Окупанти завдали по Україні масованого ракетного удару в ніч проти 28 квітня. Внаслідок атаки російська ракета влучила у багатоповерхівку в місті Умань. Повністю знищено під’їзд – 27 квартир, у яких проживали люди.
Як повідомив голова Черкаської обласної військової адміністрації Ігор Табурець, через ракетний удар загинули 23 людини, 6 з них – діти, ще дві жінки вважаються безвісти зниклими. Команда “18000” відвідала місце військового злочину, щоб розповісти історії постраждалих та показати, як уманці оговтуються після трагедії.
– О 4:03 спрацював додаток “Повітряна тривога”, о 4:20 перша ракета впала на складські приміщення, спалахнула сильна пожежа, тому що там зберігали побутову техніку та хімію. О 4:30 друга ракета прилетіла у будинок навпроти мого, – пригадує у спілкуванні з кореспонденткою “18000” мешканка сусіднього будинку Ірина Кузьменко.
За її словами, до приїзду рятувальників люди самотужки почали розбирати завали:
– Потім хлопці почали кричати, що не можна бути так близько біля обвалу, люди відбігли і пошкоджена частина будинку склалася, як картонна коробка.
На місці трагедії досі відчувається сильний запах диму, вітер розвіює попіл двором, у будинках навколо – вибиті шибки. Сюди досі приносять іграшки та квіти, на знак скорботи за загиблими.
“Вони відчинили свої двері, але за ними не було підлоги”
Окупанти поцілили у багатоповерхівку, що розташована на вулиці Комарова. За словами місцевих, цей будинок збудували на початку 90-тих років. У ньому жили переважно ті, хто працював колись на “Рембазі” або їхні діти.
Російська ракета влучила у кутові квартири будинку зі сторони входу в під’їзд, всі вони майже повністю знищені, а на їхньому місці прірва та згарище. Квартири та кімнати, вікна яких виходять на протилежну сторону, дивом уціліли. Серед них і квартира Володимира і Уляни Гаврилових, що розташована на 8 поверсі. Їхня донька Ольга Рябошапка розповідає:
– Ми прокинулися від шуму літаків. Пролунало два вибухи: спочатку один, пізніше інший. Ми побоялися телефонувати батькам, щоб не турбувати їх. Але нам подзвонили знайомі і сказали, що влучили у район, де живуть батьки. Я стала дзвонити татові, він відповів: “З нами все нормально, але під нами все горить”.
За кілька хвилин до п’ятої жінка приїхала на місце події, де вже працювала ДСНС.
– До під’їзду підійти ми не змогли, тому що тут все було засипано уламками, обійшли будинок з іншого боку, на балконі побачили батьків і тітку. Через під’їзд вийти на вулицю вони не могли, бо за їхніми вхідними дверима було провалля і пожежа, – згадує пані Ольга.
Рятувальники піднялися драбиною на балкон і висадили її батьків у вікно. Таким чином, трьох людей віком 70, 74 і 76 років працівники ДСНС евакуювали через балкон з восьмого поверху.
– Як тільки батьків евакуювали, їм одразу надали медичну допомогу. Фізичних ушкоджень у них немає, але моральний стан важкий, тому що вони фактично будували цей будинок, коли працювали на “Рембазі”. Тепер його знищили і вони залишились ні з чим, – констатує жінка.
У сусідній квартирі, яка межувала через стіну з оселею Гаврилових, вціліла лише одна кімната, у якій ночувало подружжя з найменшою дитиною, їх вдалося врятувати. Двоє їхніх старших дітей, які спали у коридорі, загинули.
На 8 поверсі вхідні двері з червоною оббивкою – квартира Гаврилових. Вище, на 9 поверсі, коричневі двері – квартира Макаренків.
Над квартирою Гаврилових, на 9-му поверсі, розташована оселя Ванди Макаренко та її чоловіка, який працював на “Рембазі”. Вона пригадує:
– Я була у квартирі з чоловіком, ми спали. Прокинулися від вибуху, у квартирі навпроти почали дуже кричати діти. Перша моя думка – бігти їх рятувати, але одна з плит впала і завалила нам двері, ми штовхали і не могли їх відчинити. Я чула, що вони відчинили свої двері, але за ними не було підлоги, їм не було куди виходити і двері зачинилися. Діти кричали ще кілька хвилин, потім найбільш постраждала частина будинку моментально обвалилася і дітки замовкли. З ними у квартирі перебували ще четверо людей – ціла сім’я. Всі вони загинули.
Портрети дітей, які загинули внаслідок ракетного удару по багатоповерхівці в Умані
У момент російського удару надворі було ще темно, у будинку зникло світло, здійнялася пожежа, дим почав заповнювати квартири, згадує Ванда Макаренко:
– Ми ніяк не могли вийти з квартири. Я подзвонила у 102. Екстрені служби приїхали достатньо швидко. Рятувальники евакуювали нас через балкон, ми схопили з собою лише документи. Внизу вже працювали лікарі та психологи. Рятувальники надзвичайно обережно розбирали завали. Все, що знаходили, віддавали людям. Диму було так багато, що ми стояли знизу і не могли тут дихати.
Вона додає, що років зо три тому через війну, розв’язану росією в Україні, в цю багатоповерхівку переїхала сім’я з Луганської області. Внаслідок ракетного удару вони втратили двох дітей. Вірогідно, ці люди жили по сусідству з Гавриловими.
“Я побачив небо і зрозумів, що квартири немає”
Вікна квартири голови ОСББ Геннадія Товстоноса виходять до під’їзду. Тією ночі він був удома разом з дружиною.
– Від вибуху мене підкинуло на ліжку. Я одразу наступив на уламок скла, пробив ногу. Дружина в цей момент бігала і кричала, що прилетіло у наш будинок. Я сказав їй заспокоїтися і попросив дати мені марлю. Намагався зупинити кров і лише під час цього я зрозумів, що у наш будинок влучила ракета.
У цей момент Геннадію Товстоносу подзвонив сусід Роман, якого не було в домі під час вибуху. Він запитував, що з його дружиною і півторарічним сином.
– Я пообіцяв йому дізнатися. Сказав дружині взяти документи і спуститися вниз, а сам вибіг у під’їзд і побачив, що у сусідки Олени горить квартира. Двері були у вогні і їх завалило бетонною плитою, вона не могла через неї перелізти. Побіг додому, набрав у баклажки воду, ми загасили вогонь на дверях та одвірках, я витяг її, вона побігла донизу, – розповідає мешканець будинку.
За словами голови ОСББ, онук Олени врятувався разом з її чоловіком, але вона втратила доньку та зятя.
– Далі я побіг до квартири сусіда Романа, який мені телефонував. Там усе було охоплене полум’ям, двері викрутило вибуховою хвилею. Я гукав: “Альона, Альона, Альона”, потім я побачив небо і зрозумів, що їхньої квартири немає. Я чув, що кричали іще люди, тому побіг наверх. Побачив, що там все завалено плитами і ніхто не може вийти. Було дуже багато диму, я побіг вниз, пожежні вже були тут. Я ще раз забіг у під’їзд, хотів допомогти тим, хто застряг всередині, але поки дістався до сьомого поверху, вже не мав чим дихати. Побіг вниз, а рятувальники вже піднімалися наверх, – пригадує Товстонос.
Один із мешканців будинку, який жив на першому поверсі, прокинувся о 4:20 та пішов варити пельмені – це врятувало йому життя. Крім кухні від його квартири нічого не залишилося, на іншу частину помешкання обвалилися всі пошкоджені оселі. Все, що залишилося від кімнат, зі сторони, де стався обвал – це обривки шпалер на внутрішній стіні, розкиданий одяг та чорна куртка, що повисла на залізних дротах, немов привид.
Власникам зруйнованих квартир обіцяють, що протягом півтора тижня має бути ухвалено рішення щодо подальшої експлуатації будинку.
– Я здивований, що цей будинок взагалі таке витримав, на сходинковому майданчику, наприклад, я не бачив зрушень чи зміщень. Якщо б багатоповерхівку відновили, то думаю, що я би жив тут. Після того, що сталося, вже нічого не страшно. Ми будемо добиватися, щоб усе зробили якісно, – говорить чоловік.
Але є і ті, хто не хоче більше мешкати у цьому домі:
– Більше нізащо тут не житиму, – говорить одна із жінок, стоячи під зруйнованим під’їздом.
Нині для мешканців цієї багатоповерхівки міська влада пропонує соціальне житло, таке ж, як і для внутрішньо переміщених осіб.
Пошуково-рятувальна операція в Умані тривала 35 годин.
– Завали розбирали безперервно аж до наступного ранку. Сподівалися, що ще когось врятують чи хоча б дістануть тіла загиблих. По завершенню розбору завалів усі служби продовжували працювати на місці: обрізали з будинку блоки, що небезпечно висіли, – розповідає очевидець подій Ольга Рябошапка.
Дві жінки в захисних шоломах у супроводі працівника ДСНС та поліцейського заходять до зруйноваго під’їзду, щоб забрати речі
По завершенню розбору завалів мешканці будинку хотіли потрапити у свої оселі, щоб узяти речі. Спочатку заходили по двоє осіб максимум у супроводі працівника ДСНС та поліцейського, це фіксували на бодікамеру. Тих, до чиєї квартири можна потрапити лише через балкон, піднімали за допомогою спецтехніки.
Зараз кожній сім’ї по черзі виділяють по 40 хвилин для того, щоб винести речі з своєї квартири. Люди виносять, що вціліло: побутова техніка, стільці, портрети. Проте поліцейські радять їм не забирати м’які речі, які всипані склом, оскільки на них можуть залишитися мікрочастинки, небезпечні для дихання.
Як уманці організували допомогу
Оперативний штаб для допомоги постраждалим розгорнули поряд зі зруйнованим будинком в Уманській гімназії №5. Потерпілі приходять сюди взяти собі одяг, взуття, їжу, засоби гігієни для дорослих та дітей, постіль, спідню білизну та рушники. З першого дня тут волонтерять працівники відділу освіти управління освіти та гуманітарної політики Уманської міської ради.
– О сьомій годині ранку 28 квітня ми вже були в цій школі. Перше, за що взялися – організували для потерпілих практичних психологів, які працюють у наших закладах освіти. Ми допомагали і підтримували рідних постраждалих, які чекали на звістки від екстрених служб, – розповідає представниця відділу освіти Уманської міської ради Інна Толобистюк.
Поки рятувальники без упину розбирали завали, завданням оперативного штабу допомоги було забезпечити потерпілих та пожежних усім необхідним.
– Волонтери приїжджали сюди самі, навіть з інших міст, залишали свої контакти та привозили допомогу, усі потреби закривали моментально. Також на допомогу відгукнулися місцеві служби таксі: підвозили потерпілих та волонтерів до соціального житла, – пригадує Інна Толобистюк.
У приміщенні шкільної їдальні організували гарячу кухню, де цілодобово харчували працівників ДСНС, постраждалих, парамедиків та волонтерів. Крім того, розгорнули 50 ліжкомісць, щоб тут могли відпочити усі, хто працював над подоланням наслідків ракетного удару.
– У перший день у потерпілих був шок, тому сюди майже не зверталися за допомогою. Переважно вони перебували під будинком, спостерігали за розбором завалів і чекали новин про зниклих сусідів та рідних. Почали звертатися вже на другий день за продуктами харчування та одягом, на третій – приходили за засобами гігієни. Також люди почали приходити за ковдрами, адже вночі ще холодно, – розповідає уманчанка.
Зараз волонтери із наявного вже сформували продуктові набори та коробки із засобами гігієни і видають їх потерпілим. Загалом із 100 відсотків ушкоджених квартир приблизно 80 відсотків мешканців вже звернулися за допомогою до штабу. У перші дні волонтери чергували цілодобово, розповідає Інна Толобистюк:
– Я працюю головним спеціалістом у відділі освіти, доводиться мати справи з багатьма людьми і дітьми, але не думала, що так важко працювати з тими, хто пережив таке горе. Наприклад, за допомогою прийшла пенсіонерка, але вона навіть не чула, що я в неї запитую, постійно повторювала: “У мене згоріла подруга, у мене згоріла подруга, у мене згоріла подруга”. Я зрозуміла, що їй зараз потрібна не так гуманітарна допомога, як психологічна. Обняла її і сиділа з нею розмовляла.
У перші дні штаб працював допізна. Дехто вибігав з квартири просто в одному халаті, тому волонтери розуміли, що людям потрібна допомога. Зараз штаб працює з 8:00 до 17:00 години.
Нині навіть серед ночі уманчани спускаються в укриття, каже Інна Толобистюк:
– Останніми ночами затяжні повітряні тривоги, діти тепер дуже бояться. Вночі до шкільного укриття прийшли 76 осіб. Найстрашніше, коли лунає сирена, я виводжу дітей в коридор, а вони кажуть: “Мам, давай сядемо поруч, шоб нас довго не шукали, бо якщо хтось з нас загине, не хочу, шоб інші мучилися наодинці”. Чути це від п’ятнадцятирічної дитини – дико.
Анастасія Бут
Читайте також: Ракетний удар росіян по Умані. Все, що відомо
Оперативно повідомляємо про новини й повітряні тривоги. Наш вайбер-канал ТУТ.
Дуже зворушливий матеріал! Людей шкода!