Майстриня манікюру зі Шполи, яка поборола рак розповіла свою історію
«Онкологія – це не кінець історії. Це шлях, на якому ти відкриваєш у собі силу, про яку не здогадувалася. Й одного дня розумієш – ти навчилася цінувати життя по-справжньому», – написала шполянка Юлія Панасенко в одному зі своїх дописів в інстаграмі.
Пані Юлія дізналася про рак восени 2022 року. Після діагнозу її звичне життя змінилося: попереду були хіміотерапія, операції та лікування за кордоном. До Всеукраїнського дня боротьби з раком молочної залози «18000» розповідає історію черкащанки.
«Я подумала, що це помилка»: як Юлія дізналася про рак
До хвороби Юлія Панасенко працювала майстринею манікюру у Шполі. Клієнток приймала з ранку до вечора. Своє тодішнє життя Юлія описує як нескінченне коло між роботою, домом і турботами про дітей.
- Життя було безтурботним. От почався день – ну то й добре. Прокинувся – робота, дім, діти. Не помічала деталі: захід сонця, пори року. Жила собі, не задумуючись, що таке зі мною може статися, – розповідає Юлія.
Перші обстеження, які привели до встановлення діагнозу, Юлія пройшла під час оформлення медичної книжки для роботи.
- За пів року до проходження медогляду я дуже сильно стомлювалася: прокидалася вранці без сил і з бажанням спати. Пів року мені лікарі підіймали гемоглобін, оскільки він був критично низький. Пів року я втратила, – розповідає жінка.
Звістку про діагноз Юлія отримала 23 вересня 2022 року, коли родина святкувала день народження її мами. Жінка пригадує, що спочатку засміялася, бо не могла повірити в почуте.
- Я подумала, що це помилка, таке зі мною неможливе. Я тримала все в собі, поки гості не розійшлися. Спершу сказала мамі. Потім почався кошмар, – пригадує жінка.
День, коли Юлія дізналася про рак
Юлії ставили четверту стадію раку молочної залози. Найважчим на початку лікування Юлія називає очікування результатів біопсії. Дослідження мало допомогти лікарям визначити характеристики пухлини й тактику лікування.
- Чекаєш два тижні, а вони наче місяць. Найстрашніше – чекати підтвердження, – розповідає Юлія Панасенко.
Хіміотерапія, втрата волосся та незнайомка з тіктоку, яка допомогла лікуватися у Польщі
Лікування Юлія розпочала в черкаському онкодиспансері. Їй призначили вісім курсів хіміотерапії. Перші два вона пройшла тут, а решту – у Польщі. Найважче, пригадує Юлія, переносила так звану червону хіміотерапію, під час якої втратила волосся.
- Після ти наче якийсь овоч. Нескінченна нудота. На білій хімії трішки краще, вона має накопичувальний ефект. Ослаблений організм, але вже без нудоти, – пригадує Юлія й додає: – Друзі тоді пропали, навіть близькі. Поруч зі мною за кордоном була мама. Але найбільше допомагала сестра й чоловік. На знак підтримки вона навіть підстригла волосся під каре.
Шполянка втратила волосся під час лікування
Юлія шукала інформацію про свій діагноз в інтернеті, однак переважно натрапляла на невтішні прогнози. Допомога прийшла несподівано. У тіктоці сестра Юлії натрапила на сторінку дівчини, яка також лікувалася від раку молочної залози. Згодом ця дівчина допомогла Юлії потрапити на лікування до польської лікарні.
- Моя сестра Віта підписалася спочатку на неї, а потім ця дівчина, коли уже в неї відросло волосся, безкоштовно віддавала свою перуку. Сестра з нею зв’язалася, надіслала відповідні документи. І, певно, з тисячі людей вона обрала мене й подарувала перуку. А потім допомогла мені влаштуватися у шпиталь, – розповідає черкащанка.
Фото з дівчиною ‚яка допомогла Юлії
До того Юлія жодного разу не була за кордоном. Їхати до незнайомої країни, не знаючи мови, було страшно. Утім бажання жити переважило страх. Спочатку Юлія жила в дівчини, з якою познайомилася через тікток. Та допомогла їй із документами для лікування, зокрема отримати номер PESEL (універсальна електронна система реєстрації населення в Польщі, – ред.).
Ще однією причиною поїхати до Польщі було бажання якнайшвидше повернутися до улюбленої роботи. У Польщі Юлія змогла поєднувати її з лікуванням та навіть раз на місяць їздити до України до своїх клієнток, хоча лікарі радили більше відпочивати й взагалі відмовитися від роботи майстринею манікюру.
Робоча кімната черкащанки у Польщі
- Я залишила тут двох дітей, свою улюблену роботу. Поїхала невідомо куди. Навіть, не знаючи мови й де я буду жити. До Польщі поїхала завдяки цій дівчині, бо вона розповідала покроково, зокрема, що вона на роботу ходить. Я захотіла спробувати, бо мені не хотілося лежати й відходити від хімії два тижні. А ще дуже люблю свою роботу, – розповідає Юлія.
Юлія під час лікування на роботі
Одним із найважчих випробувань для Юлії стала операція з видалення молочної залози.
- Я не могла на себе дивитися в дзеркало дуже довго. Через місяць за спеціальною програмою мені дали направлення і видали силіконову молочну залозу. Потім було вже трішки легше, зокрема в одязі. Не відчувала такий дискомфорт, як раніше, на людях, – розповідає жінка.
Згодом Юлія перенесла ще одну операцію. Каже, що вже сама собі нашкодила, коли їхала додому й підіймала важкі валізи.
Шполянка після операції
Читайте також: Рятувальниця, яка втратила руку на першому бойовому виїзді, розповіла про навчання у Черкасах і повернення в ДСНС.
«Дзвін» ремісії
Незадовго до того, як Юлія дізналася про хворобу, за кордоном помер батько її дітей. Жінка залишилася з двома синами – Артемом і Сергієм. Згодом вона вступила у нові стосунки. Перед поїздкою до Польщі Юлія розповіла синам про свій діагноз.
- Старший син Артем мені говорив, як я поїхала: «Мамо, ти ж не вмреш, як наший тато». А я їм казала, що ні, звичайно, не вмру. Я поїхала туди, щоб жити, і я буду. Страху смерті зовсім не було. Не було й думки, що я помру. Налаштовувала себе на те, що я викараскаюся з цього і буду жити, – каже жінка.
Юлія із синами
Під час лікування Юлія звернулася за психологічною допомогою. Вона каже, що зберігала віру в одужання, хоча цей період був непростим.
- У мене було два курси з психологом, але потім ми подружилися і все. Наший курс закінчився. Після цього до психолога не зверталася. З цим впоралася сама, – розповідає Юлія.
Основне лікування тривало рік. Юлія пригадує, що до останнього не знала, коли її випишуть із лікарні, хоча й здогадувалася про наближення цього дня. Це був вівторок. Юлію запросили до коридору, де висів дзвін. За традицією лікарні, у нього дзвонили пацієнти, які ввійшли у ремісію.
- На коридор повиходили всі лікарі, мій лікар, всі медсестри, пацієнти. Коли ти дзвониш, всі встають і починати тобі дуже гучно аплодувати. Не передати це відчуття. Рідним я повідомила про це по відеозв’язку. Це були сльози крізь сміх, – пригадує Юлія.
Юлія б’є у дзвін на знак ремісії
Після завершення основного лікування Юлія ще місяць проходила реабілітацію. Після цього Юлія повернулася до України вже з новими планами й іншим ставленням до життя. Під час лікування в Польщі Юлія тривалий час не бачила синів – вони спілкувалися лише телефоном. Водночас Юлія переконана, що пережите ще більше згуртувало її родину.
Юлія з чоловіком
«Рак-дурак» і повернення додому
Ще під час лікування Юлія почала вести блог у соцмережах і розповідати про свій досвід боротьби з раком. У коментарях її підтримували інші користувачі, а дехто ділився власними історіями та звертався по пораду. Нині Юлія продовжує гормональну терапію в Черкасах і регулярно проходить обстеження. Зізнається, що досі боїться повернення хвороби.
Жінка після повернення додому
Повернувшись до Шполи, Юлія відновила роботу майстринею манікюру. Проте через швидку втому зменшила кількість записів.
- Клієнтів стало менше, тому що мене ждати не будуть. За пів року я стала в колію, хоча швидко втомлююся, – розмірковує черкащанка.
Юлія з сестрою Вітою
Зараз Юлія радить жінкам не відкладати обстеження та звертатися до лікарів, якщо помітили зміни у своєму здоров’ї. Тим, хто вже почув діагноз, бажає не втрачати надії й шукати підтримки.
Не всі клієнтки дочекалися Юлії після хвороби, зате рідні зустріли її вдома з тортом. А племінники вигадали фразу «Рак-дурак», яка згодом стала її гаслом і хештегом під дописами про хворобу. Зараз вона навчилася бачити красу в буденності й не відкладати власні бажання на потім.
- Живемо один раз, ще одного життя не буде. От хочеться щось мені – купую. Якщо повернутися в той день, я б сказала собі: «Не бійся, ти все подолаєш, ти ж сильна, все витримаєш». Рак боїться сильних людей, – розмірковує Юлія.
Черкащанка шукає радість у буденних речах
Вікторія Тулуман
Читайте також: Життя переможе: історія юнака, який здолав лейкемію та знайшов новий дім на Черкащині.
Читайте більше новин Черкас – головні події міста на «18000» та в телеграмі «18000 | Шо там у Черкасах