РЕПОРТАЖ
Амбітні плани "маленького" директора
Як "комунальник" проводить революцію
в Стеблівському інтернаті
Він 9 років очолював комунальне підприємство у Корсунь-Шевченківському. Прийшов майстром і закінчив керівником. У соціальну сферу Віталій Залізняк потрапив 6 років тому, очоливши Стеблівський психоневрологічний інтернат. Вже на старті визначаємося із його роллю "господарника" в роботі закладу.
Я буду маленьким директором, де мене люблять і поважають.
Запитуємо: чим різниться робота в житлово-комунальній сфері від соціальної.

- Я прийшов майстром на підприємство, а закінчив керівником. Витягнув його з такої глибини і зробив так, що серед 56 тисяч малих КП в Україні наше зайняло 33 позицію, - говорить Віталій Залізняк та продовжує. - Мені хоч "Запоріжсталь" дайте. Якщо керівник на місці, він керує, він - господар. Я якщо ні, то його "розстрілять" або вигнать.

На питання: чому з таким досвідом та амбіціями він не пішов далі, відповідає у вже звичній для нас за ці 5 хвилин спілкування манері:

- Я буду маленьким директором, де мене люблять і поважають. Де я всіх люблю. Можете вірить, а можете ні. Я люблю всіх до єдиного, до самого того, що втікає. Така у мене специфіка. Така в мене робота. Така я людина.
Історію Стеблівського ПНІ розпочинаємо зі знайомства із його керівником. Ще по телефону він заявив нам: "Приїдете і все побачите. Я не потребую допомоги, головне - не заважайте".
Від "дурдому" до будинку-інтернату
- Коли я прийшов сюди працювати, всі місцеві казали на інтернат "дурдом". Я вивів це слово, - хизується Віталій Залізняк.

- А як тепер називають?

- Будинок-інтернат. Бо куди так годилося. Це виходило, що я директор "дурдому"? А мені соромно. Я хочу бути людиною, хочу бути господарем, добро якесь творити. Така назва зачіпає мою гідність, - резюмує керівник ПНІ.
Про інтернат у цифрах
Нині інтернат налічує 200 підопічних
Цей заклад вважається жіночим, але вже роками тут функціонує чоловіче відділення, що налічує 30 осіб. Лише 22 підопічних - недієздатні, 13 із них - під опікою інтернату. У закладі аж 80 підопічних, які потребують посиленого догляду, так званих "лежачих".
Тут працюють 130 осіб
З них лише 59 - молодшого медичного персоналу, 9 медсестер, 2 лікарі, 7 технічних працівників та 10 - на підсобному господарстві.
10 тисяч гривень щомісяця
вартує утримання одного підопічного для закладу.
Веде всі справи секретар комісії по недієздатних. Я до її складу не вхожу. Тому не причетний до людських грошей. Із першого дня своєї роботи я радий своїй "революції". Ні в одного працівника немає грошей підопічних. "Ви не маєте права, держава дає їм, а не вам", - казав я їм. Хай він отримає ту тисячу і всю хоч на продукти витратить, об'їсться ними. Але в мене буде душа спокійна. Я не буду брати нічого їхнього. Там все видно (показує пальцем догори). Там зроблять суд, який потрібно. Життя - це бумеранг. Візьмеш там, десь у тебе заберуть, - починає з фінансів, а завершує філософськими міркуваннями директор ПНІ.


Віталій Залізняк
директор ПНІ
Веде коридором корпусу, в якому нині триває ремонт
Обласна рада підпише зі мною контракт лише на рік.
Чоловік хизується придбаним не за бюджетні кошти службовим автомобілем, ремонтами, які вдається зробити за рахунок роботи підсобного господарства та спецфонду (пенсійних відрахувань).

Веде коридором корпусу, в якому нині триває ремонт. Там електрик закладу кладе плитку. На перший погляд професійно. Каже: зголосився допомогти, аби поліпшити умови для підопічних.

Коридори та кімнати інтернату були пофарбовані блакитним або ж просто побілені. З меблів були лише старі ліжка та жахливі шафи. Навіть не було умивальників. Зараз умови значно покращили.

- Обласна рада підпише зі мною на рік контракт зараз. Так-от, за цей рік я хочу утеплити все приміщення скловатою. Кошти є, проведу тендер. Ось тут все викладу тротуарною плиткою. На вулиці пороблю альтанки і буду чекати, яке ухвалять рішення, - говорить директор Стеблівського ПНІ.



Підсобне господарство, за рахунок якого директор виконує частину робіт, налічує 30 голів ВРХ та лиш 20 свиней. Каже, що минулоріч від африканської чуми загинуло аж дві сотні останніх. Нині поголів'я намагається відновити. Окрім того заклад обробляє 67 гектарів землі.

»
«Не живемо – відпочиваємо»
У холі за переглядом телевізійних програм проводять час кілька підопічних.


- А чого такі засмучені? - бадьорим голосом звертається директор.

- Телевізор дивимося, радісні, - відповідає одна із підопічних.

- А я думав тому, що я вас б'ю, - жартома каже Віталій.

Приміщення – типові для ПНІ. У кімнатах підопічні переважно мешкають по двоє.
Катя в Стеблівському психоневрологічному інтернаті вже 33 роки. У кімнаті мешкає сама.
- Мені самій краще. Тут хороші умови. Годують часто, 4 рази на день, - каже жінка.

У її оселі багато рослин. Каже, що любить доглядати за ними. Купує вазони, як і картини на стіни, за свої кошти. Запитую: чи у село ходить до магазинів.

- Нас не пускають, нам купують. А вийти хочеться, - зізнається жінка.
Прощаємося із Катею та виходимо в коридор. І тут чуємо швидке і гучне лепетіння:

- Тут так хорошо, лапочка. Я була в Будищі, такий поганий інтернат. А тут - так хорошо. Неймовірно, годують прекрасно, навіть не б'ють, не лаються. Не живемо - відпочиваємо. Я тут з травня. А телевізор який шикарний. Красиво як, жити хочеться, - як скоромовку промовляє підопічна Світлана, що відпочивала на лаві у коридорі.
В інтернаті є кімната для відвідувань. Ліворуч від входу – духова кімната. Щосереди тут проводить службу священник. Далі по коридору – 2 в 1: величезна їдальня та актова зала.
Прямуємо у медичну частину
Цей ПНІ також проходить нині ліцензування, як і решта закладів цієї сфери. Лікар-терапевт Надія Романюк розповідає про роботу із підопічними.

- Складно. Інколи буває, що все нормально. А іноді: то хтось втік, тому погано, той збуджений, в того тиск, в того загострення, - каже жінка.

Серед діагнозів у молодших підопічних переважають розумова відсталість та ДЦП, кілька людей із синдромом Дауна. Мешканці ПНІ середнього віку страждають на шизофренічні захворювання, незначний відсоток - епілептики, у старших – деменція. Половина підопічних - гіпертоніки.
Лікар-терапевт Надія Романюк розповідає про роботу інтернату
В інтернаті цілодобово чергує одна медсестра, а вдень на зміні окрім неї ще перебуває старша медична сестра та реабілітаційна.

Закладу бракує лікаря-психіатра.

- Його у нас немає стільки, скільки часу я тут працюю, - говорить Надія Романюк.

- А це відколи? - уточнюємо.

- Скоро 20 років.

У Корсунь-Шевченківському районі працює лише один такий фахівець. Він має 1,5 ставки, а тому не може брати додаткове навантаження.

- Попри це вона ніколи не відмовляє, консультує мене постійно, - говорить терапевт про районну лікарку. - Коли є потреба, то відвозимо підопічних на прийом. І з обласної лікарні маємо контакти фахівців. Телефонуємо, коли виникають якісь ситуації, вони нас консультують, підтримують. Важко, та ми справляємось.
На сьогодні в індивідуальних планах реабілітації 20% підопічних передбачена трудотерапія.

- Дехто - працює, дехто в палаті допомагає, підлогу помиє. У нас небагато тих, хто може реально працювати. Адже інтернат жіночий. Останнім часом всі 1938-39 років народження потрапляють. Хто буде робити? – говорить лікар-терапевт.
У нас не гірше, ніж в Черкасах в геріатрії.
Поряд із кабінетом старшої медсестри – фітобар. Такі ми бачили не в одному закладі. «Фіто-міто», - жартома називає директор закладу кабінет. Тут за призначенням для підопічних готують заспокійливі, протизапальні, противірусні та інші типи чаїв.

- Я обіцяв? І я зробив тут санаторій, - звертається до лікарки Віталій Залізняк. – Грати на вікнах - все повикидав, повирізав. Зараз дороблю тільки ремонти і готово. У нас не гірше, ніж в Черкасах в геріатрії.
Додає, що перебування там коштує 10 тисяч гривень на місяць.

КАЖЕ
Скоро цей заклад перейде на платну основу. Адже набув чинності профільний закон, який передбачає, що для людей, у яких є рідні, перебування у таких закладах буде платним.
Приховати найцінніше
В активі закладу рекордно мала кількість угод оприлюднених в системі "Прозорро" протягом 2018-2019 року.
У той час, коли "колеги по цеху" "генерують" та публікують за рік по кілька сотень різноманітних угод, у Стеблівському ПНІ в системі "Прозорро" відображено лише 63 договори, загальною вартістю 12,1 млн гривень.

Серед афішованих фаворитів 40-річний підприємець зі Сміли Ігор Недзеленко та підприємство "Благодія-Центр" Черкаської міської громадської організації інвалідів "БЛАГОДІЯ". Обидва суб'єкти підприємницької діяльності "профілюються" на постачанні продуктів харчування переважно соціальної сфери і обоє мають в активі по 15 договорів вартістю 2,9 та 2,1 млн гривень.

Вони є учасниками конкурентних закупівель закладу - допорогів та відкритих торгів. Всього закладом проведено 31 допорогову закупівлю, загальною вартістю 2,6 млн гривень, а середня економія склала 26%, що у грошовому виразі складає більше 800 тисяч гривень. Основними конкурентами під час таких закупівель були саме озвучені вище Недзеленко та підприємство "Благодія-центр".

Втім останні допороги заклад провів на початку 2019 року, а причина такої аномально низької кількості угод в системі банальна - непублікація звітів про укладені договори. Підприємство не відрізняєтся від решти бажанням укладати прямі угоди з надійними перевіреними постачальниками, втім на відміну від решти закладів не оприлюднює їх в системі, відповідно до вимог чинного законодавства. Відсутня інформація про ці закупівлі і в додатку до річного плану Замовника.
Серед когорти "прихованих" постачальників особливо виділяються дві черкаські пенсіонерки Валентина Крипиця та Галина Власенко
Проаналізувавши видатки закладу через державний портал Є-Дата, що дозвляє відслідковувати здійснення бюджетних платежів, ми виявили десятки підприємців, закупівлі у яких не відображені у системі "Прозорро".

Згідно Закону "Про публічні закупівлі", замовник зобов'язаний публікувати в системі інформацію про будь-який договір, якщо вартість закупівлі за його предметом протягом року складає більше 50 тисяч гривень.

Перефразовуючи: якщо з січня по грудень інтернат купує будівельних матеріалів на суму понад півсотні тисяч гривень, то незалежно від кількості угод, на які розбиваєтся ця закупівля, інформація про кожну з них має бути в системі. Крім того, інформація про абсолютно всі закупівлі має бути відображена в додатку до річного плану інтернату. З цим у закладі також проблема.

Серед когорти "прихованих" постачальників особливо виділяються дві черкаські пенсіонерки Валентина Крипиця та Галина Власенко, що на двох отримали більше 1 млн гривень, з яких 800 тисяч дісталося саме Крипиці.
Підприємницька активність певний "підзаробіток" до пенсії
У коментарі виданню "18000" Валентина Крипиця розповіла, що справді співпрацює із закладом там, "де непотрібно проводити тендер" і що така співпраця триває вже багато років.

З іншими установами системи вона не працює, а ця підприємницька активність певний "підзаробіток" до пенсії. Постачає підприємиця різний спектр товарів: тут і окремі продукти харчування, і одяг, і домашній текстиль та інші речі повсякденного вжитку.

Коментуючи питання логістики, вона розповіла, що часто використовують транспорт безпосередньо закладу. Мовляв, коли ті везуть підопічних до Сміли, то на зворотньому шляху працівники закладу і забирають необхідний товар.
Лариса Кухаренко уклала із закладом 24 угоди
Серед постачання непродуктових груп товарів, зокрема предметів домашнього текстилю та одягу, фаворитом у закладі є Лариса Кухаренко, відома в Смілі підприємиця. Всього із закладом вона уклала 24 угоди, предметами яких є не лише товари повсяденного вжитку та одяг, а також будівельні матеріали та роботи з будівництва.
Текст підготували Світлана Спасібіна та Артур Чемирис, відео - Сергія Преснякова.
Ця публікація була підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є відповідальністю виключно ГО "Черкаська інформаційна агенція 18000" і необов'язково відображає погляди Європейського Союзу.