Стиль - штука дуже умовна і узагальнена, більше потрібна для мистецтвознавців, ніж для художників. У цьому питанні контекст важливіший, ніж окремо взятий художник чи витвір. Хоча, на цей момент я в основному працюю з більш зрозумілим матеріалом із комерційним ухилом, мені подобається мистецтво на межі фарсу, через можливість вільного трактування закладених символів і незалежне від початкової ідеї автора життя твору в інфополі.

Із раннього дитинства. Перші спроби були на чистих аркушах фотоальбому.

Людей, бо це красиво і це надихає. Цікаво зображати внутрішній стан духу і анатомічну структуру тіла.

Основна умова - це загальний рівень культури. Так історично склалося, що сильної культурної бази на рівні великих міст України в Черкасах наразі немає або вона була втрачена. Зараз я бачу лише загравання з творчим процесом та його імітацію. Навіть на загальноукраїнському мистецькому ринку це чітко видно. Думаю, тут все впирається в поняття радянської ментальності, хоча я впевнений, що вона стане міцною основою для наступних поколінь. Хорошим прикладом є європейські постсоціалістичні країни, які вже минули той перехідний етап, свідками якого ми є зараз. Подібний період обов'язково має бути. Із часом все прийде.

У контексті сьогодення виставка - це соціальний ритуал, який не має такого значення для художньої цінності твору та його творця, як це було в минулому. Мене радує, що не зважаючи на технології, подібний формат ще існує навіть з усіма своїми мінусами.