"Як бджоли у вулику"
Репортаж із Золотоніського психоневрологічного інтернату
"Всі підопічні в нас отримують нейролептики, щоб вони були управляємі. Якщо ми не дамо тиждень підтримуючу терапію, то Майдан - це буде дєтський лепет", - знайомить журналістів із життям Золотоніського психоневрологічного інтернату Олександр Строкань.
Останні три роки він працює в закладі психіатром. Його попередниця була на цій посаді аж до глибокої пенсії, звільнившись у 76 років.

- Тєкучки кадрів у нас майже немає. Всі медичні сестри працюють 15 років і більше, - додає медик.

Саме він стане нашим "путівником" у життя підопічних інтернату. Та перед екскурсією по території попереджає: побачене вразить.

- Такий інтернет непідготовленим людям небажано йти дивитися. Усе залишається у пам'яті, накладає певний відбиток. Ви побачите, що є люди дуже нещасні. А є більш-менш. Але думаю, ви вже бути в інтернатах, бачили всяке щастя, яке не потрібне ні родині, нікому. Держава взяла на себе роль опікуна, от вони тут доживуть стільки, скільки зможуть, - каже лікар.
Життя інтернату в цифрах і діагнозах

Золотоніський психоневрологічний інтернат розрахований на 110 осіб. У таких межах кількість підопічних і тримається. У закладі проживають 27 недієздатних. 11 із них - під опікою закладу. 26 осіб - лежачі. З ними на 12-годинних змінах щодня працюють четверо санітарок.
- Є люди, яких забрали родичі на певний час, є ті, які перебувають на лікуванні у Смілі. Все. Оце де частина з них може бути. Решта - на місці, - констатує Олександр Строкань.

Майже кожен із підопічних має сукупний перелік захворювань: до психічних вад на кшталт шизофренії, епілепсії і відставання в розвитку приєднуються серцево-судинні хвороби, проблеми з нирками, захворювання кишечника тощо.
Медичний нагляд над підопічними здійснюється цілодобово. З ними працюють 83 працівники, більша частина яких - санітарки. У кожній зміні також є один чоловік-санітар. Більшість із них - з Антипівки та Золотоноші. Для працівників здійснюють підвіз і вечірню розвозку. Оскільки часто в закладі працюють місцеві, то й ставлення у селян до нього - позитивне.

Ліками інтернат забезпечений.

- Навіть не хочу вам казати, щоб завидки не брали. Якщо ви колись потрапляли в лікарню загального профілю, знаєте, де там беруться ліки. Правильно, в аптеці і дуже дорого. У мене тут є все. На щастя! Що буде далі - побачимо, - говорить медик.

Окрім того, у достатній кількості наявні й засоби реабілітації ліжкохворих: функціональні ліжка, нові коляски, ходунки.
На утримання одного підопічного йде 360 грн на день

Це 7000-8000 грн на місяць
Розмір зарплат - тема більш болюча. У медсестер вона мінімальна. У лікарів - не набагато більша.

- Держава оцінила мою роботу лікаря в інтернаті психохроніки, де не кожен може працювати, у 4,5 тис. грн. Багато це чи мало - судіть самі. Престижна ця робота чи ні? Я вважаю, ні. Після інституту сюди нікого не приведеш і не заженеш, - жаліється Олександр Строкань.

Його підтримує і директор ПНІ Сергій Лисенко.

- Проблема в нас одна: розмір зарплати, решта - тимчасові труднощі, які можна вирішити самим, - каже Лисенко.

Прийнятною така винагорода є лише для людей пенсійного віку, які, окрім зарплати, отримують від держави пенсію.

Сьогодні інтернат, як і решта подібних закладів, проходить ліцензування. Документи на отримання ліцензії адміністрація інтернату вже подала.
Історія ПНІ та його життя нині
Золотоніський інтернат розташований у нетиповому приміщенні. Це колишній жіночий монастир. Корпуси, в яких живуть підопічні, цегляні. Роль інтернату корпуси почали виконувати із 1948 року. Щоправда це - лише за словами старожил. Підтверджуючого документа щодо цього немає.




За словами директора ПНІ Сергія Лисенка, у закладі постійно здійснюють поточні ремонти. Наприклад, в одному з корпусів зараз якраз переклеюють шпалери, фарбують стелю та підлогу. Крім того, не так давно відремонтували туалетну кімнату. А от за капремонт директор братися не хоче. Пояснює це тяганиною з документами.
Як і решта ПНІ, інтернат має власне господарство: 27 гектарів землі, а ще кілька корів і свиней. Це дозволяє здешевлювати харчування підопічних. Сергій Лисенко говорить, що кількість худоби вираховує залежно від норми. Щодня підопічний має споживати 450 грамів молока. Для цього йому достатньо 5 корів.

За бажанням підопічні долучаються до трудотерапії.

- Але ж якщо, наприклад, спекотно, ніхто не працює. Навіть працівники, - запевняє Сергій Лисенко.
Співи, танці й гуморески
У кімнаті для відпочинку увага підопічних прикута до телевізора. На ньому показують виступи самих мешканців, які відзняли під час концертів.
Культпрацівниця Олена Михайлівна перераховує активності, доступні для підопічних
Ми тут і танцюємо, і вірші читаємо, і ліпимо, і в шашки граємо, і пазли складають хлопці, малюємо розмальовки. Хто як може, так і малює. Маємо також гурток читальний, читаємо книги. Свято Івана Купала прямо на території проводимо, вогнище палимо. Приїжджали артисти з цирку. На новорічні свята ходимо колядувати, щедруємо. Біля нас Красногірський монастир, ідемо туди. Монашки нас з задоволенням запрошують! Ігорьочок наш дуже гарно танцює циганочку, Петя Нездолій постійно читає гуморески, пісні. Діда Мороза і снігурку теж грають підопічні.
Петро мешкає в інтернаті вже 7 років
Кілька хвилин і вже тримаємо з колегою в руках по квітці, які власноруч створили підопічні.

- У нас тут гурток "Умілі ручки", - з гордістю коментує Олена Михайлівна.

Петро вже сім років живе в інтернаті. Сам родом із села Кумейки. Опісля жив у Черкасах, 11 років працював електриком у Будинку рад.

- В інтернаті творчо проводимо вільний час. І караоке є, і концерти ставимо, книжки читаємо, подєлки робимо, - розповідає про дозвілля чоловік.

На питання щодо харчування відповідає лаконічно: "Нормально годують, вистачає, ще й хлопцям віддаю".

- Тут усі товаришують. Як сім'я одна. Як вулик, як бджоли. Колектив - та і все, - резюмує Петро.
Що і як купують?
Аналіз закупівель психоневрологічного інтернату
Золотоніський ПНІ об'єктивно є одним із "найбідніших" закладів системи. Втім логічного бажання до економії у керівництва закладу, як і у їхніх більш заможних колег, особливо не виникає.

Остання допорогова закупівля, оголошена інтернатом, відбулася уже традиційно на початку 2019 року. З того часу він їхнього проведення відмовилися. Утім варто констатувати, що взагалі цей інструмент активно так і не використовувався. Заклад завершив усього 10 "допорогів". З яких у 2018-2019 році - лише два. Відкриті торги також особливо не оголошуються, за виключенням закупівлі газу. Таким чином освоєння коштів закладу відбувається фактично за рахунок укладання прямих договорів.

Однозначними фаворитами інтернату є дві підприємиці із Золотоноші: Ольга та Тамара Харенки. На двох вони отримали від закладу майже 2 млн гривень, здійснюючи переважно постачання продуктів харчування та побутової хімії. Мова йде про десятки укладених із підприємницями договорів. Разом з тим у системі "Прозорро" відображено лише два договори, укладені з Ольгою Харенко. У той час інформація про Тамару Харенко і зовсім відсутня, попри те, що вона отримала від закладу більше 400 тисяч гривень. Попри наявні окремі позиції в додатку до річного плану закупівель з закупівлі продуктів харчування, звіти про укладені договори відсутні, що може бути проявом або недопрацювання, або ж свідомого приховування інформації про постачальників і вмілим поділом предмета закупівель, аби уникнути навіть мінімальної прозорості.
Вже традиційно в частині постачання різних господарських товарів та одягу заклад активно співпрацює з низкою черкаських підприємців, про яких ми писали в наших попередніх матеріалах. Зокрема мова про черкащан Євгенія Романова, який успішно реалізував для підопічних інтернату шкіряні туфлі по ціні 1550 гривень за пару або ж 21-річну Ірину Бутенко, що пропонує закладу брюки по 580 гривень.
Текст підготувала команда "Вісімнадцять три нулі". Відео Сергія Преснякова
Ця публікація була підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є відповідальністю виключно ГО "Черкаська інформаційна агенція 18000" і необов'язково відображає погляди Європейського Союзу.