робота розпочнеться, коли коли температура повітря знизиться до -10 градусів.

За словами заступника міського голови Ігоря Волошина, із 19-ти комітетів самоорганізації населення пункти обігріву діятимуть в 16-ти. Зігрітися та випити гарячого чаю в КСНах можна буде з дев'ятої ранку до шостої вечора.

В Україні однією з перших почала діяльність громадська організація «Спільнота взаємодопомоги "Емаус-Оселя"». Ідея організації полягає в реінтеграції тих, хто втратив житло. У соціальному гуртожитку проживають безхатченки, які вже готові до самостійного життя – вони працюють, проте не мають можливості сплачувати за оренду квартири або кімнати.

Цьогоріч у столиці активісти «Спільноти святого Егідія» і руху «Молодь за мир» презентували довідник для безпритульних людей. У ньому вказані місця, де в Києві можна поїсти, помитись, переночувати, провести час і отримати юридичну консультацію й медичну допомогу. Брошуру роздаватимуть на вулицях волонтери і поліцейські.

Зменшувати кількість безхатьків у світі намагаються за рахунок соціальних ініціатив. У Фінляндії, наприклад, надають таким людям житло. У Швеції запровадили дозвіл на жебрацтво в серпні цього року. Аби його отримати, необхідно заповнити електронну форму онлайн, або звернутися до відділення поліції. Вартість дозволу складає 250 шведських крон, зокрема, буде стягуватися адміністративний збір.

Натомість в Угорщині набув чинності закон про заборону безпритульності. Тепер поліцейські можуть підійти до безхатченків, вимагати від них покинути вулицю та поселитися в притулку. Якщо ті відмовляться це зробити, їх можуть примусити виконувати громадські роботи. У разі відмови – затримати. Якщо впродовж трьох місяців безхатьки тричі проігнорують вимоги поліцейських залишити вулицю, їх можуть взяти під варту.