Зібрав у один текст власні думки щодо ключових, на мою думку, моментів війни. Експертом не є, на істину не претендую.
Прогнози щодо закінчення війни
Наразі ніхто не може прогнозувати ні перебіг війни, ні її завершення.
Тож тим, хто кічиться прогнозами, можна сміливо не вірити. У прогнозах люди намагаються керуватися насамперед логікою, а наш ворог нею не керується. Як приклад, історія із самою війною. Нині більшість тих, хто кілька місяців тому аргументовано розказував, чому Росія не піде на ескалацію, уже підлаштовується під нову нішу і розказує, коли і як закінчиться війна. Нє нада так.
Окрім того, варто розуміти, що різного роду прогнозування – це банальний хайп. Нині на цю тему є великий суспільний запит, як наслідок високий рівень цитування у ЗМІ. А отже, для спікерів – це можливість перебування у медіа-полі.
Єдині, хто може бачити реальну картину – це розвідка. Але подібна інформація, я переконаний, є виключно внутрішньою. Із «огризків», які зливаються у ЗМІ, повну картину скласти неможливо.
Інформаційна політика України
Наша інформаційна політика у всіх напрямках базується навколо традиційного протиставлення «свій-чужий».
Детально про це напишу після перемоги. Бо вона мені подобається як медійнику і має бути реально вивчена надалі. Маю лише одне зауваження: вона може викликати певну недооцінку ворога, що є вкрай небезпечним у воєнний час.
Інформаційна політика росії
«Війна – це мир», – оксиморон Оруела став цілком реальною «аргументацією» для пропаганди агресора щодо вторгнення на територію суверенної держави. Важко повірити, але це так.
Ця теза, помножена на відсутність реальної внутрішньої опозиції, зачистку інформаційного поля і те, що рузке генетичні тєрпіли – забезпечують ефективну і стабільну роботу інформаційного фронту всередині країни. Як наслідок, унеможливлюються внутрішні небезпеки для політичної верхівки країни і розв’язуються їй руки для реалізації класичного імперського сценарію: увага від внутрішніх проблем відводять за рахунок зовнішньої політики. Плебеям з мухосранська заходять високі матерії боротьби з НАТО\фашизмом\піндосами тощо.
Особисте спілкування з руськими
Всіх, хто мене читає, прошу: перестаньте щось доводити руським (навіть, якщо це ваші родичі). Розумію, боляче, образливо, але ви не отримаєте від них ні підтримки, ні співчуття, лише витративши час і нерви.
Просто перестаньте вірити в них і викиньте з голови уставлений суспільний міф «спільного минулого», створений радянською пропагандою. Подумайте: вони настільки йобнуті, що для виправдання війни і убивств, їх владі навіть не довелося розігрувати повноцінне шоу із «провокаціями». У мотивацію «війна – це мир» повірили і без цього.
Просто повірили на слово, бо так працює у авторитарних країнах, де суспільна думка базується на пропаганді. Лише наглухо відбиті можуть вірити телевізору більше, ніж своїм кровним рідними.
Про їх темну тупість найкраще говорять внутрішні меседжі для населення: фашизм\біолабораторії\етногеноцид – це речі, в які може вірить тільки абсолютний дебіл. І ви щось хочете такому довести?
Просто пам’ятайте, що будь-яка влада – це лише віддзеркалення свого народу.
Культивація матюків
Всім відома фраза авторства уродженця Золотоноші стала одним з перших потужних символів війни. У ній нічого зайвого: ємка, сильна, зрозуміла будь-кому незалежно від віку, статі, соціального статусу. Драматизм первинної конотації ж взагалі перетворив її на вербальну легенду.
Уже опісля у мережах з’явилося багато контенту без цензури і з матюками, який люди дивилися на вулиці і вдома. Нічого страшного. Війна – ось це страшно, а матюки – це лише її наслідок і відображення.
Чи варто було вішати борди із цією фразою? Думаю, так. Бо один із символів з війни має тримати в тонусі. Говорю саме про зараз, бо після війни на нас однозначно чекає розвінчування багатьох міфів.
Чи варто зараз знімати ці борди? Думаю, це не те питання, яке зараз варто обговорювати. Його поява – електоральні реакції міської влади та рефлексії псевдо-моралістів, які самі без «блять» слів до купи не складуть.
Роль телеграм-каналів
Телеграм-канали – головний інформаційний інструмент у період війни. Ключові причини: оперативність, лаконізм, відсутність цензури, унікальний контент, зворотній зв’язок з аудиторією.
У великих містах вони були популярними і раніше, правда, за інших умов, і використовувались насамперед для політичних зливів та псевдо-зливів. Тепер же їх вплив поширився на всю країну. І, прогнозую, на виборах після нашої перемоги, вони відіграватимуть одну з ключових ролей в медіаполі.
Оперативні новини від команди “18000” – у нашому телеграм-каналі “Шо там у Черкасах?”
Позиція Заходу
Західні союзники досі доволі розмито і нечітко артикулюють своє ставлення щодо відвертих погроз від російських маньяків щодо ядерної та хімічної зброї. Це насторожує.
Промова Байдена в Польщі, яку американські ЗМІ анонсували як «історичну», виявилася банальною і будувалася на заїжджених фразах.
До речі, про ядерну загрозу щось звучало від нього?
Врешті найбільш різка заява Байдена стосувалася путіна і його влади. Опісля наступні дні американці присвятили виправданням щодо того, що їх гарант мав чи не мав на увазі.
Криза західного ліберального світогляду на фоні азійської агресії.
Інтерв’ю Зеленського російським ЗМІ
У більшості – це був хороший спіч. Недоліки, на яких акцентують традиційні критики президента (хаотичні думки, незавершені речення), в умовах війни ідеально лягають на втомлений вигляд Зеленського, його загальний образ і роблять живим, простим, максимально доступним і реальним. Це ті речі, які свого часу зайшли нашому виборцю. А зараз – це пряме протиставлення тому, що сидить в бункері. Тож за інтерв’ю – однозначно плюс.
Також мені дуже сподобалися фішки із «як буде вторгнення»? Той, хто це придумав, геній. При цьому я не скажу, що мені все сказане сподобалося, особливо в частині рівня довіри в країні до «Слуг народу», але зараз не про це.
Переговори
Тут немає сенсу щось обговорювати та аналізувати на серйозних щах. Усе озвучене вчора нашою делегацією – це виключно позиція нашої країни.
Слова і заяви Мединського по суті не мають жодного підґрунтя і не є репрезентативними. Бо раніше неодноразово у західній пресі повідомлялося про різний статус переговорних груп у своїх країнах.
Якщо у нас Арахамія-Подоляк ведуть пряму комунікацію із Зеленським, то у Мединського такої комунікації з пітуном немає і всього лиш є однією з ланок російського владного ланцюга.
Від того, чекаємо на реакцію російської влади на пропозицію України.
Ця реакція буде скоріше невербальною, і її можна буде прослідкувати за розвитком подій на фронті, у карті повітряних ударів, у інтонаціях з москви тощо. Особисто я не чекаю, що росіяни підуть назустріч нашим умовам.
***
Коли пишете пости або читаєте їх, не варто забувати, завдяки кому зараз є така можливість. Підтримати їх можна ТУТ.
