“Черкащина може давати таких футболістів і наше завдання залишати їх тут”. Інтерв’ю з гендиректором ЛНЗ Андрієм Колісником

Андрій Колісник  – особа не зовсім типова для українського професійного футболу. Він має один з найбільш популярних аналітичних футбольних ютуб каналів, працював тренером-аналітиком харківського “Металісту”, а зараз обіймає посаду топменеджера футбольного клубу “ЛНЗ”. Черкаський футбольний клуб фактично за три роки пройшов шлях від аматорського футболу до понад 40 очок, набраних вже у професійній лізі. Аби не кілька прикрих поразок та упущених нагод, “ЛНЗ” цілком міг претендувати й на зону єврокубків вже у дебютному для себе сезоні. Який шлях розвитку обрав для себе клуб, чи варто Черкасам розраховувати на матчі єврокубків і хто може стати наступним Довбиком чи Миколенком у черкаському футболі, говоримо з генеральним тренером “ЛНЗ” Андрієм Колісником.

“Кожна команда – це набір індивідуальностей”, – про місце психології у сучасному професійному футболі

– Які були прогнози від гри нашої збірної. Як оцінюєте перший матч із Румунією?

– Перший матч виявився провальним. І провальним саме з психологічного погляду. Не з технічного, не з тактичного. Команда зібрана з гравців, які не просто грають у топчемпіонатах, а непогано там грають. Така команда не може програвати команді рівня Румунії, у якої таких гравців просто менше. Вони є – наприклад, дуже хороший захисник “Тоттенхему” (Дрегушин – ред.). Але за іменами настільки велика різниця, що проблема виявилася тільки у психології. Кому ставити це питання, я не можу сказати. Але зазвичай за це відповідальний головний тренер.

– Наскільки важливою є психологія у професійному футболі і хто її може та має забезпечувати у лавах команди, зокрема, у складі збірної?

– Кожна команда – це набір індивідуальностей. І все починається з індивідуального. Тобто варто розбиратися у кожному футболістові і вже після цього розбиратися у командній психології. Наші гравці грають у топових чемпіонатах. Отже, з персональною психологією у них все в порядку, тому питання тільки у командній. Якщо повертатися до питання, наскільки вона важлива, то на професійному рівні – це 50 % успіху. Технічно, тактично та фізично будь-яка людина може підготуватися приблизно на однаковому рівні, якщо говоримо особливо за футболістів вищого рівня. Різниця буде тільки у психології: хто як готовий і як налаштований.

– Деякі вболівальники по старій пам’яті говорять, що для збірної краще, коли більшість гравців грають в одній команді, як це було раніше, наприклад, із “Шахтаря” або “Динамо”.

– Більшість гравців нашої збірної лише певний час грали в одних командах, хтось був у “Шахтарі” та поїхав далі, а хтось із “Динамо” поїхав далі. Але вся ця теза розбивається через сувору реальність – інші збірні зібрані із футболістів різних клубів, і вони чомусь виграють. Вони всі навчались у різних академіях. Наприклад, подивіться на збірну Німеччини, де є регіональний принцип, і футболісти не мають права займатися футболом далі, аніж 70 кілометрів від свого дому. Так усі збірники Німеччини у своєму ранньому віці займалися у різних містах та різних командах, і вони не були в одній академії. Лише згодом кращих з них брали у “Баварію”, “Боруссію”, “Баєр” чи інші клуби, з яких частина згодом поїхала по всій Європі. І після цього вони грають в одній збірній, і їм все одно, що вони грають в різних клубах. Ключове питання: як їх навчили в дитинстві – це головне, і як їх розвивали далі, в яких академіях та яких командах. Все.

“Черкащина готова давати футболістів”, – про сучасних та майбутніх зірок українського футболу

– Зараз у збірній за нормальних умов в стартовому складі грає двоє черкащан: Довбик і Миколенко. Ще один перебуває у заявці – Бондаренко. Ви вважаєте це заслугою місцевої академії чи збігом обставин?

– Це говорить про одне – Черкащина здатна давати хороших футболістів, яких можна розвивати. Варто пам’ятати, що і Довбик, і Миколенко розкрились не в Черкасах. Та головне, що Черкащина може давати таких футболістів, і тепер це вже наше завдання як футбольного клубу залишити їх вдома і розвивати, щоб вони для Черкас спочатку грали, а не їхали в академію “Динамо”, академію “Дніпра” чи, скажімо, як Довбик, заїжджав ще до Харкова. Черкащина готова давати футболістів.

– Наскільки зараз структура клубу ЛНЗ здатна втримувати молодих футболістів, зважаючи на те, що повноцінна академія клубу існує лише рік, а за час повномасштабного вторгнення велика кількість перспективних футболістів разом з родинами покинули не лише Черкаси, а і взагалі Україну?

– Треба розуміти, що коли ведуться перемовини з юними гравцями, то ці перемовини ведуться з їхніми батьками. Якщо вони вирішили виїхати з України, то так просто не передумають. Що стосується утримувати дітей тих, хто є та залишився, то за цей рік у нас іде постійний розвиток, і діти, яких хотіли та хочуть бачити у себе академії “Динамо”, “Шахтаря” чи “Руху”, разом з батьками вже відмовляються їхати туди, тому що у Черкасах створені умови, аби вони залишались та розвивались тут, у себе вдома. Черкаси та Черкащина були містом та областю, які здатні мати хороших футболістів, але через відсутність інфраструктури футболісти змушені були їхати шукати кращої долі в інших академіях. Коли ви говорите про те, що багато хто роздумує, щоб поїхати, то у нас в академії такого немає. Можливо, є одиниці, але решта раді залишатися.

– Раніше у довкола футбольних колах міста можна було почути певні образи від окремих тренерів на те, що “ЛНЗ” забирає собі кращих юних гравців, яких ті виховували. Які зараз стосунки в академії “ЛНЗ” з колегами з менших структур і секцій? 

– У кожної школи та академії є свої завдання та цілі. Є ті, хто тільки виховує дітей, які далі рухаються в інші академіях чи школах. Наша академія – це шлях дитини від Ю-7 до професійного футболу у команду Прем’єр-ліги. Багато батьків, які побачили цей шлях для своїх дітей, погодилися займатися саме у нас. Якщо ж говорити про стосунки, то зараз на полях нашої академії постійно проходять турніри, і всі черкаські обласні команди приїжджають, грають. Ми обмінюємось досвідом та комунікуємо. Особисто зі мною у жодного тренера не було конфлікту. Всі розуміють, що наша академія стає найсильнішою в Черкасах не через те, що ми так говоримо, а через те, що є команда в Прем’єр-лізі. Зрозуміло, що молоді футболісти хочуть колись потрапити саме у Прем’єр-лігу.

– Чи бачите ви зараз серед молодих вихованців тих, хто може за певний час відповідати рівню заданих раніше черкащан: Довбика та Миколенка?

– У нас зараз дуже гарна команда 2008 року. Це хлопці 15-16 років, які вдало зіграли у чемпіонаті і пройшли найдалі з усіх вікових категорій академії “ЛНЗ”, програвши лише в ¼ фіналу “Шахтарю”. Ці хлопці вже скоро стануть основою для Ю-19, а це вже команда під основний склад, який грає у Прем’єр-лізі. Є і прізвища, але їх я називати не буду. Хлопці ще молоді, тому хай займаються і не думають, що вони вже чогось досягли.

– Чи є плани заявляти команду Ю-19 в Другій лізі, як це роблять окремі команди у Прем’єр-лізі?

– У нас зараз молодша команда ще кілька років може грати у чемпіонаті Ю-19. Лише за кілька років ми, зібравши ще гравців, можемо створити ЛНЗ-2. Можна піти іншим шляхом і запросити гравців з інших регіонів та інших команд, але навіщо це робити? У неї не буде нашої частки, а це необхідне.

“Я йшов, аби будувати”, – Колісник про завдання та інфраструктуру клубу

– Ключову роль у вихованні відіграє інфраструктура, яка фактично була відсутня у місті. Клуб зараз будує її з нуля, наскільки відомо. Скільки команда вже інвестувала у цю інфраструктуру і скільки готова ще інвестувати?

– Що стосується безпосередньо інвестицій, то це питання завжди до того, хто платить, у нашому випадку це президент клубу. Я навіть не знаю точної цифри, знаю лише, скільки коштують окремі об’єкти, але загалом це не в моїх повноваженнях говорити. Головне – це те, що ми за рік закрили повністю питання тренувального процесу, а це: тренувальні поля, роздягальні, відновлення. І це питання закрите як для академії, так і для першої команди. Ми вже перебуваємо в тих умовах, в яких були не всі клуби УПЛ. Далі – лише розвиток.

– Чи була наявність інфраструктури умовою вашої роботи у клубі? 

– Навпаки, я прийшов у клуб рік тому, і це переді мною ставили завдання розвитку інфраструктури, починаючи від плану і закінчуючи вже будівництвом. Це було одним із завдань директора клубу, тобто моє. Я не йшов за умови, що прийду, якщо буде щось побудоване, я йшов, аби будувати – не безпосередньо, а розробляючи відповідні плани.

– Наскільки складно реалізовувати такі проєкти в умовах повномасштабного вторгнення та безпекової ситуації?

– Якраз через це ми трохи запізнюємось. Ми могли б будувати трошки швидше, є затримки у поставках окремих матеріалів, є проблеми із кадрами. Це не статичні проблеми. Загалом всі клуби, які зараз будуються, мають приблизно одні й ті ж проблеми та це в цілому нормально.

– У Харкові ви мали справу більше з тим, що відбувається безпосередньо на полі або дуже близько до нього. У Черкасах ви займаєтесь тим, що відбувається інколи далеко від футбольного поля. Зі зміною посади, здається, таких завдань стало перед вами ще більше. Особисто для вас це логічний кар’єрний шлях чи хочеться бути ближче до поля?

– Я почав працювати у футболі в дуже ранньому віці, якщо говорити про тренерство чи функціонерство. Просто дивився та обирав, яким шляхом піти далі: як працює український футбол, які є можливості для праці. Мені завжди подобалося аналізувати, розвивати гравців, допомагати тренеру та впливати на ігрову модель. Що таке футбол для вболівальника? Це півтори години на полі, і маємо результат. Так для більшості – і це нормально.

Всі ми сприймаємо футбол як гру, але мене завжди цікавила й інша сторона – адміністративна та управлінська. В Україні ця сторона гри не дуже розвинута. Є у нас можливість вивчати закордонний досвід, є можливість спілкуватися із закордонними колегами. У певний час я подумав, що було б непогано працювати у цій стороні футболу та спробувати розвивати її. Буквально кілька клубів працюють з повноцінною структурою від початку і до кінця. І коли з’явилася пропозиція від команди вибудувати цю структуру, це була найідеальніша пропозиція, і моя тяга до адміністративної роботи перевісила.

– Багато говорять про методи управління в сучасних українських клубах, де чітко виражений власник. Наскільки власник клубу глибоко занурений в ухвалення рішень?

– Я скажу головне: таких умов для роботи і розвитку я б не отримав у жодному клубі. Я знаю про багато клубів інформацію і те, як там відбувається управління. У “ЛНЗ” – максимально комфортно. Президент клубу залучений в управління, проте лише в ключові рішення. У все, що відбувається на оперативному повсякденному рівні, президент не включається. Його цікавить кінцевий результат. Це стосується як результату на футбольному полі, так і будівництва інфраструктури. Він не приїжджає кожен день і не запитує про якесь перекриття трибуни чи будівництво стіни. У нас є чек-поінти, і він запитує по них – зробили чи не зробили. І якщо ні, то чому? Абсолютно адекватна управлінська модель від того, хто інвестує в клуб, ставить якісь завдання, і, відповідно, має контролювати їхнє виконання. Але саме виконання, а не процес.

– А що стосується завдань та процесів не за межами футбольного поля, а безпосередньо на ньому? Чи набрала команда у попередньому сезоні всі очки?

–  Будь-яка команда, яка заходить у чемпіонат, перед першим туром ставить тільки одне завдання – виграти цей чемпіонат, а вже потім результати починають вносити корективи. Це нормально – коли кожна команда хоче взяти максимум. Якщо ж говорити про завдання перед минулим сезоном, то для нас як для дебютанта було завдання – зберегти прописку. Воно було виконане, проте не можу сказати, що перевиконане. Як ми бачимо, по ходу сезону команда ставала все сильнішою. Кілька інших результатів могли б нам дати місце вище і навіть у п’ятірці. Було кілька ключових моментів у сезоні, мова особливо про матчі з “Дніпром” та “Минаєм” на початку весни. Перший ми зіграли внічию, попри те, що матч був для нас абсолютно виграшний, другий – програли вдома. Вони нам, можливо, збили трохи впевненість, яку ми знову повернули під кінець сезону, який завершили трьома перемогами. Але якщо б у той ключовий момент ми б взяли ті очки то, можливо, боролися б за першу п’ятірку. А це взагалі ніхто не очікував і ніхто таких завдань не ставив і про них не говорив.

– Якщо повертатися до теми матчу з “Минаєм”. Чому так важко давалися ігри у Черкасах? (за статистикою у сезоні 2023/24 “ЛНЗ” набрав у домашніх матчах менше очок, ніж у матчах на виїзді, – ред.)

– Якщо говорити конкретно про матч з “Минаєм”, то, на жаль, наше рідне футбольне поле не дало нам зіграти у той футбол, який ми хотіли. Але це одиничний випадок, в цілому саме на старті сезону ми не набрали ті очки, які б мали брати вдома, а вже весною за рахунок вже згаданих трьох перемог поспіль статистика вирівнялася. У чому причина, я так одразу і не скажу. Можливо, все через те, що на виїзді прийнято більше грати від оборони, чекаючи на контратаки. Натомість від команди-господарів вимагають більш атакуючого футболу. На початку сезону нам краще вдавалося грати саме на контратаках, аніж у позиційний футбол. Вже під кінець сезону, коли адаптувалися наші легіонери і команда провела більше тренувань разом, ситуація змінилася. Тоді вже ми грали вдома першим номером і вигравали свої поєдинки.

“Робота робилась правильна”. Про заміну тренера після серії перемог

– Ви говорите про те, що команда виконала завдання на сезон, під кінець якого змогла грати і вигравати першим номером, то як пояснюєте заміну тренера? Це фінансовий момент чи є ігрові моменти? 

– Фінансовий аспект став вирішальним, втім він був не єдиним. Якщо говорити про Олега Анатолійовича Дулуба і його роботу у минулому році, то вона близька до ідеалу з точки зору команди, яка тільки зайшла вперше у своїй історії в Прем’єр-лігу. Тобто спочатку була психологічна робота восени. Йому вдалося стабілізувати ситуацію, а вже весною, можливо, деякі принципи гри виявилися консервативними. Можливо, Олег Анатолійович просто не перебудувався під тих гравців, які приїхали у команду, і продовжив працювати у тому стилі, ніби осінь не закінчилася. Проте ключове у футболі – це результат, і вже в кінці сезону він зміг виграти з командою три гри, тобто почали грати у той футбол, який ми прагнемо бачити і далі. Робота робилась правильна. Вже далі у нас закінчився контракт, і ми робили йому пропозицію, проте, на жаль, не зійшлись на фінансових аспектах.

– Як гравці сприйняли зміну тренера? Особливо на фоні переможної серії.

– У професійному футболі зміна тренера – це нормальний процес, і гравці проходять через це багато разів за кар’єру. Вони просто розуміють, що у нас йде наступна сторінка і у нас є новий тренер, з яким ми працюватимемо. Ситуації бувають різні з психологічної точки зору, проте наші гравці зрозуміли, що треба робити наступний крок у розвитку клубу, і прийняли його абсолютно спокійно.

– Чому тоді зупинилися на виборі Карасско? Йому 46 років, він іспанець, останнє місце роботи якого Тбіліське “Динамо”. Особливо питання у регіональному контексті, коли місцеві вболівальники критикують клуб за надмірну кількість легіонерів та нібито коштовні придбання.

– Про вартість гравців одразу скажу: вартість трансферів у нас набагато менша, ніж в інших клубах. Якщо ж говорити про відсутність черкащан серед придбань, то, вибачте, у нас тривалий час не було академії, яка б виховувала достатню кількість футболістів. Де нам їх зараз брати? Ми їх зараз лише починаємо самі виховувати, аби вони зайшли в основну команду років через п’ять. Не можна сказати, що ми тільки купуємо і хочемо саме на цьому їхати. Навпаки ми хочемо, аби було більше черкащан, але дайте нам час їх виховати, і тоді ті хлопці, яким зараз по 15, будуть у 20 заходити у першу команду. Тільки так. Якщо хтось знає когось, кого можемо запросити вже зараз – назвіть прізвище.

– То все-таки, чому Карраско?

– Ми хочемо внести нове дихання у команду. Ми хотіли взяти іноземного тренера і розглядали кілька кандидатур. Шляхом аналізу дійшли висновку, що саме Карраско є кращим кандидатом. Він працював в Україні, знає реалії та інтегрований у наш футбол. Також він готовий розвивати саме дорослих футболістів. Минулі роки він працював у “Динамо” Тбілісі, де ставав чемпіоном Грузії, після чого його команда була розпродана, і він, маючи у своєму розпорядженні гравців 17-18 років, не випав із чемпіонату. Якщо перенести це в український контекст, то замінивши будь-який основний склад команди на Ю-19, ми отримаємо гарантоване останнє місце, тому що рівень гравців у основній команді і у її молодіжці – абсолютно різний.

Також важливо мати пряму комунікацію із легіонерами. Карасско володіє кількома іноземними мовами. Всі наші легіонери володіють англійською мовою, яку знає і Карасско, відповідно між ними буде пряма комунікація. Можливо, це не дуже красиво щодо українських тренерів, але вибачте, дуже мало наших тренерів говорять англійською мовою, а у нас вже зараз шість легіонерів, а буде 9-10. Отже, з половиною команди український тренер вже не може розмовляти, то як він може їх тренувати?

– Ви вже говорите про збільшення кількості легіонерів. То чи можете назвати імена тих, з ким проводите перемовини?

– Прізвища не називатимемо до тих пір, поки не підпишемо контракт – все може зірватися в окремий момент. Ми вже анонсували нападника із Гани Марка Ассінора. Лише скажу, що це по позиціях – один захисник, один півзахисник і, можливо, буде ще один нападник. У нас справді багато легіонерів у команді, це контекст, у якому працює ЛНЗ зараз, і саме тому нам потрібний був тренер, який зможе з ними якісно комунікувати та говорити. Якщо говорити про правильний розвиток подій, на який ми розраховуємо, коли за п’ять років ми зможемо додавати наших черкащан в першу команду то, очевидно, зміниться і контекст, у якому працює перша команда.

– Перед підписанням Карасско були розмови про інтерес клубу до вітчизняного тренера Олега Григорчука. Чутки чи справді такі перемовини велися? І як ви ставитесь до різного роду інсайдів у футболі, вже як топ-менеджер професійного клубу?

– По Григорчуку – це були чутки. По інсайдах, звісно, є моменти, коли не менеджер намагається якось вплинути на результат, а зазвичай це роблять футбольні агенти, які хочуть просувати своїх клієнтів. Це нормально у сучасному медійному світі, коли подається інформація про інтерес до того чи того гравця трьома клубами. Це означає, що цьому гравцю хочуть додати кілька нуликів у заробітну плату. Це стосується і тренерів. Глобально інсайди тільки заважають працювати. Що таке управління у футбольному клубі чи будь-якому підприємстві? Тобі потрібні спокій та передбачуваність – тоді ти можеш управляти. А так у нас з’являються якісь непередбачувані обставини за рахунок ЗМІ, коли ти змушений реагувати на інформацію про щось, чого в природі не існує. Я прихильник тільки офіційних повідомлень, тож намагаюся якомога менше взаємодіяти з інсайдерською інформацією.

– Чи доводилось вже реагувати на те, чого не було? І яка у вас комунікація із українськими спортивними журналістами?

– Що цікавить українських журналістів і, відповідно, їхню аудиторію? По “ЛНЗ” мені восени майже ніхто не телефонував, потім взимку ми придбали маловідомих іноземних гравців і по них мені також ніхто майже не телефонував і не запитував. А вже весною ми виграли в “Полісся” і з’явилася інформація про якісь просто космічні преміальні. Абсолютно вигадана інформація. Преміальні завищили у кілька разів. Майже ніхто не дзвонив до цього, але одразу були дзвінки після, аби уточнити у директора, чи це правда. І тоді я вже кажу журналістам, що набагато цікавіше все-таки говорити про гравців, які приходять в український чемпіонат. Були у нас гравці із Косово? Ізраїля? Можливо, були, але не так багато і про них всіх можна запитати. Та цікавлять питання та інформація про якісь скандали, гроші. І все б нічого, аби вони були б хоча б невигадані.

– Журналістів, мабуть, ця історія цікавила у контексті ймовірного стимулювання гравців?

– Яке це могло бути стимулювання, якщо мова йшла про премію від власника та президента клубу? Крім того, це була середина сезону і жоден клуб навіть теоретично не міг запропонувати якесь стимулювання клубу “ЛНЗ” у матчі проти “Полісся”. Водночас у кожному клубі практикується преміювання гравців президентом за перемогу.

– Чи бачите ви для “ЛНЗ” зараз принципових суперників, у протистоянні з яким могло б колись зародитися класичне дербі? І чи не був у цьому сезоні таким суперником “Полісся”, з яким “ЛНЗ” виходив до Прем’єр-ліги?

– Зараз немає принципових суперників, бо як такої історії у Прем’єр-лізі у нас немає. Це наш перший сезон. Такі суперники можуть бути або ж за географічним принципом, або ж за історією протистоянь. З усіма командами ми зіграли по дві гри, з “Поліссям” ми теж у першій лізі зіграли один сезон.

– А “Інгулець” може бути таким?

– Ні (усміхається). По тій же саме причині – немає історії протистоянь.

– Здається, це було б нормальне географічне дербі?

– Давайте все-таки трохи вище цілитись. Я хочу, якщо у “ЛНЗ” з’являться принципові суперники, то тільки ті, з якими треба буде боротися за найвищі місця.

“Успішна футбольна команда є двигуном розвитку міста”. Колісник про амбіції ЛНЗ та інфраструктуру

– Найвищі місця для “ЛНЗ” на сезон 2024/25? Чи варто готувати черкаський стадіон до єврокубків вже у 2025 році?

– Цей стадіон, як споруда, не буде готовий до єврокубків ніколи, навіть якщо “ЛНЗ” вийде у єврокубки, і їх можна буде грати в Україні. Він не проходить за інфраструктурними критеріями. До того ж, аби грати у єврокубках на рівні групових стадій, у міста має бути поряд аеропорт, здатний приймати великі літаки з командою, а також п’ятизірковий готель, аби ця команда-гість у ньому жила. Це вимоги УЄФА, і ти маєш відповідати цим критеріям, якщо хочеш грати у місті.

– Тобто Черкасам як місту не варто розраховувати на європейський футбол по завершенню воєнного стану, навіть якщо у єврокубках гратиме “ЛНЗ”?

– Так. Ну, хіба що будувати аеропорт та готель.

– А що стосовно стадіону? Чи існують плани його будівництва? 

– Такі плани існують. Ми вже навіть проходимо етап передпроєктних пропозицій. Після цього будемо робити вже сам проєкт. Як тільки він буде готовий, і будуть умови для його реалізації, ми його реалізуємо. Далі, безумовно, як я можу говорити зі свого досвіду, наприклад, у Харкові, коли відбулася реконструкція стадіону, президент клубу у партнерстві з державою побудував аеропорт і потім – готель.

– Чи планується залучення бюджетних коштів для зведення стадіону на будь-якому його етапі і чи ведеться якась комунікація з владою міста та області про співпрацю щодо спільних інвестицій у інфраструктуру?

– Тут варто розділити питання. Перше – це питання стадіону і це виключно питання “ЛНЗ”, а питання всієї іншої інфраструктури – аеропорт, готель тощо – ймовірно, потрібна буде комунікація з владою. Але ключове – це те, що ми всі прекрасно розуміємо, що зараз ці всі розмови, м’яко кажучи, не на часі, і ніхто з державних грошей і не буде і не планує фінансувати побудову будь-якої подібної інфраструктури.

Можливо, у питанні готелю потрібно буде комунікувати із іншими комерційними мережами, і тут інтереси міста виходять на перший план. Насамперед для самого міста. Є приклади в Європі, скажімо у Боснії або Албанії, коли саме успішна футбольна команда, яка регулярно потрапляє у єврокубки, є двигуном розвитку міста, тому що під ці єврокубки тобі доводиться розвивати місто, ти змушений будувати великий готель і працювати над тим, аби твій аеропорт постійно працював. У Бельгії те саме, скажімо Антверпен, який також не притягував би такої кількості туристів, аби там у свій час не було команди, яка і розкрутила бренд міста. У Черкасах також ідеальна початкова ситуація, і якщо команда буде успішна на тому рівні, аби грати у єврокубках, то питання розвитку інфраструктури буде насамперед потрібне самому місту.

– Чи маєте приклад молодого професійного клубу, на який міг би чи має бути схожий “ЛНЗ” на своєму професійному шляху в перспективі років?

– Не бачу сенсу на когось рівнятися. Досвід футбольних менеджерів давно і всім відомий, всі знають, як розвивати футбольні клуби, що для цього робити і що не робити. Тому не потрібно брати з когось конкретний приклад. Але у тій же Бельгії, про яку ми вже говорили, є команда “Юніон”. Це дуже стара команда, але яка дуже довго грала лише у нижчих лігах. Потім вони змінили структуру керівництва і скаутську систему та почали брати дешевих гравців, які були проаналізовані до таких дрібниць, що було розуміння, що саме ці гравці у такому складі можуть дати результат. Команда грає у єврокубках і без будь-якого бюджету, співмірного з “Андерлехтом” чи “Брюгге” – лідерами бельгійського футболу. Мова про копійки, але вона створила щось неймовірне. Є саме такі приклади, коли є здоровий підхід до управління і ідеально прорахований скаунтинг. Це ключове. Зараз “ЛНЗ” не купує гравців за ті гроші, за які купують інші клуби Прем’єр-ліги. Навіть на тому фоні, що в середньому ціна трансферу в українському футболі суттєво зменшилась порівняно з тим, що було 10 років тому. “ЛНЗ” купує дуже дешево, і при цьому ми набрали 40 очок.

“У нас кожен робить свою справу”. Про пошуки нових гравців

– Говорять, що в українському футболі головний скаут – це власник клубу. Яка ситуація у “ЛНЗ”?

– Скаути – це спеціально навчені люди, які проходили відповідне навчання. Звичайно, хто завгодно може під час матчу оцінити кожного гравця, але людина не бачить навіть 10% з того, що треба бачити та знати про гравця як людину і гравця як гравця. І це не тому, що я хочу принизити знання пересічного вболівальника, ні. Але процес скаутингу займає багато часу. Окрім того, що ти знаходиш гравця, його ще якось треба привезти в Україну. І у нас у клубі за підбір команди відповідають три людини: наш спортивний директор насамперед, я як генеральний директор і наш головний скаут. Президент потім, звісно, дивиться футболістів, але ми йому пояснюємо, чому нам потрібен саме цей гравець, і він погоджується з цим. Він ніколи не казав і, думаю, не скаже: “От я хочу того чи того футболіста через прізвище, зріст чи ще щось”. Такого не може бути, бо це шлях в нікуди. Не знаю, як в інших клубах, але у нас саме так. Навіщо президент рік тому проробив велику роботу, аби запросити людей, у роботу яких йому треба втручатися? У нас кожен займається своєю справою.

– Плани на наступний рік? 

– Єдине завдання – виступити краще, ніж минулого року. Клуб “ЛНЗ” настільки молодий, що ставити завдання на кшталт “Ми повинні щось взяти у наступному сезоні” – це те саме, що вимагати від дворічної дитини робити інструкції. Всі люди, які працюють у клубі, і так хочуть зробити краще, ніж було, і не через те, що це хтось щось вимагає.

– На кінець традиційне для вас запитання – топ-гравців, про яких будуть згадувати у медіа, значно більше, ніж в попередньому сезоні?

– Очевидно, що медійний інтерес до гравців “ЛНЗ” виросте. Багато хто побачив силу Яшарі весною, особливо в останні п’ять матчів, і вже багато хто ним цікавиться. Також це Саліху – захисник, який не забивав у кар’єрі до “ЛНЗ”, а, приїхавши до нас, за п’ять місяців забив три голи. До нього вже також маємо увагу ще з кінця минулого сезону. Ну і, однозначно, серед цього списку буде один з наших нових трансферів, це 100%. Якщо ж говорити про інші клуби, то, думаю, більше має розкритися Марлон Гомес із “Шахтаря” і Піхальонок як людина, яка змінила клуб. На нього будуть перші півроку точно звертати увагу дуже прискіпливо.

– Чи продадуть Судакова і за скільки?

– Це питання лише до керівництва “Шахтаря”. Я думаю, що можуть продати через рік, не зараз.

Артур Чемирис

Читайте також: “Обіграв чотирьох, змістився і пробив у дальній кут”. Де і як розпочинав свій футбольний шлях черкаський нападник

Важливі новини про ситуацію в Черкасах та країні. Без маніпуляцій та неперевіреної інформації. Підписуйся на телеграм-канал “18000 | Шо там у Черкасах?”