РЕПОРТАЖ
Заховані в лісі
Як живе Малостаросільський психоневрологічний інтернат
Десять кілометрів лісом, покриттям, яке колись звали асфальтом.
Малостаросільський психоневрологічний інтернат "захований" на землях державного лісового фонду в Смілянському районі. Колись тут був монастир, з 1954 до 1991 - психіатрична лікарня. Останні майже три десятиліття мешкають підопічні ПНІ.
Інтернат стоїть на орендованих землях. Нині тут 130 підопічних. 58 осіб визнані недієздатними, 49 із них перебувають під опікою закладу. Вартість утримання одного підопічного в місяць вартує 10 145 грн.
Півтора роки заклад очолює Любов Голобока. Колись жінка була головним бухгалтером у колгоспі, потім 14 років працювала в цьому ПНІ на аналогічній посаді, повернулася минулого року в інтернат вже керівником.
Для нас вони рівні нам, але з обмеженими можливостями

- Я фінансист, економіст бухгалтерського обліку. На роботу сюди потрапила у квітні минулого року. Нині ми змінюємо ставлення до людей, підхід до роботи і до догляду за підопічними. Для нас вони рівні нам, але з обмеженими можливостями, - говорить Любов Анатоліївна.

Каже: за рік важко змінити щось глобально. Але ставлення до підопічних уже змінили.

- Ви підете, глянете: вони відчувають підопічних як своїх рідних людей, спілкуються з ними, притуляються до них. І це важливо! Так вони виражають свої почуття. Ми це цінуємо і розуміємо. Ми стараємося, щоб люди були доглянуті, приділити їм більше уваги. У цьому році, наприклад, хочемо покращити їхні умови перебування тут і наблизити їх до домашніх не на словах, а на ділі, - додає директорка.
    У її приймальні на нас чекає Світлана Маслюк. Другий рік тут мешкає мама та сестра її чоловіка.
    - Добрі умови. Персонал дуже душевно ставиться до них. Їх одягають і годують так, як рідних. Турбуються про їхній розвиток, - каже жінка. - Возять на екскурсії, влаштовують концерти. Я буваю тут раз на місяць. Навіть якщо виникає який конфлікт, то директор завжди на стороні підопічних. Тут недобросовісних людей не тримають. Вони директора мамою називають.
    Цьогоріч на території інтернату зробили паркову зону для підопічних з альтанкою, гойдалкою. Усе - силами працівників. Це місце користується популярністю серед мешканців інтернату. Тут вони відпочивають, проводять дозвілля, грають із м'ячем, займаються на скакалці.

    - Ми стараємося урізноманітнити їхні будні. Для підопічних за радість попити чай з фарфорових чашечок. Не із цього казенного посуду, який у нашій їдальні та передбачений нормами для ПНІ. Вони такі люди, як і ми, - додає Любов Анатоліївна. - Коли у нас відбуваються планірки, я усім кажу: ставтеся до них так, як би ви ставилися до своїх рідних, як би ви доглядали маму, наприклад.
    На свята до мешканців інтернату привозять ансамблі художньої самодіяльності з навколишніх сіл, на релігійні - відвозять до церкви. У вихідні - до парку, на екскурсії. До всього про активності у житті інтернату інформують навіть в соціальних мережах. Завели сторінку закладу й у фейсбуці.

    Дієздатні підопічні самостійно їздять і по свою пенсію. Тут кошти отримують не на руки від листоноші, а на банківську картку. Аби соціалізувати максимально людей, щомісяця їх відвозять у Смілу. Там вони знімають кошти, можуть навідатися у магазин і централізовано приїхати додому.

    Від "Кобзаря" до манікюру
    У Малостаросільському ПНІ мешкають 55 жінок та 75 чоловіків віком від 18 до 98 років. На території закладу розмістилися два спальні корпуси. Прямуємо до одного з них.

    Тут цьогоріч зробили пристосовану веранду та вихід на подвір'я. Тепер малорухомим людям стало простіше дістатися вулиці. А таких у закладі близько 20. У планах керівництва - облаштування ігрової кімнати.

    Заходимо у приміщення. Близько 15 чоловіків та жінок зібралися, аби послухати, як Ігорівна (так вони називають свого соціального працівника - ред.) читає "Кобзаря".
    - Хорошо годують, не ображають, - каже одна із підопічних Люба. - Ігорівна читає нам кожен день.
    Соціальна працівниця Людмила Олійник працює у закладі вже три роки. Вона займається із підопічними: ходить на прогулянки, проводить анкетування, малює, читає.

    - Ми перечитували "Кобзар" ще навесні. Люба плакала на "Катерині". Коли підопічні трішки підзабувають, то знову читаємо, - говорить соцпрацівниця.

    Заходимо у корпус. В одній із кімнат знайомимося із Любою. Жінка захоплено розповідає про "тепло, ситість та читання від Ігорівни". Має трьох сусідок по кімнаті. Загалом всі приміщення інтернату пристосовані, тому тут двомісних чи одномісних осель не знайти.
    В одній із кімнат відпочивають ще четверо жінок. Юля не ходить самостійно, не може сама харчуватися та майже не говорить. Дівчина у своєму халаті з вушками обіймає директорку та емоційно намагається щось сказати.

    - Я Юлю люблю і вона мене полюбила. Я щодня буваю під час перезмінки, заходжу до неї і вона мені красується своїми вушками на халаті, - розповідає директорка Малостаросільського ПНІ.


    Дівчина пристосувалася повзати. У кімнаті дістається до ліжка сусідки Світлани, яка її годує. Дякуємо за гостинність дівчатам і збираємося рухатися далі. Тим часом баба Ліда вигукує услід вірші з побажаннями здійснення задуманого.
    Старі ліжка, із пружинними матрацами тут практично в усіх кімнатах. Любов Голобока каже: поки не дійшли руки.

    - Ліжка - у планах. Поки працюємо над тим, аби зробити легенькі ремонти, - пояснює.

    Минаємо кімнату відпочинку. В їдальні для малорухомих людей санітарка Марина Вікторівна займається із кількома підопічними. Вони ліплять фігури із пластилину, хтось малює, а ще кілька жіночок просто відпочивають за столом.

    - Ліпимо коників, - каже підопічна Вікторія. - А ось я зробила бджілку, а це вазочка із квітами для Любові Анатоліївни.

    Поруч скромно сидить Світлана. Жінка з дитинства грає на піаніно.

    - Ми на Маковія повезли їх до каплички. Після служби нас запросили у музейну кімнату. Там стояло піаніно. Коли вона сіла і заграла, то люди стояли плакали просто, - пригадує директорка. - У нас немає цього музичного інструмента. Але ми кинули клич. Якщо хтось подарує нам, то буде за щастя.

    За сусіднім столом - Агнеса Михайлівна із Черкас. Знайомимось, бере за руки і констатує:

    - Які тепленькі руки, золотко, - долоні жіночки холодні. Запитую:

    - Змерзли?

    - Ні, але я б побажала, аби мене в таке тепло загорнули (посміхається).


    В коридорі зустрічаємо Олю. Жінка - у складі громадської ради закладу від імені підопічних. З її кімнати лунають якість хіти, напевно, ще минулого століття.

    - Анатоліївна багато зробила. Просили ремонт - нате ремонт, холодильник - теж є. Телевізор, чайник. Нас навіть у парк возять, і в Черкаси. І куди нас тільки не возять, - емоційно розповідає.

    Роблю комплімент за її яскравий манікюр. Розпливається в посмішці і дякує, ховаючи руки одна в одній.

    - Це наші дівчата їм роблять і манікюр, і макіяж. Буває йду вдень, а вони всі вже при параді, - розповідає керівниця інтернату.
    У кімнаті культорганізатора Валентини Вертипорох ще кілька десятків підопічних грають в ігри, малюють, займаються рукоділлям.

    Саша - переселенець з Донецька. Він звичайним ПВА та соломкою прикрашає зошити, фоторамки та блокноти. Валік - пише вірші, вже завершує роботу над збіркою, а Андрій - гарно співає.


    У дворі інтернату тим часом досі триває дискотека. Із колонок гучно лунає музика. Дехто просто відпочиває у бесідках, хтось просто біля музичного центру танцює.
    Бабуся Аня із Закарпання теж з яскравим манікюром. Бачить камеру, прихорошується і просить сфотографувати.
    На 130 підопічних у Малостаросільському ПНІ 100,5 штатних посад
    Про персонал та землі
    Нині близько 8 з них - вакантні. Зарплати традиційно малі для цієї установи. Крім того людям складно діставатися на роботу. Громадський транспорт не їздить цим маршрутом. Тому підвіз працівників відбувається централізовано.
    Черговий медбрат Борис Федорович каже: "Стоматолог сьогодні вже був, встиг полікувати". Тим часом міряє тиск одному із працівників психоневрологічного інтернату.

    Цьогоріч в закладі зробили ремонт у маніпуляційній. Директорка із працівниками медчастини тішаться оновленню та з гордістю демонструють кімнату.

    ПНІ вже отримав ліцензію на медичну справу, яка почне діяти із 1 січня 2020 року. Зараз проходить ліцензування на аптеку, оформлюють необхідні документи.
    Лише 7 працівників задіяні у роботу на підсобному господарстві, що, традиційно, дісталося у спадок з радянських часів подібним установам.
    Наше завдання не вирощувать культури, а доглядати підопічних.
    Тут працюють четверо робітників з догляду за тваринами, ветеринар, зоотехнік, доярка і завгосп. Навесні господарство налічувало 165 свиней, але поголів'я знищили через африканську чуму. Поки ж мають 29 голів великої рогатої худоби. З них 10 корів. За рахунок цього заклад повністю забезпечений молоком.

    Має ПНІ й 28 гектарів землі у Балаклеї. Але цьогоріч їх віддали фермерам у спільне вирощування.

    - До мене її обробляли і сіяли. Але ж наше завдання не вирощувать культури, а доглядати підопічних. Тому я ухвалила рішення віддати їх у спільне вирощування. Нею займається фермер. За це він нам платить гроші, а ми купуємо корми для худоби та продукти, - говорить директорка Малостаросільського ПНІ Любов Голобока.


    Любить спостерігати за тракторами Ігор. Коли потрапив у інтернат - взагалі не розмовляв. Зараз йому даються прості речення. Він зустрічає нас на вулиці і супроводжує з директоркою.

    - Коли техіка працює у полі, то він приходить, бере мене за руку і просить піти подивитися. Бо сам боїться. Знає увесь персонал, спостерігає за їхньою роботою. Вони - як малі діти, потребують уваги, - каже директорка.

    Кілька слів про закупівлі
    Керівництво Малостаросільського інтернату, як і решта колег по цеху, віддає перевагу укладанню прямих безконкурентних угод на постачання різних груп товарів.
    Майже тисяча договорів
    Всього заклад за 2018-2019 рік уклав близько 1000 таких договорів. Серед фаворитів - родина смілянських підприємців Романенко. Володимир Іванович (батько) та Іван Володимирович (син) підписали із закладом 670 договорів на постачання переважно продуктів харчування, вартістю 2,6 млн гривень.

    Романенко-батько отримав договорів ще майже на 800 тисяч гривень за результатом здійснення процедур закупівлі, проте у його випадку це була переговорна процедура, так як конкурентні відкриті торги у закладі не відбуваються через брак пропозицій.
    Учасники місцевого ринку постачання продуктів харчування коментуючи ситуацію зазначають, що працювати з інтернатом складно, передусім через умови доставки товарів у зимовий та весняний час. Логістика до закладу за умов поганої погоди фактично унеможливлено.
    Лариса Кухаренко уклала із закладом 24 угоди
    Серед постачання непродуктових груп товарів, зокрема предметів домашнього текстилю та одягу, фаворитом у закладі є Лариса Кухаренко, відома в Смілі підприємиця. Всього із закладом вона уклала 24 угоди, предметами яких є не лише товари повсяденного вжитку та одяг, а також будівельні матеріали та роботи з будівництва.
    Текст підготувала команда "Вісімнадцять три нулі". Відео Сергія Преснякова
    Ця публікація була підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є відповідальністю виключно ГО "Черкаська інформаційна агенція 18000" і необов'язково відображає погляди Європейського Союзу.