— Новий стандарт освіти визначить майбутнє цієї галузі для нашої країни. Зокрема, механізм утримання шкіл і саму систему.

Попередні стандарти – це були більше наукові розробки теоретичного плану. Це ж буде серйозний практичний документ, що спрямований на вироблення конкретних умінь і навичок, а також здобуття знань. Ми розраховуємо, що новий документ буде сучаснішим за попередній, більш прикладним.

Світ дуже швидко змінюється. Відповідно, ми теж маємо оперативно реагувати на виклики і зміни у суспільстві. Для майбутнього випускника вони дуже важливі. Тому ми й переглядаємо стандарти.

— Після завершення роботи над національним стандартом зміняться також предметні програми. Буде розроблено критерії підвищення кваліфікації вчителів, почнеться атестація педагогів.

— Там присутні фахівці різних профілів. Зокрема, комп'ютерний дизайнер, художник, психологи, вчителі, звісно. Це люди, які мають багаторівнево вивчити майбутні норми й видати на світ якісний документ.

Після завершення роботи над стандартом його буде відкрито для широкого обговорення. Кожен охочий зможе висловитися щодо нього.

Опісля він пройде період апробації. Аж після цього його адаптують в умовах усіх шкіл.

— Основа нового стандарту – це насамперед інтереси самих школярів. Документ буде орієнтований на їхні сучасні потреби. Враховані також компетентності, яких учень має набути на певних етапах навчання.

— Сьогодні школи Вірменії поділені на три види: середні (1-12 класи), тобто ті, що проводять увесь курс середньої освіти, основні (1-9 класи), старші (10-12).

Кожна країна тут має власний підхід. Система, якої ми дотримуємось, загальноприйнята. Вона продиктована предметними програмами, які ми використовуємо. Для нас це дуже зручна форма. Вона в нас здавна. Змін у цьому напрямку ми не плануємо.

— Наші школи не залишаються наодинці із проблемами ремонтів. Держава надає можливість здійснювати капітальні ремонти навчальних закладів. Зараз у нас відбувається будівництво нових корпусів і навіть шкіл. До цієї роботи залучаються спеціальні фонди.

— В основі освітньої реформи – проблема вчителя. Ця проблема є в багатьох школах. У нас учителі переважно віком вище середнього (передпенсійного). Зараз займаємося тим, що робимо працю вчителя настільки привабливою і необхідною для суспільства, щоб вирішити і цю проблему теж.

— Фаховий учитель буде мати заохочення від держави.

До речі, у вересні для всіх учителів була гарна новина – їм підняли зарплату на 10%. Для вчителів, які працюють у селах, це істотні суми.

— Навчання починається 1 вересня. У кінці травня завершується. Потім стартують іспити. В нас немає екзаменів для вступу у виш – іспит під час завершення навчання у школі і для вступу у ВНЗ – це один і той самий іспит. Його організовує Центр оцінки та тестування. Такою є система вже більше 10 років.

— До розпаду Радянського Союзу в нас було 1000-1200 учнів, оскільки район був густонаселеним. Школа була однією з кращих. Тут навіть проводили дуже цікавий експеримент. Учні не вчилися за класичною схемою: закінчив перший клас – переходиш у другий. Тут учень переходив у наступний клас, коли засвоював матеріал. У квітні міг утворитися клас учнів, які успішно склали іспит і перейшли в наступний клас. Були учні, які за два роки проходили три класи. Мали школярів, які закінчили школу з червоним дипломом у 15 років. Така програма діяла до 2005 року.

— Тому що наша школа втратила молодші класи. Зараз це школа, де вчаться лише старшокласники – 10-12 класи, 240 учнів.

У 2008 році таке розділення відбулося по всій країні. Але воно не повністю вдалося. Ідея була такою: всі школи стають основними (1-9 класи). У кожному районі також мали з'явитися старші школи – з 10-12 класами. Там поглиблено вивчаються певні предмети. Якщо ти хочеш вступати у фізико-математичний університет, то обираєш школу з таким ухилом. Якщо хочеш стати лікарем – обираєш біологію та хімію.

Але у зимовий період прохідність деяких регіонів країни дуже слабка. Тому частина шкіл так і має з 1 по 12 класи.

Також маємо проблему з малокомплектними школами. Якщо в нас у селі закриється школа, то й село зникне. Такий у нас менталітет. Люди підуть туди, де є школа. Щоб зберегти ці села, навчальні заклади лишили. Тому є школи, де вчаться, наприклад, 40-50 дітей. Зазвичай ідеться про високогірні, віддалені і прикордонні населені пункти. І це дуже велике навантаження на бюджет.

— Так, у Єревані та решті обласних центрів ідею вдалося реалізувати дуже добре.

— У 2005 році ми перейшли на фінансування за кожного учня. Базова сума, яку отримує сьогодні школа на рік за одного учня, становить 124 тис. драм (260 доларів).

Додатково навчальний заклад отримує у фонд школи кошти на зарплату адміністрації та гроші на ремонт і комунальні витрати. Але цих коштів недостатньо. Здебільшого все йде на зарплати і комунальні послуги.

Я якось їздив у США. Нас повели у найбіднішу школу Америки і попросили не ставити питання про фінансування. Я все ж таки запитав у директора: якщо порахувати витрати на заробітні плати, оплату комуналки, придбання підручників, що лишається на розвиток школи? Той відповів: "Пшик, нічого. Всього один мільйон доларів". У нас же лишається 1% бюджету.

— Сьогодні ставка для вчителя передбачає 22 години роботи на місяць. Вона становить 132 тис. драм (276 доларів). Після відрахування всіх податків людина отримує десь 92 тис. драм (190 доларів). Це дуже мало! У школах здебільшого працюють жінки, тому що в сім'ях годувальником є чоловік.

Для порівняння, у кафе офіціант отримує 150 тис. драм (315 доларів). Це вже більше, ніж учитель.

— Сьогодні є три головні проблеми: низька зарплата, брак спеціалістів у селах і віддалених регіонах, а також відсутність інтересу в молоді до фаху вчителя. І це логічно: величезне навантаження за малі гроші.

У нас була вчителька вірменської мови. У її чоловіка була маленька компанія, якою він керував. І вона допомагала йому з обліком як бухгалтер. Одного разу вона прийшла і написала заяву на звільнення. При цьому сказала, що те, що вона отримує за місяць у компанії чоловіка за годину роботи на день, рівноцінне заробітку у школі. Так ми втратили спеціаліста.

Зараз навіть у Єревані складно знайти фізика, хіміка, вчителя російської. Ніхто не хоче працювати з молодшими класами. Бо там не набирається кількість годин на ставку.

— Ні, і це добре, тому що вчителів знайти складно.

— Раніше також спостерігалася проблема з тим, що освіту використовували як інструмент політичного впливу. З розумінням, що батьки школярів – потенційний електорат. У Вірменії діє 10-бальна система навчання. У нас був учитель, який звільнився з нашої школи й пішов у іншу. І йому там сказали: слухай, ти не став 6, 5 і нижче. У нас є лише три оцінки: 8, 9 і 10. Це не від того, що директор був самодур чи ще щось. Просто йому казали: якщо в тебе низькі оцінки, значить ти поганий директор. Але ж це неправильно: якщо поганої оцінки бути не може, то який стимул у дітей навчатися?

— Уже три роки ми використовуємо метод перевернутого уроку. Це гібридне заняття, яке у світі використовують уже близько 5 років. На стандартному уроці вчитель має 45 хвилин, щоб представити нову тему. Ми ж використовуємо формат, за яким учитель записує відео, надсилає його учневі, той переглядає і готується до уроку. На стандартному уроці учень часто може запізно усвідомити, що чогось не зрозумів. Тобто урок закінчився, а до нього лише приходить це усвідомлення. Однак учитель уже пішов і питання поставити неможливо. Коли ж урок відбувається після того, як дитина переглянула відео, вона вже розуміє тему і може підготувати питання щодо того, що їй незрозуміло.

— Для цього методу достатньо смартфона, який є в учня. Інша справа – це зацікавити учня все-таки переглядати ці відео вдома.

Зараз цей метод використовують у нашій школі майже всі вчителі. На початку було складно. Не всі вчителі були готові, часто боялися. Але коли звикають, все вже йде нормально.

У школах є комп'ютери. Міністерство постійно поповнює фонд новими.

— Закон 2017 року презентували як документ, що покликаний реформувати систему шкільної освіти України. І через це виникла проблема із розумінням ролі цього закону. Багато в кого було враження, що його ухвалення достатньо, щоб запустити всі зміни. Насправді ж потрібен ще один закон, який досі не ухвалено. Ідеться про проєкт закону "Про повну загальну середню освіту". Я вважаю, що його слід було голосувати слідом за першим. Зараз же в нас ситуація, коли запрацювала "Нова українська школа", а повноцінного інструментарію досі немає. В цьому є проблема.

— Він мав бути внесений у парламент упродовж року після ухвалення закону "Про освіту". Цього не відбулося. Рада минулого скликання його ухвалила в першому читанні, у липні минулого року, ледь не на останньому засіданні.

За регламентом Верховної Ради, закони, які ухвалені в першому читанні, залишаються на розгляді після переобрання парламенту. Тож зараз профільний комітет працює над підготовкою законопроєкту до другого читання.

Велика проблема законопроєкту – це те, що він, на жаль, залишається дуже рамковим документом. І це дивно, тому що в нас уже є такий – закон "Про освіту".

Наприклад, він залишає відкритим питання про те, якою має бути профільна старша школа. Закон "Про освіту" 2017 року сказав, що в нас має бути три рівні середньої освіти: початкова, базова і старша профільна школа. Але якщо з початковою і базовою все більш-менш зрозуміло, далі є питання про старшу школу, яка має бути профільною. Це означає, що діти мають обирати певний профіль, за яким вони хочуть навчатися: природничий, математичний, гуманітарний тощо. І нам треба організувати великі ліцеї, де діти будуть здобувати профільну освіту. На сьогодні в нас частина шкіл, особливо у сільській місцевості, є дуже маленькими. Настільки маленькими, що в них профільність забезпечити неможливо в принципі.

— Сьогодні закон передбачає можливість існування будь-яких шкіл. Добре це чи погано? Я переконана, що це не є кращим рішенням в інтересах дітей. Діти з маленьких шкіл, з сільської місцевості є дискримінованими в доступі до якісної освіти. У них значно гірші результати ЗНО, ми це бачимо 10 років. Ми можемо залишити школи і не чіпати їх, але це відстоювання інтересів вчителів і директорів шкіл. Мені б хотілося, щоб реформа школи виходила з інтересів дітей.

Зберігаючи такі школи, ми прирікаємо дітей на низьку якість освіти, низьку можливість здобути подальшу освіту та якось вирватися з кола бідності.

Але ми не єдині проходимо через процес урбанізації, коли сільське населення виїздить із сіл. Подальша доля таких шкіл – питання політичної волі і урядової маневреності.

— Початкову і середню школу треба глибоко реформувати. У мене немає сумнівів. Я згодна з тими проблемами, які визначили розробники НУШ. Зокрема, щодо того, що дуже багато знань сьогодні пропонуються у початковій школі, вони є нецікавими і нудними.

Що мене турбує? Це те, що реформа НУШ зробила дуже потужний наголос на ідеї розвантаження шкільних програм. Це та частина, яка мене особисто дуже насторожує. Звісно, нам треба викинути з програми дуже багато непотребу. Але нам не потрібно свідомо занижувати вимогливість до дітей. Ми повинні ставити високу планку вимогливості, очікувати від них більшого і допомагати цього досягати.

Повна відмова від домашнього завдання не є найкращим рішенням. Все ж таки домашнє завдання – це спосіб закріпити матеріал, дисциплінувати школярів. Інколи батьки зацікавлені в тому, щоб підтягнути дитину, а вчителі кажуть, що не мають права задавати домашнє завдання, бо це категорично заборонено. Мені здається, це дещо хибний шлях.

— Головна проблема, з якою ми зіткнулися під час запровадження НУШ, це те, що новій українській школі потрібні нові українські вчителі. І це найбільший виклик. Найважче змінити не законодавство, а вчителів, і змотивувати їх працювати інакше. І тут ми бачимо дуже великий спротив на всіх рівнях проти того, щоб ті чи інші речі змінювати.

Треба визнати, що закон "Про освіту" і законопроєкт "Про середню освіту" не дають відповіді на питання, як же ми отримаємо вищу якість викладання у школі.

Ми чуємо багато слів про те, що треба підвищити зарплату вчителям. З цим ніхто не буде сперечатися. Але ми дуже мало чуємо про те, що ж нам робити з учителями, які не хочуть, не вміють, відмовляються краще вчити. Ми наполягаємо на тому, що нам треба переходити до обов'язкової сертифікації вчителів. Щоб ми мали механізм контролю і ухвалення якихось рішень, якщо вчителі категорично не хочуть вчити інакше. У більшості країн світу вчителі належать до регульованих професій. Тобто для допуску до цієї професії є окремий механізм, наприклад, атестація. Сьогодні в Україні вчителями стають ті, в кого є диплом педагогічного університету.

За законом "Про освіту" з'явилася сертифікація. Але вона добровільна. Завдяки їй можна отримати підвищення зарплати. Але вона не створює механізму відсіву найслабших учителів. Я вважаю, що нам слід переходити на обов'язкову сертифікацію. Принаймні зробити орієнтир, що вона буде обов'язковою, наприклад, за п'ять років.

— У 9-ій гімназії Черкас за програмою "Нової української школи" навчаються уже третій рік. Ця реформа передбачає зміну підходів до навчання. Замість зазубрювання матеріалу діти здобувають компетентності, які знадобляться їм у житті. Учні мають досліджувати навколишній світ, отримувати знання через безпосередній контакт зі світом.

У частині шкіл є класи, де навчається понад 30 осіб, при тому, що середня наповненість має бути не більше 28 учнів. Наше місто має найбільшу наповнюваність класів в області, та непоганий показник на всеукраїнському рівні. Але чомусь дефіцит освітньої субвенції (брак коштів державного фінансування на освітні потреби, – ред.) в нас близько 35 мільйонів гривень (близько 1,5 мільйона доларів). Ми нібито й раціонально розподіляємо ресурси, школи не пустують, але усе одно маємо постійний дефіцит.

Реформа принесла школам автономію як у фінансово-господарській, так і у навчальній діяльності. Вони самостійно обирають програми, за якими будуть навчати, варіативні її частини. До мене часто виникають претензії. Кажуть: "Ти ж маєш відповідати за те, що відбувається у закладах". Це так, але в той же час, я не маю контролюючої функції. Департамент надає правову та консультаційну підтримку закладам освіти.

Ухвалення закону стало хорошим кроком, аби їх ліквідувати. Сьогодні діти йдуть до школи за територіальною прив'язкою і великої проблеми у цьому немає.

Однак ті школи, котрі говорили, що набирають "сильних" учнів, сьогодні приймають у перший клас усіх дітей. І тепер вони кажуть, що не можуть більше конкурувати.

Я вважаю, що це правильне рішення Міністерства стосовно початкової ланки. Середню та старшу школу – можна обирати залежно від спрямування.

— Багато наших вчителів з цікавістю поставилися до змін. Більшості новий підхід до навчального процесу подобається. Але це стосується лише початкової ланки. Старша ланка мала б повноцінно запрацювати десь аж у 2027 році.

Але відповідно до документів реформувати систему ми маємо вже до 2022 року. Йдеться про розробку та впровадження концепції розвитку середньої та старшої школи. Ми хотіли презентувати наше бачення цього процесу вже до кінця цього року, однак виникла проблема. Немає типових статутних документів: що таке гімназія, ліцей тощо. Їх мають оприлюднити в законі "Про загальну середню освіту". Ми очікували, що профільні закони будуть ухвалені вже цього року. Сьогодні грудень, але їх немає.

— Завдання освітнього омбудсмена – захищати права учасників освітнього процесу. В Україні права цих учасників порушують масово. Однак ми не маємо статистики. Тому на першому етапі наше завдання зрозуміти, які права порушуються і класифікувати їх. Наразі ми формуємо службу із 15 осіб. Це центральний офіс. Планується також створення мережі громадських радників та консультантів освітнього омбудсмена, які діятимуть в регіонах. У процесі роботи плануємо залучати юридичні клініки.

Головне, у чому я вбачаю своє призначення, – проведення просвітницької діяльності та допомога в захисті прав. В нас існує проблема: учасники освітнього процесу не можуть притомно сформулювати, які права порушуються. Іноді замість фактів, лунають оцінки. Тому потрібно, аби були відповідальні та компетентні люди, які допомагатимуть від початку.

До 2003 року освітня система Грузії була типово радянською. Тут існувала одна школа на мікрорайон, навчальний процес починався і завершувався переказуванням параграфів підручника. Експерти кажуть: держава не розуміла, якого громадянина прагне виховати. Декларація ж конкретних цінностей стартувала лише на початку 2000-их. Тоді була ухвалена Національна стратегія розвитку середньої освіти в Грузії.

З цього часу розпочалося реформування шкіл. Йдеть як про інфраструктурні проєкти, адже приміщення та території навчальних закладів були в катастрофічному стані, так і про методику викладання та стиль навчального процесу.

Окрім того в Грузії скасували так зване "лапсанне" фінансування шкіл, коли кожен заклад мав свій бюджет, який щороку затверджувало міністерство через підрозділи на місцях, та перейшли до ваучерного. Школам дали статус юридичної особи приватного права, завдяки чому вони можуть вести комерційну діяльність. Також створили орган самоврядування шкіл – опікунські ради, до складу яких увійшли вчителі, батьки та адміністрація.

— У радянський час у Грузії існувала типова радянська модель освіти, можна навіть сказати тоталітарна. У ній всі школи були централізовані, підручники вважалися головним джерелом знань, існувала єдина програма для всіх. У кінці 90-их почалася робота над зміною цієї системи. Прагнули зробити її демократичнішою, освітній процес – більш орієнтованим на дітей, вивчати предмети для загальних цілей. Ближче до 2005 року реформу почали імплементовувати. В цей рік з'явився Національний навчальний план (Курікулум), а вже наступного року його почали впроваджувати.

В Курікулумі були визначені основні освітні цілі. Процес викладання мав будуватися із фокусом на дитині. Це було перше покоління Навчального плану та перший етап його впровадження. З 2011 по 2016 роки тривав наступний.

Нині триває третій етап розвитку та запровадження Курікулуму. Він приніс Грузії модель "Нової школи". Були розроблені стандарти та критерії оцінювання учнів. Зараз відбувається процес імплементації. У Навчальному плані закладена база, на основі якої кожна школа розвиває свої власні програми та навчальні плани. Шляхи досягнення результату та ресурси можуть бути різними, їх обирає кожен самостійно.

Однак на перших етапах імплементації Курікулуму, виявляли певні помилки у процесі, а відповідно була і реакція: що і як потрібно зробити на наступному етапі.

— Першого і сильного удару реформа зазнала через підручники. Раніше вони були уніфіковані для всіх. Коли ж стартував процес реформування, вирішили провести конкурс, і ліцензування Міністерства освіти пройшли по кілька підручників з одного предмету для кожного класу. Це робили для того, аби вчителі і школи мали право обирати. На практиці виявилося, що якість цих навчальних посібників – нижча від попередніх. Реформа кращих не принесла.

Наступна помилка трапилася на другому етапі. Через 5-6 років конкурс та процес ліцензування ускладнили. У результаті обирали меншу кількість підручників, але слідкували, аби в них були враховані звичні для вчителів методи роботи. Проте досвід показав, що ідея книги як основного джерела інформації себе вичерпала. Вона має бути одним із ресурсів, але не головним. Орієнтування на навчальний підручник – було помилкою.

— Радянська школа була централізованою. Нинішні закони Грузії передбачають демократичність процесу. На рівні школи може вирішуватися практично будь-яке питання. Але виникла проблема: наше суспільство не звикло до автономії, тому школи не знають, як її використовувати.

Нині Міністерство створює "макети" Курікулуму, як інструмент для створення школами власних програм. На базі цих макетів кожна школа розвиває власні навчальні програми. Окрім того школи отримали можливість обирати предмети, кількість годин, методи роботи тощо.

Аби прискорити та зробити ефективним процес імплементації Національного навчального плану нині в школах працюють своєрідні "групи підтримки". До них входять 4 експерти з навчальних програм, адміністрування, технологій, які проводять у школі від одного семестру до року. За цей період вони допомагають школі напрацьовувати власну програму, спрямовують адміністрацію та колектив.

Поки такі групи працюють у 165 школах Грузії. З січня 2020 року до проєкту долучаться ще 400 шкіл. До 2024 року усі школи мають отримати таку підтримку та напрацювати індивідуальні програми.

— Ще одним пунктом реформування, який не виправдав сподівань, стали тренінги для освітян. З 2005 року вони вважалися одним із головних способів імплементації Курікулуму. Однак цей інструмент виявився неефективним. Частина тренерів, можна сказати відверто, були слабкими, не могли донести інформацію до шкіл. А навіть коли учасники тренінгів розуміли, про що йдеться, то не усвідомлювали, як це реалізувати.

З 2010 року ситуація погіршилася, адже тренінги стали централізованими. Сьогодні всі усвідомили, що така практика себе вичерпала, перестала бути ефективною.

На противагу цьому нині освітні "коучі", які працюють в школах, вивчають особливості закладів та їхніх освітніх процесів. Це дозволяє створити максимально комфортний та ефективний навчальний план як для школярів, так і для вчителів.

— До цього таких радикальних реформ у Грузії не було. Сам процес реформування був інтенсивним. Якщо раніше уроки можна було порівняти з лекціями та переказуванням написаного в підручнику, то зараз система освіти спрямована на індивідуальний підхід до учня, застосування інтерактивних методів навчання, роботу в групах. Це прогресивний підхід до освіти, що дає хороший результат. І він помітний не тільки в академічній сфері. Це важливо і для виховання громадянина, бо освіта розвиває індивідуальні здібності: комунікацію, розвиток національного інтелекту. Ці діти виростають хорошими громадянами.

На реалізацію інших важливих розвиткових проєктів практично нічого не лишається. Якщо радикально не зросте бюджет фінансування шкіл, то ефекту від реформ не буде. Розмір фінансування освіти демонструє ставлення країни до цієї галузі.

Нині вже говорять про збільшення фінансування освіти удвічі. Зараз це 3-4% ВВП країни, планують підняти до 6-7%, як у багатьох західних державах. Вже з жовтня цього року заробітна платня педагогів зросла на 150 ларі. Планується, що за два-три роки вона сягне 700-800 доларів.

— У Грузії діє єдина система електронної реєстрації школярів. Аби віддати дитину до навчального закладу, батьки мають заздалегідь зареєструвати її.

Є школи, які користуються популярністю. І ви можете мешкати поряд із ними, але якщо не встигнете заздалегідь зареєструвати дитину, то возити доведеться в іншу. Сьогодні кількість учнів у класі не має перевищувати 25 осіб. Лише міністерство може дозволити школі взяти більшу кількість школярів у перший клас.

— Ще одна важлива проблема для Грузії – технічний стан шкіл та матеріальне забезпечення, особливо у регіонах. Ремонти держава робить централізовано. Цим питанням займається Агентство шкільної інфраструктури. Щороку ремонтують найбільш проблемні приміщення, окрім того будують 10-20 нових шкіл.

— Ми координуємо роботу шкіл. Штат Ресурсного центру залежить від території та кількості навчальних закладів. Ми опікуємося 29 державними та 9 приватними. У штаті окрім мене ще 6 осіб. Бухгалтер, фінансист, юрист, аудитор та два педагоги.

Насамперед наше завдання спостерігати за освітнім процесом, аби все відбувалося у межах затверджених стандартів. Також одна із функцій – сприяння у впровадженні інновацій та ініціатив, які йдуть "згори", на місцях.

Окрім того такі центри допомагають школам долучатися до міжнародних проєктів в освітній сфері. Чимало наших шкіл потребують серйозних ресурсів навіть на інфраструктурне оновлення. Якщо є можливість реалізувати це завдяки різноманітним міжнародним проєктам, то ми допомагаємо школам долучитися до них. Так нині 6 наших освітніх закладів беруть участь у подібних проєктах.

Ще одна наша функція – моніторинг шкіл. Ми проводимо таку роботу щоденно, школи не знають, коли ми прийдемо з перевіркою. Аналізуємо як організацію навчального процесу, так і дотримання санітарних норм, документацію, залучення та витрачання фінансів тощо.